Інтелект у структурі індивідуальних властивостей

Дослідники постійно дискутують щодо зв'язку інте­лекту з іншими індивідуальними параметрами. Диску­сію про взаємовплив інтелекту і особистості розпочали Л. Терстоун і Р.-Б. Кеттел, які виявили тісне перепле­тення деяких особистісних властивостей з інтелекту­альними особливостями.

Когнітивні психологи виробили досить чітку загаль­ну позицію у визначенні психологічної реальності кон­структу «інтелект». Опитування 600 експертів (1987) показало, що 99,3% з них згодні з тим, що інтелект пов'язаний з абстрактним мисленням або логікою; 97,7% вважають очевидним зв'язок інтелекту з розв'я­занням проблем; 96,0% вважають, що інтелект пов'яза­ний зі здатністю набувати знання. Проте менш очевид­ним і таким, що вимагає ретельної перевірки, є зв'язок інтелекту з іншими, не когнітивними, характеристика­ми індивідуальності.

Зв'язок інтелекту з енергетичними та інформаційними параметрами особистості

Тривожність (нейротицизм) та інтелект відобража­ють відповідно енергетичний та інформаційний аспекти активності суб'єкта. У тривожності як одному з виявів найважливішої риси темпераменту — емоційної неста­більності — відображається також інтенсивність емо­ційно-вольових процесів. Щодо цього цінну інформацію можна почерпнути на підставі зіставлення показників тривожності з показниками розумової продуктивності (за тестом Кеттела). Результати факторного аналізу засвідчують: в одних випадках співвідношення показни­ків інтелекту і тривожності тяжіє до реципрокності (вияв різноспрямованих тенденцій — «чим більше одного, тим менше іншого»), а в інших — до синергічності (односпря-мовані зміни, що відображаються в позитивному знаку коефіцієнта кореляції). За гіпотезою про криволінійну (інвертовану V-подібну) залежність з підвищенням зна­чень енергетичного фактора (рівня активації і пов'язано­го з цим ступеня тривожності, нейротицизму) інтелекту­альна продуктивність підвищується, а після досягнення певної оптимальності починає знижуватися. Змістова інтерпретація цієї суперечності, на думку авторів дослі­дження, пов'язана з особистісними властивостями вищо­го рівня і відображає явище, відоме як зіткнення (бороть­ба) мотивів.

Взаємозв'язок темпераменту та Інтелекту

Розроблену у межах формального підходу до ви­вчення індивідуальності гіпотезу про наявність єдино­го базового механізму формування темпераменту і загальних здібностей перевіряли в порівняльному дос­лідженні взаємозв'язків темпераментних та інтелек­туальних показників у дітей і дорослих (Русалов, Дудин, 1995). Основою гіпотези стало уявлення про пер­винні задатки — генетично фіксовані поєднання всіх природних властивостей людини, що спочатку форму­ють властивості темпераменту, які стають задатками другого рівня, що детермінують розвиток загальних здібностей. Відмінність механізмів формування темпе­раменту і властивостей загальних здібностей полягає в їх змістовому характері, що пов'язано з динамічними можливостями когнітивної сфери, зумовленими обся­гом засвоєних знань, розумовими навичками і опера­ціями. Дані свідчать про взаємодію темпераменту і здіб­ностей насамперед через характеристики активності: ергічність, пластичність і темп. Щільність цих зв'язків залежить від віку (в підлітків зв'язок між темперамент­ними та інтелектуальними показниками значущіший) і рівня розумового розвитку (чим вищий інтелект, тим слабкіші зв'язки між досліджуваними ознаками індиві­дуальності).

Останнім часом формується тенденція до розшире­ного тлумачення концепту «інтелект», зміст якого починає виходити за межі когнітивної сфери. Г. Гард­нер визначає інтелект у термінах численних здібно­стей, кожна з яких важлива для досягнення адекват­ності і успішності в певній сфері життєдіяльності. Цінність кожного компонента інтелекту визначається конкретними суспільними нормативами, які заохочу­ють або не заохочують розвиток таких інтелектуаль­них здібностей: лінгвістичні; логіко-математичні; про­сторові (орієнтація в просторі на основі психічних обра­зів); музичні; тілесно-кінестетичні; інтер- або міжособистісні (розуміння інших); інтраособистісні (розуміння себе). Ці сім інтелектуальних компонентів відображають всі аспекти людського потенціалу, забез­печуючи адаптацію (пристосовування) і розвиток. Р. Гарднер вважає, що розвиток перших двох здібно­стей властивий західному суспільству загалом, а ізо­льовані невеликі соціуми (наприклад, жителі малень­ких островів) орієнтуються на розвиток міжособистіс­ної компетентності.

Деякі психологи наполягають, що традиційні визна­чення інтелекту дуже вузькі і не охоплюють таких аспектів, як щастя, особистісний успіх або гармонія із суспільством. їх враховано в базовій моделі емоційного інтелекту, зосередженій на п'яти типах здібностей: знан­ня про емоції, управління емоціями, розпізнавання емоцій в інших, уміння мотивувати себе, оволодіння соціальними відносинами. Повніша концепція емоцій­ного інтелекту, на думку Д. Голмена, охоплює ком­плекс не пов'язаних з IQ ознак, проте істотних для успішності в професійних, міжособистісних та інших відносинах. Згідно з цією концепцією, емоційний інте­лект (EQ — emotion quotient) обчислюють як суму показників семи здібностей: самоусвідомленості, само-мотивованості, стійкості до фрустрації, контролю за імпульсами, регуляції настрою, емпатії, оптимізму. IQ є предиктором академічної успішності, рівень EQ впли­ває на вірогідність життєвого успіху.

Отже, інтелект пов'язаний з іншими індивідуальни­ми параметрами: здатністю до абстрактного мислення, логічних узагальнень, умінням навчатися тощо, однак вчені останнім часом схиляються до думки, що інте­лект — ширший концепт, ніж вважали досі.