11. Проблеми гармонізації та уніфікації в цивільному законодавстві Укріїни

Гармонізація полягає в запровадженні спільних правових принципів наукових концепцій. Гармонізація може здійснюватися в односторонньому порядку або на основі взаємності.

Прикладом односторонніх дій з метою зближення національного законодавства з іноземним є Закон України від 18 березня 2004 року “Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу”, яким, як випливає з його назви, затверджена програма, що визначає адаптацію національного законодавства, утворення відповідних інституцій та інші додаткові заходи, необхідні для ефективного правотворення та правозастосування, як складової механізму набуття Україною членства в Європейському Союзі.

При гармонізації законодавства на основі взаємності країни в міжнародному договорі визначають обов’язки сторін по гармонізації тієї чи іншої сфери правового регулювання.

Уніфікація законодавства – використання правотворчого процесу для встановлення правових норм, тотожних законодавству інших країн.

В міжнародному приватному праві уніфікація означає процес створення у різних державах одноманітних загальнообов’язкових правових норм для двох чи більше держав, а також забезпечення їх однакового тлумачення і застосування. Мета уніфікації – усунути колізії, розходження між національними правовими актами, які перешкоджають розвитку відносин в міжнародному приватному праві.

Засобами уніфікації є: а) міжнародні договори – найбільш поширений засіб здійснення уніфікації; б) типові (модельні) закони. Прикладом є Модельний цивільний кодекс, прийнятий 7 лютого 1996 року Міжпарламентською Асамблеєю держав–учасниць СНД (розділ VII цього ЦК містить норми міжнародного приватного права); в) кодифіковані зводи міжнародних торговельних звичаїв також сприяють досягненню одноманітності у розумінні і застосуванні міжнародних торгових звичаїв.

12. Кодифікація цивільного законодавства України на сучасному етапі

Необхідність нової кодифікації цивільного законодавства виникла ще за часів існування СРСР. Це було пов'язано з реформуванням економічних відносин, переходом від директивної економіки до економіки ринкової.

31 грудня 1991 р. Верховна Рада Союзу РСР прийняла нові Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, які мали вступити в дію з 1 січня 1992 р.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла постанову про проголошення незалежності України1. З цього часу на території України могли діяти виключно її Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти республіканського законодавства. Таким чином, нові Основи вже не могли діяти на території України. Більш того, припиняли дію і старі Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, затверджені Верховною Радою Союзу РСР 8 грудня 1961 р2.

З огляду на те, що відносини між організаціями по поставках продукції і капітальному будівництву, відносини по державних закупках сільськогосподарської продукції, відносини організацій залізничного, морського, річкового, повітряного, трубопроводного траспор-ту, зв'язку і кредитних установ з клієнтурою і між собою, відносини по державному страхуванню, відносини, які виникли у зв'язку з відкриттями, винаходами і раціоналізаторськими пропозиціями, за часів Союзу РСР регулювались виключно законодавством Союзу " РСР, 12 вересня 1991 р.

Верховна Рада України прийняла постанову3, відповідно до якої на території України мають застосовуватись законодавчі акти Союзу РСР, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Виникла нагальна необхідність проведення кодифікації цивільного законодавства незалежної України. Ця робота в серпні 1996 р. була завершена, і проект нового Цивільного кодексу України передано До Верховної Ради України. 5 червня 1997 р. Верховна Рада України прийняла його у першому читанні'. Таким чином, була схвалена його концепція.

Головними структурними елементами ЦК є відповідні книги. Цивільний кодекс складається з таких восьми книг:

Книга І — Загальні положення

Книга II — Особисті немайнові права фізичних осіб.

Книга III — Право власності та інші речові права

Книга IV — Право інтелектуальної власності.

Книга V — Зобов'язальне право.

Книга VI — Спадкове право.

Названі книги охоплюють 90 глав та 1308 статей.