6.7. Співвідношення «фактор — продукт» і його аналіз

Різноманітність змінних витрат, а головне — їхні різні величини і рі­зноманітність комбінацій зумовлюють неоднакове співвідношення «фактор — продукт», тобто неоднаковий характер залежності цих витрат від обсягу вироб­ництва продукції. Для розуміння суті цього співвідношення потрібно знати зміст таких понять, як «граничний (маржинальний) ресурс», «граничний (мар- жинальний) продукт», «повний продукт» і «середній продукт».

Граничний (маржинальний) ресурс — це додаткові витрати ресурсу, вико­ристані для виробництва додаткової продукції. Він визначається відніманням від кожного наступного обсягу витрачання ресурсу його попереднього обсягу.

Як бачимо, граничний (маржинальний) ресурс формується за умови, коли в процесі виробництва, як це має місце в реальному житті, витрачаються різні об­сяги певного ресурсу — сировини, основних і допоміжних матеріалів, добрив, насіння, зрошувальної води, кормів тощо.

Граничний (маржинальний) продукт — це приріст продукції, одержаний від додатково спожитого (граничного) ресурсу.

Такий вид продукту обчислюється відніманням від кожного наступного рів­ня виробництва продукції його попереднього значення. Граничний продукт мо­же набувати і від'ємного значення.

Граничні витрати — це приріст витрат, що необхідний для виробництва од­нієї додаткової одиниці продукції

Повний продукт (загальний фізичний продукт) - це загальний обсяг ви­робництва продукції, одержаний за деякого рівня витрачання ресурсу. В ірошо- вому виразі його називають вартістю виробленої продукції.

Середній продукт визначають діленням повного продукту на загальний об­сяг ресурсу, що використаний на його одержання.

Для співвідношення «фактор продукт» характерні три типи залежності, за яких кожна наступна одиниця граничного (маржинального) ресурсу забезпечує: а) однакову величину граничного (маржинального) продукту (однаковий при­ріст продукції); б) все зростаючий граничний (маржинальниіі) продукт; в) все менший граничний продукт (рис. 6.2 а, б, в)

Рис. 6.2. Типи залежностей між змінними витратами та обсягом виробництва продукції

Не слід думати, що для відповідного виробництва характерний лише якийсь один тип залежності між змінними витратами (ресурсом) і обсягом продукції. В сільському господарстві при виробництві будь-якого виду продукції, як ирани ло, мають місце всі три типи залежностей.

Це пов'язано із законом спадної дохідності, дія якого особливо рельєфно ви­являється в цій галузі. За цим законом, у разі послідовного зростання витрат по­вного ресурсу, коли граничний ресурс залишається однаковим, і за неімінних інших умов виробництво продукції збільшується, але тільки до певної межі, за якою починається зменшення граничного (маржинального) продукту. 0 остато­чному підсумку маржинальниіі продукт може набувати нульового або наш ті* від'ємного значення. Графічно така залежність показана на рік . 6.3.

в

Дійсно, якщо, скажімо, простежити залежність між урожайністю псиній культури і нормою внесення добрив або нормою виоіну насіння на 1 га посів, то за їх збільшення врожайність зростатиме доти, доки не буде досягнутої такої величини витрат цих ресурсів, за межами якої починається шнження цього показника.

Рис. 6.3. Залежність між нормою висіву насіння і врожайністю культури

З рис. 6.3 видно, що крива виходу продукції (врожайності) відображає всі три типи залежності. Як правило, випереджальне зростання граничного (мар­жинального) продукту порівняно з граничним (маржинальним) ресурсом має місце за низького рівня витрат даного ресурсу, наприклад, за низьких доз вне­сення добрив і норм висіву насіння, малих норм поливу.

Таке зростаюче співвідношення «фактор — продукт» спостерігається в пер­шій зоні. Для неї характерне і зрівноважене співвідношення «фактор про­дукт» (перший тип залежності). Спадний тип даного співвідношення характер­ний для другої зони, яка закінчується на рівні точки, де крива маржинального продукту перетинає вісь абсцис. У третій зоні будь-яке збільшення ресурсу при­зводить до негативного наслідку — зменшення обсягу виробництва повного продукту (врожайності).

