4.3. Макросередовище функціонування підприємств агропромислового комплексу

Підприємство і мікросередовище, яке його оточує, перебувають під впливом макросередовища. Його ланки щодо підприємства є неконтрольовани- ми факторами, тобто такими зовнішніми силами, що можуть відкривати для нього нові можливості або створювати нові загрози. Підприємство не може вплинути на макросередовище, але воно мусить добре орієнтуватися в ньому, стежити за його змінами і відповідним чином реагувати на них. Якщо ці зміни можуть створити для підприємства сприятливіші умови для виробництва або збуту продукції, воно мусить внести необхідні корективи в тактику, а можливо, і в стратегію своєї діяльності з тим, щоб максимально скористатися з цих умов. Якщо ж зовнішні сили макросередовища несуть у собі загрозу для підприємства,

воно вживатиме заходів, щоб запобігти їх дії або пом'якшити їх негативний вплив.

Основними ланками макросередовища, що тією чи іншою мірою впливають на підприємства, є такі середовища, як економічне, природно-екологічне, тех­нологічне, науково-технічне, політико-правове, соціально-культурне і міжнаро­дне. Кожна з цих ланок макросередовища здійснює притаманний їй вплив на ді­яльність підприємств, який може посилюватися або зменшуватися в різні періоди розвитку країни та її суспільного життя. Скажімо, різною може бути роль політико-правового середовища залежно від ступеня зрілості ринкових ^ відносин.

Економічне середовище є однією з провідних ланок макросередовища і ха- I рактеризується багатьма параметрами: темпами економічного зростання, платі- г жним балансом, величиною валового внутрішнього продукту та його динамі­кою, рівнем інфляції або дефляції, ступенем розвитку конкурентного середовища, рівнем зайнятості, податковою політикою, відсотковими ставками банків, ди­намікою і співвідношенням цін на сільськогосподарські і промислові товари тощо.

В узагальненому вигляді економічне середовище може бути визначене через купівельну спроможність населення. Його доходи на стадії економічного підне­сення зростають, ціни на товари, у тому числі сільськогосподарські, стають до­ступнішими; скорочується безробіття, зростає обсяг продажу, активізується ін­вестиційна діяльність. В умовах насиченості ринку сільськогосподарською продукцією зростання купівельної спроможності населення є сигналом для аг­рарних і переробних підприємств до збільшення виробництва насамперед доро­гих високоякісних товарів.

З цією метою такі підприємства можуть задіяти додаткові ресурси і недо- використовувані потужності, зняти з консервації частину земельних ділянок, застосувати нові досягнення агрономічної і зоотехнічної науки для підвищення врожайності культур і продуктивності тварин, запровадити у переробне вироб­ництво досконаліші технології.

У період економічного спаду купівельна спроможність знижується як за ра­хунок зменшення особистих доходів працюючих, так і через зростання безро­біття. При цьому підвищуються відсоткові ставки на кредит, скорочується інве­стиційна діяльність, зменшується обсяг продажу сільськогосподарської продукції. Через нееластичність цінового попиту на неї це зменшення відбува­ється повільніше, ніж на промислові товари, але це не означає, що аграрні і пе­реробні підприємства не повинні реагувати на зниження купівельної спромож­ності населення.

Залежно від конкретних обставин ця реакція може бути різною — від завча­сного скорочення виробництва більш дорогих видів продовольства і переорієн­тацією на виробництво більш доступних за ціною продуктів, до знаходження нових ринків її збуту, в тому числі і міжнародних. Саме таким чином діяли ба­гато переробних підприємств, особливо молокопереробних і м'ясокомбінатів у період світової економічної кризи 2008 — 2009 рр.

Прикладом негативної дії економічного середовища на діяльність сільсько­господарських підприємств є економічна криза в Україні. Запізнілі кроки дер­жави в регулюванні цін на сільськогосподарську продукцію, диктат переробних підприємств щодо встановлення вигідних для себе закупівельних цін на сільсь­когосподарську сировину призвели до того, що аграрним підприємствам, іншим сільськогосподарським товаровиробникам стало економічно невигідним вироб­ництво тваринницької продукції, і вони різко скоротили її обсяг. Досить сказа­ти, що в 2009 р. порівняно з 1990 р. обсяг виробництва молока становив лише 47,4 %, м'яса у забійній вазі — 44,8, вовни — 13,8, а у 2010 р. ще менше — ли­ше 45,9, 47,2 і 14 % відповідно.

