2. Методичні підходи до визначення ринкової вартості нематеріальних активів — об'єктів інтелектуальної власності

У сучасній ринковій економіці великих масштабів набула комерціалі­зація інтелектуальної власності. Найбільш поширеним способом такої комерці­алізації є ліцензування, під яким розуміють надання прав суб’єктам господарю­вання на використання об’єктів інтелектуальної власності — винаходів, товар­них знаків, промислових зразків, досягнень селекції, програмного забезпечення, ноу-хау тощо.

Так, у країнах Заходу набув широкого розповсюдження франчайзинг (про це частково йшлося в темі 3) (фр. franchissage — пільга, привілей) як форма спів­праці між фінансово і юридично незалежними суб’єктами господарювання, за якої франчайзер — сторона, що володіє відповідним нематеріальним активом (ноу-хау, торговою маркою тощо), дає дозвіл (ліцензію) іншій стороні — фран- чайзі, на використання даного нематеріального активу на певних визначених умовах, основною з яких є відповідна винагорода.

Отже, щоб суб’єкт господарювання набув право використання нематеріаль­ного активу, який є власністю іншого суб’єкта господарювання, він повинен придбати ліцензію за певною ціною.

Ціна ліцензії — це сума коштів, яку виплачує ліцензіат (покупець ліцензії) продавцю ліцензії — ліцензіару.

Ціна ліцензії істотно залежить від виду нематеріального активу та його здат­ності принести ліцензіату бажану економічну вигоду за очікуваними напряма­ми. Наприклад, за концепцією «Boston Consalting Grup» на оцінку торгової мар­ки як об’єкта ліцензування впливає три фактори: збільшення обсягу продажу, підвищення вартості товару та її (марки) поширення. По суті, у вартості торго­вої марки відображається накопичений синергійний ефект від маркетингової ді­яльності за всіма напрямами її здійснення.

Ціна ліцензії також істотно залежить від обсягу прав на її використання, що передаються ліцензіату. За цим критерієм виділяють звичайну, виключну і по­вну ліцензію.

За звичайної ліцензії ліцензіар залишає за собою право експлуатувати об’єкт інтелектуальної власності й укладати подібні угоди на право його використання з іншими суб’єктами господарювання.

За виключної ліцензії ліцензіату передається право виключного користування таким об’єктом, але при цьому ліцензіар зберігає за собою право його експлуатації.

Повна ліцензія надає ліцензіату всі права на нематеріальний ресурс. Зрозу­міло, що за однакових інших умов найвищою буде ціна на повну ліцензію і найнижча — на звичайну.

У практиці ліцензійної торгівлі використовують два основні методи визна­чення ціни ліцензії: на основі маси прибутку ліцензіата і на основі роялті.

У Податковому кодексі України дається таке визначення роялті — це будь- який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на

користування будь-яким авторським і суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим зна­ком на товари і послуги чи торговою маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Роялті є основним видом ліцензійного платежу (винагороди), що юридично виплачується ліцензіару (франчайзеру) як відсоток від обсягу реалізованої про­дукції (або від іншої взаємно узгодженої бази відрахувань), отриманої завдяки використанню дозвільного нематеріального ресурсу. Винагорода ліцензіару може надаватися у формі й інших ліцензійних платежів — паушального плате­жу і комбінованого (змішаного) платежу.

Паушальний платіж — це одноразова виплата ліцензіатом ліцензійної ви­нагороди ліцензіару, що передбачена ліцензійною угодою і являє собою факти­чну ціну повної ліцензії.

Рівень такої ціни (винагороди) не залежить від обсягів виробництва і збуту ліцензійної продукції в майбутньому. Паушальний платіж може бути сплачений і в розстрочку (на виплат).

Комбінований платіж — форма виплати ліцензійної винагороди, в якій ро­ялті (періодичні платежі) поєднуються з паушальним платежем.

У даному випадку паушальний платіж можна розглядати як попередній внесок, що надає певні гарантії ліцензіару щодо отримання належної йому винагороди.

У практиці ліцензування об’єктів інтелектуальної власності можуть викори­стовуватися й інші форми винагороди ліцензіару, наприклад, передача йому лі­цензіатом певної частки належних йому цінних паперів.

За першим методом визначення ціни ліцензії остання розраховується як пев­на частка прибутку ліцензіата. При цьому до уваги береться тільки прибуток, одержаний ним від реалізації продукції, виробленої за ліцензією. За даними ба­гатьох авторів¹, частка ліцензіара коливається у межах 15 — 20 %, якщо об’єкт ліцензії ще не повністю готовий до комерційного використання, а цінністю його є лише передані права на його використання, і в межах 25 % і більше, якщо об’єкт ліцензії являє собою повністю готовий до виробничого використання, наприклад технологічний процес, модель тощо.

За другим методом визначення ціни ліцензії здійснюється на базі роялті. У світовій практиці її рівень розраховується переважно емпіричним шляхом як певний відсоток відрахувань від вартості виробленої і реалізованої продукції по ліцензії.

