4. Методичні підходи до визначення деяких показників оцінювання економічної безпеки підприємства

Для кожного підприємства важливо знати, чи перебуває воно в стані економічної безпеки, чи ні. Економічною наукою розроблено загальну методо­логію оцінювання рівня економічної безпеки підприємства через інтегральний показник, який відображає співвідношення можливої величини шкоди підпри­ємству за певним видом (підвидом) його діяльності та ефективності заходів із запобігання такій шкоді.

Ефективність здійсненого заходу може бути визначена як різниця між розміром відверненої шкоди і витратами на такий захід і поділена на зазначені витрати. Для обчислення цього показника може братись до уваги і розмір уже заподіяної або не­відворотної шкоди, якщо вона мала (матиме) місце. Застосування на практиці цьо­го підходу є бажаним, але достатньо складним, оскільки не завжди можна передба­чити вихідні параметри для визначення зазначеного інтегрального показника.

З цієї причини стає вкрай необхідним використання низки показників (інди­каторів), які б давали змогу достатньо всебічно судити про стан економічної безпеки підприємства і водночас, щоб для обчислення таких показників могла б бути використана доступна і достовірна фактична інформація.

Загальними індикаторами, які дають досить повне уявлення про фінансово- економічний стан підприємства, а отже, і про його економічну безпеку, є рента­бельність авансованого капіталу ROA, рентабельність інвестованого капіталу ROIC, рівень рентабельності операційної діяльності підприємства, коефіцієнт незалежності, показники ліквідності, частка підприємства на ринку та її динамі­ка, ринкова капіталізація (для акціонерних підприємств), загальна вартість під­приємства та на одиницю земельної площі чи одиницю потужності переробних підприємств, співвідношення між вартістю підприємства і EBITDA (Earning before Interest, Taxes Depreciation and Amortization) — прибуток до виплати від­сотків, податків + амортизація).

Разом з тим для оцінки стану економічної безпеки необхідно використовува­ти і низку інших показників, які б більш конструктивно (актуалізовано) харак­теризували його з позицій окремих сторін діяльності підприємства.

Одним із важливих таких показників є коефіцієнт економічної безпеки. Для його визначення потрібно знати величину маржинального та операційного при­бутку підприємства. Нагадаємо, що перший із них визначається як різниця між обсягом продажу продукції і змінними витратами, а операційний прибуток — як результат від зменшення маржинального прибутку на суму постійних витрат.

Далі потрібно розрахувати коефіцієнт маржинального прибутку з виразу

₌ МП

щ _гв І

де МП — маржинальний прибуток; ГВ — обсяг продажу (грошова виручка від реалізації продукції). Звідси обсяг беззбиткового виробництва у грошовому ви-

ПВ

разі можна визначити так: ОБ = . Тепер є можливість визначити коефіцієнт

•^МП

економічного безпеки підприємства за операційною діяльністю:

ГВ-ОБ

еб _гв

Зі збільшенням коефіцієнта економічної безпеки зростає і економічна безпе­ка підприємства в сфері операційної діяльності. Його величина вказує, наскіль­ки відсотків може бути знижено обсяг виробництва і реалізації продукції, щоб не перейти межу безприбуткового виробництва продукції.

Н / АндрШчун

Якщо, наприклад, коефіцієнт економічної безпеки становить 0,59, або 59 %, то це означатиме, що лише за зниження обсягу реалізації на 59 % підприємство досягне порогу беззбитковості.

Таким чином, коефіцієнт економічної безпеки по суті є мірою операційного ризику, а отже, важливим економічним параметром підприємства. Зауважимо також, що грошову виручку для визначення показника потрібно брати за 100%-го використання потужності. Тоді різниця між таким обсягом грошової виручки і беззбитковим обсягом виробництва вкаже на запас фінансової безпе­ки підприємства в абсолютному виразі.

