3.7. Економічні засади функціонування фермерських господарств

Фермерські господарства стали масово виникати на початку аграрної реформи. Світовий досвід переконує, що ці господарства спроможні вести ви­робництво високопродуктивно і повністю вирішувати продовольчу проблему. В фермерських господарствах реалізується одна з найрадикальніших форм прива­тної власності, завдяки чому в працівників найповніше відроджується почуття господаря.

Фермерське господарство є формою підприємництва громадян України зі створенням юридичної особи, які виявили бажання переважно особистою пра­цею членів цього господарства виробляти товарну продукцію сільського госпо­дарства, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства від­повідно до закону. Це підприємство як юридична особа має назву, печатку і штамп, працює на засадах самоокупності.

Економічні і соціально-правові засади створення і функціонування фермер­ських господарств регулюються Законами України «Про фермерське господар­ство» (2010 р.), Господарським кодексом України (2004 р.) і Земельним кодек­сом України. Фермерським господарствам гарантується рівність з іншими формами господарювання на селі і самостійність у виробничій та комерційній діяльності.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є членами сім'ї або родичами: подруж­жя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, родичі. Діє це підприємство на основі статуту, в якому зазначається найменування і місцезнаходження госпо­дарства, предмет діяльності, порядок формування складеного капіталу (майна), органи управління, порядок прийняття ними рішень тощо.

Головою фермерського господарства є його засновник (або інша визначена в статуті особа). Він представляє це підприємство перед органами державної влади, партнерами та окремими громадянами, тобто укладає від імені господарства уго­ди, вчиняє й інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України.

Забезпечити ефективне функціонування фермерського господарства — це складне завдання. Тому право створення цього господарства може отримати дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив бажання і пройшов професійний відбір на одержання такого права. При цьому береться до уваги наявність у громадянина достатнього досвіду роботи в сільському госпо­дарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації.

За позитивного рішення районної професійної комісії з питань створення фермерського господарства його засновнику надається у власність або оренду земельна ділянка для ведення сільськогосподарського виробництва єдиним ма­сивом із земель державної і комунальної власності.

Слід при цьому брати до уваги, що громадянам України — членам фермер­ського господарства передається безоплатно у власність надані їм у користу-

вання земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогоспо­дарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Це по­ложення не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельний пай.

Таким чином, землі фермерських господарств можуть складатися із земель­ної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать членам фермерським госпо­дарством на праві приватної власності; орендованих фермерським господарст­вом земельних ділянок.

Фермерські господарства згідно з законом можуть значно розширити приват­не землекористування. Зокрема, передбачено, що громадяни України, які до 1 січня 2002 р. отримали в постійне користування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, мають переважне право на придбання (викуп) земельних ділянок до 100 га сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 га ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років.

Загалом слід зазначити, що завдяки реалізації права на оренду землі багато фермерських господарств перетворилися на досить великі підприємства з пло­щею сільськогосподарських земель від кількох сотень до 2 тис. га і більше.

Для забезпечення ефективного функціонування фермерських господарств важливо не допускати подрібнення їх земельних масивів. Тому законодавчо пе­редбачено, що в разі коли фермерські господарства успадковуються двома або більше спадкоємцями, то земельна ділянка поділу не підлягає, якщо в результа­ті такого поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка менша за мінімальний розмір, встановлений для даного регіону.

Для успішного становлення фермерства вкрай необхідна його державна під­тримка. Вона здійснюється за кількома напрямами. Зокрема, новоствореним фермерським господарствам в період становлення (перші три роки після його створення, а в трудонедостатніх населених пунктах — п'ять років) і фермерсь­ким господарствам з відокремленими садибами надається допомога для облаш­тування за рахунок державного і місцевого бюджетів, у тому числі через Украї­нський державний фонд підтримки фермерського господарства.

Крім того, на підтримку функціонуючих фермерських господарств Кабінет Міністрів України щорічно в проекті Державного бюджету України передбачає кошти для підтримки фермерського господарства, які спрямовуються на меліо­рацію земель, консервацію та рекультивацію сільськогосподарських угідь, при­дбання сільськогосподарської техніки. Фермерським господарствам може нада­ватися допомога і за рахунок місцевих бюджетів у будівництві об'єктів виробничого і невиробничого призначення, житла, проведення заходів щодо благоустрою.

Державна підтримка фермерського господарства значною мірою здійсню­ється через Український державний фонд підтримки фермерських господарств. Кошти цього фонду надаються фермерському господарству на безповоротній основі та на конкурсних засадах — на поворотній основі. На безповоротній ос­нові кошти надаються на відшкодування частини витрат, пов'язаних зі сплатою відсотків за користування кредитами банків і часткову компенсацію витрат на

придбання першого трактора, комбайна, вантажного автомобіля, будівництво тваринницьких приміщень тощо. Поворотна допомога надається для виробниц. тва, переробки і збуту виробленої продукції, на здійснення виробничої діяльно- сті під гарантію повернення строком від 3 до 5 років.

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Д₀ складу майна (складеного капіталу) можуть входити будівлі, споруди, матеріа­льні цінності, земельні ділянки, цінні папери, вироблена продукція, одержані доходи, права інтелектуальної власності тощо. Фермерське господарство має право здійснювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно-правових угод.

