2. Рівні дозвільної діяльності.

Особливості дозвільної діяльності створюють визначену структуру дозвілля, яка відповідає прогресивному ускладненню і розвитку потреб у виді рівнів, що відрізняються один від одного своєю психологічною, культурною значимістю. При цьому один рівень відрізняється від іншого не стільки конкретним змістом діяльності, скільки ступенем інтелектуальної та емоційної включеності в неї, ступенем духовної активності.

Оскільки рівень реалізованої діяльності визначається рівнем розвитку особистості, педагогічною діяльністю у сфері дозвілля є підвищення цього рівня, тобто педагогічний процес у сфері дозвілля є цілеспрямованою організацію дозвільної діяльності, планомірним переведенням її на вищий рівень.

Критерієм визначення рівнів дозвільної діяльності виступає відношення суб'єкта цієї діяльності до її процесу, пасивне або активне. На цій підставі виділяються такі рівні дозвільної діяльності: споживання, творчість, екстеріоризація.

Аналіз занять на дозвіллі, зроблений на матеріалі вітчизняних і закордонних досліджень, свідчить про те, що домінуючим заняттям є споживання культурних благ. Споживання може носити як індивідуальний характер, так і спільний. Дослідження, проведені авторами, говорять про те, що майже 80% людей разом відвідують кінотеатри, театри, лекторії, виставки та ін. Таке становище спостерігається у різноманітних об'єднаннях типу клубів аматорів кіно, клубів цікавих зустрічей, а також гуртків, змістом діяльності яких є набуття їхніми членами знань у якому-небудь виді занять.

Таким чином, споживання ми можемо визначити як перший рівень дозвільної діяльності. Але поняття "споживання" має досить високий рівень узагальнення. Насправді споживання містить у собі цілу сукупність різноманітних підрівнів дозвільної діяльності, що піддається у свою чергу ієрархічній класифікації.

Споживання може бути пасивним, активним і цілеспрямовано активним.

• Пасивне споживання як нижчий рівень розвитку дозвільної діяльності складається з таких видів занять, як перегляд телепередач, читання розважальної літератури, прогулянки, відвідання видовищ, прийом гостей, застілля та ін.

• Активне споживання – риболовля, полювання, турпоходи і туризм, відвідування театрів, виставок та ін.

• Цілеспрямоване активне споживання складається з різних захоплень – занять спортом, подорожей, колекціонування і т.п.

Активне цілеспрямоване споживання є вищим рівнем споживання. Активна цілеспрямована дозвільна діяльність, орієнтована на оволодіння відповідними духовними цінностями, виступає як основна передумова для виникнення творчості.

В зв'язку з тим, що людина не може розвиватися в межах тільки споживання, її розвиток обов’язково припускає зміщення потреб на створення. Реалізація цих потреб, як правило, призводить до творчості. Творчість як рівень дозвільної діяльності з достатньо високим ступенем узагальнення, охоплює всі ті види занять на дозвіллі, коли людина з суб'єкта споживання перетворюється в суб'єкта творення.

Отже, виділивши споживання і творчість як два найбільш системо створюючи рівні дозвільної діяльності, підкреслимо їх ієрархічну залежність і зумовленість (споживання передує творчості), їх взаємопроникнення. Споживання духовних цінностей може носити як пасивний, так і активний характер. У цьому останньому випадку йому буде властива творча основа, тому що активність особи – це вже творчість.

У свою чергу творчість, в яких би формах вона не виражалася, завжди містить у собі споживання духовних цінностей, без яких вона не могла б здійснюватися.

В зв'язку з тим, що творчість щодо споживання виступає як вищий рівень дозвільної діяльності, можна було б фіксувати як найвищий, тобто кінцевий, підпорядковуючи педагогічні зусилля його досягненню.

І хоча така позиція існує, прийняти її як правомірну неможливо. По-перше, вищий прояв творчості, – як відзначав Л.С.Виготський, – дотепер доступний тільки деяким обраним геніям. По-друге, у повсякденному житті творчість є необхідною умовою існування. І по-третє, новизна в творчості не чимось абсолютним, вона носить не тільки об'єктивний, але і суб'єктивний характер.

Творчість може бути для себе; творчість для себе і найближчого оточення; творчість для себе, найближчого оточення і для усіх. В основу наведеної диференціації покладено принцип новизни результату творчої діяльності. Своєї новизни, своїми відкриттями наповнені й діяльність новачка і дилетанта, – й діяльність великого майстра. Різниця в тому, що "відкриття" новачка або дитини – це "відкриття для себе" того, що вже давно створено людством і подається новим поколінням як культура, яку потрібно опанувати, зробити своєю. Не лише відкриття "для себе", але і відкриття для нас, "для інших" може не бути творчим об'єктивно.

