Культурні відмінності і їх вияви

Дослідження етнічних груп дає змогу чітко дифе­ренціювати культурні відмінності. Етнічна група — будь-яка група із загальними культурними традиціями і відчуттям ідентичності. її можуть об'єднувати історія і традиція, мова, географія, раса, релігія тощо.

Спостерігаючи поведінкові відмінності в етнічних групах, психологи можуть отримати уявлення про те, які види і форми поведінки змінюються від культури до культури, а які є відносно постійними і виявляються у всіх. Іноді результати таких порівнянь істотно вплива­ють на погляди представників соціальних наук.

Зокрема, результати крос-культурних досліджень Маргарет Мід культури острова Самоа, опубліковані у збірці праць «З південних морів», кардинально зміни­ли розуміння особливостей підліткового віку. До того вважали, що бурхливі емоційні процеси повинні супроводжувати активні фізіологічні процеси, і це є універсальною ознакою для будь-якої культури. Мід виявила, що на Самоа методики батьківського вихо­вання дітей істотно відрізняються від прийнятих в американській культурі. Батьки самоанських дітей прагнули уникати конфліктів із ними, не обмежували ігор, не примушували силою виконувати які-небудь завдання. Тому між ними рідко виникали конфлікти й емоційна напруженість. Надалі правила та обме­ження, оскільки їх встановлювали не батьки, а тра­диція, не викликали конфліктів та емоційного дискомфорту, а покарання не призводило до образ або ворожого ставлення. У результаті досліджень М. Мід постали нові питання: як багато в поведінці зумовлено культурою; що залежить у ній від тілесної конституції тощо.

Ці та подібні дослідження стали основою для обґрун­тування психологами поняття «культурний детермі­нізм» — зумовленість вибору людини її належністю до певної культури.

Американська дослідниця Рут Бенедикт у праці «Моделі культури« стверджувала, що діти стають частиною своєї культури зі всіма її усвідомлюваними можливостями та обмеженнями, які спрямовують їх життя. Це означає, що вибір людини визначається культурою, до якої вона належить. Максимуму цей вплив досягає, коли дитині виповнюється п'ять років. Зіткнення з культурними нормами й очікуваннями часто викликає обурення і неприязнь дитини, бо вона прагне до автономії і вільного вираження спонук, що призводить до конфлікту з тими, хто виконує роль «агентів» культури, — батьками, рідними, старшими. Прийняттю культурних норм сприяють тісні емоційні зв'язки між дітьми і батьками. Загалом культурний детермінізм означає, що люди позбавлені можливості обирати свій життєвий шлях, він наперед визначений належністю до певної культури.

Міжкультурні відмінності можуть також спричини­ти культурний шок — тривогу, викликану втратою від­чуття того, що, коли і як потрібно робити в новому для особистості культурному середовищі. Людина, що потрапила в чужу культуру, виявляє, що звичні орієн­тири зникли і заміщені дивними або незнайомими. У неї можуть виникати найрізноманітніші стани — від почуття дискомфорту до цілковитої дезорієнтації, що вимагає перебудови мислення. Іноді поняття «культур­ний шок» використовують на позначення загальної ситуації, коли людина вимушена пристосовуватися до нового порядку, за якого не діють раніше засвоєні куль­турні цінності й моделі поведінки, проблеми, спричи­нені культурним шоком, можна розпізнати, спираю­чись на такі ознаки:

1. зміна значення або відсутність звичних орієнти­рів поведінки, очікуваної від людини;

2. втрата цінностей, які людина вважала справжні­ми, бажаними, привабливими і важливими;

3. виникнення тривоги, депресії, ворожості, що змі­нюється від легкого неспокою до люті;

4. незадоволення новим способом життя та ідеалізу­вання старого;

5. недієвість звичних способів відновлення сил і ду­шевної рівноваги;

6. відчуття, що цей стан пермгшентний і ніколи не мине.

Входження в нову культуру часто змушує людину негативно оцінювати її і свою колишню культуру. Донедавна була поширена думка, що культурний шок має лише негативні наслідки: напруженість унаслідок витрачання сил на психологічну адаптацію; почуття втрати друзів, статусу, роду занять і майна; неприйнят­тя людини новою культурою і її неприйняття нею самою; втрату ясності стосовно ролі, рольових очіку­вань, почуттів і Я-ідентичностІ; здивування, неспокій, огида або обурення культурними особливостями нового і колишнього способів життя; усвідомлення власного безсилля внаслідок нездатності вписатися в нове нав­колишнє середовище. Однак нерідко він мобілізує, стимулює відчуття в собі нових особистісних сил і можливостей.

За моделлю П. Адлера переживання культурного шоку охоплює такі стадії:

• первинний контакт, коли новоприбулий пережи­ває цікавість і збудження «туриста», але при цьому його базисна ідентичність все ще пов'язана з рідною країною;

• дезінтеграцію старої системи орієнтирів, за якої особа відчуває себе збитою з пантелику і пригніченою вимогами нової культури;

• реінтеграцію нових орієнтирів і поліпшене умін­ня функціонувати в новій культурі. Типові емоції, пов 'язані з цією стадією, — гнів і образа на нову культу­ру як причину труднощів;

• продовження процесу реінтеграції в напрямі набування автономії і підвищення здатності бачити позитивні і негативні елементи як у новій культурі, так і в колишній;

• незалежність, тобто досягнення «бікультурності», здатності функціонувати і в старій культурі, і в новій.

Цю послідовність стадій (кроків) можна описати [/-подібною або Ж-подібною кривою, коли процес при­стосування повторюється в умовах колишньої культу­ри. Попри певні недоліки, модель культурного шоку набула популярності серед учених.

Деякі дослідники дійшли висновку, що сильний культурний шок (у тривалих зарубіжних відряджен­нях) змушує людину продуктивніше працювати. Це узгоджується з позицією П. Адлера, який стверджував, що культурний шок стимулює процес міжкультурного научіння, який сприяє самопізнанню та особистісному зростанню.

Виникнення культур-шоку пояснюють географіч­ним переміщенням, що викликає тугу з приводу втраче­них зв'язків (де відбувається не завжди, і передбачити подібну реакцію і її глибину неможливо); фаталізмом, песимізмом, безпорадністю людини, що потрапляє в чужу культуру (це не розкриває відмінностей в ступені дистресу); процесом природного відбору, або виживан­ня (таке пояснення дуже спрощене); надмірними очіку­ваннями (зв'язок між незадоволеними очікуваннями і поганим пристосуванням не доведений); негативними подіями та порушеннями щоденного розпорядку; роз­біжністю цінностей через відсутність взаєморозуміння і конфлікти; дефіцитом соціальних навичок, соціальної підтримки.

