3.5. Поняття господарських товариств.

Економічні засади функціонування акціонерних товариств.

В агропромисловому комплексі в ході становлення ринкової економі­ки найбільшого розповсюдження набула така організаційно-правова форма під­приємницької діяльності, як господарстві товариства. По суті вони стали домі­нуючою формою господарювання в переробній промисловості і переважаючою в сільському господарстві, займаючи тут 58,5 % загальної кількості великих підприємств, включаючи державні (2010 р.).

Господарські товариства — це такі підприємства або інші суб'єкти госпо­дарювання, які створені юридичними і фізичними особами на засадах угоди шляхом об'єднання їхнього майна та участі в підприємницькій діяльності това­риства з метою одержання прибутку.

Господарські товариства функціонують як юридичні особи з правом ство­рення дочірніх підприємств і філій на території України та за її межами, є влас­никами переданого їм засновниками й учасниками майна, виробленої ними продукції й одержаних доходів.

Економічні й організаційні засади діяльності господарських товариств регу­люються Законами України «Про господарські товариства» (жовтень 1991 р.) з наступними змінами і доповненнями, «Про акціонерні товариства» (2008 р.) і Господарським кодексом України. Розрізняють такі види господарських това­риств: акціонерні, з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальніс­тю, повні і командитні.

Перших три види товариств створюються і діють на підставі установчого до­говору і статуту, а решта товариств — лише засновницького договору. Устано­вчі документи повинні містити відомості про вид товариства, мету і предмет його діяльності, склад засновників та учасників, порядок утворення і розмір статутного фонду, механізм розподілу прибутків, склад і компетенцію органів управління тощо.

Відповідно до вимог чинного законодавства учасники товариства мають право брати участь в управлінні, розподілі прибутку та одержанні його частки у вигляді дивідендів, отримувати інформацію про діяльність товариства і виходи­ти з його складу в установленому порядку.

Учасники та засновники господарських товариств здійснюють вклади у формування їх статутного фонду. Такими вкладами можуть бути будинки споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права корис­тування землею, водою та іншими природними ресурсами, виробничими буді. влями і спорудами, а також інші майнові права, включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності, грошові кошти, у тому числі в іноземній валюті. Вклад, здійснений у будь-якій формі, оцінюється в національній валю­ті, і його вартісний розмір становить частку учасника та засновника у статут- ному фонді.

Кожне господарське товариство повинне створювати резервний (страховий) фонд у розмірі не менше ніж 15 % статутного фонду акціонерних товариств і 25 % статутного фонду інших видів товариств. Щорічні відрахування до цього фонду здійснюють у розмірах, передбачених установчими документами, але не менше 5 % суми чистого прибутку, що залишається в повному розпорядженні товариства. Товариство може створювати також інші фонди, передбачені уста­новчими документами.

Серед господарських товариств особливе місце займають акціонерні товари­ства, оскільки вони представлені, як правило, великими високотоварними під­приємствами, іншими організаціями, що відіграють значну роль в економіці держави.

Акціонерні товариства — це такі товариства, статутний капітал яких поді­лений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості і які несуть відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери не­суть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства лише в межах належних їм акцій.

Практика економічно розвинутих країн переконливо довела високу ефектив­ність функціонування акціонерних товариств, які стали тут домінуючою фор­мою підприємництва. У США, наприклад, 90 % продукції добувної та обробної промисловості виробляється акціонерними підприємствами. На переважно ак­ціонерній формі власності функціонують оптова торгівля, банківська і кредит­но-фінансова системи. Меншою мірою акціонерна форма капіталу застосову­ється в сільському господарстві цих країн, але й тут вона демонструє переваги, особливо у великих аграрних спеціалізованих виробництвах.

Значення акціонерної форми власності виявляється насамперед у тому, що завдяки їй власниками поступово стають усі верстви населення, завдяки чому долається відчуженість працівників від засобів виробництва. Крім того, завдяки створенню такої форми організації виробництва залучаються вільні кошти гро­мадян і підприємств та на цій основі досягається централізація й концентрація невеликих індивідуальних капіталів, а отже, розв'язується суперечність між по­требою у великих капіталовкладеннях і неспроможністю багатьох фізичних і юридичних осіб здійснити це через відсутність у них достатніх фінансових ре­сурсів.

Слід також ураховувати, що акціонерні товариства, як правило, створюються на сучасній технічній і технологічній основі, а тому їх продукція є конкуренто­спроможною порівняно з аналогічною продукцією діючих підприємств.

Згідно з Законом України «Про акціонерні товариства» такі товариства мо­жуть створюватися і функціонувати двох типів: публічні акціонерні товариства (ПАТ) і приватні акціонерні товариства (ПрАТ). Публічне АТ може здійснюва­ти публічне і приватне розміщення акцій. При заснуванні такого товариства йо­го акції підлягають розміщенню виключно серед його засновників (це стосуєть­ся і ПрАТ) шляхом приватного розміщення. Публічне розміщення акцій товариства може здійснюватися після отримання свідоцтва про реєстрацію першого випуску акцій. Таке розповсюдження відбувається шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах.

