Тема 8. Земельні ресурси

ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ

Ключові поняття і терміни: сільськогосподарські угіддя; родючість ґрунту; зе­мельні відносини; земельний кадастр; бонітування землі; економічна оцінка землі; диференціальний рентний дохід; нормативна грошова оцінка земельних ділянок; фіксований сільськогосподарський податок; оренда землі; орендна плата; ринок земель; земельна рента; ціна землі; інтенсивність та ефективність використання землі; меліорація; водомісткість виробництва.

Вивчивши матеріал цієї теми, ви будете ЗНАТИ:

^ чому земля є основним засобом виробництва в сільському го­сподарстві, важелі його впливу на економіку аграрних підприємств, розмір сільськогосподарських угідь України та їх склад, сучасний стан розподілу земель між землевласниками і землекористувачами;

^ вузлові аспекти основних законодавчих актів, що регулюють земельні відносини в Україні, та зміст й основні етапи здійснення зе­мельної реформи;

^ поняття земельного кадастру, його складові та методичні під­ходи до здійснення нормативної та експертної оцінки землі, напрями і способи використання її результатів;

^ методичні підходи до визначення плати за землю та сутність фіксованого сільськогосподарського податку;

^ стан орендних земельних відносин в Україні;

^ сутність ринку землі і ціни землі, а також сучасні проблеми функціонування ринку землі в Україні;

^ методичні аспекти оцінювання ефективності використання бо­гарних і меліорованих земель та шляхи її підвищення,

а також УМІТИ:

• розраховувати рівень землезабезпеченості підприємства, структуру сільськогосподарських угідь, показники інтенсивності їх використання та здійснювати оцінювання одержаних результатів;

• за фактичними даними підприємств визначати, аналізувати та оцінювати ефективність використання сільськогосподарських

• угідь за натуральними і вартісними показниками без урахування та з урахуванням економічної родючості землі;

• розраховувати розмір земельного паю в грошовому виразі і в натурі на місцевості з урахуванням якості земельної ділянки, що відводиться для передачі у приватну власність власникам сертифі­катів на право на земельний пай;

• визначати з урахуванням коефіцієнтів індексації нормативну грошову оцінку сільськогосподарських земель, а також розмір міні­мальної орендної плати згідно з чинними вимогами та її частку в структурі витрат рослинництва;

• визначати, який сільськогосподарський товаровиробник має право набуття статусу платника фіксованого сільськогосподарсь­кого податку, а також розраховувати суму цього податку для агра­рних підприємств, що розташовані в різних природно-кліматичних зонах.

8.1. Характеристика земельних ресурсів України та їх розподіл між власниками і землекористувачами

Земельні ресурси є основою матеріального і духовного виробництва. Від характеру і рівня ефективності використання землі залежить розвиток про­дуктивних сил, масштаби виробництва і матеріальне благополуччя народу.

Земельні ресурси необхідні всім галузям національної економіки, однак їхня роль у різних сферах суспільного виробництва неоднакова. Якщо в промисло­вості, крім добувної, земля є лише просторовим базисом, то в сільському госпо­дарстві вона — головний засіб виробництва.

Роль землі в сільськогосподарському виробництві визначається тим, що їй притаманна специфічна унікальна властивість — родючість. Завдяки цій властивості земля активно впливає на процес сільськогосподарського вироб­ництва.

Родючість — це здатність ґрунту нагромаджувати й утримувати вологу та забезпечувати нею рослини, нагромаджувати і трансформувати поживні речо­вини у доступній для рослин формі, а також забезпечувати доступ кисню в зону кореневої системи рослин, тобто здійснювати аерацію.

Проте ці визначальні для родючості ґрунту фактори ніколи не бувають одна­ковими і мають різне співвідношення, що безпосередньо позначається і на рівні родючості.

Розрізняють такі види родючості землі:

а) природна — характеризується здатністю ґрунту забезпечувати рослини необхідними поживними речовинами за рахунок запасу, створеного внаслідок ґрунтоутворюючих процесів, а також визначається кліматичними умовами;

б) штучна — створюється в процесі виробництва матеріальних благ, коли людина, не задовольняючись потенційними можливостями землі, сформовани­

ми під впливом природних факторів, своєю діяльністю намагається поліпшити фізико-хімічні і біологічні властивості ґрунту;

в) економічна (ефективна) — наслідок органічної єдності природної і штуч­ної родючості;

г) абсолютна — визначається врожайністю культур з 1 га посіву;

д) відносна — кількісне співвідношення врожаю з виробничими витратами на нього.