Для подолання культурного шоку важливо мати кілька моделей адаптивної поведінки, враховуючи, що будь-яка важлива зміна в житті, як правило, спричи­нює стрес і дискомфорт. Тому особливо важливо збере­гти особистісну цілісність і самоповагу.

На пристосування до нової культури потрібен час. Кожна людина пристосовується в індивідуальному темпі, залежно від ситуації. Допомагає й усвідомлен­ня, що інші люди переживали культурний шок і подо­лали його.

Те, що людина легко пристосовувалася в рідній куль­турі, не означає, що адаптація до чужої культури буде простою. Особливо це відчутно, якщо у традиційній культурі жилося краще. До культурного шоку потрібно готуватися, що полегшить процес пристосування: ви­вчити мову, культуру, змоделювати ситуації тощо.

Отже, культурний шок є процесом научіння, іноді важким і неприємним, навіть шкідливим для здоров'я і психіки людини. Однак готовність до його переживання полегшує адаптаційні процеси.

Роль крос-культурних досліджень підвищувати­меться, оскільки все більше психологів прагне звільни­тися від обмежень, накладених європейськими й амери­канськими теоріями, крос-культурні дані і факти можуть стати стимулом до нового мислення і побудови загальних і точніших теорій.

Запитання. Завдання

1. Охарактеризуйте предмет крос-культурної психології.

2. У чому полягає психологічна сутність культури і її вплив на осо­бистість?

3. Які проблеми розв'язує диференціальна крос-культурна психо­логія?

4. Визначте переваги крос-культурних досліджень.

5. Наведіть приклади крос-культурних досліджень навчання і пі­знання та поясніть їх.

6. Яких вимог до спілкування з випробовуваними потрібно дотри­муватись під час крос-культурних досліджень?

7. Поясніть, як здійснюється к рос-культурне психологічне оціню­вання.

8. Яким вимогам мають відповідати культурно вільні тести?

9. На які психологічні особливості людини впливають культурні відмінності?

10. Охарактеризуйте позитивні і негативні наслідки для особисто­сті культурного шоку. Опишіть пов'язані з ним власні спостереження, відчуття.

Короткий термінологічний словник

Абстракція (лат. abstractio — відхилення) — розумова операція виокремлення певних ознак об'єкта і представлення їх в ізольовано­му від решти ознак вигляді.

Автобіографічна пам'ять — спогади про події, що відбулися у власному житті.

Агресивний стиль (лат. aggreddiri — нападати) — деструктивний стиль поведінки, викликаний прагненням подолати перешкоду або усунути джерело роздратування шляхом прямого або непрямого спри­чинення шкоди.

Активність — група якостей, що зумовлюють внутрішню потребу, тенденцію індивіда до ефективного освоєння зовнішньої дійсності.

Акцентуація (лат accentus — наголошення) — варіанти норм, за яких окремі риси характеру надмірно посилені, унаслідок чого людина виявляє вибіркову вразливість до певних психогенних дій за нор­мальної стійкості до інших.

Антисоціальна поведінка — вчинки або дії, що найчастіше спря­мовані на усвідомлюване (рідше і в патологічних випадках — частко­во неусвідомлюване) порушення прийнятих у даному, конкретному суспільстві правил поведінки і взаємодії між людьми.

Архетип (грец. archetipos — первообраз) — зв'язки між уявлен­нями (враженнями, образами і т. п.), які переходять із покоління в покоління і актуалізуються в індивідуальному досвіді у «нештатних' ситуаціях (навчання нових видів діяльності, екстремальні форми адап­тації, творчість та ін.).

Атрибутивна {лат attributum — додане) теорія — система по­яснення індивідуальних або соціальних причин суб'єктивної поведінки.

Афект неадекватності — інтенсивне переживання, що виникає як результат незадоволення домагань, зумовлених попереднім життє­вим досвідом.

Аферентна (лат. affero — приношу, доставляю) система — сен­сорна система, що забезпечує надходження інформації в мозок.

Базовий рівень — первинний симптомокомплекс властивостей, основа ієрархічної організації системи (підсистеми) індивідуальності, що потенційно визначає тенденції її можливого розвитку.

Базові орієнтації — зафіксовані в структурі життєвого досвіду і пов'язані з системою надання переваг тенденції поведінки, що ви­являються в орієнтації на себе (суб'єктна репрезентація), орієнтації на інших (комунікативна взаємодія) та орієнтації на предмет (пред­метно-мані пул яти в на активність).

Біографічний метод {грец. bios — життя і grapho — пишу) — система методів і способів дослідження, діагностики, корекції і проек­тування індивідуального життєвого шляху особистості.

Біологічний підхід у дослідженні індивідуальності — пошук дже­рел особливостей поведінки в різних структурах організму (гени, ендокринна система, мозок, нервова система).

Біотип людини — різновид у типології людини, який ви­окремлюють за нейрогуморальними особливостями реагування сим-патико-адреналової системи людини на впливи середовища, що зовні виявляються в певних особливостях поведінки.

Близнюковий метод —психогенетичний метод вивчення впливу генотипічних і середовищних чинників на детермінацію індивідуаль­них відмінностей.

Валідність (франц. valide — законний, дійсний) тесту — характе­ристика доброякісності, надійності, придатності тесту для вимірюван­ня тієї властивості, для визначення якої його розроблено.

Варіативність (лат. variatio — зміна) — базова риса поведінки, що визначає різноманіття м форм.

Велика п'ятірка (у теорії особистості) — п'ять основних вимірів, що вважаються базовими для особистості у будь-якій культурі.

Візуалізація (лат visualls — зоровий) — процес перекодування словесного або символічного матеріалу в просторово-зорові уявлен­ня і образи та оперування ними.

Вікових зрізів метод — порівняння між собою характеристик різ­них груп, що включають суб'єктів різного віку, обстежених у певний момент часу.

Генеалогічний метод (грец. genealogia — родовід) - метод ви­вчення характеру успадкування певної ознаки або оцінювання вірогі­дності її появи у майбутньому в членів досліджуваної сім'ї, що грунту­ється на з'ясуванні споріднених зв'язків (родоводу) і прослідковуванні ознаки серед усіх родичів.

Генетико-моделювальна форма — організація і забезпечення в процесі дослідження переходів з одного рівня вивчення предмета на інший для з'ясування динаміки процесів та їх рушійних сил.

Геніальність (лат. geniaUs ~ властивий генієві, плідний) — найви­щий рівень прояву творчих здібностей, є суспільною оцінкою дося­гнень особистості.

Генотип (грец. genos — рід, народження, походження) — патерн характеристик, що задають послідовність розвитку індивідуальної ознаки і зафіксовані в генах конкретного унікального суб'єкта.