Для характеристики економічної безпеки підприємства доцільно використо­вувати і показник виробничого важеля ВВ_А. Із теми 15 нам відомо, що цей по­казник вказує, наскільки відсотків зміниться прибуток за зміни обсягу вироб­ництва (продажу) на 1 %, тобто

ВВ_А = ДОП_в : ДГВ_в,

де ДОП_в — відсоткове зростання операційного прибутку; ЛГВ_в — те ж грошо­вої виручки. Нагадаємо, у разі коли виробничий важіль становить, скажімо,

1. 15, то це означатиме, що за зміни обсягу виробництва на 1 % прибуток зросте на 1,15%.

Знаючи величину виробничого важеля, можна визначити, наскільки відсот­ків зросте прибуток за відповідного відсоткового зростання обсягу продажу і яка буде величина цього прибутку ОП^:

+ ОП,

_0П(І) (вгввв_А)оп^Л І 100 ,

де ВГВ — відсоткове зростання грошової виручки, %.

Рівень економічної безпеки підприємства зростає за більшої величини виро­бничого важеля, бо це дає змогу йому швидко збільшити прибуток і здійснити необхідні реінвестиції для підвищення конкурентоспроможності виробництва.

Проте такий висновок є справедливим тоді, коли підприємство має необхідні зовнішні і внутрішні передумови для подальшого нарощування обсягу продажу продукції: зростаючий на ринку попит на продукцію, яку виробляє підприємст­во, стабільна цінова кон’юнктура, внутрішні можливості нарощування вироб­ничих потужностей, відсутність перешкод у забезпеченні сировиною в необхід­ній кількості і потрібній якості.

Високий коефіцієнт виробничого важеля є позитивним індикатором еконо­мічної безпеки підприємства в разі стабільної його роботи з орієнтацією на збе­реження досягнутого обсягу виробництва і своєї ніші в ринку.

У разі нестабільної роботи підприємства, прорахунків у менеджменті, не­сприятливого зовнішнього середовища високий рівень виробничого важеля із позитивного фактора, що підвищував його економічну безпеку, перетворюється на свою протилежність, бо зі зменшенням обсягу виробництва продукції стрім­ко падатиме прибуток у такому ж відсотковому відношенні, яке було характер­ним для умов збільшення обсягу продажу. Тому зусилля таких підприємств

мають бути спрямовані насамперед на забезпечення стабільного функціонуван­ня виробництва і на пошук можливостей для зміцнення позиції на ринку, тобто на недопущення трансформації виробничого важеля в негативний фактор виро­бництва.

Важливим показником, що характеризує економічну безпеку підприємства, є показник граничної беззбитковості виробництва продукції\ обчислений за умов невизначеності з використанням інструментарію теорії нечітких множин.

Прикладне застосування цього показника передбачає, що при розробці виро­бничої програми для провідної галузі (провідних галузей) чи для підприємства в цілому розраховуються ймовірні постійні витрати, визначені в інтервалі, скажі­мо, [1600, 1680] тис. грн, у тому числі амортизаційні відрахування — в інтерва­лі [320, 336] тис. грн. Змінні витрати на одиницю продукції передбачаються в інтервалі [280, 296] грн, а ціна реалізації одиниці товару — [500, 550] грн.

Методика визначення граничної беззбитковості виробництва така. Спочатку потрібно визначити інтервал межі беззбитковості В за умови, що береться до уваги вся сума постійних витрат, включаючи й амортизацію. Для цього викори­стовується така формула:

_N _ [пв„пв₂] ₌ [пв,, ПВ₂]

^Б [ц„ц₂](-)1зв_ад1)зв_ад2] 1(ц,-зв_од.₂Иц₂-зв_од,)]

= [пВ,:(ц₂-ЗВ_ОЛД ПВ₂:(ц,-ЗВ_ол2)] =[Б„ B₂J

У даному випадку Б_І9 Б₂ — це межа беззбитковості в інтервалі, напри­клад, 11 500 і 13 200 од. продукції. Таке відхилення в межах беззбитковості можна структурувати з метою більш однозначного підходу до прийняття рі­шення. З цією метою визначається очікувана точка беззбитковості як середньо­арифметична величина із мінімальної і максимальної меж беззбитковості, за умови, що є однакова ймовірність оптимістичного і песимістичного варіантів діяльності підприємства.

