1.2 Word Wide Web – основа електронної комерції

У березні 1989 року Тім Бернерс-Лі (Tim Berners-Lee) із CERN запропонував керівництву цього міжнародного європейського наукового центру концепцію нової розподіленої інформаційної системи, яку назвав World Wide Web. Свої міркування він виклав у проекті “Гіпертекст для ЦЕРН”. У 1990 році дані пропозиції були прийняті, і проект стартував. Так розпочався розвиток однієї з найпопулярніших інформаційних технологій  Інтернет.

Саме 1989 року у світі інформаційних технологій спостерігався підвищений інтерес до нового і модного тоді напрямку – гіпертекстових систем. Згадана ідея, але не термін, була запроваджена В.Бушем (Vannevar Bush) 1945 року разом із пропозиціями стосовно створення електромеханічної інформаційної системи Memex. Незважаючи на те, що Буш працював радником з науки президента Ф.Д.Рузвельта, ідея не була реалізована. В 1965 році Т.Нельсон (Ted Nelson) ввів до обігу сам термін “гіпертекст”, розвинув і навіть реалізував деякі ідеї, пов’язані з використанням “нелінійних” текстів. 1968 року винахідник маніпулятора “миша” Д.Енжільбарт (Doug Engelbart) продемонстрував роботу із системою, що мала типовий гіпертекстовий інтерфейс, і, що цікаво, ця демонстрація була проведена з використанням системи телекомунікацій. Однак виразно описати свою систему винахідник не зміг. У 1975 році ідея гіпертексту втілилася в інформаційній системі внутрішнього розпорядку авіаносця “Карл Уінстон”, отримавши назву ZOG. У комерційному варіанті система відома як KMS. Роботи у цьому напрямку продовжувалися, і вряди-годи з’являлися рекомендації типу HyperCard фірми Apple або HyperNode фірми Xerox. 1987 року проведена перша спеціалізована конференція Hypertext’87, матеріали якої друкувалися у спеціальному випуску журналу “Communication ACM”.

Ідея гіпертекстової інформаційної системи полягає в тому, що користувач має змогу переглядати документи (сторінки тексту) у порядку, який йому подобається, а не послідовно, як це прийнято при читанні книжок. Тому Т.Нельсон і визначив гіпертекст як нелінійний. Досягається це шляхом створення спеціального механізму зв’язку різних сторінок тексту за допомогою гіпертекстових посилань, тобто на відміну від посилань типу “наступнийпопередній”, характерних для звичайного тексту, у гіпертексті можна побудувати ще скільки завгодно інших посилань. Улюбленими прикладами фахівців з гіпертексту є енциклопедії, Біблія, системи типу “Help”.

Простий на перший погляд механізм побудови посилань виявляється складним завданням, адже можна побудувати статичні посилання, динамічні посилання, посилання, асоційовані з документом цілком або з окремими його частинами, тобто контекстні посилання. Подальший розвиток такого підходу призвів до розширення поняття гіпертексту за рахунок інших інформаційних ресурсів, включаючи графіку, аудіо- й відеоінформацію, до поняття “гіпермедіа”.

Гіпертекстовий підхід виявився надзвичайно плідним і не лише дав змогу розв’язати поставлені спочатку завдання, але надав розвитку Інтернету могутнього імпульсу. Він допоміг зв’язати в єдине ціле величезні масиви неструктурованих даних і забезпечив на платформі глобальних (практично всесвітніх) комунікацій можливості доступу до цієї інформації, що поєднують ефективність, простоту і багатство засобів зображення. Все згадане за короткий термін перетворило Інтернет у багатовимірний інформаційний простір, який задовольняє найширший діапазон потреб, починаючи від професійних і закінчуючи дозвіллям, розвагами і спілкуванням за інтересами. Значний і такий, що швидко розширюється, сегмент мережі Інтернету становлять комерційні служби та підприємства.

Яка ж чисельність користувачів Інтернету сьогодні? За даними, наведеними на сайті CyberAtlas (www. cyberatlas.internet.com) у західному світі кількість користувачів Інтернету становить близько 184 млн. Уявлення щодо географії Інтернету дає табл.1.1 (джерело - CyberAtlas).

Значною є питома вага високотехнологічних розвинених країн – майже 92% користувачів сконцентровано в 10 країнах-лідерах (табл. 1.2). Частка користувачів Інтернету в загальній чисельності населення цих країн також значна. У Великобританії вона становить 15% загальної чисельності населення, в Канаді – 26%, у США – 30%, у Фінляндії – 28%, а в Норвегії – навіть 38%.

Таблиця 1.1