Гештальт (нім. Gestalt — образ, структура, конфігурація) — набір взаємопов'язаних ознак, що сприймаються як цілісна організована структура.

Групові фактори інтелекту — інтелектуальні здібності, що займа­ють проміжне становище за рівнем узагальненості між загальним інтелектом і спеціальними факторами (просторовий, математичний і вербальний).

Детермінізм (лат determino — обмежую, визначаю) — концеп­ція, згідно з якою фізичні, поведінкові і ментальні події є не випадко­вими, а зумовлені дією специфічних причинних (каузальних) чинників.

Децентрація (лат. de ~ префікс, що означає віддалення, виділен­ня, усунення, і centrum — стрекало, осердя) — психологічний стан, при якому суб'єкт може змінювати і варіювати точку зору при сприйнятті і аналізі об'єкта, а також виділяти в цьому об'єкті деяку кількість істот­них і неістотних ознак.

Дивергентні здібності (грец. dis — двічі і лат. divergere — виявляти розбіжність), дивергентні операції, дивергентне мислення — термі­ни, запроваджені Дж. Гілфордом для опису процесу висунення різних і однаково правильних ідей щодо одного і того ж об'єкта або при розв'язанні одного і того самого завдання. Дивергентні здібності є основою креативного мислення і протиставляються конвергентним здібностям.

Дисперсія (лат. dispersk) — розсіяння) — статистична міра варіа­тивності якої-небудь ознаки, головна характеристика відхилення зна­чень ознаки від її середньої величини.

Диференціальна когнітологія (лат. differentia — відмінність і cognition — знання, пізнання) — напрям диференціально-психологіч­них досліджень, що вивчає феноменологію, детермінанти індивіду­альних відмінностей у когнітивних процесах і розумовій діяльності людей, їх когнітивно-стильові характеристики та інтелектуальну варіативність,

Диференціальна психологія — галузь психології, що вивчає пси­хічні відмінності між окремими індивідами та групами, їх види та про­яви, кількісні характеристики, причини, наслідки тощо.

Диференціальна психофізіологія — дисципліна, яка вивчає роль усієї сукупності біологічних властивостей, а насамперед — нер­вової системи, в детермінації стійких індивідуально-психологічних від­мінностей між людьми.

Диференціація індивідуальності — поступове збільшення дистантності {що проявляється у зменшенні щільності зв'язків) між психологічними структурами в онтогенезі.

Диференціація поведінки ~ структуризація і впорядковування у міру розвитку суб'єкта системи його реакцій, способів поведінки і форм взаємодії зі світом.

Диференціація психіки — наростання спеціалізації окремих функцій пізнавальних, емоційних і регулятивних процесів відповідно до етапів розвитку суб'єкта.

Діапазон реакції, широта — ступінь варіативності у прояві інди­відуальної ознаки.

Домінантність (лат. dominantis — панівний) (фактор Е) — фактор моделі особистості, запропонований R Кеттеллом.

Его — центральна структура особистості, представлена у вигляді Я.

Егоцентризм (лат. ego — я і centrum — центр, зосередження) — нездатність суб'єкта змінювати вихідну пізнавальну позицію відносно деякої ситуації через фіксованість на власних потребах і суб'єктивних станах, а також зосередженість уваги на якому-небудь одному окре­мому, суб'єктивно значущому аспекті цієї ситуації.

Експліцитна (лат. ех — префікс, що означає відокремлення) на­учуваність — здібність до навчання, заснована на цілеспрямованих свідомих зусиллях з боку того, хто навчається.

Екстернальність (лат exter, exterus — зовнішній) — загальна поведінкова тенденція покладатися на зовнішні обставини або інших людей в різних життєвих ситуаціях; протилежна якість — інтернальність — загальна поведінкова тенденція покладатися на себе і свої сили в різних життєвих ситуаціях.

Екстраверсія (лат. exfra — поза, зовні і versere — обернений, направлений) — властивість темпераменту, що визначає спрямова­ність свідомості і поведінки особистості на взаємодію із зовнішнім світом, розширення контактів з оточенням; протилежний тип цієї вла­стивості — інтроверсія, що характеризує спрямованість свідомості особистості на свій внутрішній світ звуження кількості контактів із зовнішнім оточенням.

Емоційна компетентність (лат emover — хвилювати і competen­tis — відповідний) — здатність особистості здійснювати оптимальну координацію між своїми емоціями і цілеспрямованою поведінкою.

Емпатія (грец. empatheia — співпереживання) — позараціональне пізнання людиною внутрішнього світу інших людей (вчування).

Епістемологічні (грец. epistemologia — теорія пізнання) стилі — індивідуально-своєрідні способи пізнавального ставлення людини до світу, що виявляються в особливостях індивідуальної картини світу.

Загальна обдарованість — рівень розвитку загальних здібно­стей, що визначає діапазон видів діяльності, у яких людина може досягти великих успіхів.

Загальний фактор інтелекту (g-фактор) — найбільш загальна характеристика розумових здібностей суб'єкта, що пов'язана з успіш­ністю виконання набору тестових завдань і визначає академічну успішність.

Задатки здібностей - генетично детерміновані анатомо-фі-зіологічні особливості мозку і нервової системи, що є індивідуаль­но-природною передумовою процесу формування і розвитку здіб­ностей.

Захисні механізми — несвідомо зумовлені процеси, що спрямо­вані на зниження тривоги; заміщувальна форма вирішення внутріш­ніх особистісних конфліктів.

Здібності — індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовою успішного виконання певної продуктивної діяльності, не зводяться до знань, умінь і навичок, але забезпечують легкість і швид­кість їх здобування і засвоєння.

Здібності загальні — властивості психіки як єдиної системи, що детермінують успішність будь-якої діяльності.

Здібності специфічні (парціальні, первинні) — здібності, що де­термінують успішність розв'язання окремих типів завдань (на запам'ятовування, обчислення, уявлення і т. ін.), на відміну від загаль­ної здібності.

Здібності спеціальні (special abilities) — властивості окремих психічних функціональних систем, що детермінують продуктивність окремих видів активності (математичні, музичні, лінгвістичні І т. ін.).

Ідіографічний (грец. idios — своєрідний і grafO — пишу) підхід — метод вивчення індивідуальності, спрямований на аналіз її внутріш­ньої структури з метою дослідити неповторність і унікальність суб'єкт­ної організації.

Ієрархічна теорія індивідуальності — система теоретичних уяв­лень, а також експериментальних і життєвих фактів, згідно з якими організація і функціонування світу психічної (суб'єктивної) реальності людини описується за допомогою чотирьох вимірювань: тілесного, або організмічного, індивідного, або загальнопсихічного, особистіс­ного та інтегрального.