Потрібно брати до уваги, що економічні кризи рано чи пізно долаються, по­чинається зростання виробництва і пропонування сільськогосподарської продук­ції і продовольства. Тоді виникає гостра потреба в стимулюванні платоспромож­ного попиту населення (ПСП). Адже відомо, що коли ПСП < ПОТП (попит на товари і послуги), у суспільстві настає бідність. За умови, що ПСП = ПОТП, на­селення має змогу задовольнити свій попит на товари і послуги, але позбавлене можливості здійснювати нагромадження, без якого не може розвиватися під­приємництво.

Тому згідно з вимогами закону обміну, за якого забезпечується нагрома­дження і зростає ділова активність, необхідно, щоб ПСП > ПОТП. Тоді спожи­вачі матимуть достатньо грошей для закупівлі товарів і в них з'явиться можли­вість для здійснення нагромадження.

Тут треба брати до уваги, що справедливість такого висновку витримується за умови помірного перевищення ПСП над ПОТП. В іншому разі настає інфля­ція, зумовлена надмірною масою грошей в обігу. На ринку тоді складається та­ке негативне співвідношення між важливими макропараметрами економічного середовища: ПТП > ПСП > ПОТП, де ПТП — пропонування товарів і послуг. Для його зміни держава повинна вжити низку жорстких заходів, що забезпечать необхідну синхронізацію між зазначеними макропараметрами.

Економічне середовище в агропромисловому комплексі значною мірою ви­значається масштабами економічної підтримки сільськогосподарського вироб­ництва з боку держави. При здійсненні такої підтримки треба брати до уваги її вплив на макроекономічну стабільність, оскільки при цьому мають місце під­вищення прямого чи побічного податкового навантаження на інші сфери еко­номіки, відносне зменшення використовуваних у них ресурсів через відносне збільшення їхнього виробничого споживання сільськогосподарськими товаро­виробниками.

Тому ідеальними інструментами підтримки аграрного сектора можна вважа­ти такі, які стимулюють виробництво потрібної сільськогосподарської продук­ції, забезпечують зміцнення економіки сільськогосподарських товаровиробни­ків, не спричиняючи при цьому негативного впливу на загальний стан економіки країни через рух доходів від неаграрних секторів до аграрного.

У разі коли сільськогосподарські товаровиробники через інструменти еко­номічної підтримки додатково отримують менше доходів, ніж втрачають їх внаслідок такої державної підтримки аграрної галузі несільськогосподарські то-

варовиробники, загальні доходи в економіці країни зменшуватимуться, і суспі­льство опиниться в економічному програші.

У 2012 р., як і в попередні роки, рівень державної підтримки вітчизняного сільського господарства був значно нижчим, ніж у країнах ЄС, США, Канаді, інших розвинутих країнах (за показниками частки такої підтримки у доходах сільськогосподарських товаровиробників, отриманих від сільськогосподарської діяльності, та в розрахунку на 1 га ріллі). За таких обставин вітчизняне сільське господарство ставиться в нерівні умови розвитку порівняно з умовами, створе­ними для цієї галузі у розвинутих країнах.

У результаті є загроза, що чимало видів української сільськогосподарської продукції втрачатиме конкурентоспроможність на світовому і навіть на внут­рішньому ринках на користь продукції країн з високим рівнем державної під­тримки її виробництва. Саме завдяки такій високій підтримці зарубіжні фер­мери примножують свої можливості щодо здійснення необхідних інвестицій у запровадження новітніх технологій, передової техніки, інших заходів, які в сукупності забезпечують їх продукції конкурентні переваги як за ціною, так і за якістю.

Економічне середовище характеризується також станом економічного роз­витку підприємств інших галузей, що виробляють продукцію для сільськогос­подарського виробництва. Аграрні та переробні підприємства повинні знати, які товари і за якими цінами вони можуть придбати в своїй країні, а які за рубежем, в яких саме регіонах ціна на них доступніша, де сприятливіші транспортні умо­ви тощо.

Природно-екологічне середовище (стан і характеристики земельних і водних ресурсів, повітряного басейну, температурний режим, кількість опадів, реаль­ний і допустимий рівень забрудненості землі, води, повітря, тенденції в зміні екології тощо) істотно впливає на характер виробничої діяльності аграрних під­приємств та АПК, а отже — на переробні підприємства.

