10.3, Грошова оцінка основних засобів

Основні виробничі засоби функціонують, плануються й ошшввушіь-- ся в натуральній і вартісній формах. Щоб визначити ступінь участі різних скла- дових елементів основних засобів у формуванні собівартості продукції. розра­хувати обсяг потрібних капіталовкладень на їх придбання, а також ступінь і\ придатності і зношеності, визначити капіталомісткість виробництва, грошова опінка цих засоби здійснюється за первісною, справедливою, переоціненою, за­лишковою і ліквідаційною вартістю.

Первісна, або історична, вартість основних засобів — це фактична вар­тість їх придбання або фактичні витрати на створення цих засобів (наприклад, витрати на будівництво виробничих будівель, споруд; витрати на придбання обладнання, устаткування.

До первісної вартості основного засобу включають ціну його придбання або оплату за виконання будівельно-монтажних робіт, витрати зі страхування ризи­ків доставки вказаного засобу, суми непрямих податків у зв'язку з його прид­банням, витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основ­ного засобу і деякі інші. При цьому слід пам'ятати, що витрати на сплату відсо­тків за користування кредитами до первісної вартості основного засобу не включаються.

Первісна вартість основного засобу може бути збільшена на величину ви­трат, пов'язаних з таким його поліпшенням, за якого збільшується майбутня економічна вигода від використання такого засобу. Вказане поліпшення досяга­ється в разі модернізації, модифікації, добудови, дообладнання, реконструкції. Всі інші витрати, що здійснюються для підтримки основних засобів у робочому стані та одержання початково визначеної майбутньої економічної вигоди віл їх використання включаються до складу поточних витрат. Отже, витрати на техні-

чні огляди, поточні і капітальні ремонти основних засобів розглядаються як елемент операційних витрат, що включається до виробничої собівартості про­дукції.

Справедлива вартість — це така вартість, за якою може бути здійснений об­мін активу (основного засобу в даному випадку) або оплата зобов'язання в ре­зультаті операції між обізнаними, заінтересованими та незалежними сторонами.

Для земельних ділянок і будівель їх справедливою вартістю є ринкова вар­тість, для машин і устаткування — ринкова вартість або сучасна собівартість придбання за вирахуванням суми зносу на дату оцінки. Справедливою вартістю інших основних засобів є сучасна собівартість їх придбання за вирахуванням суми зносу на дату оцінки.

Переоцінена вартість — це вартість основних засобів після їх переоцінки.

У процесі такої переоцінки визначається нова ціна (вартість) основного за­собу множенням його первісної вартості і суми зносу на індекс переоцінки. Останній визначається діленням справедливої вартості об'єкта, який переоці­нюється, на його залишкову вартість.

На балансі підприємства основні засоби можуть обліковуватися за первіс­ною або за переоціненою вартістю. Ті з них, за якими здійснена переоцінка, ві­дображаються за переоціненою вартістю, а інші засоби, за якими переоцінка не здійснювалася, — за первісною.

Проте в статистичній звітності, зокрема у ф. № 1 «Баланс», ці вартості пода­ються одним рядком — «Первісна вартість». На практиці і в науковому обороті часто вживають термін «балансова вартість». Податковим кодексом України балансова вартість основних засобів трактується як сума їх залишкової вартості, що визначається відніманням від первісної вартості з урахуванням переоцінки суми накопиченої амортизації. До підсумку балансу (активів) основні засоби включаються саме за залишковою вартістю.

У світовій практиці відомі два способи переоцінки основних засобів:

• здійснення індексації їх балансової вартості на індекс товарних цін (QPL — General Price Level Accounting)',

• прямий перерахунок балансової вартості окремих видів основних засобів відповідно до рівня цін, який склався на ринку на цей основний засіб (ССА — Current Cost Accounting). Цей метод забезпечує більш точну переоцінку основ­них засобів, хоча і є більш трудомістким.

У вітчизняній практиці, через сильний розвиток інфляції та гіперінфляції пе­реоцінка основних засобів здійснювалася за допомогою першого із названих методів чотири рази: станом на 1 травня 1992 p., 1 серпня 1993 p., 1 січня 1995 р. і на 1 квітня 1996 р.

Необхідність такої переоцінки була більш ніж очевидною, оскільки в умовах інфляції та гіперінфляції амортизація як джерело відтворення основних засобів не може виконувати покладену на неї функцію з двох причин.

По-перше, сума амортизації є надто малою, оскільки відрахування здійсню­ються від заниженої вартості основних засобів, придбаних раніше, порівняно з високою (через інфляцію) первісною вартістю аналогічних засобів у звітному періоді.