Імпліцитна (лат ітріісо — тісно зв'язую) научуваність — здат­ність навчатися без цілеспрямованих свідомих зусиль з боку того, хто навчається.

Імпліцитна теорія здібностей (буденна, суб'єктивна модель інтелекту) — система знань про здібності людей, представлена в індивідуальній або груповій свідомості; детермінує самооцінку індиві­дом своїх здібностей і оцінки здібностей інших людей.

Імпресинг (лат. impression — вираження) — явище, пов'язане з винятковою роллю деяких вражень, які з особливою яскравістю відображаються в пам'яті суб'єкта і служать поштовхом до подальшої — іноді раптової — перебудови його ментального досвіду.

Імпринтииг (англ. imprint — залишати слід, фіксувати, закарбува­ти) — специфічна форма научіння у тварин (пташенят і малят вищих хребетних), за якої фіксуються розпізнавальні ознаки об'єктів деяких природжених поведінкових актів батьківських особин (що одночасно є носіями типових ознак виду), братів і сестер, харчових об'єктів (у тому числі тварин-жертв)та ін.

Імпульсивність (лат. impulses — удар, поштовх) — поведінкова змінна, що характеризує схильність людини діяти відразу після вини­кнення спонукання (Н. Каган). Прагнення діяти за першою спонукою.

Інваріант (лат. invarians. invariatis — незмінний) — математичні (й інші причинно-наслідкові) залежності між змінними, які є стійкими і не залежними від змін, що відбуваються в самих змінних (В. Бєлоус).

Індивід (лат individuum — неподільний) — 1) людина як одинич­на природна істота, представник виду Homo sapiens, продукт філоге­нетичного і онтогенетичного розвитку, єдність вродженого і набутого, носій індивідуально своєрідних рис (задатки, потяги та ін.); 2) окре­мий представник людської спільноти; соціальна істота, що виходить за межі природної (біологічної) обмеженості, використовує знаряд­дя, знаки і через них опановує власною поведінкою і психічними про­цесами.

Індивідуальний когнітивний стиль — властиві людині індивіду­ально-своєрідні способи оброблення інформації про своє оточення.

Індивідуальний стиль (лат. stilus — паличка для письма) діяльно­сті (ІСД) — властива індивіду система навичок, методів, прийомів, способів розв'язання завдань певної діяльності, що забезпечує більш-менш успішне 17 виконання.

Індивідуальність (лат. individuum — неподільний) — визначення людини з погляду своєрідності її психофізіологічних і психологічних якостей, що відрізняють її від інших людей і характеризують унікаль­ність її можливостей у сфері взаємодії з навколишнім світом; глибин­ний рівень ієрархічної організації психічних властивостей людини.

Індивідуально-психологічні відмінності — особливості психічних процесів, станів І властивостей, що відрізняють людей один від одно­го; об'єкт диференціальної психології.

Інсайт (англ. insight — осяяння, проникнення в сутність) — рапто­ве розуміння сутності проблемної ситуації, що виражається у можливо­сті в думках побачити зв'язки між її елементами під новим кутом зору.

Інтелект {лат/nte/tectus — розуміння і пізнання) —загальна здіб­ність до пізнання і вирішення проблем, що визначає успішність будь-якої діяльності й лежить в основі інших здібностей; система всіх пізна­вальних здібностей індивіда: відчуття, сприйняття, пам'яті, мислення, уяви; здібність до вирішення проблем без проб і помилок.

Інтелектуальна обдарованість — стан індивідуальних психоло­гічних ресурсів (передусім розумових), який забезпечує можливість творчої інтелектуальної діяльності, тобто діяльності, пов'язаної зі створенням суб'єктивно і об'єктивно нових ідей, використанням нестандартних підходів до розроблення проблем, чутливістю до клю­чових, найперспективніших способів пошуку рішень у певній предмет­ній галузі, відкритістю будь-яким інноваціям тощо.

Інтелектуальна продуктивність — 1) рівень досягнень в інтелек­туальній професійній діяльності; 2) успішність вирішення інтелектуаль­них тестів, що характеризується швидкістю, правильністю відповідей і складністю вирішених завдань.

Інтелектуальний поріг — рівень загального інтелекту, необхідний для оволодіння діяльністю і досягнення необхідної продуктивності.

Інтелектуальні здібності — властивості інтелекту, що характе­ризують успішність інтелектуальної діяльності в конкретних ситуа­ціях з погляду правильності і швидкості перероблення інформації в умовах розв'язання завдань, оригінальності і різноманітності ідей, глибини і темпу научуваності. вираженості індивідуалізованих спо­собів пізнання.

Інтелектуальні стилі — індивідуально-своєрідні способи поста­новки і розв'язання проблем.

Інтенціональний досвід (лат. intension — намір, прагнення) — ментальні структури, які є основою індивідуальних інтелектуальних схильностей.

Інтуїція (лат. intueri — пильно, уважно дивитися) — евристичний процес, що полягає в знаходженні розв'язання завдання на основі орієнтирів пошуку, не пов'язаних логічно або недостатніх для отри­мання логічного висновку

Історичні методи — форми дослідження, аналізу, консультування чи терапії особистості, що грунтується на історії життєвого шляху

Категоризація (грец. kategorikos — стверджуючий) — залучення окремого об'єкта до певного класу тобто його змістовна інтерпрета­ція (наприклад, -цей об'єкт — ріенобедрений трикутник», -ця люди­на — інтелектуально обдарована особистість» і т. ін.).

Когнітивна карта (лат cognition ~ знання, пізнання) — образ знайомого предметного оточення, що забезпечує можливість уявного переміщення у просторі.

Когнітивна психологія — напрям сучасної психології, представ­ники якого розглядають психіку як систему переробки інформації, тобто з позиції інформаційного підходу

Когнітивний — пізнавальний, такий, що стосується психічних механізмів переробки інформації на різних рівнях пізнавального відображення.

Когнітивний досвід — ментальні структури, які забезпечують зберігання, впорядкування і перетворення наявної інформації, відповідають за відтворення в психіці суб'єкта стійких закономірних аспек­тів його оточення.

Когнітивний клас — соціальна страта, представники якої харак­теризуються певним рівнем інтелекту, що значущо відрізняється від рівня інтелекту представників інших страт, а також соціально-еконо­мічними досягненнями, які зумовлені рівнем інтелекту.

Когнітивні стилі — індивідуально-своєрідні способи переробки інформації про своє оточення.

Коефіцієнт інтелектуальності (IQ) — співвідношення розумового віку (РВ) з хронологічним (ХВ), яке визначається за формулою РВ/ХВ х 100% і позначається символом IQ.

Конвергентні (лат. convergentio, від converge — сходжусь, набли­жуюсь) здібності — інтелектуальні здібності, які виявляються в показ­никах ефективності переробки інформації, передовсім правильності і швидкості знаходження єдино можливої (нормативної) відповіді в регламентованих умовах діяльності.

