Стійкість результатів у тестових вимірюваннях інтелекту

Загальним показником інтелектуального розвитку, який відображає структуру інтелектуального потенціа­лу, вважають IQ. Для з'ясування особливостей його розвитку необхідно дослідження отриманих тестових оцінок в часі. Американські психологи, узагальнивши результати різноманітних досліджень, дійшли таких висновків:

1. Тестові показники, отримані під час обстеження немовлят у віці 12—18 місяців, непридатні для прогнозування подальшого інтелектуального розвитку і рівня IQ.Результати тестів для вимірювання інтелекту немо­влят не корелюють з IQ цих дітей у старшому віці. Можливо, тому, що маленькі діти виявляють інші здіб­ності, ніж ті, що вимірюються цими тестами.

2. Ступінь взаємозв'язку (вимірюється величиною коефіцієнта кореляції) між показниками тестів інте­лекту, виконаних у різні вікові періоди, залежить від віку, в якому проводилося перше тестування, і величи­ни часового інтервалу між вимірюваннями. Результати тестування шестиліток найпридатніші для прогнозу­вання рівня IQ у наступних вікових групах шкільного періоду.

3. Навіть за високої кореляції (0,8) можливі значні відхилення в індивідуальних випадках. Так, протягом шкільного періоду можлива зміна рівня IQ в межах 50 балів. У 9% випадків спостерігаються зміни в межах ЗО балів, а в 58% — 15 балів. Отже, між оцінкою інтелек­туального потенціалу учня і пов'язаним з нею прогнозом успішності є значні відмінності.

Кореляція шкільних оцінок, які можна розглядати як зовнішній критерій рівня інтелектуальної обдарова­ності учня, з показниками загального інтелекту достат­ньо стійка — 0,40—0,60. Показники вербального інте­лекту мають вищі кореляції, ніж оцінки виконання невербальних завдань.

Оцінка дитячого інтелекту достатньо прогностична щодо майбутніх шкільних оцінок. Коефіцієнт кореляції становить 0,50—0,60. Це означає, що діти з високими або низькими показниками IQ взагалі потрапляють від­повідно до груп успішних або неуспішних учнів.

Розвиток інтелекту можна розглядати за кількісним і якісним вимірами.

Інтелектуальне зростання і зниження (кількісний вимір). Відповісти на питання, чи справді в різному віці вимірюються одні й ті самі здібності, можна лише на підставі впевненості, що конкретні види тестів вимірю­ють одні і ті самі факторні здібності у різному віці. Дове­дено, що деякі інтелектуальні фактори виявляються в широкому віковому діапазоні, але комплексно ця про­блема ще не розв'язана.

Використовуючи рівні, що відповідають розумовому віку за шкалою Стенфорда—Біне, Терстоун і Акерсон побудували криву, що пов'язує розумовий вік з хроно­логічним, — криву зростання IQ. Значення розумового віку були переведені в значення абсолютної шкали однакових одиниць з абсолютним нулем. У перші роки життя темпи зростають, після 10-річного віку вони спо­вільнюються, внаслідок чого крива набуває S-подібної форми. Після 17 років вона переходить у плато.

Терстоун також побудував S-подібні криві зростання спеціальних здібностей. Вони різняться за величиною віку, якому відповідає точка перегину кривої, а також за віком досягнення зрілості кожної здібності. Дослі­дивши результати тестів для з'ясування розвитку і віку дозрівання творчих здібностей, він виявив феномен «спад четвертого класу», властивий хлопчикам різних країн і культур: здібності знижувалися у цьому віці, а пізніше відновлювалися, прогресували. Результати інших дос­ліджень за аналогічними тестами свідчать, що показни­ки творчих здібностей досягають рівня зрілості між 20 і 25 роками.

На підставі аналізу продукції визнаних творців дослідники дійшли висновку, що найпродуктивніший творчий період припадає переважно на 25—ЗО років або трохи пізніше. Кількість виробленої творчої про­дукції залишається відносно постійною навіть у немо­лодому віці.

Згідно з побудованою Д. Векслером кривою залеж­ності між IQ і віком після досягнення зрілості інтелек­ту, пік її настає між 20 і 25 роками, до 50 років — неве­лике зниження і більш виражене зниження — до 75 років. Даних про людей старше 75 років у Векслера не було. Аналізуючи вікову динаміку окремих здібностей, що вимірюються 11 субтестами шкали, Д. Векслер отримав варіативні результати: показники за субтестом «Обізнаність» не знижувалися до віку 75 років; резуль­тати субтесту «Цифрові символи» різко погіршувалися після 25-річного віку. З побутових спостережень відо­мо, що літні люди часто страждають від втрати пам'яті, хоч інші здібності можуть зберегтися.

Неоднаково проявляються здібності і в роботі з різними видами інформації: помітне зниження харак­терне для уміння працювати із системами, такими як ряди, послідовності, та іншими патернами; літнім людям важко зрозуміти і запам'ятати складні інструкції при тестуванні. Це негативно позначається на здатності зрозуміти суть складної задачі і розв'язати Гї. Знижуєть­ся і гнучкість мислення, що виражається в коливаннях за необхідності перемістити елемент з класу в клас або внести зміни в інформацію.

Ці закономірності стосуються процесів нормального старіння. У разі захворювань, наприклад при атеро­склерозі судин мозку з порушенням мозкового кровото­ку, інтелектуальне зниження може відбуватися приско­рено. Нівелювати відмінності у вияві різних здібностей може поганий стан здоров'я. Однак навіть у немолодих людей постійна розумова діяльність сповільнює зни­ження інтелекту.

Якісне зростання. Намагаючись з'ясувати, як люди набувають і використовують знання: Ж. Піаже ви­окремлював стадії і підстадії розвитку інтелекту, характеристики його стимульно-реактивних «схем» починаючи з віку немовляти. Немовля спостерігає не тільки за навколишнім середовищем, а й за наслідками своїх дій, за необхідності коригує їх. Першими є стадія психомоторної активності, що триває з наїюдження до 2 років, і стадія конкретних операцій (з 2 до 11 років).

Коли накопичується конкретна інформація, тісно пов'язана з оточенням дитини. Стадія від 11 до 15 років, пов'язана з формальними операціями. На цій стадії особа здатна до вироблення абстрактних ідей, викори­стання суджень і логічного міркування. Однак багато людей так ніколи і не досягає цього рівня розвитку інте­лекту внаслідок негативних факторів.

Отже, стійкість і змінюваність результатів у тесто­вих вимірюваннях інтелекту засвідчує, що продуктив­ність його процесуальних характеристик, детермінова­них генетичними чинниками (поточний інтелект), з віком знижується, а змістові характеристики (напри­клад, обізнаність), детерміновані середовищем і досві­дом (кристалізований інтелект), не зазнають змін. Це ще раз засвідчує структурно-функціональну склад­ність, полідетермінованість феномену інтелекту.