Лекція 1

Тема: «Дозвілля» та «дозвільна діяльність» як соціокультурні поняття.

Мета: ознайомлення з сутністю дозвілля та дозвільної діяльності, їх значущість у суспільстві

План: 1.Сутність понять «дозвілля» та «дозвільна діяльність». Основні ознаки дозвільної діяльності у порівнянні з навчальною (трудовою).

2. Рівні дозвільної діяльності.

3. Соціальна інфраструктура дозвілля.

Література:

Бочелюк В.Й., Бочелюк В.В. Дозвіллєзнавство. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 208 с

Байкова В.Г. Досуг, свободное время.- М., 1985. - 169 с.

Ерошенков И.М. Культурно-досуговая деятельность в современных условия. - М.: НГИК, 1994. - 69 с.

Киселева Т.Г. Теория досуга за рубежом: курс лекций. - М., 1992. - 163 с.

Культурно-досуговая деятельность: Учеб. пособие / Под ред. Жаркова А.Д., Чижикова В.М. - М.: Изд-во МГУК, 1991. - 248 с.

1. Сутність понять «дозвілля» та «дозвільна діяльність». Основні ознаки дозвільної діяльності у порівнянні з навчальною (трудовою).

Педагогіка дозвілля як складова частина загальної педагогіки значною мірою специфічна і має якісну визначеність. Історично склалося так, що інтерпретація теоретичних постулатів педагогіки усе є підконтрольною домінуючій у суспільстві соціальній і духовній силі – пануючій ідеологи, релігійної конфесії, державній політиці та ін. Так, наприклад, ідеологія Спарти на перший план ставила фізичне виховання, середньовічне християнство – покору, Відродження – свободу думки, а підходи до педагогіки у вітчизняній історії радянського періоду – пріоритет ідейно-політичного і трудового виховання

мас.

Світ занадто складний, щоб якась одна цілісна система або ідеологія могли визначати цілі і завдання виховання. В основі педагогічних цілей і завдань повинні бути закладені загальнолюдські цінності, без яких неможливо створити конструктивні відношення людини з природою, людини з людиною, неможливо повернути праці зміст і гідність, зробити життя самоцінним, повнокровним. Загальнолюдські цінності коштують вище за інтереси як такі, чиї б вони не були. Тому повноцінним виховний процес є тільки в тому випадку, коли він виходить не з зовнішньо поставлених і обумовлених цілей та завдань, а з загальногуманістичного підходу до особистості як суб'єкта власної діяльності, спонукуваної особистими потребами

й інтересами.

Людина виховується у складній системі відношень з зовнішнім середовищем, у процесі власної життєдіяльності в цьому середовищі. її не можна сформувати або зробити як якусь річ, одержати як результат зовнішнього впливу І тільки через механізм цієї власної діяльності або разом з іншими вона буде формуватися під її впливом. Тому визначення предмета педагогіки дозвілля виходить зі сталого положення про те, що особистість формується і розвивається в діяльності. Діяльність як основний чинник становлення, формування і розвитку особистості базується на біологічних та соціальних потребах, що обумовлюють життєву активність людини.

Оскільки педагогічний процес здійснюється шляхом організації діяльності, а життєва активність особистості виявляється у різноманітті діяльностей, визначимо ту діяльність, на якій базується педагогіка дозвілля. Оскільки дозвілля – часова категорія, критерієм визначення необхідної діяльності є час.

Відповідно до диференціації сукупного соціального часу він поділяється на два основні структурних компоненти: робочий і позаробочий. У свою чергу позаробочий час для кожної окремої людини наповнений різною за своїм характером та змістом діяльністю – працею, навчанням, побутом і діяльністю вільною від побуту, навчання і праці. Ця діяльність визначилася як вільна, як діяльність що обирається сама по собі, мотив якої – потреба в самій цій діяльності. Інакше кажучи, це така діяльність, що здійснюється людиною тому, що їй так хочеться, тому, що вона продиктована особистими потребами й інтересами, а не викликана під тиском зовнішніх обставин, що змушують її до неї.