Вплив природно-екологічного середовища на цю діяльність посилюється зі зростанням дефіциту окремих видів сировини, подорожчанням енергії, підви­щенням вимог до збереження навколишнього середовища. Важливо також за­значити, що багато переробних підприємств є забруднювачами навколишнього середовища (наприклад, молокопереробні підприємства, м'ясокомбінати) через недостатню глибину переробки сільськогосподарської сировини й утворенням у зв'язку з цим відходів. Джерелом забруднення є й діяльність багатьох аграрних підприємств, особливо великих тваринницьких комплексів.

Все ще недостатньо швидко відбувається відхід від технократичного, витратно- екстенсивного способу ведення сільського господарства, характерною ознакою яко­го було нераціональне екологічно небезпечне використання ресурсного потен­ціалу, надмірне осушення великих масивів земель, надвисокий рівень розорано- сті сільськогосподарських угідь. За дослідженнями вчених, для забезпечення екологічної рівноваги навколишнього середовища в Україні необхідно вивести з обороту близько 7 — 8 млн га ріллі і значно збільшити площу території України (від 8 хоча б до 16 — 20 %), яка б розташовувалась у близькому до природного стану.

Тому не випадково держава рішучіше стала втручатися в процес збереження і відтворення природних ресурсів через Державний комітет охорони природи і його регіональні представництва на місцях. З огляду на це виникає сукупність юридичних (правових) відносин між підприємствами і установами, які відпові­дають за екологію. Вказані відносини доповнюються діяльністю громадських організацій з охорони природи (наприклад, партія «зелених»).

Аграрні та переробні підприємства не можуть не рахуватися зі змінами в природно-екологічному середовищі і тими формами його регулювання, які ді­ють на момент прийняття ними господарських рішень, оскільки це може при­звести до вкрай небажаних наслідків.

Так, постійне зростання цін на нафтопродукти, починаючи від 1990-х років і до 2012 р., змусили аграрні підприємства здійснювати суворий режим економії, насамперед завдяки впровадженню енергоощадних технологій, ширше викори­стовувати енергію вітру й води, а дрібні сільськогосподарські товаровиробники — розвивати гужовий транспорт.

Аграрні підприємства зобов'язані дотримуватися екологічних та санітарно- технічних вимог щодо розміщення нових і реконструйованих об'єктів, будівель і споруд, не допускати перевищення концентрації хімічних, радіоактивних та інших шкідливих речовин у ґрунті понад встановлені державою гранично допу­стимі норми.

Характерною негативною ознакою природно-екологічного середовища України є високий рівень його забруднення. Внаслідок Чорнобильської аварії з сільськогосподарського обороту вилучено майже 100 тис. га. Великі масиви зе­мель, особливо в Поліссі, в багатьох районах Київської, Вінницької, Чернівець­кої областей мали високий рівень радіаційного забруднення, що вимагало вжит­тя спеціальних заходів для його зниження.

На сьогодні рівень такої забрудненості в багатьох регіонах значно знизився завдяки природному самоочищенню, але ця проблема залишається ще не до кі­нця вирішеною. Через це особливого значення набуває проблема розвитку в нашій країні органічного виробництва (органічного землеробства), яке стало ін­тенсивно розвиватися в СІЛА і країнах Західної Європи у 1980-х роках¹.

Йдеться про виробництво екологічно чистої сільськогосподарської продукції без застосування мінеральних добрив і отрутохімікатів (дозволено лише вико­ристовувати компости, кісткове борошно, сирі породи, наприклад, крейду, вап­но, глауконітовий пісок).

Поштовхом для виникнення органічного виробництва став великий попит на екологічно чисті продовольчі товари і високий рівень цін на них. З огляду на Чорнобильську трагедію і високий рівень забруднення навколишнього середо­вища іншими шкідливими речовинами населенню України вкрай необхідна

__________

¹У світовій літературі і практиці оперують і такими подібними за змістом поняттями: «біологічне земле­робство», або система Лемер — Буже (Франція), згідно з якою заборонено використання мінеральних доб­рив, дозволено застосування органічних і нетоксичних препаратів (ефірні олії, настої з водоростей); орга­нічне (біологічне) сільське господарство — передбачає виробництво сільськогосподарської продукції без застосування мінеральних добрив, пестицидів, регуляторів росту, кормових домішок і використання орга­нічних і зелених добрив, застосування системи сівозмін, посівів бобових культур, біологічних методів боро­тьби зі шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур.