Конструкт (лат. construction — побудова) — суб'єктивна оцінна шкала, представлена в психіці індивіда парою протилежних ознак (наприклад, «добрий — злий», «вирішуваний — нерозв'язний», «силь­ний — слабкий» тощо).

Креативність (лат creatio — створення, творення) — поняття, що охоплює минулі, супутні і (або) подальші характеристики процесу, внаслідок якого людина (або група людей) створює продукт із якісно новими, оригінальними властивостями.

Кристалізація досвіду — радикальна реорганізація індивідуаль­ного ментального досвіду під впливом деякої «ключової» дії в умовах взаємодії особистості з певною предметною галуззю.

Латентна властивість (лат iateens, iatentis — прихований) — пси­хічна властивість, яку не можна виміряти безпосередньо при тесту­ванні, але можна виявити у результаті аналізу структури зв'язків між вимірюваними параметрами поведінки.

Лонгітюдна (англ. iongitude — довгота) форма організації дослі­дження — тривале й систематичне вивчення особливостей розвитку одних і тих самих суб'єктів, яке дає змогу визначити діапазон вікової та індивідуальної мінливості фаз життєвого циклу людини.

Математичні методи — методи прикладної математики, що вико­ристовуються в психології для обробки здебільшого експерименталь­них даних з метою підвищення обгрунтування об'єктивності висновків емпіричних досліджень.

Ментальна репрезентація — актуальний розумовий образ певної конкретної події.

Ментальний досвід — система індивідуальних інтелектуальних ресурсів, що зумовлює особливості пізнавального ставлення суб'єкта до світу і характер відтворення дійсності в Індивідуальній свідомості.

Методологія (грец. methodos — шлях, спосіб пізнання і лопя) — вчення про загальну теорію (позицію), з якої повинен виходити дослід­ник психічної природи я людини, про правила, яких він мусить дотри­муватися в дослідженні, та про засоби, якими він має користуватися.

Мислення — пізнавальний психічний процес відображення дій­сності, вища форма творчої активності людини, здатність до оперу­вання інформацією.

Моделювання — метод теоретичного дослідження психологічних явищ (процесів, станів, властивостей) за допомогою їх реальних, фізичних або ідеальних, абстрагованих аналогів, моделей (часто — математичних).

Мультифакторні моделі інтелекту — концепції, в яких структура інтелекту представлена як сукупність відносно незалежних розумових здібностей, а наявність загального фактора заперечується.

Наслідування — безпосереднє засвоєння шляхом спостережен­ня і відтворення людиною рухів, дій, поведінки інших людей.

Научуваність — загальна пізнавальна здібність, виявляється в швидкості і легкості набування нових знань і навичок, у якості засвоєння навчального матеріалу і виконання навчальної діяльності.

Нейротизм (грец. neuron — волокно, нерв) — властивість темпе­раменту, що характеризує рівень емоційної стійкості, вразливості і тривожності особистості, протилежний полюс цієї властивості — ста­більність. Термін запропонований Г. Айзенком.

Номотетичний підхід — виявлення в індивідуальності універ­сальних рис і патернів, властивих усім людям.

Обдарованість — системна якість психіки, що розвивається про­тягом життя, визначає можливості досягнення людиною виключно високих результатів в одному або кількох видах діяльності порівняно з іншими людьми.

Образ тіла — уявлення людини про власну фізичну зовнішність.

Образ-Я — система уявлень людини про саму себе як про окре­мий і унікальний суб'єкт; центральне утворення в структурі особи­стості.

Онтогенез — процес розвитку людини, що охоплює весь її життє­вий цикл від народження (зародження) до смерті; виділяють прена­тальний (внутріутробний) і постнатальний онтогенез.

Онтологічний статус інтелекту — опис інтелекту як особливого роду психічної реальності, яка є психічним носієм конкретних проявів інтелектуальної діяльності.

Особистість — особлива якість людини, набута в соціокультурному середовищі у процесі спільної діяльності і спілкування; рівень, що координує всю психічну діяльність і поведінкову активність; соціальне обличчя людини; система ставлень до навколишнього світу, інших людей і до себе.

Пам'ять — здатність людини зберігати у власній свідомості інфор­мацію.

Парціальні (лат pars — частина) фактори — специфічні фактори інтелекту, що відповідають за здібності вирішувати певні типи завдань, пов'язані з властивостями певних зон кори великих півкуль головного мозку.

Патерн — система взаємозв'язаних ознак, що наділені високою вірогідністю сумісного прояву.

Пізнавальні стилі — психологічні відмінності між людьми, що характеризують своєрідність властивих їм способів вивчення реальності.

Плацебо ефект (лат placebo — букв, сподобаюся) — зміна суб'єктивного стану під впливом непрямого навіювання (зазвичай з використанням заміщувального стимулу).

Позасвідоме — сфера психіки (поза фокусом свідомості), функ­ціонування якої визначається процесами мимовільної регуляції.

Понятійна психічна структура — інтегральне когнітивне утво­рення, яке з погляду свого психологічного устрою характеризується різноманітністю когнітивного складу, процесами словесно-образ­ного переходу і різнорівневим характером організації семантичних ознак.

Порівняльно-вікова форма дослідження — організація психоло­гічного дослідження як окремої, обмеженої у часі, фіксованої щодо етапу (моменту) існування досліджуваного явища пізнавальної і пере­творювальної взаємодії психолога з суб'єктом.

Праксиметрія — вимірювання параметрів індивідуальної і групо­вої діяльності: швидкості і точності виконання дій і операцій, послідов­ності дій, способів дій, продуктивності діяльності тощо.

Природжена розумова відсталість, або вроджене недоум­ство — низький рівень інтелектуального розвитку, детермінований спадковістю або пренатальною травматизацією. Виявляється в за­тримках темпу розвитку, низькій швидкості і продуктивності мислен­ня, слабкій научуваності.

Просторові здібності, або просторовий інтелект, просторовий фактор — здібність оперувати мисленнєвими просторовими образа­ми, схемами, моделями реальності; включає два підфактори: швид­кість і точність розпізнавання двомірних об'єктів, мисленнєве обер­тання і перетворення образів у тривимірному просторі.

Прототип (грец. protos — перший і tipos — відбиток, форма, зразок) — комбінація типових сенсорно-перцептивних (наочних) ознак, що збе­рігаються в пам'яті і допомагають приймати рішення про відповідність певного об'єкта певній категорії (наприклад, образ типового «апельси-на» образ «стільця» як найяскравіший приклад «меблів» тощо).

