Кінцевий результат уроку

М. УРОКУ ▬▬▬▬► Р. УРОКУ

│ ▲‌

▼ │

Ц.З. 1 ------------------------► П.Р. 1

+ +

Ц.З. 2 ------------------------► П.Р. 2

+ +

Ц.З. 3 ------------------------► П.Р. 3

+ +

Ц.З. n ------------------------► П.Р. n ,

де М – мета уроку,

Р – результат уроку,

Ц.З. – цільові завдання уроку,

П.Р. – проміжні результати уроку.

Приклад цілепокладання уроку:

Предмет: Я і Україна.

Клас: 3.

Тема уроку: Кам'яне вугілля

Мета уроку: сформувати знання про кам'яне вугілля.

Ц.З.1: актуалізувати уявлення про кам'яне вугілля

Ц.З.2: вивчити основні властивості кам'яного вугілля

Ц.З.3: ознайомити із основними способами видобування кам'яного вугілля

Ц.З.4: сформувати знання про застосування кам'яного вугілля

Кінцевий результат уроку: знання про кам'яне вугілля.

3.

Провідні дидакти і, зокрема, В. Онищук намагалися да­ти відповідь на питання про співвідношення мети уроку, мети вчителя і мети учня, які за своєю сутністю не співпа­дають. Без мети уроку, який наперед готується вчителем, не можна передбачити його результат, оскільки ціль уроку — це спрямованість діяльності вчителя (викладання) й учнів на кінцевий результат.

Щоб учні включилися у свідому навчальну діяльність, ціль вчителя має перетворитися в мету учнів, яка уявляєть­ся ними як наперед визначений кінцевий результат їхньої діяльності. Мета — це еталон очікуваного результату. Ось тут і відбувається трансформація цілі вчителя в мету учнів. Якщо, наприклад, ціллю вчителя є забезпечення засвоєння знань про корисні копалини, то він може поставити перед учнями мету у такій формі: «Ви сьогодні дізнаєтеся багато цікавого про корисні копалини, зокрема про те, які речови­ни відносяться до групи корисних копалин, як вони утвори­лися, які їх ознаки і властивості; якими способами вони до­буваються та яку користь приносять людям».

Залежно від віку дітей, їх досвіду, новизни та складності теми мету діяльності, межі змісту знань можуть визначити самі учні, й це найбільш доцільно. Мета вчителем не за­дається, а приймається як замовлення дітей, які хочуть за­довольнити свої потреби у новому знанні.

Наприклад, темою уроку з фізики є «Сила струму». Вчи­тель запланував засвоєння знань про силу струму. Він звер­тається до учнів: «Щоб ви хотіли дізнатися про силу стру­му?» Можливі замовлення вчителю: «Що таке сила струму? Чим і як вимірюється сила струму? Від чого залежить сила струму? Де використовується сила струму?». Учні самі пе­редбачили основні результати уроку й активно включилися у діяльність по засвоєнню знань.

Отже, ціллю уроку (вчителя) передбачається те, що має бути засвоєне учнями, а метою учнів те, що вони будуть (чи хочуть) засвоювати на уроці.

Триєдина мета уроку.

Поняття триєдиної мети є неоднозначним й досі спірним як в дидактиці, так і в методиці. Наприклад, О. Савченко досить дипломатично ставиться до цього питання. Даючи дидактичні, виховні й розвивальні характеристики уроків у початковій школі, вона вважає, що навчальна мета залежить від того, на якому рівні учні мають засвоїти матеріал: уявлення чи ознайомлення з істотними ознаками, розпізнавання чи самостійного застосування, а може й автоматизованого відтворення, тобто певної навич­ки. Щоб правильно визначити мету уроку, О. Савченко заз­начає, що недостатньо глибокого проникнення у зміст ма­теріалу. Необхідно побачити надзавдання уроку — як же найкраще його використати для виховання й розвитку осо­бистості учнів. Виховання на уроці здійснюється через зміст і методи навчання, через вплив особистості вчителя й міжособисті взаємини учнів. До виховної частини завдання уро­ку вона рекомендує записувати такі установки: «пробуджу­вати почуття», «зміцнювати бажання», «формувати позитив­не ставлення до навчання» тощо.

