10.9. Формування і використання виробничої потужності переробних підприємств

Загалом розрізняють три основні види потужності промислових під­приємств, у тому числі переробних: проектну, поточну і резервну.

Проектна потужність формується в процесі проектування підприємства чи його подальшої реконструкції або розширення. Вона має бути досягнута у встановлений термін її освоєння.

Поточна потужність визначається в разі зміни умов виробництва, за яких можуть вводитися додаткові потужності і/або має місце їх вибуття. У такому разі визначають середньорічну потужність Ср_П з виразу

Др Вад — вхідна потужність — це потужність на початок року; С_пп — середньо­річний приріст потужності; С_вп — середньорічне вибуття потужності.

Середньорічна потужність є об'єктом аналізу і оцінки ступеня її викорис­тання. Оскільки зазначений рух потужностей може мати місце, то виникає не­обхідність визначення вихідної потужності (потужності на кінець року):

П_вих П_вх + П_вв - П_виб,

де П_вв — потужність, введена протягом року; П_виб — потужність, що вибула протягом року.

Резервна потужність формується лише в окремих промислових підприємс­твах, наприклад, в електроенергетиці для забезпечення електроенергією у пікові навантаження, і в підприємствах певних галузей переробної промисловості для переробки додатково одержаної у високоврожайні роки сільськогосподарської сировини, що швидко псується.

Для багатьох переробних підприємств потужність визначається за обсягом переробки сировини за добу, місяць, рік, а для сезонних виробництв — за добу і сезон. Наприклад, по молокопереробних підприємствах потужність представле­на обсягом переробки молока незбираного за добу. Оскільки тут виробництво с безперервним, то показник потужності може бути обчислений за місяць і за рік. Це ж стосується і м'ясокомбінатів. Для цукрових заводів, підприємств первин­ного виноробства потужність представлена обсягом переробки цукрового буря­ку, винограду за добу та за сезон.

По окремих переробних підприємствах виробничу потужність визначають за потужністю провідного устаткування основного виробництва, що виконує го­ловні технологічні процеси і справляє вирішальний вплив на випуск основної (профільної) продукції. Наприклад, на олійно-жирових комбінатах провідним устаткуванням є екстракційні апарати, преси; на хлібопекарських підприємст­вах — хлібопекарські печі. В цих випадках виробнича потужність підприємства за провідним устаткуванням В_пу визначається з виразу

В_пу =ПУ_і *Т_ф*К_у,

де ПУ_і— продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру і-ї про­дукції (напівфабрикату) за одиницю робочого часу; Тф — річний ефективний фонд робочого часу устаткування; К_у — середньорічна кількість одиниць про­відного устаткування.

Ефективний фонд робочого часу визначається гак. Па підприємствах з без­перервним виробництвом максимально можливий (ефективний) фонд робочого часу становить 8760 год (365 • 24) за мінусом часу, необхідного для проведенні ремонтів (хлібопекарські заводи, олійно-жирові комбінати, заводи з виробницт­ва коньяку).

Підприємства, які можуть зупиняти роботу на час вихідних і святкових днів, працюють в основному в дві зміни (лікеро-горілчані, кондитерські). їх ефектив­ний фонд робочого часу визначається так:

(365 днів вихідні і святкові дні –

• дні, відведені на ремонт) • 14 і од (дві зміни).

Щодо решти обладнання (крім провідного), то воно повинне мати технологі­чну спроможність забезпечувати безперервність виробництва відповідно до продуктивності такого провідного обладнання і завдяки цьому досягати техно­логічної пропорційності між взаємопов'язаними виробничими ланками підпри­ємства — дільницями, цехами.

Рівень використання підприємством виробничої потужності визначається за такими показниками:

1. коефіцієнт освоєння проектної потужності — частка від ділення пото­чної потужності на проектну потужність;

2. коефіцієнт використання поточної потужності — частка від ділення фактичного обсягу випущеної продукції (переробленої сировини) на середньо­річну виробничу потужність.

Для переробного підприємства з сезонним характером виробництва, напри­клад, цукрового заводу, коефіцієнт використання сезонної потужності може бу­ти визначений як співвідношення фактично переробленого обсягу цукрового буряку за сезон у тоннах на нормативну сезонну потужність у тоннах переробки цієї сировини. Для того щоб здійснити аналіз цього коефіцієнта К_йСП можна ско­ристатися формулою

де Дф і Дн — відповідно кількість діб фактичної і нормативної переробки цук­рового буряку за сезон; Ф_опд і Н_опд — відповідно фактичний і нормативний об­сяг переробки цукрового буряку за добу.

Якщо, скажімо, Дф і Дн становлять відповідно 110 і 90 діб, Ф_опд і Н_опд — 3000 і 3500 тис. т, то підставивши ці дані у наведену формулу, одержимо

Отже, за таких умов коефіцієнт використання сезонної потужності більше одиниці, що дає формальні підстави зробити висновок про досить раціональне її використання. Проте оцінка факторів використання сезонної потужності пока­зала, що така раціональність досягнута за рахунок подовження строку перероб­ки цукрового буряку на 22,2 %, але при цьому допущене істотне недовикорис- тання добової потужності — на 14,3 % (1 - 0,867) • 100, що слід розглядати як негативне явище у виробничій діяльності заводу, для усунення якого мають бути вжиті відповідні заходи.