Приватне АТ може здійснювати тільки приватне розміщення акцій, причому кількісний склад акціонерів такого товариства не може перевищувати 100 акці­онерів, тоді як кількість акціонерів публічного АТ не обмежується. Відмінність між цими видами товариств полягає і в тому, що акціонери ПАТ можуть відчу­жувати належні їм акції без згоди інших акціонерів і товариства, тоді як стату­том ПрАТ може бути передбачено переважне право його акціонерів і самого то­вариства на придбання акцій цього товариства за ціною і на умовах, що пропонуються їх власником до продажу третій особі.

Важливою особливістю заснування АТ є та обставина, що воно може бути створене навіть однією особою чи може складатися з однієї особи у разі при­дбання одним акціонером усіх акцій товариства.

Мінімальний розмір статутного капіталу товариства (капітал, що утворюєть­ся з суми номінальної вартості всіх розміщених акцій товариства) має станови­ти 1250 мінімальних заробітних плат виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент реєстрації АТ. Ці підприємства заінтересовані в збіль­шенні статутного капіталу, оскільки він визначає мінімальний розмір майна, який гарантує інтереси його кредиторів. Таке забезпечення може відбуватися шляхом підвищення номінальної вартості акцій або розміщення додаткових ак­цій існуючої номінальної вартості згідно з встановленим порядком. Але якщо розмір власного капіталу АТ менший, ніж розмір його статутного капіталу, то воно не має права збільшувати цей капітал шляхом публічного розміщення ак­цій. Не допускається збільшення статутного капіталу і для покриття збитків то­вариства.

Економічний стан АТ може бути таким, за якого виникає необхідність у зме­ншенні статутного капіталу. Це може здійснюватися шляхом зменшення номі­нальної вартості акцій або шляхом анулювання раніше викуплених товариством акцій для зменшення їх загальної кількості.

Акціонерне товариство має право розміщувати акції двох типів — простих і привілейованих. Останні можуть бути кількох класів, що надають їх власникам різні права. Причому частка привілейованих акцій у статутному капіталі не по­винна перевищувати 25 %.

Публічне АТ зобов'язане пройти процедуру лістингу і залишатися у біржо­вому реєстрі принаймні на одній фондовій біржі і лише тут продавати свої акції. Тимчасом акції ПрАТ не можуть продаватися на фондовій біржі за винятком продажу шляхом аукціону.

В акціонерних товариствах витримується справедливий для власників акцій принцип голосування при прийнятті рішень на загальних зборах акціонерів: од. на проста акція — один голос, крім випадків проведення кумулятивного голо­сування (голосування під час обрання органів АТ, коли загальна кількість голо­сів акціонера помножується на кількість членів органу АТ, що обирається, а акціонер має право віддати всі підраховані таким чином голоси за одного кан­дидата або розподілити їх між кількома кандидатами).

Ті акціонери, які мають більше акцій, мають можливість істотніше впливати на господарську діяльність підприємства. Це дуже важливо, бо саме вони най­більше зацікавлені в обґрунтованому й оперативному прийнятті рішень, у дося­гненні ліпших результатів виробництва. Зрозуміло також, що саме ці акціонери і зазнають найбільших втрат за умови збиткової роботи товариства або його лі­квідації при банкрутстві.

Власники привілейованих акцій (1 акція — 1 голос) мають право голосу тільки у випадках розгляду питань, пов'язаних із привілейованими акціями і правами акціонерів на них.

АТ можуть виплачувати дивіденди — частина прибутку підприємства, що виплачується акціонеру в розрахунку на належну йому одну акцію певного типу і/або класу. Причому за акцію одного типу і одного класу нараховується одна­ковий розмір дивідендів. Виплата дивідендів здійснюється тільки грошима в строк, не пізніше шести місяців після завершення звітного року.

Розмір дивідендів за привілейованими акціями всіх класів визначається у і статуті підприємства, а їх виплата в разі відсутності чистого прибутку звітного і року і нерозподіленого прибутку минулих років здійснюється за рахунок резер- | вного капіталу.

АТ не має права приймати рішення про виплату дивідендів за простими ак- г ціями, якщо власний капітал товариства менший від суми його статутного капі­талу, резервного капіталу і розміру перевищення ліквідаційної вартості приві­лейованих акцій над їх номінальною вартістю (це ж стосується і виплати дивідендів за привілейованими акціями), а також коли поточні дивіденди за привілейованими акціями не виплачено повністю.

Вищим органом управління акціонерного товариства є загальні збори това­риства. В їх роботі мають право брати участь усі акціонери, незалежно від кіль­кості та класу акцій, що є в їхній власності, але за умови, що вони включені до переліку акціонерів, які мають права на таку участь або їх представники.

Загальні збори вирішують найбільш важливі питання діяльності акціонерно­го товариства. До виняткової компетенції загальних зборів належать: зміна ста­туту товариства, прийняття рішення про припинення діяльності товариства, створення та припинення діяльності дочірніх підприємств і філій, прийняття рішень про зміну типу товариства, про зменшення чи збільшення статутного капіталу, про розподіл прибутку і збитку підприємства, визначення основних видів діяльності та ін.

