54. Загальна характеристика вчення про зобов’язання

Зобов'язання — це складне юридичне поняття, правовідношення, в якому сторонами є кредитор і боржник, а змістом — права і обов'язки сторін. Сторона, що має право вимага­ти, називається кредитором, а сторона, зобов'язана викона­ти вимогу кредитора, — боржником. Зміст вимоги кредито­ра є його правом на певну поведінку боржника, яка може проявлятися в якій-небудь позитивній чи негативній дії. Тому предметом зобов'язання завжди є дія, що має юридичне зна­чення і має правові наслідки.

Як зазначає Н.С. Кузнєцова, зобов'язальне право і за своїм значенням у системі цивільно-правових норм, і за обсягом правового матеріалу виходить далеко за межі звичних уявлень про правовий інститут і фактично є структурованою підсистемою, підгалуззю цивільного права. Як підгалузь цивільного права (поряд із такими підгалузями, як речове право, право інтелектуальної власності, спадкове право, міжнародне приватне право) зобов'язальне право розглядається і вченими інших пострадянських держав (Суханов Е.А., Сулєйменов М.К., Басін Ю.Г. та ін.).

Системно-структурна побудова норм зобов'язального права дає підстави поділяти його на три частини: загальні положення про зобов'язання, загальні положення про договір та окремі види зобов'язань, що в cвою чергу охоплюють низку тісно пов'язаних між собою субінститутів.

Радянські вчені: Новицкий, Лунц, Иоффе, Гавзе, Толстой.

До головних особливостей зобов'язання як правовідношення належать:

а) майновий характер правовідношення, на відміну від немайнових цивільних правовідносин. Питання про майновий характер зобов’язальних правовідносин залишається дискусійним в науці цивільного права. Проти недопущення зобов'язань із немайновим інтересом виступав ще Г.Ф. Шершеневич. Серед вчених, які вважають, що зобов'язальні правовідносини мають винятково майновий характер слід назвати також Г. Дернбурга, О.С. Іоффе, М.І. Брагінського та інших.

б) протиставлення управненій особі (кредитору) конкретної зобов'язаної особи (осіб), що обумовлює відносний характер зобов'язального правовідношення, на відміну від речових прав, передусім, права власності, в якому управненій особі протистоїть невизначене коло зобов'язаних осіб (абсолютний характер правовідношення). Саме тому в зобов'язальному відношенні, писав В.І. Синайський, не може бути того безпосереднього панування управненої особи над речами, що його дає речове відношення. Саме тому зобов'язальне відношення відрізняється від речового за об'єктом: у першому випадку об'єктом буде дія боржника, в другому — річ;

в) зобов'язання закріплює (опосередковує) переміщення матеріальних благ (майна, майнових благ), тоді як речові правовідносини закріплюють присвоєння матеріальних благ. Якщо керуватися з того, що нормами зобов'язального права оформлюється економічний обіг майна і майнових благ, що мають характер товару (товарообмін), тобто оформлюється динаміка цивільних відносин. В юридичній літературі цивільні відносини економічного обігу іменують ще динамічними цивільними відносинами;

г) зобов'язанню притаманний активний характер поведінки зобов'язаних осіб (обов'язок боржника вчинити певні дії на користь кредитора), тоді як для речових правовідносин характерною є пасивна поведінка (обов'язок утриматися від порушення речових прав).

Традиційний критерій поділу зобов’язань як в юридичній літературі, так і в ЦК України - поділ на договірні і недоговірні, серед яких окремо виділяють деліктні зобов'язання.