Для того щоб визначити, в якій зоні підприємство може досягти найбільшої ефективності виробництва, потрібно обов'язково взяти до уваги закономірності формування повного, середнього і граничного (маржинального) продукту. Від­повідно до цього повний продукт зростає доти, доки має місце будь-яке позити­вне збільшення маржинального продукту.

Крива маржинального продукту спочатку зростає швидшими темпами, ніж крива середнього продукту і проходить вище за останню до моменту зміни сво­єї траєкторії, що набуває форми спадної. В точці перетину кривої граничного (маржинального) продукту з віссю абсцис подальше збільшення ресурсу при­зводить до зменшення повного продукту. Крива середнього продукту досягає максимуму в точці її перетину з кривою граничного (маржинального) продукту.

Далі ця крива змінює траєкторію на спадну, не перетинаючи при цьому вісь аб­сцис (в умовах нормального господарювання).

Тепер стає зрозумілим, що коли за додаткових вкладень ресурсу зростає се­редній продукт, то за незмінних цін на них (продукт і ресурс) зростатиме і сере­дній прибуток підприємства. А це означає, що на всіх ділянках першої зони підприємству економічно вигідно здійснювати додаткові вкладення ресурсу, оскільки воно одержує за таких умов все більшу масу прибутку.

Це правило діє доти, доки зростає середній продукт. У точці, в якій величина середнього продукту дорівнює величині маржинального, починається друга зо­на, у межах якої діє інше правило — приріст продукту на одиницю послідовно збільшуваного ресурсу зменшується, що (за умови стабільних цін) призводить до зниження прибутку на одиницю додаткових витрат.

Таким чином, додаткові вкладення в другій зоні будуть ефективними доти, доки грошова виручка, яку одержує підприємство від маржинального продукту, перевищує витрати ресурсу (у грошовій формі) на одержання цього продукту. Як бачимо, друга зона є зоною ефективного господарювання, в якій потрібно відшукати економічно найвигідніший рівень додаткових вкладень змінного фа­ктора, за якого досягається найбільший прибуток. Цей рівень формується, коли вартість маржинального продукту дорівнює вартості додатково витраченого ре- сурсу. Саме цій точці відповідає оптимальний рівень урожайності культури (продуктивності тварин).

Отже, максимальна економічна ефективність досягається раніше, ніж мак­симальна технологічна ефективність, яка вимірюється врожайністю культури з 1 га посіву або продуктивністю тварин. У цьому можна переконатись, якщо проаналізувати виробничу функцію врожайності цукрових буряків, побудовану за фактичними даними відповідно до вимог методу найменших квадратів. Фун­кція матиме вигляд

у = 230 + 36х-2,5*²,

де у — врожайність цукрових буряків з 1 га; х — кількість внесених мінераль­них добрив у діючій речовині, ц/га.

Дослідження цієї виробничої функції на екстремум дає змогу встановити, що максимальний рівень врожайності цукрових буряків у даних умовах (максима­льна технологічна ефективність) досягається за внесення 7,2 ц діючої речовини мінеральних добрив і становить 359,6 ц/га. Якщо додатково внести ще 0,8 ц до­брив (а всього 8 ц), то врожайність впаде на 2 ц і становитиме 357,6 ц. Наведена виробнича функція урожайності відображає спадну ефективність додаткових доз мінеральних добрив.

Якщо, скажімо, третій центнер добрив забезпечив приріст урожайності з 1 га на 23,5, четвертий — на 18,5, то сьомий — лише на 3,5 ц. Оскільки вартість 1 ц добрив більша від грошової виручки, що її одержує підприємство від реалізації додатково одержаних 3,5 ц коренів, то висновок очевидний — за таких умов сьомий центнер добрив підприємству вносити економічно не вигідно, хоч він і забезпечує деякий приріст урожайності і тим самим підвищує технологічну ефективність