Зазначені рішення приймаються більш ніж 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах. З решти питань рішення приймаються простою більшістю го­лосів. Причому збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь ак-

ціонери, які сукупно є власниками не менш як 60 % голосуючих акцій. Пропо­зиції акціонерів, які сукупно є власниками 5 % або більше простих акцій, вно­сяться до порядку денного загальних зборів обов'язково. Загальні збори акціо­нерів скликаються не рідше одного разу на рік, якщо інше не передбачено статутом товариства.

Виконавчим органом акціонерного товариства є правління (дирекція) як ко­легіальний орган або одноосібний орган — директор (генеральний директор). Виконавчий орган призначається або обирається відповідно до статуту цього підприємства. Правління підзвітне загальним зборам акціонерів і спостережній раді. Остання обирається з числа акціонерів, якщо їх кількість не менша 10-ти, з метою здійснення контролю за діяльністю правління. Контроль за господарсь­ко-фінансовою діяльністю правління здійснюється ревізійною комісією, яка обирається з числа акціонерів.

Акціонерні товариства, особливо публічні, можуть мати значну кількість ак­ціонерів, з різними інтересами і можливостями. Цим і зумовлюється рух акцій товариства, в процесі якого формуються пакети акцій. Розрізняють вирішаль­ний (контрольний) пакет акцій, блокуючий та ініціативний.

Контрольний пакет акцій буває двох рівнів: перший — абсолютний, коли його власник володіє 75 % плюс одна акція, яких достатньо для прийняття будь- якого рішення, включаючи й ті, для яких потрібно 3/4 голосів. Другий рівень — 50 % плюс одна акція, дає змогу власнику такого пакета приймати рішення, де вимагається проста більшість голосів.

Блокуючий пакет акцій буває трьох рівнів: перший — 50 % акцій, який дає змогу блокувати рішення, що приймаються простою більшістю голосів; другий — 40 % плюс одна акція, дає змогу власнику блокувати правомочність загаль­них зборів товариства; третій рівень — 25 % плюс одна акція, забезпечує влас­нику такого пакета блокувати рішення товариства, для прийняття якого потріб­но 3/4 голосів.

Ініціативний пакет — 5 % акцій або більше. Власник (власники) такого ініціативного пакета може вимагати включення питань до порядку денного за­гальних зборів товариства.

Законом України «Про акціонерні товариства» регулюються питання при­дбання значного і контрольного пакетів акцій. Під значним пакетом акцій розу­міють пакет із 10 % і більше простих акцій АТ. Особа (або особи, що діють спі­льно), яка має намір придбати акції з урахуванням акцій, які належать їй та її афілійованим особам, становитимуть 10 % і більше простих акцій товариства, зобов'язана не пізніше ніж за 30 днів до дати придбання значного пакета акцій подати товариству письмове повідомлення про свій намір та оприлюднити його. АТ не має права вживати заходів з метою перешкоджання такому придбанню.

Якщо особа чи особи, що діють спільно, придбала контрольний пакет — 50 % і більше простих акцій, то вона зобов'язана протягом 20 днів з дати його придбання запропонувати всім акціонерам придбати у них прості акції товарис­тва. Строк оприлюднення згоди щодо продажу своїх акцій акціонерами — 30 — 60 днів з дати надходження пропозиції. Ціна придбання акцій не може бути ме­ншою за ринкову ціну.

Варто знати, що в країнах Заходу з великим накопиченим досвідом фуикціо» нування акціонерного капіталу для власників акцій не тільки є важливим розмір отриманого ними доходу у формі дивідендів, а й збільшення акумульованої о доходу завдяки зростанню курсу акцій.

Як уже зазначалося в попередньому розділі, переробні підприємства в ході еволюції трансформувалися в АТ — публічні та приватні. Що ж стосується сільського господарства, то в цій галузі акціонерні товариства стали виникати в 1990-х роках під час реорганізації колгоспів і радгоспів. На 1 січня 1997 р. АТ уже було створено 637, в абсолютній більшості — це приватні акціонерні това­риства.

Засновниками таких товариств стали колишні члени КСП — працюючі і пе­нсіонери. Статутний фонд формувався за рахунок належних їм майнових паїв. У подальші роки створення акціонерних товариств у сільському господарстві майже припинилося, а в багатьох регіонах розпочався навіть зворотний процес — перетворення цього типу підприємств на СВК — сільськогосподарські виро­бничі кооперативи або ТОВ. Однією з головних причин стало те, що власники майнових паїв при заснуванні товариства отримували акції. А це означає, що за бажання вийти зі складу товариства власник акцій не міг одержати своє майно в будь-якій формі (в натурі, грошовій). Він має право реалізувати свої акції лише іншим членам товариства, якщо це ПрАТ, або будь-яким громадянам, якщо це публічне акціонерне товариство, причому за ціною, значно нижчою від номіна­лу через неліквідність майна і низький рівень матеріальної забезпеченості насе­лення.

Станом на 2011 р. частина таких акціонерних товариств стали дочірніми під­приємствами холдингових структур, частина функціонує як самостійні юридичні особи, в яких контрольним пакетом акцій володіють окремі фізичні особи.