Дійсно, людина не може не працювати, бо вона повинна заробляти собі на життя. Працюючи, вона не може не виконувати ті вимоги, що супроводжують працю. Будучи членом товариства і знаходячись з ним у численних трудових і ділових зв'язках, людина не може ігнорувати свої обов'язки, обумовлені цими зв'язками. Точно так вона не може не задовольняти свої потреби в їжі, в благоустрої, веденні свого побуту.

Організована навчальна діяльність так само не сприймається людиною як діяльність, вільна від зовнішньої доцільності. І це правомірно, оскільки навчання є діяльністю необхідною, а час, що втрачається на неї, відповідно робочий.

Альберт Швейцер, який працював лікарем багато років в одному з самих глухих районів Екваторіальної Африки, розповідаючи про свою лікарську діяльність у книзі "Листи з Ламбарене", неодноразово відзначав, що тубільці працюють від випадку до випадку. їм не потрібно багато працювати, тому що природа достатньо забезпечує ледве не всім необхідним для підтримки життя. Тубілець влаштовувався на роботу тільки тоді, коли йому були потрібні гроші для якої-небудь мети, не пов'язаної з його безпосереднім існуванням (наприклад, купити прикраси або спиртне). Подібні цілі вторинні й привнесені ззовні. Дитя природи, пише А. Швейцер – стає надійним працівником лише тою мірою, в якій вона з людини вільної перетворюється в людину підневільну.

Підневільна ж людина змушена витрачати весь свій час на турботу про хліб насущний, втрачає у собі людину. Це добре помітив Генрі Дейвід Торо в своїй популярній книзі "Уолден, або життя в лісі, " написаній у першій половині XIX століття. Говорячи про соціальні вади американського суспільства свого часу , Торо пише, що робітник не має дозвілля, щоб зберегти в собі людину.

Але праця не завжди є "підневільна". Вона може виступати і як вільна діяльність. Це станеться у тому випадку, коли праця буде для людини не обов'язком, а власною потребою.

Такий характер праці ми спостерігаємо, наприклад, у людей творчих, для яких робота і творчість є щось неподільне. І письменник, і художник, і композитор трудяться не стільки заради результату (хоча, безсумнівно і заради нього), а тому що відчувають потребу в своїй діяльності.

Як потреба в самій діяльності може виступати і навчання, і побутові справи.

Вже починаючи з часів Античності вільна діяльність розглядається як вищий прояв людського духу, а дозвілля – як вище благо. Все людське життя, – писав Арістотель, – розпадається на заняття і дозвілля, а вся діяльність людини спрямована частково на необхідне і корисне, частково на прекрасне... Адже потрібно, щоб громадяни мали можливість займатися справами і вести війну, але, що ще краще, насолоджуватися світом і користуватися дозвіллям, чинити необхідне і корисне, більш того – прекрасне. Дозвілля, на думку Арістотеля, містить вже в самому собі і задоволення, і щастя, і блаженство, і все це випадає на долю незайнятих людей, а в державі, що бажає мати прекрасний лад, громадяни повинні бути вільними від турбот про предмети першої необхідності.

Свобода і дозвілля – цими двома речами я володію в такій повноті і ціную їх у такій мірі, що немає у світі монарха, який був би настільки багатий, щоб купити їх у мене, – говорив Р. Декарт.

З огляду на те, що в даний час діяльна активність людини все ще не є вільною від турбот про предмети першої необхідності та від соціальних обов'язків, а розходження між вільним часом в мірі розвитку його свободи все ще носять істотний характер, вільна діяльність продовжує залишатися суспільним ідеалом. Тому діяльність на дозвіллі як частина позаробочого часу є діяльністю дозвільною, що обумовлює її сутність І специфіку.

Тому діяльність на дозвіллі як частина позаробочого часу є діяльністю дозвільною, що обумовлює її сутність І специфіку.

Специфічні особливості дозвільної діяльності:

♦ її дійсний мотив – потреба особистості в самому процесі цієї діяльності;

• вона може бути різноманітна по своєму предмету;

• на відміну-від інших видів діяльності, цілі й зміст яких закладені в них самих, цілі й зміст дозвільної діяльності обираються людиною залежно від її морального розвитку і культурного рівня;

• дозвільна діяльність може носити соціально корисний характер, характер соціально нейтральний, бути замкнутою у системі вузькогрупових цінностей і мати характер соціально негативний, асоціальний.