екологічно чиста продукція. Ця обставина, а також зростаючий на світовому ринку попит на неї, зумовлюють необхідність швидкого розвитку органічного виробництва.

Воно може успішно розвиватися як на великих аграрних підприємствах (прикладом тут може служити СВК «Агроекологія» Шишацького р-ну Полтав­ської обл.), так і на базі фермерських господарств. Останні в країнах Заходу є основними виробниками екологічно чистої продукції, бо завдяки своїй гнучкос­ті легше вирішують проблему дефіциту робочої сили, що виникає через відмову від пестицидів.

Україна має унікальні умови і можливості для розвитку органічного вироб­ництва. Завдяки високій природній родючості земель сільськогосподарські то­варовиробники спроможні одержувати значно вищі врожаї без застосування до­брив і отрутохімікатів ніж, скажімо, європейські країни, де родючість ґрунтів значно нижча. Завдяки цьому сільськогосподарські товаровиробники матимуть змогу виробляти органічну продукцію з нижчою собівартістю, а отже, з вищою ціновою конкурентоспроможністю на світовому ринку.

Органічне виробництво нерідко вимагає додаткових витрат живої праці, що має неабияке значення для підвищення зайнятості сільського населення. Треба брати до уваги й те, що за роки аграрної кризи в Україні спонтанно створилися необхідні передумови для розвитку органічного землеробства: на багатьох площах уже роками не вносилися мінеральні добрива й отрутохімікати, що дає змогу здійснити безконверсійний перехід на органічне землеробство (без пере­хідного періоду в 2 — 3 роки).

У 2012 р. органічне виробництво в Україні перебувало ще на початковій ста­дії, хоча темпи його розвитку стали прискорюватись. Є потреба в розробці На­ціональної програми розвитку органічного виробництва, якою було б передба­чено стратегію виробництва, переробки, збуту органічної продукції, її стандар­ти, сертифікацію тощо.

Технологічне науково-технічне середовище (далі — технологічне). Це се­редовище має надзвичайно важливе значення для підприємств, бо саме в цьому середовищі вони можуть знайти відповідь на одне із найбільш ключових питань свого розвитку: яким чином і завдяки чому підприємство може набути конкуре­нтних переваг. Тут йдеться як про створення продукту з новими споживчими характеристиками на основі запровадження новітніх досягнень науки і передо­вої практики, так і про відносне зниження витрат на одиницю продукції, що підвищуватиме її цінову конкурентоспроможність.

Стимулятором розвитку технологічного середовища є конкуренція підпри­ємств галузі, оскільки саме вона примушує їх відповідати щонайменше досяг­нутому рівню технологічного прогресу галузі або перевищувати його (найкра­щий варіант). В іншому разі підприємство не набуде конкурентних переваг або ж взагалі під тиском конкурентів вийде з ринку.

Складовими технологічного середовища є патенти, авторські свідоцтва, нау­ково-технічні розробки, інжинірингові розробки, науково-технічна інформація (програмне забезпечення), ноу-хау, кадровий потенціал науково-дослідних і проектно-конструкторських установ, результати оцінки життєвого циклу техно­

логій. Важливою є інформація й про сучасні вимоги до науково-технічного рів­ня виробництва і продукції, що забезпечує її конкурентоспроможність, а також про темпи зростання наукомістких виробництв.

Викладене дає підстави стверджувати, що аграрним і переробним підприєм­ствам потрібно добре орієнтуватися у змінах, що відбуваються в даному сере­довищі, і завдяки цьому приймати обґрунтовані рішення про діяльність і мож­ливість запровадження у виробництво нових видів техніки і нових технологій, забезпечуючи таким чином конкурентоспроможність своїх товарів і вищу до­хідність від їх реалізації. Коли підприємство не реагуватиме на вплив цього фа­ктора, воно буде приречене на стагнацію і банкрутство.

При запровадженні новацій аграрним і переробним підприємствам слід бути обережними в тому розумінні, щоб сільськогосподарська продукція і продово­льство не зашкодили здоров'ю населення. Наприклад, використовуючи досяг­нення науки в галузі біотехнології, підприємство мусить бути переконане, що застосування, скажімо, нових стимуляторів росту і розвитку тварин не зашко­дить здоров'ю людей, не зумовить погіршення смакових якостей і товарного вигляду продукції, не породжуватиме у покупців недовіри до неї, отже, не стане причиною погіршення становища підприємства на ринку.