Розвивальні завдання необхідно формулювати за напряма­ми розвитку дітей: розвиток мислення, розвиток самостій­ності (формування вмінь працювати за зразком, вказівками вчителя, коментувати свої дії тощо), умінь самостійно вчи­тися (виховання спостережливості, уважності, контролю проміжних і кінцевих результатів) тощо. О. Савченко підкреслює, що наявність на уроці навчальних, виховних і розвивальних цілей, які мають широкий і різноманітний діапазон, сприяє в початкових класах забезпеченню єдності навчання й виховання, навчання й розвитку дітей. Для за­безпечення свободи вчителя у цих питаннях є багато таких завдань у вихованні й розвитку молодших школярів, які він може ставити та успішно розв'язувати на всіх уроках, де зас­воюються нові знання або формуються вміння й навички чи узагальнюються знання й уміння.

Такою є специфіка дидактики початкової школи, особли­вість навчання, виховання і розвитку молодших школярів.

Проти триєдиної мети уроку категорично виступає відо­мий педагог В. Кумарін. Його позиція зводиться до того, що вчитель, який дуже відповідально ставиться до реалізації кожного компонента мети уроку: навчального, виховного й розвивального, може, і так часто буває, не домогтися якіс­ного результату ні у навчанні, ні у вихованні, ні у розвитку. Він помітив, що дуже часто вчителі дбають про кожну скла­дову мети окремо: дають нові знання, потім виховують учнів і якщо залишається час, розвивають певні сторони їх осо­бистості (через цікаві завдання, тематичні шаради, загадки тощо). Такий урок перетворюється в дидактичний каламбур як веселу, дотепну гру, після якої мало що залишається в го­лові, душі й серці учнів.

Проблему триєдиної мети уроку досліджував і відомий дидакт В. Онищук. Він вважав, що у дидактичному орієнтирі складання плану-конспекту уроку, наприклад з географії, має бути: тема — Природні зони Австралії. Навчальна мета — засвоєння учнями характеристик різних природних зон Австралії і закономірностей їх розташування. Розвивально-виховна мета — сприяння формуванню в учнів основ науко­вого світогляду шляхом засвоєння причинно-наслідкових зв'язків у розвитку природи Австралії.

Позиція В.І.Бондаря стосовно триєдиної мети уроку в старших класах зводиться до таких положень:

• На уроці має ставитися одна освітня мета, а виконува­тися багатоаспектні завдання, які включають в свою структуру цілий комплекс результатів освітньої, моти­ваційної, виховної і розвивальної спрямованості. Урок є засобом комплексного впливу на особистість учнів.

• Ціль уроку не рівнозначна його результату. Вона вка­зує на напрям, по якому йде вчитель, а коли вона прийнята й усвідомлена учнями як мета їхньої діяль­ності, то й вони підуть цим шляхом.

• Традиційна мета уроку у триаспектному форматі не є вимірюваною, а тому його ефективність як співвідно­шення міри (мети) й результату не може визначатися конкретним коефіцієнтом. Вимірюваною є мета за умови, коли вона коректно сформульована у напряму руху до результату.

Головні результати уроку (розвиток поглядів, позицій, ставлення, психічних процесів тощо) до мети не включа­ються. Вони є наскрізними надзавданнями вчителя як пси­холога й вихователя. Отже, на уроці ставиться одна навчаль­на мета, а оскільки навчання виконує багато функцій-завдань, то вчитель за допомогою засобів її реалізації забезпечує зв'язок між навчанням, вихованням і розвитком. Пасивна передача інформації з її освітніми результатами бере верх над іншими функціями навчання, а іноді й зовсім їх виключає.

Структура мети уроку.

Про структуру мети уроку традиційна дидактика замов­чує. Може цим і пояснюється різнобій у підходах до її виз­начення.

Найоптимальнішим є формулювання мети уроку як сукупності трьох компонентів: процесуального, результативного та змістового. Структуру мети уроку зручно запам’ятати у вигляді такої формули:

М уроку = П + Р + З ,

де М – мета уроку;

П – процесуальний аспект мети (сформувати..., узагальнити..., відтворити..., застосувати... і т.д.);

Р – результативний аспект мети (знання, уявлення, поняття, уміння, навички);

З – змістовий аспект мети (змістова одиниця певного навчального предмета).

