Основні концептуальні підходи до креативності

У дослідженні креативності психологічна наука часто спирається на вивчення продуктів творчості через аналіз текстів. Цю практику започаткував В. Вундт.

Дослідники, що беруть за основу когнітивні уявлен­ня про креативність, розглядають як її найважливіші атрибути оригінальність, корисність та актуальну можливість застосування. Креативність вони тлума­чать як дивергентне мислення, на противагу інтелекту як конвергентному мисленню.

Дослідження, зосереджені на креативності особисто­сті, охоплюють:

• дослідження рис і мотивів креативних особистостей;

• дослідження Я у зв'язку з креативністю;

• вивчення креативності в контексті самоактуалі­зації;

• дослідження психопатологічних чи близьких до патології феноменів.

120

Креативність

інтелект

— креативність

ділянка диференціації інтелектуальних і творчих потенціалів

Рис. 3,6. Схема розвитку креативностІ й інтелекту (за Торрансом)

Багатоаспектними є і дослідження індивідуальних рис осіб, які творчо проявили себе. Результатами їх є твердження: креативність — радше генеральна риса особистості; креативні особи поєднують, на перший погляд, взаємовиключні особливості. Зокрема, вони наділені фізичною енергією, але спокійні; суворі і наївні; відповідальні і безвідповідальні; змішують фантазії і реальність; виявляють особливості інтровер­тів та екстравертів; скромні і горді тощо.

У цьому переліку рис креативних особистостей також є: самодисципліна, здатність відкласти задово­лення, незалежність думок, терпимість до невизначено­сті, високий ступінь автономності, відсутність статевих стереотипів, інтернальний локус контролю, схильність до ризику, високий рівень самоініціації і прагнення виконати завдання якнайкраще.

Найдоведенішими рисами особистості креативних людей у сфері науки й мистецтва називають (Р.-Б. Кет­тел) шизотимію, радикалізм, інтроверсію, домінування.

Своєрідність мотивації креативних особистостей зумовлена широким колом їх інтересів, відкритістю новому, здатністю до широкої категоризації та ідіосин­кразії (хвороблива реакція на подразники). їх внутріш­ня мотивація переважає над зовнішньою.

Деякі автори намагаються розробити типології креа­тивних особистостей. Наприклад, Ф. Фарлі виокремлює Т-особистість — шукача збудження, який може або досягати високого рівня креативності, або демонструва­ти деструктивну, навіть кримінальну поведінку.

Дослідження характеру взаємозв'язків креативно­сті та особистісного Я підтверджують наявність у креа­тивних людей високої його сили.

Розрізняють також малу (особистісну) креативність, яка стосується повсякденних ситуацій, і велику (істо­ричну) креативність, результатами якої бувають дося­гнення, які істотно вплинули на культуру й суспільство. Креативність у руслі самоактуалізації є особистісного креативністні природною тенденцією до особистісного балансу, психічного здоров'я і самоактуалізації (А. Ад­лер, А. Маслоу і К. Роджерс).

А. Адлер убачав креативність Я у свободі вибору між альтернативними життєвими стилями і цілями. Хоча цілі можуть бути ініційовані спадковістю і культурни­ми чинниками, мета виникає завдяки креативній силі індивідугиіьності.

За А. Маслоу, самоактуалізуючись, особистість про­являє інтегрованість і долає розщепленість, стає від-критішою для досвіду, спонтанною, дотепною, транс­цендентною і незалежною від нижчих потреб, розкри­ває свої можливості. Креативність є однією з важливих характеристик самоактуалізації. Маслоу трактував креативність як якість, котру можна застосувати до будь-якого завдання в житті.

Мала креативність пов'язана з креативністю у мистецтві й літературі. Дослідники вивчають вплив жит­тєвих обставин на творчий процес. Результати глибин­них інтерв'ю свідчать про вплив на митців істотних подій, переживань, досвіду і спогадів.