Технологічне середовище в Україні, у тому числі й агропромисловому ком­плексі, розвивається і використовується недостатньо, а точніше, значно нижче від своїх потенційних можливостей. Зумовлено це значною мірою еміграцією вчених та висококваліфікованих фахівців, у тому числі програмістів до США, Канади і країн ЄС. Причина еміграції — незатребуваність вітчизняного вироб­ництва і низький рівень заробітної плати.

Цей процес розпочався у 1990-х роках і триває дотепер. Щоб запобігти різ­кому погіршенню технологічного середовища потрібно вжити кардинальні за­ходи щодо трансформації вітчизняного виробництва на інноваційній основі та істотного підвищення мотивації вчених і висококваліфікованих спеціалістів. В іншому разі вітчизняні товаровиробники програватимуть конкурентну боротьбу на світових ринках.

В умовах прискореного розвитку наукового техніко-технологічного прогресу велику роль відіграє своєчасне забезпечення підприємств необхідною інформа­цією щодо кон'юнктури ринку, новітніх досягнень у галузі техніки, технології й організації виробництва, стану і тенденцій розвитку світового ринку. Зрозуміло, що значення такого забезпечення ще більше зростає в умовах високої конкуре­нції. Воно дає змогу підприємствам швидко вирішувати проблеми вузьких місць своєї діяльності. Адже нерідко підприємствам економічно вигідніше ку­пити певну ідею з готовим механізмом її практичної реалізації, ніж самотужки досліджувати і розробляти її.

Політико-правове середовище містить систему законів та інших юридичних актів, які регламентують підприємницьку діяльність, а також систему політико- правових інститутів, що виробляють ці правові документи і контролюють їхнє виконання.

Значне місце у формуванні політико-правового середовища належить полі­тичним партіям і політичним лідерам, засобам масової інформації, профспіл-

ковим організаціям, іншим впливовим групам громадськості, чкі своєю діяль­ністю справляють опосередкований вплив на діяльність державних установ і окремих осіб, обмежують свободу їх дії або ж спричють прийняттю відповід­них рішень. Осооднвх роль в аналізованому середовищі відіграє політична стабільність, склад уряду и органів місцевої влади та їх повноваження, судова система.

Кожне підприємство мусить б>ти добре обізнаним із законодавством, що реіушює підприємницьку діяльність, оскільки порушення загрожує штрафни­ми санкціями аж до заборони займатися виробничою діяльністю взагалі. На­приклад. в Україні діють нормативно-правові акти, що охороняють добросові­сність конкхренції. інтереси споживачів, оберігають їх від несумлінної ділової практики ^випуску неякісних товарів, неправдивої реклами, оманливої упако­вки тощо). Законодавство, що регламентує діяльність бізнесу, повинно захи­щати також вищі інтереси суспільства від гакої підприємницької діяльності, яка не забезпечує необхідної якості життя людей з точки зору збереження до­вкілля.

Як свідчить практика розвинутих країн Західної Європи. США, Канади, ін­ших країн, все більшу роль починають відігравати політичні партії і громадські рухи в захисті інтересів громадськості як на загальнонаціональному рівні, гак і на рівні окремих адміністративних територій. У своїй діяльності підприємства повинні зважати на цю тенденцію, враховувати її при плануванні товарів з но­вими якісними характеристиками і розробці тактики та стратегії маркетингової діяльності.

Політико-правове середовище пронизує всі ланки макро- і мікросередовнща, а також внутрішнє середовище підприємств, тому справляє на них відповідний вплив. Отже, є підстави говорити про існування додаткового ризику, пов'яза­ного зі зміною політичного клімату в державі. Це в свою чергу вимагає систем­ного аналізу сучасної і довгострокової ситуації в сфері державного управління, оцінки тенденцій розвитку політичного і правового поля.

Особлива увага має приділятися й аналізу діяльності уряду щодо його стабі­льності, своєчасності прийняття (або ж неприйняття) ключових рішень, спря­мованих на державне регулювання і контроль діяльності підприємств, забезпе­чення рівня зайнятості, на боротьбу з корупцією, розвиток міжнародного співробітництва тощо.