Останні два види родючості є кількісним виразом економічної родючості землі.

Хімічний і фізичний склад ґрунту, його інші важливі характеристики визна­чають родючість земельних ділянок, а отже, і дохід землевласників та землеко­ристувачів, оскільки вибір сільськогосподарських культур і їх урожайність за­лежать від цієї унікальної властивості головного засобу виробництва в сільському господарстві.

На дохідність аграрних підприємств також істотно впливає місцеположення земельних ділянок. Це пов'язано, по-перше, з тим, що зі збільшенням віддалі між угіддями підприємств і ринком збуту сільськогосподарської продукції та ринком придбання матеріальних ресурсів транспортні витрати підприємств зро­стають, отже, збільшується собівартість вироблених ними товарів.

Величина цих витрат залежить від стану шляхів сполучення і ступеня їх компенсації заготівельними і переробними підприємствами (організаціями), що інколи спостерігаємо нині, але це не змінює характеру впливу цієї законо­мірності.

По-друге, в умовах розвинутого ринку ціни на сільськогосподарську проду­кцію мають тенденцію до зниження зі збільшенням відстані між центральним ринком збуту і місцем розташування аграрних підприємств. Адже на місцевих ринках попит на сільськогосподарські товари менший, ніж на центральних, а пропонування тут відносно вище. Відповідно до дії законів ринку це неодмінно приводить до зниження ціни.

Слід також зазначити, що в умовах зрошення місцеположення угідь під­приємств щодо водних джерел значно впливає на собівартість 1 м³ зрошува­льної води, отже, і на витрати виробництва продукції та на прибуток від її ре­алізації.

Земля як головний засіб виробництва в сільському господарстві, крім уже розглянутих, має ще ряд особливостей, які потрібно враховувати в процесі її використання для виробництва продукції.

Так, земля як продукт природи не має вартості, не переносить її як звичайні засоби праці на продукцію, в створенні якої вони брали участь. У процесі виро­бництва земля, за правильного її використання, підвищує свою родючість, а то­му є вічним засобом виробництва. Однак вона обмежена в просторі і штучно не відновлюється. Як матеріальну основу розвитку сільськогосподарського вироб­ництва землю не можна замінити жодними іншими засобами праці.

Крім того, у сільському господарстві земля водночас с і предметом праці. У роцесі обробітку землю піддають різним формам впливу. Завдання полягає в

тому, щоб цей вплив не руйнував структуру ґрунту, зберігав його властивості, створював умови для підвищення родючості земельних ділянок. Але оскільки її рівень на різних за якістю землях неоднаковий, то це призводить і до неоднако­вої віддачі вкладених у землю коштів.

Розглянуті особливості землі потрібно враховувати комплексно, у тісному взаємозв'язку, що дасть можливість підвищувати її продуктивну здатність від­повідно до досягнутою рівня розвитку продуктивних сил.

Загальна земельна територія України становить 60,36 млн га. Серед усіх зе­мельних угідь найбільшу господарську цінність мають сільськогосподарські угіддя це земельні угіддя, які постійно використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції. До їх складу відносять ріллю (землі, що сис­тематично обробляють і використовують під посіви сільськогосподарських культур або під чисті пари), багаторічні культурні насадження (призначені для отримання врожаю плодово-ягідних насаджень, лікарських культур, розсадни­ки, деревно-чагарникова рослинність квітникового спрямування), сіножаті, па­совища і перелоги (землі, які раніше орали, а згодом більше року не використо­вувалися для виробництва сільськогосподарської продукції).

Площа сільськогосподарських угідь на початок 2012 р. становила 4157,6 тис. га, або 69,4 ⁰ о всієї території країни . З-поміж сільськогосподарських угідь площа ріллі становила 32 498,5 тис. га, сіножатей — 2410,9 і пасовищ — 5481,9 тис. га.

Відсоткове відношення окремих видів сільськогосподарських угідь до їх за­гальної площі визначає структуру сільськогосподарських угідь. Найінтенсив- ніше використовуються рілля і багаторічні культурні насадження. Тут вироб­ляють найбільший обсяг валової і товарної продукції сільського господарства. Незважаючи на це, підвищувати питому вагу ріллі можна лише до раціональної межі, перехід за яку може призвести до вітрової і водної ерозії, руйнування ро­дючості ґрунту і як наслідок — до істотного зниження врожайності.

