2.2. Поняття теорії підприємства і основний зміст класичної та неокласичної теорій

В економічній науці сформувалися кілька теорій підприємства (фір. ми), що розширює наше уявлення про цей головний суб'єкт господарювання водночас дає підстави стверджувати про їх еволюцію відповідно до змін. щ₀ відбуваються у середовищі ринкової економіки.

Теорія фірми — це теорія, що вивчає природу, межі і внутрішню організа­цію фірми, джерела та механізми створення її конкурентних переваг.

За твердженням деяких учених-економістів¹, саме ця теорія покликана дати відповідь на ключове запитання менеджменту: чому одні фірми мають кращі економічні результати, ніж інші в тій же галузі і в тих самих інституціональних умовах?

Виникнення класичної економічної теорії та маржиналістської економічної тео­рії зумовило появу класичної теорії підприємства, яку назвати цільною теорією в повному розумінні цього слова можна з певною умовністю, оскільки вона розвива­лася лише в межах технологічної концепції існування виробничої організації.

За А. Смітом², виникнення фірм пов'язане з розвитком торгівлі, поглиблен­ням суспільного поділу праці і зростанням масштабів виробництва. Він ствер­джував, що в економіці діють конкурентні фірми, які самі визначають рівень ціни на свій товар, і монопольні фірми, що існують завдяки особливим, лише їм притаманним умовам, або завдяки підтримці держави.

У розвиток класичної теорії фірми значний вклад внесли А. Маршалл і Дж Хікс. Зокрема, А. Маршалл, як це наголошують автори підручника «Економіка підприємств»³, увів поняття «організація виробництва», зробив спробу зістави­ти управлінські структури різних фірм бізнесу і тим самим виділив як фактор виробництва підприємницькі здібності. Дуже важливо й те, що, розвиваючи технологічну концепцію, саме А. Маршалл виявив залежність між розміром організації та економією на масштабах виробництва.

Дж. Хікс теорію фірми розглядав як теорію капіталу (його формування, структуру, розподіл), при цьому головною метою фірми вважав збільшення

прибутку за обмеження витрат виробництва, тоді як мету споживача (індивіда) він вбачав у максимізації корисності за заданого бюджетного обмеження.

Історично першою теорією фірми, що відповідає вимогам теоретичних кон­цепцій, є неокласична теорія (Л. Вальярас, А. Маршалл), яка розглядає фірму як «чорну скриньку» з витратами ресурсів на вході і випуском продукції на виході. За такого підходу до трактування фірми як економічної одиниці увага зосере­джується не на тому, що відбувалось в її внутрішньому ссредовиїці, а на тому, що відбувається на межі із зовнішнім середовищем.

Тому цілком логічним вважається, що основним завданням фірми був пошук шляхів ефективного розміщення обмежених ресурсів, аналіз і оцінка ринку та максимізація прибутку. При цьому зв'язок між факторами і продуктами опису­вався виробничою функцією, що моделювала ефекти заміни одних факторів на інші без урахування якості управління й організації фірми, бо вважалося, що вони відображаються у цій виробничій функції.

Отже, основне завдання підприємства, за неокласичною теорією, полягало у визначенні раціональних обсягів і структури ресурсів, за яких досягався б мак­симальний обсяг виробництва продукції і максимізувався прибуток як основний критерій ефективності його діяльності.

Безумовно, тлумачення підприємства як структури, що трансформує еконо­мічні ресурси в економічні ефекти (блага), є слушним, проте недостатнім для повного розкриття його сутності. Адже за неокласичного підходу власники фірм мають на меті максимізувати свою корисність, а інтереси інших зацікав­лених сторін вважалися другорядними.

Ця модель розглядає трансакційні витрати як неістотні або ж ураховані у ви­робничій функції, а самі контракти — як неструктуровані об'єкти, хоч в дійсності це не так. При цьому також треба мати на увазі, що неокласична теорія розглядає підприємство як приватне підприємство, в якому власник водночас є й менедже­ром, а отже, не має потреби розділяти власність і контроль на підприємстві.

Тому справедливим можна вважати висновок про те, що нині окремі припу­щення неокласичної теорії підприємства є нереалістичними і не можуть бути ко­рисними для формування сучасної моделі корпоративного управління, оскільки ігнорують життєво необхідні зв'язки з іншими заінтересованими сторонами.

Крім того, на сьогодні не є реалістичною умова функціонування підприємст­ва на ринку досконалої конкуренції, який містить усю необхідну інформацію, що симетрично розподіляється між усіма його учасниками.