Тема 14. Авансований

І ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ ПІДПРИЄМСТВ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ

Ключові поняття і терміни: авансований капітал; структура авансованого капі­талу; виробничий потенціал; позичковий капітал; кредитоспроможність під­приємства; ефект фінансового левериджу; чиста вартість реалізації; чиста реа- лізаційна вартість; власний капітал; статутний капітал; пайовий капітал; додатковий вкладений капітал; інший додатковий капітал; резервний капітал; нерозподілений прибуток (непокритий збиток); платоспроможність підприємс­тва; ліквідність підприємства; коефіцієнт загальної, швидкої та моментальної ліквідності, формула Дюпон.

Вивчивши матеріал цієї теми, ви будете ЗНАТИ:

Щ сутність авансованого капіталу, його класифікацію за формою власності і сферою застосування, а також зміст і вартісну оцінку складників цього капіталу та його відмінності і спільні ознаки з ка­тегорією виробничого потенціалу;

И сутність позичкового капіталу, зміст його складників, еконо- міко-математичну інтерпретацію критерію доцільності залучення такого капіталу і його вплив на величину витрат і фінансовий стан підприємства;

• сутність власного капіталу і його складових, а також понять «платоспроможність підприємства» і «ліквідність підприємства», методичні підходи до визначення та оцінювання ліквідності суб’єкта господарювання;

S методичні підходи до визначення і оцінювання часткових і узагальнюючих показників ефективності використання авансовано­го і власного капіталу,

а також УМІТИ:

• визначати величину авансованого капіталу підприємства, роз­раховувати та оцінювати його структуру та розмір цього капіталу на одиницю земельної площі (для аграрних підприємств) і одиницю потужності (для переробних підприємств);

• розраховувати та оцінювати структуру власного капіталу, йо­го частку в авансованому капіталі, визначати ефективність викорис­тання цього капіталу, здійснювати її факторний аналіз на основі фо­рмули Дюпон;

• розраховувати і оцінювати величину та структуру позичково­го капіталу підприємства, визначати доцільність його залучення з урахуванням рентабельності авансованого капіталу, коефіцієнта фі­нансового левериджу, а також вплив відсоткової ставки за кредит на величину витрат підприємства;

• визначати та оцінювати ліквідність підприємства за показни­ками загальної, швидкої та моментальної ліквідності;

• розраховувати та оцінювати часткові показники ефективності використання авансованого капіталу, а також визначати й аналізу­вати узагальнені показники ефективності за шістьма варіантами (за операційним прибутком; операційним прибутком, взятим разом із виплаченими відсотками за кредит; за прибутком від звичайної дія­льності разом із виплаченими відсотками та ін.).

1. Суть авансованого капіталу та його структура

Категорія авансованого капіталу підприємства є однією з найважли­віших у системі економічних категорій ринкової економіки. Дослідження аван­сованого капіталу з точки зору його об’єктивного виміру, принципів і джерел формування та раціонального використання є однією з актуальних економічних проблем, вирішення якої дає змогу об’єктивно оцінювати фінансово-еконо­мічний стан підприємств, їх платоспроможність, обґрунтовано визначати рівень ефективності виробництва, всебічно проаналізувати його з метою виявлення ре­зервів подальшого збільшення маси прибутку на кожну одиницю вартості ре­сурсів, вкладених у виробництво та в його обслуговування.

Але щоб обґрунтовано використовувати авансований капітал за названими напрямами, необхідно чітко визначити економічну суть даної категорії й на цій основі правильно кількісно виміряти її в прикладному аспекті.

Суть авансованого капіталу може бути розкрита на основі теорії відтворення факторів виробництва (виробничих ресурсів). Адже відомо, що для того, аби розпочати будь-яке виробництво, потрібна певна сума грошових коштів, отже, саме вони є первісною формою капіталу. Однак щоб організувати виробництво, капітал з грошової форми повинен перейти у продуктивну (виробничу). Така метаморфоза капіталу здійснюється через придбання за грошові кошти вироб­ничих ресурсів — засобів праці, предметів праці, землі, а також через наймання робочої сили.

При здійсненні виробництва ресурси виробничо споживаються, у результаті чого створюються нові споживні вартості (товари), тобто відбувається трансфо­рмація капіталу з виробничої у товарну форму, а з останньої завдяки реалізації товарів — в свою первісну, грошову, форму. Такий рух капіталу відбувається безперервно, тому на кожний даний момент капітал одночасно перебуває у трьох формах — грошовій, виробничій (продуктивній) і товарній. Цим і зумов­люється та обставина, що певна частина капіталу завжди знаходиться в сфері виробництва, а інша — в сфері обігу.