На початок 2011 р. частка ріллі в структурі сільськогосподарських угідь ста­новила 78,1 %, а подекуди сягає 90 % і більше. Це занадто високий показник, що значно перевищує оптимальний рівень.

З урахуванням цієї обставини і з метою широкомасштабного запровадження природоохоронних заходів у найближчій перспективі необхідно, на думку фахі­вців, вивести із сільськогосподарського обороту 10 — 12 млн га еродованих зе­мель, що дасть змогу суттєво знизити ступінь розораності угідь, уникнути вели­ких щорічних втрат гумусу (за даними вчених, ці втрати в ґрунтах України щорічно становлять 0,5 — 0,6 т на 1 га).

Перехід одних земельних угідь в інші називають трансформацією земельно­го фонду. Завдання підприємств — забезпечити переведення менш продуктив­них угідь у більш продуктивні, наприклад, заліснення ярів і балок, залуження деірадованнх земель, переведення природних пасовищ у сіножаті тощо.

^{_________________________}

¹У світі прийнято вважати доцільним, щоб у структурі земельного фонду 2/3 припадало на природні угіддя і Ш — на оброблювані сільськогосподарські землі. В нашій державі рівень суіьськопхгпазарськ^ освосності території становить 69,4 V з них найінтенсившше освоєння (під ріллею) — 53 V В Європі і сві ті рівень сільськогосподарської освоеності території становить відповідно 21 і 37%.

Важливим показником національної економіки є землезабезпеченість. Його визначають як відношення площі відповідних угідь до наявного населення країни (області, району, підприємства). Даний показник становив по Україні на початок 2011 р. 91,2 га сільськогосподарських угідь і 71Д га ріллі на 100 жителів. Це досить високий рівень землезабепечення порівняно з іншими країнами світу. За кількістю ріллі на 100 жителів попереду України лише Австралія (153 га), Ка­нада (167,5 га), тоді як у Данії цей показник становить 50,1 га, Угорщині — 49,5, Фінляндії — 50, Іспанії — 39,1, Франції — 31,4, Великобританії — 11, Японії — 3 га .

Зі зростанням населення показник землезабезпечення знижується², тому не­обхідно постійно поліпшувати земельні ресурси, бережливо використовувати їх, не допускаючи невиправданого вилучення сільськогосподарських угідь для потреб інших галузей національної економіки.

Крім землезабезпечення не менш важливим показником є якість земельних у/ їдь. Сільськогосподарські угіддя України представлені різноманітними грунтами, але більшість з них мають високу родючість. Так, у структурі гене­тичних типів грунтів України, що зайняті під орними землями, чорноземи і лучно-чорнозем ні грунти як найбільш родючі займають близько 73 %, сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені — понад 12 %, каштанові — близь- ко 4 %. Щ

За роки земельної реформи в Україні істотних змін набула структура земе­льною фонду за формами власності та землекористування. Якщо у 1990 р. увесь земельний фонд України перебував у державній формі власності (60 354,8 іис. га), то уже у 2001 р. частка держави становила 50 %. Натомість у приватній власності уже перебувало 48,2 % земельного фонду та в колекти­вній формі власності (зг ідно з державними актами) — 1,8 %. У наступні роки відбулися подальші структурні зрушення у формах власності на землю такого ж спрямування і станом на 1.01.2010 ці частки становили відповідно 48,5; 51,4 і 0,1%.

Ще істотніше зменшилася частка державної власності в сільськогосподарсь­ких уі'ідцях на користь зростання частки цих угідь у приватній власності. У за­значеному році ці частки становили 26,2 (10 910,1 тис. га) і 73,7 % (30 659,3 тис. га), а частка колективної власності займала лише 0,1 % (41,6 тис. га). Істотно '«мінився розподіл сільськогосподарських угідь між власниками землі і землеко­ристувачами (табл. 8.1).

Наведений розподіл сільськогосподарських угідь між власниками і земле­користувачами з часом змінюватиметься з розвитком різних організаційних форм господарювання на землі та їх трансформацією (перетворення одних типів підприємств на інші), а також під впливом зміни площ орендованих зе­мель різними видами аграрних підприємств та агропромисловими холдин­гами.

________________________

¹За даними на кінець XX сі .

²В Україні, шишаки» поки'шик к-млепабе »печення па останні двадцять років постійно шдятцуяакя у іп'и іну іі їмснінснним чисельності населення

Таблиця 8.1