3. Дивідендна політика корпорацій

Дивідендна політика корпорацій пов'язана з використанням прибутку. Ключовою метою дивідендної політики є встановлення оптимальних пропорцій між поточ­ним споживанням прибутку власниками і її майбутнім зростанням, що максимізує ринкову ціну компанії і забезпечує її стратегічний розвиток.

Формуванню оптимальної дивідендної політики в індустрі­ально розвинутих країнах Заходу присвячені численні теоре­тичні дослідження. Найбільш поширеною є теорія нарахування дивідендів за остаточним принципом. Ця теорія була розроблена Ф. Модільяні та М. Міллером і одержала на­зву MM теорії. Її послідовники вважають, що величина диві­дендів не впливає на зміну сукупного доходу акціонерів. Тому оптимальна стратегія дивідендної політики полягає в тому, що дивіденди нараховують після того, як вивчені всі можливості капіталізації (реінвестування) прибутку. Отже, дивіденди ви­плачують лише в тому випадку, якщо за рахунок чистого при­бутку профінансовано всі прийнятні інвестиційні проекти.

Теорія надання переваги дивідендам була розроблена М. Гордоном і Д. Літнером. Її автори стверджують, що диві­дендна політика безпосередньо впливає на сукупне багатство акціонерів. Основний аргумент полягає в тому, що інвестори (виходячи з принципу мінімізації ризику) завжди надають пе­ревагу поточним дивідендам перед можливими майбутніми доходами від приросту курсової вартості акцій.

Теорія мінімізації дивідендів (або теорія податкових переваг) полягає в тому, що ефективність дивідендної політи­ки визначається критерієм мінімізації податкових виплат за поточними і майбутніми доходами акціонерів.

Сигнальна теорія дивідендів (теорія сигналів) базу­ється на тому, що основні моделі оцінки поточної ринкової вартості акцій як вихідний елемент використовують розмір сплачуваних за ними дивідендів.

Розроблено також ряд інших теорій, які визначають диві­дендну політику корпорації («теорія клієнтури», «арбітражна теорія» С. Росса тощо).

Практичне застосування вказаних теорій дозволило сфор­мувати три підходи до вибору дивідендної політики кор­порації: «агресивний», «помірний» і «консервативний». Кожно­му з цих підходів відповідає певний тип дивідендної політики (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Ключові підходи до вибору дивідендної політики

Найменування підходу	Типи дивідендної політики
1. Агресивний	Дотримання постійної виплати дивідендів протягом тривалого періоду незалежно від динаміки курсу акцій
2. Помірний	Методика постійного процентного розподілу чистого прибутку на виплату дивідендів і розвиток виробництва
3. Консерва­тивний	Методика гарантованого «мінімуму» і «екст­ра»-дивідендів. Видача акцій замість гро­шових виплат.

Обраний акціонерним товариством тип дивідендної полі­тики характеризується динамікою показників, що розрахову­ються за формулами:

, (5.12)

, (5.13)

де Квд - коефіцієнт виплати дивідендів (частка дивідендних виплат у чистому прибутку, що припадає на одну звичайну акцію);

Дза - дивіденд, що припадає на одну звичайну акцію;

ЧПза - чистий прибуток, що припадає на одну звичайну акцію;

Кдп - коефіцієнт дивідендного покриття характеризує, скільки разів протягом року дивіденд потенційно може бути виплачений з чистого прибутку, що припадає на одну зви­чайну акцію.

Завершальним етапом формування й реалізації дивідендної політики служить вибір форми виплати дивідендів.

Теорії дивідендної політики тим чи іншим чином торка­ються проблеми залежності між сумою сплачених дивідендів та сумою прибутку, що може бути реінвестований.

При цьому інвестори можуть змінювати дивідендну полі­тику компанії на іншу шляхом власної купівлі або продажу. В результаті інвестори можуть створювати саморобні дивіден­ди. Це означає, що незадоволені дивідендною політикою ком­панії акціонери можуть змінювати останню на свій розсуд. У наслідок цього, зникають будь-які переваги тієї чи іншої диві­дендної політики, яку обере компанія.

Багато корпорацій надає допомогу своїм акціонерам у роз­робці саморобних дивідендних політик, пропонуючи акціонерам плани по автоматичному реінвестуванню дивідендів. Шляхом придбання подібних планів акціонери мають можливість авто­матично реінвестувати власні дивіденди у формі готівки в акції. В деяких випадках вони одержують знижку при купівлі акцій, від чого план реінвестування стає більш привабливим для акці­онерів.