У нашому прикладі інтервал межі беззбитковості з урахуванням усієї суми по­стійних витрат iVg¹ буде становити

у(0- [1600 000,1680 000] _ [1600 000,1680 000]

^Б ” [400, 440](-)[280, 29б] “ [(500-296), (550-280)] “

[і 600 000,1680 000] _Г 1600 000 1680000] _г і

[204,270] ”[ 270 ’ 204 J *

Отже, межа беззбитковості виробництва перебуває в інтервалі між 5926 і 8235 од. продукції. За однакової ймовірності песимістичного та оптимістичного варіантів очікувана точка беззбитковості становитиме (5926 + 8235) : 2 = 7080 од.

Для визначення граничної беззбитковості використовується аналогічний ме­тодичний підхід лише з тією особливістю, що постійні витрати за обома варіан­тами (песимістичного і оптимістичного) зменшується на суму амортизаційних відрахувань.

/і. /’. АнОрійчу*

754

Для аналізу економічної ситуації таке зменшення є доцільним, оскільки амо­ртизаційні відрахування не є витратами у формі грошових видатків, тобто для їх покриття не потрібна готівка. Таким чином, гранична беззбитковість розрахову­ється на основі витрат, що пов’язані з реальними виплатами.

Відповідно до наведених вихідних даних гранична беззбитковість буде пере­бувати у межах

у(2) [і 600 000 - 320 000,1680 000 - 336 ООО] _ [і 280 000,1344 ООО]

^Б “ [400, 440](-)[280, 296] ~ [(500-296), (550-280)] ~

[і 280 000,1344 000] [204, 270]

1280000 1344 000 270 ’ 204

= [4741,6558]

Отже, гранична беззбитковість в нашому прикладі перебуває в межах 4741 і 6588 од. продукції, а очікувана гранична беззбитковість за однакової ймовір­ності песимістичного і оптимістичного варіантів становить 5665 од. продукції [(4741 +6588): 2].

Різниця між межею беззбиткового виробництва і межею граничної беззбит­ковості виробництва становить 1415 од. продукції. Це означатиме, що за такого зменшення обсягу виробництва порівняно зі беззбитковим підприємство не не­стиме збитки, для покриття яких потрібна готівка, а отже, йому не обов’язково потрібно шукати додаткових джерел для продовження процесу виробництва в наступному циклі. Але це — гранична межа, за яку відступати нікуди, бо під­приємство витрачає, за умови повторення такої економічної ситуації, можли­вість здійснювати просте відтворення основних засобів у майбутньому.

Чим меншою є межа беззбиткового виробництва за обома варіантами їх ви­значення, тим вищим є ступінь економічної безпеки функціонування галузі чи підприємства в цілому. Для підприємства також важливо, щоб гранична беззби­тковість на більший відсоток відрізнялася від беззбиткового виробництва за умови врахування усіх постійних витрат.

У разі коли, на думку спеціалістів, ймовірність настання оптимістичного і песимістичного варіантів очікуваної межі беззбиткового виробництва є неодна­ковою, то очікувану точку беззбитковості визначають з урахуванням цього фак­тора.

Наприклад, якщо межа граничної беззбитковості виробництва перебуває в інтервалі [4322, 6008], а ймовірність настання нижньої межі 0,45, а верхньої

0. 55, то очікувана точка беззбитковості буде становити 4321 • 0,45 + 6008 • 0,55 = = 5249 од. продукції.

Як нам уже відомо, складовою економічної безпеки підприємства є його фінансова безпека, що характеризується таким рівнем забезпеченості фінан­совими ресурсами та їх формування й організацією використання, за якого до­сягається стабільний розвиток виробничої і соціальної сфер суб’єкта господа­рювання, а також забезпечується захист його фінансових інтересів від внутрішніх і зовнішніх загроз.

Оцінювати рівень фінансової безпеки підприємства можна за показниками рентабельності власного капіталу порівняно з показником ефективності альтер­

нативних вкладень; ефективності залучення позичкового капіталу через визна­чення приросту рентабельності власного капіталу завдяки такому залученню, а також за рентабельністю фінансових інвестицій Р_фл .