Кількісною мірою виробничих ресурсів, що перейшли зі сфери виробництва до сфери обігу, є фонди обігу. Вони є функцією не тільки спожитих у процесі виробництва засобів виробництва, а й маси додаткового продукту — прибутку. Саме тому фонди обігу активно впливають на процес виробництва і виступають

як відносно самостійний ресурс. Адже без фондів обігу (оборотного капіталу сфери обігу) підприємство не змогло б своєчасно покривати поточні витрати (виплата заробітної плати, купівля сировини, основних і допоміжних матеріа­лів, паливно-мастильних матеріалів, отрутохімікатів, добрив тощо) та інвесту­вати основні виробничі засоби.

Слід брати до уваги, що в сучасній ринковій економіці діяльність суб’єктів господарювання може бути різнобічною. Тому деяка частина капіталу може авансуватися ними в придбання (створення) засобів, що функціонують за ме­жами класичної виробничої сфери, наприклад, на купівлю цінних паперів, здій­снення внесків до статутних фондів інших підприємств, на кредитування, фі­нансування розвитку соціальної сфери тощо.

Ця обставина дає одну із підстав трактувати капітал як економічну категорію значно ширше, ніж це прийнято в класичній політичній економії. Як відомо, нею капітал визначається як сукупність основних і оборотних засобів виробни­цтва і нарівні із землею та працею визнається основним фактором виробництва. Проте основні та оборотні засоби, праця і земля мають багато істотних спільних рис, які дають, крім названого основного фактора виробництва, й інші вагомі підстави для того, щоб об’єднати всі ці ресурси в єдине поняття — «авансова­ний капітал».

Такими рисами є притаманність кожному ресурсу (землі, праці, капіталу) грошової (вартісної) оцінки; незамінність кожного з ресурсів іншими засобами і ; неможливість здійснення процесу виробництва за відсутності будь-якого з них; І можливість вивільнення з процесу виробництва з метою продажу, обміну, зві- V льнення з місця роботи тощо; спрацювання (втрата родючості) вказаних ресур-

• сів у процесі виробництва і потреба в їх відтворенні; необхідність в авансуванні грошових коштів в цілях придбання цих ресурсів, підтримання їх у функціону­ючому стані.

Названі ресурси являють собою лише можливість для виробництва продук­ції. Для того щоб забезпечити таке виробництво, вони, включаючи фонди обігу, повинні перебувати в органічній єдності, метою якої є створення споживних ва­ртостей.

Таким чином, авансований капітал підприємств можна визначити як суку­пність авансованих органічно взаємопов’язаних ресурсів, взятих на всіх стадіях їх кругообігу, що забезпечують функціонування підприємства за всіма напря­мами його діяльності.

Авансований капітал підприємства представлений його активами, що відо­бражаються у ф. № 1 «Баланс».

Активи — це ресурси авансованого капіталу, що контролюються підприєм­ством і використання яких, як очікується, приведе до одержання в майбутньому певної економічної вигоди.

Структура авансованого капіталу — це склад і співвідношення його еле­ментів (статей активу балансу). На початку 2012 р. відповідно до П(С)БО 2 «Ба­ланс» активи підприємства (авансований капітал) у згаданій ф. № 1 «Баланс» представлені чотирма розділами: 1) необоротні активи; 2) оборотні активи; 3) витрати майбутніх періодів; 4) необоротні активи та групи вибуття. Цей

останній розділ не береться до уваги при розрахунку величини і структури ава­нсованого капіталу. Детальніше про це йтиметься далі.

Структурними елементами необоротних активів є нематеріальні акіиви, незавершене будівництво, основні засоби, довгострокові біологічні активи, дов­гострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, від­строчені податкові активи, інші необоротні активи, гудвіл, інвестиційна неру­хомість.

Нематеріальні активи і основні засоби відображаються за первісною (пере­оціненою) та залишковою вартостями, наводиться також сума їх зносу. Проте до підсумку балансу ці ресурси включаються за залишковою вартістю.

Важливо знати, що до складу основних засобів включають і основні засоби, отримані підприємством на умовах фінансового лізингу, а також орендовані ці­лісні майнові комплекси.

Довгострокові фінансові інвестиції — це такі фінансові інвестиції, які здійснюються на період більше одного року, наприклад, ті, що обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств. До цього елементу необоротних активів відносять також інші фінансові інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент.

В елементі «Довгострокова дебіторська заборгованість» відображається заборгованість юридичних і фізичних осіб, яка буде погашена після 12 міс. з да­ти балансу. Вона виникає за певних відхилень від нормального здійснення опе­раційного циклу.