Більшість дослідників креативностІ ноділяє погляди Дж. Гауена, Дж.-П. Гілфорда, Е. Торранса, Е. Фромма.

Дж.-П. Гілфорд основними параметрами креативності вважає: оригінальність — здатність продукувати віддале­ні асоціації, незвичайні відповіді; семантичну гнучкість — здатність виокремлювати функцію об'єкта і пропонувати його нове використання; образну адаптивну гнучкість — здатність змінити форму стимулу так, щоб побачити в ньому нові ознаки й можливості для використання; семан­тичну спонтанну гнучкість — здатність продукувати різ­номанітні ідеї в нерегламентованій ситуації. У структуру креативності він не включав загального інтелекту. Пізні­ше Гілфорд вів мову і про здібність виявляти і формулюва­ти проблему; генерувати багато ідей; гнучкість — здібність продукувати різні ідеї; оригінальність — здатність реагу­вати на подразники нестандартно; здатність удосконалю­вати об'єкт, додаючи деталі; здатність вирішувати пробле­ми, тобто до аналізу й синтезу.

За твердженням Е. Фромма, креативність — це здатність дивувати, знаходити рішення в нестандарт­ній ситуації, спрямованість на нове і вміння глибоко усвідомлювати власний досвід. До основних характе­ристик креативного мислення він зараховував: продук­тивність — багатство ідей, асоціацій, варіантів вирі­шення проблеми; гнучкість — здатність швидко зміню­вати способи дії, легко переходити від одного класу об'єк­тів до іншого; оригінальність — рідкісність, унікаль­ність, незвичайність способу розв'язання проблем.

Зовнішні чинники можуть сприяти розвитку креа­тивних здібностей дитини чи гальмувати його. Таки­ми стимулювальними факторами, за словами Е. Тор­ранса, є:

• орієнтація на потребу творчого розв'язання про­блем;

• відсутність перешкод для проявів спонтанності й ініціативи;

• створення можливості маніпулювати предметами і висловлювати варіативні думки;

• навчання уважному ставленню до сигналів нав­колишнього середовища;

— виховні впливи, спрямовані на визнання дити­ною цінності креативних рис своєї особистості.

До гальмівних факторів він зараховував:

• орієнтацію на успіх, побоювання дати неправиль­ну відповідь;

• підсилену орієнтацію на думку однолітків, побою­вання звинувачень у незвичайності;

• заборону запитань і обмеження ініціативи;

• надмірну фіксацію на стереотипах статевої ролі;

• уявлення про дивергентне мислення як про від­хилення від норми;

• жорстке розмежування трудової та ігрової діяль­ності.

Дж. Гауен вважав креативність однією зі сфер обда­рованості. Обдарована дитина допитлива, демонструє високий енергетичний рівень (високу продуктивність, інтерес до безлічі речей); часто діє по-своєму (незалеж­на, некомформна); винахідлива у всьому; здатна по-різ­ному оцінити ситуацію тощо.

Дослідження креативності ґрунтується переважно на структурній моделі Дж. Гілфорда, за якою креативність вимірюється за допомогою не менше 27 факторів, кож­ний із яких досліджують з використанням спеціальних завдань; одномірній моделі креативності Е. Торранса, згідно з якою можна застосовувати завдання з одноча­сним вимірюванням не менш ніж трьох основних фак­торів креативного мислення — продуктивності, гнуч­кості, оригінальності.

Зв'язок креативності

з душевними розладами і геніальністю

Багато фактів підтверджують зв'язок між різними видами душевних розладів і обдаровгшістю. Можливо, важкі розлади серед видатних творчих людей не частіші, як і серед пересічних. Цю гіпотезу можна перевірити порівнянням двох вибірок з виявленням відсотка осіб з відхиленнями. Порівняння неблагопо­лучних за психічним здоров'ям людей творчих з благо­получними за показниками душевного здоров'я може допомогти побачити зв'язок між психічними відхилен­нями і обдарованістю чи переконатися у його від­сутності.