Психогенетика (грец. psyche — душа і genetikos — народження, походження) — галузь знань на перетині генетики і психології, пред­метом якої є походження індивідуальних психологічних особливостей людини, з'ясування ролі генотипу і середовища в їх формуванні.

Психографіка (грец. psyche — душа і grapho — зображення) — система діагностування і аналізу психічних проявів, що реєструються за допомогою графічної техніки.

Психометрика (психометрія) — розділ математичної психології, присвячений теорії психологічних вимірювань, методам оброблення психологічних даних, конструювання і валідизації психологічних тестів.

Психомоторний стиль — стійкий комплекс способів або прийо­мів здійснення суб'єктом різних форм моторної активності.

Реконструювання у диференціальній психології — метод теоре­тичного дослідження психологічних явищ, що полягає у змістовій і структурній перебудові явища, яке досліджує психолог.

Риса особистісна (риса особистості) — стійкі, повторювані в різ­них ситуаціях особливості поведінки індивіда.

Рівень домагань — суб'єктивне надання переваги рівню трудно­сті цілей, які особистість вибирає.

Рівень інтелекту — показник інтелектуального розвитку особи­стості, оцінений за допомогою однієї зі шкал інтелекту і виражений у стандартних балах.

Розумова відсталість — стійке порушення інтелектуальної діяльності, що виникає внаслідок органічного ураження головного мозку.

Самооцінка — оцінка особистістю себе, своїх фізичних, інтелекту­альних, емоційно-вольових, комунікативних, етичних якостей, життєвих можливостей, ставлення до себе оточуючих і свого місця серед них.

Саморегуляція (лат regulare — упорядковувати, налагоджувати) психічна — система психічної самодії з метою свідомого управління особистістю своїми психічними станами відповідно до вимог ситуації і доцільності.

Сенсомоторика (лат. sensus — чуття, відчуття і motor — дія, рух) — здатність до рухової активності, що охоплює весь комплекс аналіза­торних і рухових систем індивіда.

Симптомокомплекс індивідуальних властивостей — стійкий набір взаємозв'язаних характеристик, що належать до однієї або різ­них підструктур індивідуальності.

Синестезія (грец. synaesthes/s — одночасне відчуття) — психофі­зіологічний феномен виникнення відчупя в модальності, що не підда­ється у визначений момент подразненню.

Сприйняття (образ сприйняття, перцептивний образ) — суб'єк­тивний образ предмета, явища або процесу, що безпосередньо впли­ває на аналізатор або систему аналізаторів.

Статева ідентичність — аспект статевої свідомості, який описує суб'єктивне переживання людиною себе як представника статі.

Статевий диморфізм (грец. dis — два, morff — вид, форма) — наявність відмінностей ознак у чоловічих і жіночих особин.

Стиль людини (грец, sty/OS — паличка для письма) — стійка суб'єктно-специфічна система способів або прийомів здійснення людиною різних типів активності; інтегральна характеристика фор-мально-дииамічноі сфери індивідуальності, що виявляється в наданні переваги суб'єктом певній формі взаємодії з фізичним (предметним) і соціальним (комунікативно-символічним) середовищем.

Структура інтелекту — у факторних моделях інтелекту кількість факторів інтелекту, система відносин між ними (залежності — неза­лежності, ієрархія факторів і т. ін.).

Талант (у сфері інтелектуальної діяльності) — вищий рівень інте­лектуального розвитку особистості, який забезпечує можливість ство­рення ідей, теорій, наукових, літературних і філософських творів, що мають суспільну значущість.

Темперамент — узагальнена індивідуально-стійка система інва­ріантних психобіологічних (формальних) властивостей індивідуальної поведінки людини.

Тести (англ. test — випробування, перевірка, проба) — теоретич­но і емпірично обґрунтована система стандартизованих, часто обме­жених у часі вимірювань, що дає змогу отримати показники індивіду­альних відмінностей відповідних психологічних властивостей.

Тестування — метод психологічної діагностики, який полягає у застосуванні стандартизованих запитань і задач (тести), що мають певну шкалу значень.

Типологічний метод — метод наукового дослідження, зорієнто­ваний на виявлення подібностей І відмінностей серед сукупності предметів, пошук надійних засобів їх Ідентифікації, стійких поєднань властивостей явищ у системі змінних, їх групування за допомогою іде­алізованої узагальненої моделі.

Тривожність — інтенсивна негативна емоційна реакція у відпо­відь на реальну або уявну загрозливу ситуацію.

Увага — процес і стан налаштування суб'єкта на сприйняття прі­оритетної інформації і виконання поставлених завдань.

Узагальнення — розумова операція об'єднання безлічі об'єктів на основі виділення властивих їм загальних ознак.

Уява — універсальна людська здатність до побудови нових цілі­сних образів дійсності шляхом перероблення змісту практичного, чут­тєвого, інтелектуального і емоційно-смислового досвіду суб'єкта.

Уявлення — наочний образ предмета або явища (події), що вини­кає на основі минулого досвіду (даних відчуттів і сприйняттів) шляхом його відтворення в пам'яті або в уяві.

Формальний підхід (лат. forma — структура, а також formans — утворюючий) — сукупність методів аналізу структури генетично детер­мінованих, вроджених, крос-культурних, крос-ситуативних стійких уні­версальних властивостей людини, які дають змогу провести необхід­ну для цілей дослідження межу між найтиповішими, стабільними, від­творюваними в життєвій практиці та експериментальній ситуації інди­відуально-типологічними особливостями і рештою особистісних змі­стовних властивостей, що характеризують неповторність.

Фрейм — схематизоване просторове уявлення про ту або іншу ситуацію, яке складається з узагальненого «каркасу», у якому відтворено стійкі характеристики цієї ситуації, і «вузлів», чутливих до її імовірнісних характеристик, що заповнюються в міру необхідності від­повідними деталями.

Характер — Індивідуальне поєднання стійких психічних особли­востей людини, що зумовлюють типовий для суб'єкта спосіб поведін­ки в певних життєвих ситуаціях і обставинах.

Хронічний стрес — стан збудження, що продовжується протягом тривалого часу за якого неприємні наслідки від зіткнення зі склад­ною ситуацією суб'єктивно відчуваються більшими, ніж наявні індиві­дуальні ресурси, щоб упоратися з ними.

Центральна нервова система — підсистема загальної нервової мережі, яка включає всі нейронні ансамблі головного із спинного мозку.

Циркадні ритми — фізіологічні патерни. що повторюються в орга­нізмі кожні двадцять чотири години.

Я-концепція — динамічна система уявлень людини про саму себе, що охоплює: а) усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних та інших властивостей; б) самооцінку; в) суб'єктивне сприйняття зовніш­ніх чинників, що впливають на власну особистість.