Елемент «Справедлива (залишкова) вартість інвестиційної нерухомості» включає таку нерухомість, що утримується підприємством із метою одержання орендних платежів, а не для виробництва та постачання товарів, надання послуг, ад­міністративної мети або продажу в процесі звичайної діяльності. Інвестиційна неру­хомість представлена земельними ділянками, будівлями, спорудами або їх поєднан­ням, а також активами, які утворюють з інвестиційною нерухомістю цілісний комплекс і в сукупності генерують грошові потоки.

Відстрочені податкові активи — це сума податку на прибуток, що підля­гає відшкодуванню в наступних періодах і виникла в результаті тимчасової різ­ниці між обліковою та податковою базами оцінки.

Структура другого розділу авансованого капіталу (активів) детально була розглянута в темі 12. Тут лише зазначимо, що до підсумку балансу включається не вся дебіторська заборгованість за товари, роботи і послуги, а лише та її сума, що залишається після вирахування резерву сумнівних боргів. (Детальніше про Це див. параграф 14.3.)

У розділі «Витрати майбутніх періодів» наводиться сума витрат, що понесе­на в поточному або в попередніх звітних періодах, але належить до наступних звітних періодів.

У четвертому розділі активу балансу «Необоротні активи та групи вибуття» відображається вартість тих необоротних активів та груп вибуття, що утримуються Для продажу, причому коли ймовірність такого продажу протягом року висока.

Група вибуття представлена сукупністю активів, які плануються для прода­жу або відчужуються в інший спосіб однією операцією, та зобов’язання, які

прямо пов’язані з такими активами, що будуть передані (погашені) в результаті такої операції. На такі необоротні активи, у тому числі необоротні активи, що входять до групи вибуття, амортизація не нараховується.

На дату балансу необоротні активи та групи вибуття відображаються за най­меншою вартістю з двох можливих — балансовою вартістю або чистою вартіс­тю реалізації (очікувана ціна продажу за мінусом витрат на збут). Оскільки в четвертому розділі відображається вартість тих необоротних активів, які не бе­руть участь у процесі виробництва та його обслуговуванні, то підстав відносити їх до авансованого капіталу немає.

Отже, кількісно авансований капітал в активі балансу представлений пер­шими трьома розділами. Але при цьому наголосимо, що такий елемент необо­ротних активів, як «Справедлива (залишкова) вартість інвестиційної нерухомо­сті» хоч і включає в себе нерухомість, яка не бере участі в процесі виробництва та його обслуговуванні, все ж є підстави включати його до складу авансованого капіталу, оскільки генерує для підприємства грошові доходи. Спірним залиша­ється і питання про включення до зазначеного капіталу нематеріального ресур­су гудвіл.

Як бачимо, перші дві складові авансованого капіталу (статті активу балан­су) розміщені за принципом їх зростаючої ліквідності, під якою розуміють здатність тих чи інших ресурсів перетворюватися на готівку з відповідною швидкістю.

Отже, найбільшу (абсолютну) ліквідність мають грошові кошти та їх еквіва­ленти і поточні фінансові інвестиції, меншу — готова продукція, дебіторська заборгованість, виробничі запаси, поточні біологічні активи (молодняк тварин і тварини на відгодівлі) і найменшу — необоротні активи, а серед них незавер­шене будівництво і нематеріальні активи. Сюди можна віднести і незавершене виробництво (воно може бути відчужене лише в складі цілісного майнового комплексу або за зміни орендаря).

Розглянута побудова активу балансу вітчизняних підприємств (послідовність розміщення його складових та їх економічний зміст) істотно наближена до між­народних стандартів і покликана забезпечити об’єктивну оцінку їх майнового стану. Сказане стосується і побудови пасиву балансу.

Разом з тим необхідно зазначити, що в балансі річної звітності аграрних під­приємств країн з розвинутою ринковою економікою відображається і земля як головний засіб виробництва в сільському господарстві. Це дає змогу реально судити про величину їх авансованого і власного капіталів, а також про плато­спроможність у довгостроковому періоді.

Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення рефор­мування аграрного сектора економіки» у грудні 1999 р. приватним аграрним підпри­ємствам України надано право починаючи з 2000 р. відображати в бухгалтерському звіті вартість землі. Це рішення є принципово важливим, але потрібно виробити єди­ний методологічний підхід до визначення вартості землі всіма суб’єктами господа­рювання з метою об’єктивного відображення її як важливого складника авансо­ваного капіталу.

Слід також зауважити, що в балансі річних звітів вітчизняних аграрних під­приємств за 2011 р. земля, як правило, не відображалася. Це зумовлено і им, що засновники приватних підприємств належні їм земельні ділянки (паї) до статут- ного капіталу не включали. Проте навіть за умови, що їх земельні ділянки і бу­ли б внесені до вказаного капіталу, це мало вплинуло б на майновий стан таких підприємств через невеликі площі цих ділянок. Адже з попередніх тем підруч­ника відомо, що засновником приватного підприємства є одна особа, а ТОВ — кілька осіб.