Соціально-культурне середовище формується під дією демографічних процесів і змін культурно-освітнього рівня населення, його життєвих ціннос­тей. В умовах дефіциту продовольчих товарів, низької купівельної спромож­ності значної частини населення цей фактор є малоістотним. Але за насичено­сті ринку продовольчими товарами і за обмеженого експорту аграрні і переробні підприємства мусять збільшувати обсяги виробництва приблизно такими ж темпами, якими зростає кількість населення. В іншому разі можливе небажане перевиробництво продукції (за умов обмеженого експорту) або ви­никнення її дефіциту.

Водночас ці підприємства повинні враховувати зміни в структурній будові населення за віковими групами, а також зміни в культурі харчування, смаках

стилі життя, оскільки вони зумовлюють прискорене зростання попиту на одні види сільськогосподарської продукції і продовольства та зменшення його на інші. Наприклад, зі старінням населення збільшується попит на овочі, фрукти і зменшується на висококалорійні продукти. Релігійні вірування також істотно впливають на структуру «продовольчого кошика».

З підвищенням добробуту і культурного рівня населення змінюється і став­лення до матеріалу, з якого виготовляються тканини й одяг. Зростає попит на товари широкого вжитку з натуральних тканин, що економічно змушує аграрні підприємства збільшувати виробництво льону, конопель, бавовнику, вовни. Поширення серцево-судинних захворювань спричиняє зменшення попиту на продукти харчування з високим вмістом холестерину тощо.

Небажання підприємства вивчати і враховувати ці тонкощі впливу соціаль­но-культурного середовища загрожує втратою позицій на ринку, скороченням обсягу виробництва і зниженням його ефективності.

Таким чином, зміна соціально-демографічної структури споживчого середо­вища країни (кількість споживачів, якість робочої сили, її кваліфікаційний склад, зміни в окремих вікових групах населення, наявність або відсутність економічного націоналізму — надання переваг вітчизняним товарам), а також еволюція понять зайнятості, відпочинку, здорового способу життя, його комфо­рту є тими спонукальними мотивами, що приводять до зміни обсягу, характеру і структури виробництва матеріальних благ та послуг.

Входження України до світового економічного простору, розвиток підпри­ємствами зовнішньоекономічної діяльності зумовлює необхідність врахування ними стану міжнародного середовища і тих змін, які відбуваються в ньому. Зокрема, важливо знати кон'юнктуру світового ринку (обмінний курс вітчиз­няної валюти стосовно валют країн-імпортерів (експортерів); рівень і динамі­ку цін на товари сільськогосподарського походження і виробничі ресурси, що можуть бути об'єктом імпорту аграрними і переробними підприємствами, ма­сштаби імпорту в Україну товарів, конкуруючих з вітчизняними товарами АПК, доступність виходу на ринок інших країн, зміни політичного та еконо­мічного характеру, що відбуваються в цих країнах і є важливими для підпри­ємства тощо. Володіння такою інформацією дає змогу підприємствам прийма­ти обґрунтовані рішення не лише при здійсненні експортно-імпортних операцій, а й при прийнятті рішень, що стосуються діяльності на внутрішньо­му ринку.

Міжнародне середовище також характеризується можливостями припливу іноземного капіталу до АПК і співробітництвом України з міжнародними орга­нізаціями, що сприяють розвитку бізнесу: Європейський банк реконструкції і розвитку, Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, ЮНІДО та ін. Досить значну роль у розвитку цього середовища відіграють і вітчизняні посольства та торгові представництва в інших країнах, що сприяють налагодженню міжнаро­дних торгових відносин.

Ознайомлення з окремими складниками (ланками) макро- і мікросередовища дає підстави для висновку, що зовнішнє середовище підприємств є надто

складним і багатоаспектним. Це вимагає здійснення його стратегічного аналі­зу. При цьому потрібно брати до уваги, що за функціонального підходу д₀ оцінки складників зовнішнього середовища виділяють фактори прямої і опо­середкованої дії.

Основна увага менеджменту має спрямовуватися на фактори прямої дії: споживачів, постачальників матеріально-технічних ресурсів, постачальників капіталу, робочої сили, конкурентів, власників, на закони, нормативні акти державного рівня, нормативні акти місцевих органів влади. Решта складників є факторами опосередкованого впливу і для їх оцінки і врахування нерідко вини­кає потреба в створенні аналітичного відділу та залучення зовнішніх консуль­тантів.