"Для інших" може створюватися сам продукт дозвільної діяльності. Подібне відбувається тоді, коли суб'єкт цієї діяльності "оприлюднить її результати", поділиться з іншими її продуктом.

І тут не грає ролі форма, в який це здійснюється. Важливо не стільки, чи запропоновано продукт сприйняттю чи використанню, скільки сам факт вчинку, що можна розцінити як акт суспільний, як соціальну віддачу. Виникнення такої соціальної віддачі – процес природний, зумовлений самою сутністю людини.

Наочно цей процес ілюструється розповіддю одного з членів об'єднання аматорів антикварних автомобілів: "Скажемо, перед нами стоїть завдання побудувати старий автомобіль. Починається інтенсивне вивчення літератури, опанування й удосконалення навичок роботи з інструментами, виникає "магнітне поле" "відповідальної залежності", що приводить до консолідації колективу. А клуб одержує в результаті діючу (не бутафорську) модель для фестивалів, карнавалів, засіб пересування, технічно підготовлених активістів, які опанували фах слюсаря по ремонту автомобілів. Вони не бояться забруднити руки в мазуті і, засвоївши основи водійського братерства, готові завжди прийти на допомогу колезі".

Таким чином, дозвільна діяльність послідовно пройшла два основних етапи свого розвитку: від рівня споживання (накопичення знань, опанування навичок) до рівня творчості. Здавалося б тут ми маємо справу тільки з цими двома рівнями. Проте для самих учасників об'єднання основним є ще один етап. Етап, коли результати їхньої творчості стають надбанням інших людей.

Все це свідчить про те, що дозвільна діяльність піднялася ще на один рівень – рівень екстеріоризаціі, тобто ^х винесення назовні результатів діяльності. Перехід від рівня творчості до рівня соціальної віддачі, винесення результатів діяльності назовні включає людину в систему широких суспільних зв'язків, а його дозвільна діяльність починає набувати характеру суспільно корисної і значимої

Практично будь-яка соціально корисна діяльність у сфері дозвілля може набути характеру суспільної. Зміст дозвільної діяльності має тут значення оскільки він більшою або меншою мірою, швидше або повільніше може сприяти винесенню результатів цієї діяльності назовні.

Екстеріоризація дозвільної діяльності особистості або групи – поняття не однозначне. Вона може здійснюватися поширення знань, ідей, художніх цінностей та іншої інформації з метою формування відповідних поглядів, уявлень, емоційних станів, а також як організація соціально корисної дозвільної діяльності інших людей.

В практиці діяльності дозвільних об'єднань екстеріоризація здійснюється як демонстрація результатів групової дозвільної діяльності – показ спектаклю, виступ хору, оркестру, експонування виставки та ін, як пропаганда, тобто поширення знань, поглядів, учень, як організація дитячого і дорослого дозвілля.

Всі ці три напрямки змістовно і якісно різноманітні, що дозволяє розглядати їх як підривні екстеріоризаціі – демонстрація, пропаганда, організація діяльності.

Структура основних підрівнів екстеріоризації певною мірою умовна, особливо у відносно перших двох підрівнів. Демонстрація результатів діяльності вже акт пропагандистський. Але безсумнівно, поширення-відповідних ідей – лише передумова реалізації цих ідей – на практиці. Пропаганда, яка розвивається у певну діяльність по перетворенню відповідних суспільних відносин, є свідченням того, що група стала у визначеній мірі творцем цих суспільних відносин.

У якому б вигляді не проявлялася соціальна віддача, вона свідчить про високий рівень дозвільної діяльності, про свідоме й активне відношення до неї людини.

Наведений матеріал свідчить про те, що дійсним мотивом дозвільної діяльності у сфері дозвілля є потреба в самій цій діяльності, яка продиктована особистими потребами й інтересами людини, а не виникла під тиском зовнішніх обставин, що змушують до неї. Дозвільна діяльність – багаторівнева структура, основними рівнями якої є споживання, творчість і екстеріоризація, що і визначає предмет педагогіки дозвілля. Предметом педагогіки дозвілля є цілеспрямований, планомірний і систематичний виховний процес організації дозвільної діяльності і піднесення її на вищий рівень розвитку.