Таблиця 1,

Частка сільського господарства україни у загальносвітових обсягах

	Частка в загальносвітових обсягах, %
Загальна чисельність населення	0,8
у тому числі сільського	0,26
Площа рілля	2,2
Виробництво:
Зерно	1,9
у тому числі пшениця	4,0
Соняшник	10,5
Картопля	5,4
М’ясо всіх видів (забійна вага)	0,7
Молоко	2,4
Олія соняшникова	12,2

До цього варто додати, що країни світу стали вбачати місію України в забез­печенні світової спільноти в продовольстві. Так, уже в 2010 р. Україна посідала перше місце в світі з експорту соняшникової олії та ячменю, третє — по куку­рудзі, восьме — з експорту пшениці.

Україна залишається енергозалежною державою, що є однією із серйозних загроз економічної незалежності, а отже, і політичної. Значну роль у зменшенні енергозалежності України покликаний відіграти агропромисловий комплекс за­вдяки виробництву біопалива.

Станом на 2012 р. виробництво біопалива в нашій країні, на відміну від низ­ки країн Європи, Латинської Америки, перебуває, на жаль, лише на початковій стадії. Хоча за рівнем виробництва сировини, особливо насіння ріпаку, Україна займає одне з провідних місць в світі, але воно головним чином експортується. За підрахунками вчених, для заміни 30 % обсягу дизпалива і бензину, які спо­живає національна економіка України, для виробництва біодизеля та біоетанолу необхідно відвести 8 — 10 % посівних площ за умови одержання врожайності енергетичних культур, яка досягається аграрними товаровиробниками при до­триманні технології їх вирощування. Причому для України не є суперечливою проблема «продовольство проти палива», яка зараз резонансно обговорюється у світовій пресі.

Для України агропромисловий комплекс має велике значення ще й тому, що він репрезентує собою одну з найбільших галузей національної економіки — сільське господарство як вид господарської діяльності з виробництва незамін­ної продукції, що пов’язана з біологічними процесами її вирощування і призна­чена для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі.

Про місце цієї галузі в економіці країни свідчить ряд важливих макросконо- мічних параметрів, найважливішим з яких є частка сільського господарства у валовій доданій вартості (ВДВ)¹. У 1990 р, ця частка Становила 24,4 %, а в по- дальші роки поступово знижувалася і в 2008 — 2010 рр. перебувала в межах 7,5

8,5 % (у 2009 р. — 8,2 %). Таке істотне зниження внеску галузі у створення ВДВ пояснюється, головним чином, ціновим фактором² .

Валова додана вартість по галузях визначається, як відомо, за поточними ці­нами звітного року. З цієї причини сільське господарство при визначенні ВДВ потрапляє в нерівні умови з іншими галузями економіки. Адже з початку рин­кових перетворень держава адміністративними важелями стримувала зростання цін на продукцію сільського господарства, а в наступні роки хоча від такого стримування відмовилась, все ж подальше зростання цін стримувалося низьким платоспроможним попитом населення.

Тимчасом ціни на промислову продукцію стали вільними від самого початку переходу до ринкової економіки і зростали значно швидшими темпами порів­няно з цінами на сільськогосподарську продукцію. Саме за таких «ножиць цін» частка галузі у ВДВ істотно занижувалася. За останні роки диспаритет цін зна­чно зменшився, а тому роль цінового фактора у зниженні частки сільського го­сподарства у формуванні ВДВ стала відносно невеликою.

Про місце галузі в економіці країни засвідчує й те, що на початок 2010 р. сільське населення України становило 14,51 млн осіб, або 31,7 % загальної кі­лькості населення. У сільському господарстві зайнято 3,15 млн осіб, або 15,6 % усіх зайнятих, тоді як у розвинутих країнах світу в сільському господарстві бу­ло зайнято на початку XXI ст. приблизно 5 % працездатного населення, у тому числі в США — 2,5, Франції — 3,6 %. Споживачі зараз витрачають переважну частку своїх доходів на придбання продуктів харчування і товарів широкого вжитку, виготовлених із сільськогосподарської сировини.

Отже, сільське господарство є економічною базою для забезпечення життє­діяльності третини населення України. З урахуванням саме цієї обставини та місця і ролі агропромислового комплексу і насамперед сільського господарства у забезпеченні продовольчої та енергетичної безпеки країни, значної участі у створенні валової доданої вартості та соціальної значущості має забезпечува­тись пріоритетність розвитку цієї галузі і сільських територій.

Сільське господарство відіграє винятково важливу роль у розвитку ринко­вої економіки. Ринкова економіка — це одне з найвидатніших досягнень сві­тової цивілізації, це природне середовище людства і взаємодії товаровиробни­ків, середовище, якому притаманні певний порядок і саморегуляція завдяки дії основного закону — попиту і пропонування. В становленні ринкової еко­номіки України ця галузь, враховуючи її масштаби, може відіграти (і вже час­тково відіграє) виключно важливу роль завдяки своїм специфічним власти­востям.

__________

¹Валова додана вартість у Статистичному довіднику України наводиться разом по сільському господарству, мисливству і лісовому господарству. Частка сільського господарства домінуюча,

²Інформація про ВДВ у цілому по агропромисловому комплексу в державній статистичній звітності відсутня.

Зокрема, сільське господарство є висококонкуренгною галуззю, оскільки н ній діє багато незалежних підприємств, що виробляють переважно ті самі ги на- ри. Досить сказати, щоГв^ОІО р. налічувалось 769 господарських товариств, 952 — сільськогосподарських виробничих кооперативів, 4243 — приватних підпри­ємств, 41,7 тис. — фермерських господарств, 322 — державних підприємств. 1481 — підприємств інших форм господарювання, 5 млн — особистих селянсь­ких господарств.

У перспективі кількість аграрних підприємств за названими їх видами мо­же змінитися за рахунок перетворення одних їх типів на інші (наприклад, сільськогосподарських кооперативів у TOB чи приватні підприємства), а та­кож завдяки появі нових організаційно-правових форм господарювання, на­приклад, холдингів.

За такої значної кількості підприємств кожне з них постачає на ринок лише невелику частку певного виду сільськогосподарської продукції від загального обсягу її продажу. Це і є тією першопричиною, що породжує високу конкурент- ність між сільськими товаровиробниками і водночас звужує можливості моно­полізму в аграрній сфері.

У результаті створюється ринкове середовище, що стимулює розвиток також в інших секторах економіки. Адже сільське господарство — центральна ланка агропромислового комплексу, тому воно тісно технологічно пов'язане з пере­робною промисловістю, системою заготівлі і зберігання продукції, з сільського­сподарським машинобудуванням, виробничою інфраструктурою, паливно- енергетичним комплексом, транспортом. У свою чергу переробна промисло­вість пов'язана з машинобудуванням переробної промисловості, що разом із сільськогосподарським машинобудуванням пов'язане з сталеплавильною про­мисловістю, а та — з гірничорудною і т. д.

Отже, відповідно до побудови міжгалузевого балансу стає очевидною над­звичайно велика роль сільського господарства як замовника засобів виробницт­ва і як постачальника сировини у розвитку національної економіки.