Я-образ — особистість в єдності всіх складових ІТ бупя, відобра­жена в самосвідомості як її основна складова, кінцеве уявлення про себе, результат роботи над пізнанням себе, формуванням ставлення до себе, осмисленням своєї ролі на кожному життєвому етапі.

Я — глибинна сутність людини, її самість, достовірність, автентич­ність, що дає змогу їй відрізняти себе від інших, відчувати, пережива­ти, усвідомлювати реальність свого Існування.

L-дані (life record data) — дані, що грунтуються на реєстрації поведінки людини у повсякденному житті.

Q-данІ (questionnaire data) — дані, одержувані за допомогою опитувальників, анкет та інших стандартизованих методів.

Т-дані (objective test data) — дані об'єктивних тестів (випробу­вань) з контрольованою експериментальною ситуацією.

Література

Адлер А. Наука жить.—К.; Port-Royal. 1997. Айзенк Г. Ю. Интеллект: новый взгляд // Вопросы психологии.—1995. № 1.

Ананьев Б. Г. О проблемах современного человекознания. — М.: Наука, 1977.

Анастази А. Дифференциальная психология. — М.: Апрель-Пресс, 2001.

Анастази А. Психологическое тестирование: В 2-х кн.: Пер. с англ. — М.: Педагогика, 1982. — Кн. 1—2.

Анохин П. К. Биология и нейрофизиология условного рефлекса. — М.: Медицина, 1968.

Асмолов А. Г. Личность как предмет психологического исследо­вания. — М.: Изд-во МГУ, 1984.

Асмолов А. Г. Психология личности: принципы общепсихологи­ческого анализа. — М.: Смысл; ИЦ -Академия».

Берне Р. Развитие Я-нонцепции и воспитание. — М., 1986.

Белоус В. В. Введение в психологию полиморфной индивиду­альности. — Пятигорск: Изд-во ПГЛУ. 2000.

Березин Ф. Б., Мирошников М. Л., Соколова Е. Д. Методика многостороннего исследования личности. — М.: Фолиум, 1994.

Вине А. Измерение умственных способностей. — СПб.: Союз. 1998.

Битянова М. Р. Социальная психология. — М.; МПА, 1994.

Богоявленская Д. Б. Интеллектуальная активность как пробле­ма творчества. — Ростов-на-Дону: Изд-во Ростовского ун-та, 1983.

Бодалев А. А. О направлениях и задачах научной разработки проблемы способностей // Вопросы психологии. — 1984. — № 1.

Боев И. В., Золотарев С. В. Психофизиологическая диагности­ка и дифференциальная диагностика конституциально-типологиче-ского личностного континуума подростков. — Ставрополь; Ставро польская государственная медицинская академия, 1999.

Большой толковый психологический словарь: Пер. с англ. / А. Ребер — М.; ООО -Изд-во ACT"; Вече, 2001.

Брушлииский А. В. Субъект: Мышление, учение, воображе­ние. — М. — Воронеж; НПО «Модэк», 1996.

Бубер М, Два образа веры: Пер. с нем. — М.: Республика, 1995.

Бурлачук Л. Ф., Морозов С. М. Словарь-справочник по психо­диагностике. — СПб.: Литерком, 1999.

Веккер Л. М. Психика и реальность. Единая теория психических процессов. — М.: Смысл, 1998.

Величковский В. М.. Капица М. С. Психологические проблемы изучения интеллекта // Интеллектуальные процессы и их моделиро­вание / Под ред. Е. П. Велихова. — М.: Наука, 1987,

Волков П. Разнообразие человеческих миров. — М.; Аграф, 2000.

Выготский Л. С, Мышление и речь // Выготский Л. С. Собрание сочинений. — М,: Педагогика, 1982. — Т. 2.

Ганнушкин П. Б. Клиника психопатий... // Психология индивиду­альных различий. Тексты. — М., 1982.

Геодакян В. А. Теория дифференциации полов в проблемах чело­века // Человек в системе наук. — М.. Наука, 1989.

Гилфорд Дж. Структурная модель интеллекта // Психология мышления / Под ред. А. М. Матюшкина. — М.: Прогресс, 1965.

Глейтман Г., Фридлунд А., Райсберг Д. Основы психологии: Пер. с англ. / Под ред. В. Ю. Большакова, В. И. Дружинина — СПб.: Речь, 2001.

Годфруа Ж. Что такое психология; В 2-х т. — М.. 1992.

Голубева 3. А. Индивидуальные особенности памяти человека. — М.: Педагогика, 1980.

Голубева 3. А. Способности и индивидуальность. — М.: Проме­тей. 1993.

Гончаренко Н. В. Гений в искусстве и науке. — М.: Искусство, 1991.

Грановская Р. М., Березная И. А. Интуиция и искусственный интеллект. ~ Л.: Изд-во ЛГУ, 1991.

Гуревич К. М- Проблема социального и биологического в диф­ференциальной психофизиологии // Психология индивидуальных различий. Тексты. — М., 1982.

Дорфман Л. Я. Метаиндивидуальный мир: методологические и теоретические проблемы. — М., 1993.

Дослідження креативно! культури особистості старшокласника / За ред. В. Костіва. — Івано-Франківськ. 2007.

Дружинин В. Н. Психология общих способностей. — СПб.: Пи­тер, 2000.

Егорова М. С. Психология индивидуальных различий. — М.; Планета детей, 1997.

Знаков В. В. Правда и ложь в сознании русского народа и современной психологии понимания. — М., 1993,

Ильин Е. П. Дифференциальная психофизиология мужчины и женщины. — СПб.: Питер, 2002.

Ильин Е. П. Дифференциальная психофизиология. — СПб.: Питер. 2001.

Исследования по когнитивной психологии / Под ред. Е. А. Сер-гиенко. — М.: Институт психологии РАН, 2004.

Кант И. О темпераменте // Психология индивидуальных разли­чий. — М.: ЧеРо, 2000.

Климов Е. А. Индивидуальный стиль деятельности. — Казань. 1969.

Князева е., Курдюмов С. Основания синергетики. — СПб: Але-тейя, 2002.

Когнитивная психология / Под ред. В. Н. Дружинина, Д. В. Уша­кова. — М.: ПЭРСЭ, 2002.

Когнитивная психология. Учебник для вузов / Под ред. В. Н. Дружинина, Д. В. Ушакова. — М.: ПЕР СЭ, 2002.

Когнитивная психология. Учебник для вузов / Под ред. В.Н. Дру­жинина, Д.В. Ушакова. — М.: ПЕР СЭ, 2002.

Коул М. Культури о-историческая психология. Наука будущего. — М.: Когито-центр; Институт психологии РАН, 1997.

Крайг Г. Психология развития. — СПб.: Питер, 2000.