Більше того, за рішенням членів фермерського господарства воно як ціліс­ний майновий комплекс (майно, передане до складеного капіталу, нерозподіле­ний прибуток, майнові та інші зобов'язання) може бути відчужене (продане) на підставі цивільно-правової угоди громадянам України, які мають право на ство­рення фермерського господарства або юридичним особам України для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Фермерському господарству в межах чинного законодавства надається еко­номічна свобода і воно діє на умовах самоокупності; самостійно визначає на­прями своєї діяльності, спеціалізацію; на власний розсуд і ризик підбирає парт­нерів та канали збуту продукції, вирішує питання ціноутворення; самостійно приймає рішення щодо створення разом з іншими сільськогосподарськими то­варовиробниками обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів, спілок, інших об'єднань, а також щодо заснування господарських товариств чи набуття в них членства.

Фермерське господарство має право залучати за необхідності найману пра­цю за трудовим договором згідно з законодавством України щодо умов праці і відпочинку. Тривалість щорічної відпустки і розмір оплати праці найманих за трудовим договором осіб не повинні бути меншими за встановлений державою їх мінімальний розмір. Члени фермерського господарства й особи, які працю­ють в ньому за контрактом, підлягають загальнообов'язковому державному со­ціальному страхуванню і пенсійному забезпеченню.

Фермерське господарство має право відкривати в будь-якій установі банку поточні та вкладні (депозитні) рахунки, одержувати у фінансово-кредитних установах довгострокові та короткострокові кредити під заставу майна — окре­мі товарно-матеріальні цінності і навіть саме фермерське господарство як ціліс­ний майновий комплекс.

Фермерське господарство може припинити свою діяльність за рішенням вла­сника в разі реорганізації або ліквідації фермерського господарства, або коли не залишається жодного члена фермерського господарства чи спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства, а також у разі банкрутства.

У 2010 р. в Україні налічувалося 41 726 ФГ, у користуванні яких було 4290,8 тис. га сільськогосподарських угідь, у тому числі 4161,9 тис. га ріллі.

На рис. 3.3 наведена динаміка кількості ФГ і середні їх розміри за площею сільськогосподарських угідь.

Рис. 3.3. Кількість ФГ та їх розміри

Як видно з графіка на рис. 3.3, кількість фермерських господарств збільшу­валася до 2007 р., а потім стала зменшуватися, хоча площа сільськогосподарсь­ких угідь на одне господарство має стійку тенденцію до зростання, що слід від­нести до позитивних зрушень у розвитку фермерства.

Через недостатню забезпеченість технікою і нестачу стартового капіталу для придбання в необхідному обсязі матеріальних оборотних засобів ФГ ще не до- сягли вищої ефективності виробництва порівняно з іншими організаційними формами господарювання на селі. Займаючи 10,3 % сільськогосподарських угідь (12,8 % — ріллі), ці підприємства виробили лише 5 % валової продукції сільського господарства, у тому числі продукції рослинництва — 7,1 %, тва­ринництва 1,7 %.

Звертає на себе увагу і незбалансованість галузевої структури ФГ: вони го­ловним чином розвивають рослинницькі галузі (86,6 % загального обсягу вало­вої продукції) і лише частково — тваринницькі (13,4 %), які є більш трудоміст­кими, а через недоліки в ціновій політиці — нерідко і менш економічно вигідними або збитковими взагалі. Ця обставина негативно позначається на ро­дючості ґрунтів через порушення системи удобрень — різке зменшення вироб­ництва і внесення в ґрунт органічних добрив. Ускладнюється ситуація ще й тим,

що в ФГ намітилася тенденція до зменшення поголів'я великої рогатої худоби. Якщо у 2005 р. ФГ утримувало 112,4 тис. голів великої рогатої худоби, у тому числі корів 38,2 тис. голів, то у 2010 р. відповідно 95,3 і 37,4 тис. голів.

Багато ФГ в гонитві за сьогоденною економічною вигодою перейшли на руйнівну для ґрунту структуру посівних площ, вирощуючи переважно високо- ліквідні рентабельні культури — зернові і соняшник. Так, у 2010 р. в структурі посівних зібраних площ цих господарств зернові займали 62,1 % і соняшник

0. %. При цьому треба врахувати, що соняшник вирощувало лише 12 421 фе­рмерське господарство. Тому усереднена цифра питомої ваги цієї культури —

1. % не відображає реального стану справ. В окремих областях, де є сприят­ливі умови для вирощування соняшнику, ФГ довели його частку в структурі по­сівів до 40 % і більше. Тому не випадково 1888 ФГ одержали урожай соняшни­ку до 9 ц на 1 га, а з них 1532 — лише до 5 ц/га. Така не виважена організація виробництва, що здійснюється багатьма ФГ, наносить велику, інколи непоправ­ну шкоду землі, а тому її не повинно бути в майбутньому.

Слід також очікувати, що ФГ почнуть розвивати товарне виробництво тва­ринницької продукції. Це зумовлено зростанням попиту на дану продукцію та істотним підвищенням цін на неї. їх досягнутий рівень 2010 — 2011 рр. до­зволяє за нормальних умов господарювання вести тваринницьку галузь рента­бельно.

Стримуючим фактором у розвитку багатьох фермерських господарств є їх недостатня технічна оснащеність, особливо тракторами, комбайновим парком і вантажними автомобілями. Проте за належної економічної підтримки фермерс­тва державою, утвердженням приватної власності на селі і поліпшенням кон'юнктури ринку сільськогосподарської продукції, з подальшим розвитком орендних відносин об'єктивно Створюються сприятливі умови для зміцнення економіки цих господарств, а отже, і посилення їх ролі в нарощуванні масшта­бів сільськогосподарського виробництва і підвищенні його ефективності.

У результаті ФГ можуть скласти серйозну конкуренцію іншим типам аграр­них підприємств. Завдяки такій конкуренції виграють не лише виробники сіль­ськогосподарської продукції, а й насамперед її споживачі.