Індивідуальні особливості уваги і пам'яті

Увага як один із центральних психічних процесів, пов'язаний зі здатністю суб'єкта зосереджувати свою активність на реальному або уявному об'єкті у певний момент часу, також є предметом диференціальної когні-тології.

Увага — процес і стан налаштування суб'єкта на сприйняття пріо­ритетної інформації і виконання поставлених завдань.

Особливості уваги пов'язують зі специфікою страте­гій сприймання і перероблення інформації. Наприклад, параметр «широта сканування» (широта або вузькість перцептивного поля) свідчить про ступінь фокусування уваги, що оцінюється за частотою і систематичністю центрації на значущих елементах зображення порів­няно з рештою поля. Для його виявлення використову­ють тести на візуальне оцінювання розмірів об'єкта стосовно еталона.

8 Диференціальна психологія

Сучасний американський психолог Дж. Блок, який досліджував дітей, пов'язує індивідуальні особливості увгіги з проникливістю перцептивного апарату дитини. Високий рівень проникливості зумовлений широким фокусом уваги, що не дає змоги помічати тонкі відмінно­сті, тому схожості досягають за рахунок «розмивання* стандарту. За низького рівня проникливості вузький фокус уваги забезпечує чутливість до невеликих відмін­ностей між об'єктами, точність у дотриманні стандарту.

Залежно від активності людини та співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов виникнення увагу поділя­ють на мимовільну, довільну й післядовільну (табл. 3.3). Мимовільна увага — це зосередження свідомості люди­ни на об'єкті, зумовлене його особливостями як подраз­ника. Вона є первинним ступенем уваги в її історичному та індивідуальному розвитку, основою для виникнення і розвитку характернішої для людини довільної уваги, яку особистість свідомо спрямовує, регулює. Людина виявляє активність, ставить віддалені цілі й змушена довільно зосереджувати свою увагу на їх досягненні.

Довільна увага виникає з мимовільної в міру утворен­ня узагальнених умовних зв'язків. Проте й довільна стає мимовільною внаслідок зміни мотивації діяльності. Беру­чись ДО виконання нової роботи, розв'язування практич­ного завдання, написання твору, людина усвідомлює потребу в їх виконанні й тому змушена мобілізувати свою волю. Спочатку виникають труднощі, але згодом людина заглиблюється у виконання завдання, стає уважною мимовільно, бо її зацікавлює сам зміст діяльності.

Післядовільна увага не потребує вольових зусиль. Вона цілеспрямована і зумовлена зацікавленням, її вини­кнення збільшує тривалість зосередження на діяльності та її продуктивність, зменшує втомлюваність.

Експериментально увагу вивчали в межах функ­ціоналізму — напряму, предметом дослідження якого були функції психічних процесів, свідомості і пове­дінки, а також використання даних психології на практиці.

Для диференціальної когнітології важливий опис функцій уваги, які вказують на Гї місце і роль в пізна­вальній сфері індивіда. Функціональну теорію уваги сформулював В. Джеме, висловивши ідею про селектив­ність уваги. Увага відображає спрямованість складної діяльності особистості, і саме в ній втілюється став­лення суб'єкта до об'єкта. Увазі властива вибіркова спрямованість свідомості на певний предмет. О, Лурія охарактеризував такі важливі функцї уваги, як відбір найістотніших подразників і відволікання від сторон­ніх, побічних подразників (або звуження поля подраз­ників, що діють на людину та регулювання психічних,інформаційних) процесів і діяльності. Селективність (вибірковість) пізнавальних процесів є однією з цен­тральних проблем у сучасних дослідженнях диферен­ціальної когнітології.

Індивідуальна специфіка організації уваги немину­че позначається на пам'яті.

Пам'ять — здатність живої системи фіксувати факт взаємодії з середовищем (зовнішнім чи внутрішнім), зберігати результат цієї взаємодії у формі досвіду і використовувати його в поведінці.

Відмінності в пам'яті, виявлені експериментальним шляхом, відповідають висновкам «наївних психологів» про «довгу» і «коротку» пам'ять.

Особливості пам'яті пов'язані з характеристиками уявлень. Наприклад, ефективність запам'ятовування зумовлена здатністю до формування образів. Люди з високорозвиненою образною здатністю зазвичай повільніше заучують вербальний матеріал, особливо абстрактну інформацію, гірше його відтворюють, а схильні до відтворення яскравих образів показують вищі результати в мимовільному запам'ятовуванні.

Люди різняться за автобіографічною пам'яттю — пам'яттю про інформацію, що стосується Я.

Важливою змінною в дослідженнях пам'яті є вік. Американський дослідник Д. Рубін дійшов висновку, що у кожної людини є свій період дитячої амнезії (ослаб­лення, втрата пам'яті) перших років життя. З віком діапазон утримання подій у пам'яті збільшується. Урахування цих закономірностей дало змогу зробити висновок про те, що в останні 20—ЗО років життя людина краще зберігає спогади.

Отже, формально увага проявляється під час аналі­зу відчуттів і сприймань. її можна трактувати як осо­бливий стан свідомості, за якого найчіткіше сприйма­ються і фіксуються в пам'яті суб'єкта зовнішні об'єкти. Пам'ять є не тільки когнітивною функцією і процесом, а й містком, що пов'язує події минулого, теперішнього і майбутнього в єдине ціле, забезпечуючи гармонійну цілісність особистості.