Кречмер 3. Строение тела и характер / Пер. с нем. — М.: Апрель-Пресс, ЭКСМО-Пресс, 2000.

Левитов И. Д. Проблема характера в современной психо­логии // Психология индивидуальных различий. Тексты. — М., 1982.

Лейтес Н. С. Одаренные дети // Психология индивидуальных различий. Тексты. — М., 1982.

Леонгард К. Акцентуированные личности. — Ростов-на-Дону: Феникс. 2000.

Леонтьев А. И. Индивид и личность // Психология индивидуаль­ных различий. Тексты. — М., 1982.

Либин А. В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций: Уч. пособие для студ. высш. уч. заведений. — 3-е изд., испр. — М.: Смысл; Издатель­ский центр "Академия-. 2004.

Личко А. Е. Типы акцентуаций характера и психопатий у подро­стков. — М.: ЭКСМО. 1999.

Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. — М.: Наука. 1984.

Мак-Вильямс Н. Психоаналитическая диагностика. — М.: Класс. 2001.

Машков В. Л. Основы дифференциальной психологии. — СПб.; Изд-во С.-Петербургского ун-та, 1998.

Мельников В. М., Ямпольский Л. Т. Введение в эксперимен­тальную психологию личности. — М.; Педагогика, 1985.

Мерлин В. С. Очерк интегрального исследования индивидуаль­ности. — М.; Педагогика, 1986.

Нартова-Бочавер С. К. Дифференциальная психология: Уч. пособие / С. К. Нартова-Бочавер. — М.: Флинта. Московский психо­лого-социальный институт, 2003.

Небылицын В. Д. Основные свойства нервной системы челове­ка. — М.: Педагогика, 1991.

Небылицын В. Д. Психофизиологические исследования индиви­дуальных различий. — М.; Наука, 1976.

Обухова Л. Ф. Возрастная психология. — М., 1999.

Орлов А. Б. Психология личности и сущности человека: парадиг­мы, проекции, практики. ~ М., 1995.

Основи психології: Підручник / За заг. ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. — К.: Либідь, 1997.

Палій А. А. Особливості статеворольових уявлень дітей дошкіль­ного віку — Автореф. дис.... канд. психол. наук. — К., 1996.

Петрайтите А. М. Связь интеллектуальных творческих способ­ностей с экстраверсией-интроверсией // Вопросы психологии. — 1981. — N« 6.

Пиаже Ж. О природе креативности // Вестник Московского университета. Психология. — 1996. — № 3.

Пиаже Ж. Психология интеллекта // Избр. психологические труды. — М.: Просвещение, 1969.

Пономарев Я. Психология творчества. — М.: Наука, 1976.

Психологическая энциклопедия / Под ред. Р. Корсини, А. Ауэр-баха. — 2-е изд. — СПб.: Питер, 2003.

Психологический словарь / Под ред. В. П. Зинченко, Б. Г. Меще­рякова. — М.: Педагоги КЗ-Пресс, 1997.

Психологія особистості; Словник-довідник / За ред. П. П. Горно­стая, Т М. Титаренко. ~ К.; Рута, 2001.

Равич-Щербо И. В. Исследование природы индивидуальных различий методом близнецов // Психология индивидуальных раз­личий. Тексты. — М.; ЧеРо, 2000.

Равич-Щербо И. В., Марютина Т. М., Григоренко Е. Л. Психоге-нетика. — М.: Аспект Пресе, 1999.

Ремшмидт X. Детская и подростковая психиатрия / Пер. с нем. Т. Н. Дмитриевой. — М.: ЭКСМО-Пресс, 2001.

Роль среды и наследственности в формировании индивидуаль­ности человека / Под ред. И. В. Равич-Щербо. — М.: Педагогика. 1988.

Роменець в. Психологія творчості; Навч. посіб. — К.: Либідь, 2001.

Русалов В. М. Пол и темперамент // Психологический журнал. — 1993. — Т. 14. — № 6.

Селиванов В. В. Мышление и личность. — Смоленск; Изд-во СГУ, 1998.

Современная психология: Справочное руководство / Под ред. В. Н. Дружинина. — М.: Инфра, 1999.

Способносга и склонности: комплексные исследования / Под ред. 3. А. Голубевой. — М.: Педагогика, 1989.

Стиль человека: психологический анализ / Под ред. А. В. Либи-на. — М.: Смысл, 1998.

Стреляу Я. Роль темперамента в психическом развитии. — М.: Прогресс, 1982.

Теплов Б. М. Избранные труды: В 2-х т. — М.; Педагогика, 1985.

Холодная М. А. Когнитивные стили как проявление своеобра­зия индивидуального интеллекта. — К.: УМК ВО, 1990.

Холодная М. А. Психология интеллекта. Парадоксы исследова­ния. — 2-е изд., перераб. и доп. — СПб.: Питер, 2002.

Хорни К. Женская психология. — СПб., 1993.

Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности, — СПб.: Питер. 2001.

Черноушек М. Психология жизненной среды. — М., 1989.

Шадриков В. Д. Способности, одарённость, талант // Развитие и диагностика способностей / Отв. ред. В. Н. Дружинин, В. Д. Шадри­ков. — М.: Наука, 1991.

Шкуратова И. П. Когнитивный стиль и общение. — Ростов-на-Дону; Изд-во РПУ, 1994.

Шмелев А. Г. Психодиагностика личностных черт. — СПб.: Речь, 2002.

Штерн в. Дифференциальная психология и её методические основы. — М.: Наука, 1998.

Зриксон Э. Идентичность: юность и кризис. — М.: Прогресс. 1996.

Эфроимсон В. П. Предпосылки гениальности (Биосоциальные факторы повышенной умственной активности) // Человек. —1997. — № 2—6; 1998. — № 1.

Южанинова А. Л. Исследование сложности когнитивной диффе­ренциации и интеграции в связи с уровнем социального интеллекта //

Когнитивные стили; Тезисы научно-практического семинара. — Тал­линн, 1986.

Юнг К. Психологические типы. — СПб.: Ювента; М.; Прогресс, 1995.

Amabile Т., Collins М. Creatine // Manstead А.. Hewstone М. (eds.) me Blaci^well encyclopedia of social psychology. — Oxford: Blackwell Publ. 1996.

Bogerman W. G. Studies of Genius. — N. Y.. 1947.

Cslkszentmihaiyi M. Creativity. Flow and the psychology of dis­covert and invention. — N. Y.: Harper Perennial. 1997.

Gough H. A creative personality scale for the Adjective Check List // J. Pers. Soc. Psychol. — 1979. — V. 37. — № 8.

Guilford J. A. psychometric approach to creativity. — University of Southern California, 1986.

Torrance E. P. Creativity and futurism in education; Retooling // Education. — 1980. — V. 100.