Варто зауважити, що багато переробних підприємств через різні причини (од­на з основних — нестача сировини) недовикористовують виробничі потужності. Навіть у такій відносно благополучній галузі, як олійно-жирова промисловість за 2009 — 2010 рр. потужність підприємств галузі по виробництву олії використо­вувалася на 80 — 85 % (лише по окремих підприємствах на 100 % і більше), мар­гарину — 53— 54 %, майонезу — 48 — 49 %, саломасу — 46 — 47 %, господар­ського мила — 8 — 9 %, туалетного мила — на 12 — 13 %. Крім згаданої причини — нестача сировини (багато насіння олійних культур експортується), на

недовикористання потужностей впливає низька купівельна спроможність насе­лення, низька конкурентоспроможність мила на внутрішньому ринку, залежність від імпортованих основних матеріалів, наприклад, пальмової олії.

Ступінь використання виробничої потужності є надто важливим техніко- економічним параметром діяльності переробних підприємств, який істотно впливає на собівартість кінцевої продукції.

Для того щоб кількісно визначити цей вплив наведемо такий приклад по мо­локопереробному підприємству. Спочатку треба розрахувати величину постій­них витрат на 1 т переробки молока незбираного за 100%-го використання по­тужності. При цьому береться до уваги, що за зниження коефіцієнта вико­ристання останньої собівартість переробки 1 т сировини буде зростати за раху­нок постійних витрат, загальна сума яких по підприємству залишається незмін­ною або майже незмінною.

Для розрахунку зміни собівартості переробки 1 т молока незбираного в час­тині постійних витрат за підвищення або зниження коефіцієнта використання виробничої потужності застосовується формула

де СП, — собівартість переробки 1 т сировини в частині постійних витрат за /-го коефіцієнта використання виробничої потужності; ПВ_Х — постійні витрати на переробку 1 т сировини за 100%-го використання виробничої потужності; К_ш — коефіцієнт використання виробничої потужності.

Припустімо, що за фактичними даними молокопереробного заводу встанов­лено, що постійні витрати на переробку 1 т молока незбираного за 100%-го ви­користання виробничої потужності становить 135 грн.

У разі недовикористання виробничої потужності собівартість переробки в частині постійних витрат буде обернено пропорційно змінюватися, тобто зрос­тати. Для розрахунку величини такого зростання у наведену формулу слід під­ставити фактичний або плановий (прогнозований) коефіцієнт використання ви­робничої потужності. Так, за використання виробничої потужності на 90 % собівартість переробки 1 т сировини за рахунок постійних витрат становитиме 150 грн або зросте на 15 грн (135 : 0,9 = 150); за коефіцієнта використання ви­робничої потужності 0,8 вказана собівартість становитиме 168,8 грн, за коефіці­єнта 0,7 — 192,9 грн і т. д.

Собівартість переробки сировини безпосередньо відбивається на собівартос­ті готової продукції. Якщо, скажімо, для виробництва 1 т масла тваринного по­трібно орієнтовно 20 — 21 т молока незбираного (залежно від жирності), то за використання виробничої потужності на 70 % собівартість 1 т масла зростає на 1158 і 1215,9 грн [(192,9 - 135) • 20(21)].

Застосування викладеного алгоритму аналізу дає змогу більш обґрунтовано планувати рівень собівартості кінцевої продукції заводу, передбачити зміни u рівня залежно від стану розвитку сировинної бази і обгрунтованіше прогнозува­ти прибутковість виробництва.

Питання для самоконтролю

1. Поняття основного капіталу, ного подій на основний виробничий і основний невиробничий, застосовуваний і виробничо спожитий.

2. Критерії класифікації основного капіталу і зміст понять ^капіталоозброенісгь праці»: <осапіталооснащеність виробництва»; «капітадомісткість»,

3. Склад основних засобів за матеріально-речовою ознакою и цію з Податковим кодексом України і П(С)БО 7 «Основні засоби»: спільне і відмінності.

4. Потреба в грошовій оцінці основних засобів га її види. Способи переоцінки основних засобів і методичний підхід до щорічної їх індексації.

10.5. Економічна і податкова амортизація: суть і відмінність згідно з чинним іа- конодавством.

6. Сутність відтворення основних засобів, його джерела, форми га способи підвищення ролі амортизації в прискоренні його темпів.

7. Методика нарахування лізингових платежів за різних методичних підходів.

8. Методика визначення, аналізу й оцінки показників руху і стану основних за­собів та нормативного коефіцієнта вибуття застарілих засобів праці.

9. Економічні показники ефективності використання основного капіталу га ос­новні напрями її підвищення.

10. Поняття виробничої потужності і методика її визначення для багатогалузе- вих і спеціалізованих аграрних підприємств.

11. Проектна, поточна і резервна потужність переробних підприємств та мето­дика її визначення за різними підходами.

12. Показники використання виробничої потужності, їх аналіз та вплив на собівартість кінцевої продукції.