Описова теорія темпераменту г. Хейманса і е. Вірсми

Майже всі спостережувані в природі явища розподіля­ють за так званою нормальною кривою (крива Гауса), згі­дно з якою кожна властивість у більщості людей ви­являється в 11 середньому значенні, тоді як крайні прояви трапляються рідко. Однак у розглянутих вище типологіях саме вони перебувають у центрі уваги дослііщиків. Відмін­ності в інтенсивності кожної властивості необмежені, тому спроби чіткого поділу індивідів на групи за властивостями є штучними і довільними, вважає сучасний польський до­слідник Ян Стреляу.

Отже, вже на початку XX ст. почалися дослідження темпераменту, які зводилися до психологічного опису властивостей темпераменту, абстрагованого від будови і функцій організму. Однією з перших була теорія нідер­ландських психологів Герардуса Хейманса (1857 — 1930) та Едварда Вірсми. Вони розробили спеціальний опитувальник, що містив 90 питань, і за його допомо­гою обстежили майже 2500 осіб (дорослих і дітей). На підставі отриманих даних вони зосередилися на таких основних біполярних характеристиках темпераменту:

1. емоційність — неемоційність. Цю властивість визначають вимірюванням частоти і сили емоційних реакцій на ситуації, що їх спричинюють;

2. активність — пасивність. Підставою для оцінки цієї властивості є активність у праці, навчанні чи вдома, спосіб проведення дозвілля (активний — пасив­ний), ставлення до обов'язків (виконує завдання негай­но — відкладає їх на потім);

3. первинна функція — вторинна функція. Люди з розвиненою первинною функцією сильно і негайно реа­гують на стимули навколишнього середовища, причому ефект цих реакцій швидко згасає. Індивіди з вторинною функцією на подразник спочатку реагують слабо, потім реакція поступово посилюється і зберігається тривалий час. Осіб такого типу часто називають персеверативни-ми (авгл. perseverance — стійкість, наполегливість, за­взятість).

Дослідники іноді звертають увагу на аналогію між первинною функцією та екстраверсією, вторинною функцією й інтроверсією. Зокрема, людей з переважан­ням первинної функції (екстраверти, за термінологією Г.-Ю. Айзенка) характеризують як імпульсивних, рух­ливих, жартівливих, поверхневих, готових до контакту з оточенням. Індивіди з переважанням вторинної функ­ції (інтроверти) — серйозні, спокійні, витримані, зам­кнуті, педантичні, добросовісні, схильні до депресії.

Скомбінувавши ці характеристики, отримали вісім різних типів темпераменту (табл. 2.4).

Прагнучи докладніше та об'єктивніше охарактеризу­вати основні параметри, Г. Хейманс і Е, Вірсма обчисли­ли кореляції 90 показників, оцінених за даними, які отримали методом анкетування. Провівши складний ста­тистичний аналіз, заснований на інтеркореляціях отри­маних показників, автори впритул підійшли до фактор­ного аналізу — статистичного методу, який істотно впли­нув на подальші дослідження темпераменту.

Типологія психічних відмінностей к.-г. Юнга

Психолог К.-Г. Юнг теж поділяв людей на типи, вихо­дячи а психологічних відмінностей, які вважав вродже­ними. Він виокремив два загальні типи — екстравертний та інтровертний. Для екстравертів характерна спрямова­ність на зовнішній об'єкт, тому думки інших людей, загальноприйняті норми, об'єктивні обставини визнача­ють їхні вчинки більшою мірою, ніж власне суб'єктивне ставлення до навколишньої дійсності. В інтроверта суб'єктивне завжди превалює над об'єктивним і цінність суб'єкта завжди вища, ніж цінність об'єкта. Переживаю­чи емоцію, інтроверт звертає увагу не на події або людей, які ґї спричинили, а на власні переживання. Власна думка для нього важливіша, ніж навколишня реальність або думка інших людей.