Процесуальним елементом задається рівень засвоєння знань, змістовим — що буде засвоюватися, результативним — що засвоєно в результаті досягнутої мети, або реалізованої цілі. У початковій школі процесуальним елементом можуть виступати такі рівні засвоєння матеріалу: сформувати уяв­лення про предмет, ознайомити учнів з його істотними оз­наками, сформувати уміння його розпізнавати, порівнюва­ти, узагальнювати, застосовувати знання (формуються уміння репродуктивної, репродуктивно-творчої діяльності в звичних і нових умовах), перевірити і оцінити знання, умін­ня, навички.

Результативний елемент мети уроку має відображати рівень засвоєння: поняття, уявлення, знання, вміння чи навички.

Змістовим елементом мети уроку має виступати його те­ма, передбачена програмою.

Для прикладу сформулюємо мету кількох уроків, у структуру яких входять три елементи: процесуальний, результативний і змістовий:

• засвоїти поняття іменника, або розкрити основні оз­наки іменника як частини мови;

• засвоїти знання про взаємозв'язок між способами ут­ворення, властивостями, способами добування й ви­користання корисних копалин (узагальнення й систе­матизація знань).

При проектуванні цільового компонента уроку доцільно використовувати такі знання-правила:

Правило 1: Мета – це прогнозування (передбачення) кінцевого результату діяльності.

Правило 2: Загальна мета уроку підлягає декомпозиції, тобто структуруванню на часткові цілі (цільові завдання) кожної навчальної ситуації (дидактичної клітинки) уроку.

Правило 3: Мета повинна бути конкретною, прогностично реальною, доступною, дієвою і результативною.

Правило 4: Мета уроку та цільові завдання мають таку структуру:

М = П + Р + З, де М – мета уроку; П – процесуальний елемент мети (сформувати..., узагальнити..., застосувати... і т.д.); Р – результативний елемент мети (уявлення, поняття, знання, уміння, навички); З – змістовий елемент мети (змістова одиниця певного навчального предмета).

Правило 5: Окремі Ц.З. утворюють певну таксономію (ієрархічність, порядок) реалізації загальної мети уроку, за якою вона досягається завдяки послідовному досягненню конкретних Ц.З.: спершу потрібно домогтися Ц.З.1, далі – Ц.З.2, потім – Ц.З.3 і т.д., що є складовими загальної (комплексної) мета уроку.

Правило 6: У разі недосягнення окремими учнями певного Ц.З., необхідно внести корекцію в їх навчальну діяльність, адаптуючи методи і форми організації навчальної діяльності до їх навчальних можливостей.

Правило 7: Мета та цільові завдання повинні формулюватись з урахуванням діяльності учнів та реалізації ланок засвоєння знань учнями (сприйняття і усвідомлення, осмислення і розуміння, запам’ятовування, узагальнення і систематизація, застосування):

• “знання”: сприйняти і усвідомити, осмислити, ознайомитись, вивчити, пригадати, сформувати (терміни, поняття, факти, правила, знання і т.д.)

• “розуміння”: пояснити (принципи, правила, закономірності і т.д.), актуалізувати, обґрунтувати (знання, уявлення), передбачити (події, наслідки), розкрити (основні властивості, ознаки) і т.д.;

• “застосування”: використати, застосувати (поняття, знання, закони, теорії і т.д.) на практиці (у новій ситуації), навчитись використовувати, застосовувати, оволодіти умінням і т.д.;

• “аналіз”: проаналізувати, розрізнити, порівняти, охарактеризувати, класифікувати (явища, факти, об’єкти і т.д.), виявити закономірність, причину, наслідки, зв’язки і т.д.;

• “синтез”: узагальнити, скомбінувати, систематизувати, привести у систему, зробити висновки, утворити, простежити (розкрити) зв’язки і залежності, змоделювати, модифікувати, переструктурувати і т.д.;

• “оцінка”: перевірити, оцінити, відкоригувати (знання, уміння, навички) і т.д.