По-друге, кошти на амортизацію швидко знецінюються, а тому підприємства не можуть їх нагромадити в сумі, достатній для реалізації більш-менш серйоз­них інвестиційних проектів.

Переоцінка основних засобів здійснювалася за усередненими індексами цін у будівництві та в промисловості, що породило невідповідність проіндексованої вартості основних засобів їх реалізаційній ринковій (справедливій) вартості. Ця невідповідність поглиблювалася істотним відставанням термінів переоцінки від швидких темпів інфляції та гіперінфляції. У результаті відбулося істотне скоро­чення інвестиційних ресурсів підприємств через зменшення сум амортизацій­них відрахувань. У свою чергу таке зменшення сум амортизації породжує ін­фляційне збільшення прибутку підприємства, а отже, і переплату податку на цей вид кінцевого результату.

Для того щоб надалі уникати невідповідності первісної вартості основних засобів їх реальній ринковій вартості Податковим кодексом України платникам податку всіх форм власності надано право застосовувати щорічну індексацію вартості основних засобів, що амортизується, та суми накопиченої амортизації. При цьому коефіцієнт індексації визначається з виразу

де — індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація.

Якщо, наприклад, індекс інфляції становить за рік 115 %, тоді коефіцієнт ін­дексації дорівнюватиме (115— 10) : 100 = 1,05.

Зазначимо, що така індексація основних засобів здійснюється в податковому обліку станом на кінець року з метою визначення прибутку, що підлягає оподат­куванню. Зрозуміло, що сума такого прибутку зменшуватиметься у зв'язку зі збільшенням первісної вартості основних засобів, оскільки зростуть амортиза­ційні відрахування як елемент виробничих витрат.

У цілях визначення фактичних витрат і прибутку підприємствам, за ІІ(С)БО 7, надано право здійснювати переоцінку окремих об'єктів основних засобів за умови, якщо їх залишкова вартість більш ніж на 10 % відрізняється від справед­ливої вартості на дату балансу.

Переоцінена первісна вартість основного засобу визначається множенням його первісної вартості до переоцінки на індекс переоцінки /,„ що розраховуєть­ся з виразу

Іп — С_ПВ : ЗВ,

де С_ПВ — справедлива вартість основного засобу; ЗВ — залишкова вартість ос­новного засобу.

На даний коефіцієнт коригується і сума зносу основного засобу. Важливо знати, що дооцінка залишкової вартості основних засобів включається до скла­ду додаткового капіталу, а сума уцінки — до складу витрат.

Підприємства агропромислового комплексу, особливо аграрні, в більшості не здійснюють переоцінки основних засобів, про що свідчить значно менша (вдвічі і більше) балансова вартість основних засобів порівняно з їх справедли-

вою вартістю (така переоцінка, як правило, здійснюється на вимогу банків, коли майно виступає як об'єкт застави). Ця обставина породжує істотні негативні на­слідки для таких підприємств, оскільки занижена вартість не дає змогу сформу­вати амортизаційні відрахування в сумі, достатній для забезпечення їх простого відтворення.

Все ж при вирішенні питання про доцільність переоцінки основних засобів потрібно враховувати механізм впливу операційного левериджу на прибуток підприємства.

Відомо, що за зміни обсягу реалізації продукції у вартісному виразі наяв­ність постійних витрат у сукупних витратах на її виробництво призводить до того, що операційний прибуток при цьому змінюється ще вищими темпами. І чим вищий коефіцієнт операційного левериджу (нагадаємо, що він визнача­ється діленням постійних витрат на сукупні або змінні витрати), тим вища чут­ливість операційного прибутку до зміни обсягу реалізації продукції, і навпаки.

Переоцінка основних засобів у напрямі збільшення їх вартості призводить до зростання постійних витрат, а отже, за однакових інших умов — і до підвищен­ня коефіцієнта операційного левериджу. Тому потрібно брати до уваги ту об­ставину, що за несприятливої кон'юнктури ринку (зменшення обсягу реалізації продукції в натурі або зниження цін на неї чи сукупна дія цих факторів) зрос­тання постійних витрат може вплинути на зниження операційного прибутку підприємства.

Ліквідаційна вартість — це сума коштів, яку підприємство очікує отрима­ти від реалізації (ліквідації) основного засобу після закінчення строку його ко­рисного використання за вирахуванням витрат, пов'язаних із продажем (лікві­дацією) цього засобу.

Під строком корисного використання основного засобу розуміють такий очі­куваний період часу, протягом якого він використовуватиметься підприємством з метою одержання певної економічної вигоди. При його визначенні врахову­ють очікувану ступінь використання потужності або продуктивності основного засобу, передбачуваний його моральний і фізичний знос, правові або інші об­меження.