Засновники сільськогосподарських виробничих кооперативів згідно з Зако­ном України «Про сільськогосподарську кооперацію» до статутного капіталу можуть передавати лише право використання землі. В створених акціонерних товариствах земля акціонерів також не включається до статутного капіталу. Та­ким чином, і у 2012 р. питання відображення вартості землі в балансі річних звітів аграрних підприємств залишалось не до кінця вирішеним.

Потрібно також звернути увагу і на ту обставину, що відображення землі в балансі лише тоді матиме суттєве економічне значення, коли буде створено повноцінний ринок землі і коли аграрні підприємства матимуть можливість використовувати її як об’єкт застави, та за необхідності придбавати чи про­давати належні їм земельні ділянки. Це стане можливим із прийняттям Зако­ну України «Про ринок землі». Тоді проблема об’єктивного відображення вартості землі в балансі набуде для аграрних підприємств особливої актуаль­ності.

Ресурси, що входять до складу авансованого капіталу, відображаються в ак­тиві балансу річних звітів аграрних підприємств (крім поки що землі). Проте якщо основні засоби, оборотні засоби і фонди обігу представлені в активах окремими елементами, ресурс праці окремо тут не виділяється. Він відобража­ється в авансованому капіталі через авансований фонд оплати праці, який част­ково представлений сумою середньорічних залишків коштів на заробітну плату в складі незавершеного виробництва, поточних біологічних активів (молодняку тварин і тварин на відгодівлі) та готової продукції. В переробних підприємствах авансований фонд оплати праці відображається в складі незавершеного вироб­ництва, виготовлених напівфабрикатів і готової продукції.

Крім того, подібно до авансованих виробничих запасів у формі предметів праці авансований фонд оплати праці перебуває також у формі запасу, який не­обхідний з огляду на сезонність сільськогосподарського виробництва і сезон­ність виробництва багатьох переробних підприємств. Однак цей запас має гро­шову форму, а тому носить прихований характер і перебуває разом з іншими грошовими ресурсами на поточних рахунках підприємств у банках.

Таким чином, авансований фонд оплати праці складається з двох частин. Щоб визначити його кількісно, потрібно враховувати ту обставину, що кошти на оплату праці уречевлено не входять до створюваних споживних вартостей, але, будучи виплаченими працівникам за їх продуктивну працю, здійснюють кругообіг у складі цих споживних вартостей і відшкодовуються в результаті ме­таморфози Т — Г\ Потім ці кошти знову здійснюють кругообіг протягом усіх його стадій у грошовій формі.

Важливо мати на увазі, що характер обороту авансованого фонду оплати праці ідентичний характеру обороту предметів праці. Це зумовлено тим, що авансовані на оплату праці кошти не можуть швидше або повільніше здійсню­вати свій обіг порівняно зі швидкістю обігу предметів праці, оскільки нова вар­тість завжди втілена в новій споживній вартості, матеріально-речову основу якої створюють названі предмети праці.

Спільність характеру обороту цих ресурсів дає змогу визначити фактичний авансований фонд оплати праці через відношення фактично виплачених пра­цівникам коштів на оплату праці до коефіцієнта обороту оборотного капіталу.

Особливе місце в структурі авансованого капіталу займають такі його важ­ливі елементи, які за спільними ознаками утворюють фінансові ресурси підпри­ємства. Вони, по суті, є складовими фондів обігу: готова продукція, що при­значена для реалізації, дебіторська заборгованість, короткострокові фінансові інвестиції, грошові кошти та їх еквіваленти.

Особливістю фінансових ресурсів є те, що вони не беруть участі в процесі виробництва, проте в найбільшій мірі забезпечують зберігання акумульованої вартості порівняно з іншими ресурсами, не потребують додаткових витрат на зберігання, мають найвищу трансформаційну властивість — ліквідність. Фінан­сові ресурси стають джерелом доходу, коли підприємство розміщує власні ві­льні грошові кошти на поточних, розрахункових, валютних рахунках у банках, надає позики іншим суб’єктам господарювання, придбаває облігації, акції з ме­тою отримання відсотків і дивідендів.

Авансований капітал вказує лише на потенційні можливості підприємств з виробництва продукції й одержання прибутку, але не передбачає їх обов’язкову реалізацію повною мірою. Адже відомо, що один і той самий обсяг продукції можна виробити за меншого розміру ресурсів (меншому авансованому капіта­лі), але при ліпшому їх використанні, і навпаки, за більшого обсягу ресурсів, але нераціонального їх використання.