Крім свідомої установки обидва типи мають і несвідо­му, яка стосовно свідомої виконує компенсаторну функ­цію і перебуває з нею в протилежних відносинах: що сильніше перебільшується свідома установка, то примі­тивнішою та інфантильнішою стає несвідома. В екстра­вертів несвідома установка є інтровертною (орієнтованою на суб'єкта) і виражається в егоцентричних прагненнях.

В інтровертів несвідома установка акцентує значення об'єкта, зовнішньої ситуації. Що сильніше виражена інтровертна свідома установка, а отже, пригнічена несві­дома екстравертна, то більше тривоги і недовіри в інтро­верта викликають нові й незнайомі об'єкти і то страшні­ше йому спілкуватися з оточенням.

Залежно від розвиненості мислення, емоцій, відчут­тів та інтуїції К.-Г. Юнг розрізнив типи екстравертів та інтровертів: екстравертний розумовий, екстравертний емоційний, екстравертний сенсорний, екстравертний інтуїтивний; інтровертний мислительний, інтроверт­ний емоційний, інтровертний сенсорний та інтроверт­ний інтуїтивний.

Екстравертний розумовий тип властивий суб'єк­там, які приймають важливі рішення розсудливо, ство­рюють схеми об'єктивної реальності й керуються ними у своїй поведінці, вимагаючи того самого від інших. Якщо ці схеми (формули, за Юнгом) є результатом гли­бокого розуміння реальності, такі люди можуть бути реформаторами і новаторами. Проте що вужча схема, то більше шансів, що представник типу перетвориться на буркотуна, а в служінні ідеалу його не зупинять жодні етичні закони. Люди цього типу емоційно бідні, вони рідко співчувають іншим, не цінують дружби, їм чужі естетичні переживання.

Екстравертний емоційний тип схильний «пра­вильно» емоційно оцінювати все те, що його оточує. Такі люди люблять партнерів, які відповідають певним критеріям (наприклад, посідають певне соціальне ста­новище), їхні почуття завжди здаються нещирими, поведінка — вдаваною.

Екстравертний сенсорний тип властивий людям, які визначають цінність об'єктів за силою відчуття: що воно сильніше, то більша цінність об'єкта. Вони шука­ють насолоди і задоволення. Оточення сприймає їх як життєрадісних естетів, якщо їхні відчуття не надто домінують над рештою функцій, у протилежному разі вони стають неприємними у спілкуванні.

Екстравертний інтуїтивний тип чутливий до нового і незвичайного, легко і бурхливо захоплюється новим об'єктом, може заразити своїм ентузіазмом і надихнути інших, але щойно об'єкт прихильності пе­рестає бути цікавим, без жалю забуває про нього і пере­ключається на новий. Етичні засади його ніколи не тур­бують. Людей такого типу вважають легковажними авантюристами.

Інтровертний розумовий тип характеризується мисленням, яке не відтворює реальної дійсності, а дово­дить її неясний образ до зрозумілої і чітко сформульова­ної ідеї. Через це така людина схильна підлаштовувати факти під ідею або взагалі ігнорувати їх. Вона створює теорії задля теорій. На відміну від екстравертного розу­мового типу вона прагне не до розширення знань про світ, а до поглиблення їх.

Інтровертний емоційний тип виглядає зовні спо­кійним, навіть індиферентним. Його емоції часто непо­мітні, хоча всередині може все кипіти. Емоційну стри­маність сприймають як прояв холодності.

Інтровертний сенсорний тип, на відміну від екстравертного сенсорного типу, орієнтується не на об'єкти, що викликають інтенсивні відчуття, а на інтен­сивність відчуттів, спричинених об'єктами. Тому щойно відчуття виникає, об'єкт для такої людини втра­чає цінність. Представники цього типу незрозумілі і непривабливі для оточення.

Інтровертний інтуїтивний тип породжує, за Юнгом, фантастів і художників, а при відхиленні від норми — містиків. Продукти їхньої творчості для оточення незрозумілі.

Ухил у бік негативних характеристик цих типів, очевидно, пов'язаний з тим, що джерелом створення типології був клінічний досвід Гі автора.