9.5. Особливості визначення продуктивності праці в переробних підприємствах і оцінка співвідношення між темпами зростання продуктивності й оплати праці

Визначення продуктивності праці в переробних підприємствах ґрун­тується на загальних підходах до обчислення її показників, розглянутих у пара­графі 9.4. Проте є деякі специфічні особливості.

Зокрема, для підприємств окремих галузей переробної промисловості характер­не однопродуктове виробництво. Тому тут можуть бути використані натуральні прямі або обернені показники продуктивності праці (трудомісткість продукції).

Так, на підприємствах цукрової, спиртової, консервної промисловості річну продуктивність праці розраховують діленням обсягу виробленої за рік продук­ції (тонн, декалітрів, туб) на середньооблікову чисельність працівників.

На цих же підприємствах розраховують і трудомісткість продукції за кіль­кома різновидами показників, що дає змогу скласти повне уявлення про харак­тер формування рівня продуктивності праці завдяки виокремленню затрат жи­вої праці різних категорій працівників. Зокрема, обчислюють:

• технологічну трудомісткість — відношенням затрат живої праці основ­них працівників до обсягу виробленої продукції в натуральному виразі;

• трудомісткість обслуговування — визначається за аналогічним підхо­дом, лише в чисельнику враховують трудозатрати допоміжних робітників;

• виробничу трудомісткість — враховуються затрати живої праці основ­них і допоміжних працівників;

трудомісткість управління виробництвом — для розрахунку беруть«⁸ затрати живої праці управлінського персоналу, спеціалістів, службовців та об.

слуговуючого персоналу;

• повна трудомісткість — це узагальнений показник трудомісткості про­дукції в цілому по підприємству, який враховує затрати живої праці всіх кате­горій персоналу: сумарна кількість відпрацьованих ними людино-годин на під. приємстві ділиться на обсяг виробленої продукції.

Найбільш універсальними показниками продуктивності праці є вартісні пока­зники. Вони можуть бути визначені на всіх переробних підприємствах незалежно від того, чи у них багатопродуктове, чи однопродуктове виробництво. Зрозуміло, що для підприємств, які виробляють продукцію різної номенклатури й асортиме­нту, трудомісткість продукції визначати важче, а той неможливо взагалі.

Доцільно визначати два вартісні показники продуктивності праці:

1. Річна продуктивність праці як частка від ділення обсягу товарної продук­ції в порівнянних оптових цінах на середньооблікову чисельність працівників.

2. Погодинна продуктивність праці — обсяг товарної продукції в порівнян­них оптових цінах ділиться на кількість відпрацьованих людино-годин усіма категоріями персоналу.

Розрахунок продуктивності праці за товарною продукцією в порівнянних оптових цінах дає змогу простежити по підприємству динаміку цього показни­ка, визначити темпи його зростання.

Якщо зазначені показники обчислити за реалізованою продукцією, що оці­нюється, як нам уже відомо, у поточних цінах реалізації, і порівняти їх, то різ­ниця між ними покаже вплив цінового фактора, а в багатопродуктовому вироб­ництві — і зміну в номенклатурі та асортименті продукції.

Спільною для всіх переробних підприємств є та обставина, що протягом розрахункового періоду вони переробляють певний обсяг сировини, який варі­ює залежно від ступеня використання виробничої потужності і стану техніко- технологічної бази. Тому по цих підприємствах доцільно визначати і такий по­казник, як трудомісткість виробництва діленням усіх затрат живої праці в людино-годинах на загальний обсяг переробленої сировини за рік чи інший розрахунковий період. Цей показник є важливим, оскільки дає змогу судити, як саме змінюється трудомісткість виробництва за зміни ступеня використання виробничої потужності підприємства.

Для будь-якого підприємства — переробного, аграрного або АПФ, актуаль­ним є питання співвідношення темпів зростання продуктивності й оплати праці, оскільки таке співвідношення безпосередньо впливає на рівень собівартості продукції. Можливі три його варіанти:

• темпи зростання продуктивності праці перевищують темпи зростання оплати праці, в результаті матиме місце зниження собівартості продукції за

статтею «Оплата праці»;

• за збігу зазначених темпів собівартість продукції за статтею «Оплата пра­ці» не зміниться;

• за випереджальних темпів оплати пращ над темпами зростання продуктив­ності праці собівартість продукції за зазначеною статтею зростатиме.

Для підприємства (бажаніш є перший варіант, оскільки створюються переду мов& за однакових інших умов, для підвищення прибутковості виробництва, формалізовано' залежність між співвідношенням темпів зростання продукти пості та оплати праці і рухом (зміною) собівартості подають виразом

де С_ю — відносна зміна собівартості одиниці продукції, %; K_Q — коефіцієнт співвідношення темпів зростання продуктивності й оплати праці; 11В, питома вага оплати праці в собівартості продукції в базисному періоді, %.

Приклад. Трудомісткість 1 ц ячменю в базовому році становила 1 л/год, у звітному році — 0,8 л/год. Визначаємо коефіцієнт зростання продуктивності

праці 1: 0,8 = 1,25. ,

Оплата однієї людино-години у зазначених роках відповідно становить 8 і 8,8 грн, а коефіцієнт зростання оплати праці — 1,1 (8,8 : 8 = 1,1). Звідси коефі­цієнт співвідношення між темпами зростання продуктивності й оплати праці становитиме 1,25 : 1,1 = 1,136.

Оплата праці у собівартості 1 ц ячменю у базовому році дорівнювала 1 • 8 = = 8 грн/ц, у звітному році — 0,8 • 8,8 = 7,04 грн/ц. Собівартість 1 ц ячменю ста­новила 48 грн.

Зниження собівартості за рахунок статті «Оплата праці» дорівнюватиме 8 - 7,04 = 0,96 грн, або 2 %, тому що (0,96 : 48) • 100 = 2 %. Такий же результат ми повинні одержати, якщо у наведену формулу підставити відповідні дані. Для цього визначимо питому вагу оплати праці в собівартості зерна в базовому пе­ріоді, а саме: (8 : 48): 1001 16,7 %.

Отже, 16,7 = -2 %. Як бачимо, одержані результати збігаються, що свідчить про обгрунтованість наведеної формули і доцільність її застосу­вання.