Був час, коли джерелом творчості вважали шизо­френію і меланхолію. Італійський психіатр Чезаре Лом-брозо стверджував, що геніальність — лише одна з форм божевілля. А каліфорнійські психологи встановили 10% перевищення частоти психічних захворювань в обстеженій ними групі творчих осіб порівняно з кон­трольною вибіркою. Про зв'язок між душевними захво­рюваннями і творчістю ведуть мову клініцисти — фахівці, які займаються науковими спостереженнями в клініках.

На зв'язок КреативностІ з психічними розладами вказували Ф. Пост, А. Людвіг і Г.-Ю. Айзенк.

Ф. Пост вивчив біографії відомих творчих чоловіків: 48 художників візуальних мистецтв, 50 — філологів і мислителів, 45 — учених, 46 — державних діячів, 52 — композиторів, 50 — письменників. У біографіях були п'ять суїцидів, 22 — спроби. В учених психічні відхи­лення були виражені найменше, письменники мали сімейні історії, пов'язані з психічними хворобами, а також, як і артисти й інтелектуали, — психосексуаль-ні проблеми. І депресивні стани превалювали у письмен­ників. Алкоголізм був властивий письменникам, арти­стам і композиторам, менше — політикам та інтелекту­алам, нехарактерний для вчених.

А. Людвіг вивчав зв'язок між психічними хвороба­ми і креативними досягненнями, аналізуючи біографії чоловіків і жінок, які жили у XX ст. і досягли високих результатів діяльності. У вибірці з 1000 осіб він виокре­мив дві крайні підгрупи, які ввійшли до верхнього (250 осіб, вища еліта) і нижнього (249 осіб, еліта менш високого рівня) квартилів. Зі статистично високим рів­нем значущості було встановлено, що представники вищої еліти страждали на хронічні хвороби і психічні розлади, особливо депресію, алкоголізм, труднощі адап­тації, соматичні проблеми.

Г.-Ю. Айзенк, спираючись на психометричні дослі­дження, припустив, що структуру особистості визнача­ють не тільки нейротизм та інтроверсія/екстраверсія, а й психотизм. Подальший аналіз психотизму показав, що один полюс цієї змінної пов'язаний з такими рисами особистості, як альтруїзм, соціабельність, здатність до емпатії, конвенціоналізму, конформізму, інший — з кримінальністю, ворожістю, агресивністю, психопа­тією, шизоїдністю, депресивністю, афективними розла­дами, шизоафективністю і шизофренією. За високого рівня психотизму особистість виявляє високий рівень креативності, а також — агресивність, егоцентрич-ність, асоціальність, упертість і грубість.

Можна стверджувати, що і деструктивні імпульси, і великі творчі пориви виникають з одного джерела — бажання висловитися, якомога повніше і колоритніше виявити свій внутрішній світ.

Нечисленні автори вважають, що творчий розвиток за своєю природою ґрунтується на здорових психічних процесах. Отримано дані, що підтверджують необхід­ність емоційної стабільності для досягнення життєвого успіху.

При дослідженні психологічних особливостей твор­чих особистостей не завжди розрізняли досягнуті результати, за якими оцінюють творчість. Цю ієрархію результатів можна представити у вигляді піраміди (рис. 3.7.):

Рис. 3.7. Піраміда успіху (за Лібіним)

творчі досягнення

суб’єктивні передумови

Не всі люди, які домоглися життєвого успіху, мають творчі досягнення, не всі, хто їх має, — геніальні. Однак суб'єктивні, індивідуальні параметри відчуття благополуччя і особистісне зростання є умовами творчо­го зростання і важливим доповненням до загального портрета видатної особистості. Проте їх часто інтерпре­тують як обмеження, що перешкоджають творчому розвитку, особливо прихильники клінічної (психопато­логічної) теорії творчості. Навіть серед творчої інтелі­генції поширена думка, що тільки відчуття глибокої невдоволеності, а не пошук, наприклад, шляхів самови­раження, є джерелом натхнення і творчої мотивації.