При цьому уже склалися певні стандартні ставки відрахувань в розрізі галу­зей промисловості, які хоч і публікуються у певних джерелах інформації, проте без будь-якого на те методичного обґрунтування. За таких умов часто усклад­нюється процес укладання ліцензійних договорів через прямо протилежні інте­

реси їх суб’єктів — ліцензіар зацікавлений у більш високій ставці відрахувань, тоді як ліцензіат, навпаки, — у мінімальній.

Тому важливо для встановлення ціни ліцензії використовувати методичні напрацювання економістів, які дають змогу процес такого ціноутворення по­класти на об’єктивну основу. Так, О. В. Новосельцев пропонує різні методики визначення ціни ліцензій залежно від виду інтелектуальної власності та інших ціноутворюючих факторів. Спираючись на ці методики, наведемо такі при­клади.

Необхідно визначити ціну ліцензії у формі щорічних відрахувань (роялті) від вартості виробленої продукції за ліцензією із застосуванням ноу-хау — нової незапатентованої технології. Припустімо, що виробничі потужності за ліцензією дають змогу виробити 5 тис. ц продукції за ціною 1 ц 60 грн і розра­хунковим рівнем рентабельності Р — 0,4, або 40 %. Оскільки ця технологія не може бути використана іншими суб’єктами господарювання, бо ліцензія є ви­ключною, то приймається, що частка ліцензіара в прибутку ліцензіата Ч ста­новитиме 0,16, або 16 %. За цих умов ставку роялті Я можна визначити за формулою

Підставивши у формулу наші вихідні дані, одержимо

звідси розмір щорічних відрахувань роялті на користь ліцензіара становитиме

Ш = V-Ц • Я = 5000 • 60 • 0,0457 = 13 710 грн.

Підприємству необхідно прийняти рішення про доцільність купівлі ліцензії за ціною 100 тис. грн за необмеженого строку її використання і фіксованими відрахуваннями платежів роялті ліцензіару. При цьому потрібно врахувати, що підприємство ще раніше одержало право на тимчасове використання даної лі­цензії — нової технології. Її впровадження дало змогу підприємству виробляти продукцію обсягом 500 тис. грн і підвищити рівень рентабельності на 30 % по­рівняно з її базовим рівнем, який становив 14 %.

Відомо також, що стандартна частка відрахувань ліцензіару від додаткового прибутку ліцензіата, як правило, становить 15 %, а найбільш реальна ставка ка­піталізації альтернативних напрямів інвестування — 16 % річних (наприклад, відсоткова ставка по депозитах у банку).

На основі вказаних даних розрахункову ставку роялті можна визначити з виразу

де Р„ — перевищення рівня рентабельності над базовим, відсоткових пунктів; Рб — базовий рівень рентабельності, %.

Якщо в наведену формулу підставити дані ,то держимо 0,0313,

або 3,13 %. Звідси величина щорічних платежів роялті становитиме 500 000 ^х х 0,0313 = 15 650 грн.

Для того щоб зробити висновок, чи доцільно підприємству купувати ліцен­зію за ціною 100 тис. грн, потрібно розрахувати величину поточної вартості грошових потоків періодичних відрахувань роялті ПВд методом капіталізації за формулою

ПВR = R : С_к,

де С_к — найбільш реальна ставка капіталізації альтернативних напрямів інвес­тування. В нашому прикладі ПВд = 15 630 : 0,16 = 97 688 грн.

Одержаний результат менший за ціну ліцензії. У такому разі роблять висно­вок, що ціна ліцензії завищена, тому є підстави дану пропозицію відхилити.

Підприємству економічно вигідно купувати ліцензію тоді, коли її ціна є ни­жчою від величини поточної вартості грошових потоків періодичних відраху­вань роялті. У наведеному прикладі підприємство має підстави ставити запи­тання про зниження ціни пропозиції до рівня, меншого 97 688 грн.

За інформацією К. С. Бороденка¹¹, роялті за високопродуктивний сорт зерно­вих культур становить 15 — 20 % від суми реалізації оригінального насіння, 6 % — за насіння еліти і 4 % —за насіння І репродукції. Реалізацією цього на­сіння можуть займатися лише суб’єкти господарювання, які одержали паспорт- патент на вирощування оригінального, елітного та репродукційного насіння.

Питання для самоконтролю

Визначення нематеріальних активів та їх класифікація.

2. Поняття інтелектуальної власності та умови перетворення інтелектуального продушу на інтелектуальну власність і останньої — на нематеріальний актив.

3. Змістова характеристика права на використання земельними ділянками, права на винахід і права на промислові зразки.

4. Право на використання комерційних позначень. Спільне і відмінне між тор­говою маркою і брендом.

5. Змістова характеристика права на сорти рослин, породи тварин, ноу-хау й ав­торські права.

6. Способи придбання підприємством нематеріальних активів та їх вартісна оцінка.

7. Особливості нарахування амортизації на нематеріальні активи в системі бух­галтерського і податкового обліку.

8. Поняття і види ліцензій.

9. Сутнісна характеристика основних видів ліцензійних платежів.

10. Методичні підходи до визначення ринкової вартості нематеріальних активів — об’єктів інтелектуальної власності.