Для визначення показника рентабельності фінансових інвестицій, роль якого в оцінці фінансового стану істотно посилюється з розвитком фондового ринку, потрібно брати до уваги ту обставину, що фінансові інвестиції, з одного боку, пов’язані з відповідними інвестиційними витратами (купівля цінних паперів, вклади у статутні фонди інших підприємств тощо), а з другого — з формуван­ням грошового потоку, що повертається. До складу останнього входять, по- перше, кошти, що виплачуються по цінних паперах у вигляді відсотків за облі­гаціями та іншими борговими цінними паперами, а також за депозитними вкла­дами у банках; по-друге, дивіденди по акціях та по інших пайових цінних папе­рах; по-третє, суми від погашення боргових цінних паперів в кінці обумовленого фіксованого строку їх обігу або від продажу відповідних цінних паперів за цінами, що склалися на момент такого продажу.

За кожним з видів цінних паперів може бути визначений прибуток як різни­ця між отриманими відсотками або дивідендами і сумою витрат, що пов’язані з операцією володіння цими паперами. Ця частина грошового потоку, що повер­тається, повинна безпосередньо враховуватися при оцінці ефективності фінан­сових інвестицій.

Тимчасом суми коштів від погашення боргових зобов’язань за економічним змістом є формою відшкодування раніше понесених інвестиційних витрат, а тому при визначенні їх ефективності вони не повинні братися до уваги.

Що ж стосується акцій, то підприємство може продавати чи придбавати їх у будь-який прийнятний для нього час. Але в результаті операції купівлі-продажу може виникнути різниця в цінах, яка повинна враховуватися при визначенні за­гальної суми прибутку від фінансових інвестицій за таким принципом: переви­щення ціни продажу акцій над ціною їх купівлі збільшує інвестиційний прибу­ток, а зниження ціни — зменшує його.

З урахуванням викладеного вище ефективність фінансових інвестицій у від­повідному звітному році за показником рівня рентабельності можна визначити за формулою

_р ДП + ПР + ДН-В_цп±ЛЦ_пз

^ФЛ- нв_ц+ВС_Ф+в_цп І

де ДП — депозитний прибуток від депозитних вкладів в банках; ПР — одержані відсотки за володіння борговими цінними паперами; ДН — одержані дивіденди по акціях та по інших пайових цінних паперах; В_цп — витрати, що пов’язані з воло­дінням цінними паперами; АЦ_ПЗ — перевищення (+), зниження (-) ціни продажу акцій у звітному році над ціною їх придбання; НВ_Ц — ціна придбання цінних па­перів; ВС_Ф — суми пайових внесків до статутного фонду інших суб’єктів господа­рювання.

Зауважимо, що в разі придбання підприємством облігацій з «нульовим купо­ном» прибуток по них дорівнюватиме різниці між номінальною ціною цих акцій і ціною купівлі їх інвестором.

Фінансова безпека підприємства посилюється з підвищенням рентабельності фінансових інвестицій. Умовою забезпечення бажаного, але реального рівня ефективності фінансових інвестицій, є придбання надійних цінних паперів і здійснення виваженої диверсифікації портфеля цих інвестицій.

5. Антикризова діяльність щодо відновлення платоспроможності підприємства

Негативний вплив на підприємство неконтрольованих сил зовніш­нього середовища, прорахунки у виборі його тактики і стратегії, недостатньо ефективний менеджмент у процесі прийняття поточних рішень можуть призве­сти до виникнення тенденції погіршення фінансово-економічного стану такого підприємства і появи загрози його неплатоспроможності. Щоб запобігти цьому, вкрай важливо правильно оцінювати і прогнозувати стан економічної безпеки підприємства, визначати ту критичну межу, за якої загроза неплатоспроможно­сті, а потім і банкрутства перетворюється в його реальність.

Така оцінна інформація дає змогу власникам і управлінському персоналу своєчасно вживати систему заходів з оздоровлення економіки підприємств і до­сягнення їх стійкого фінансово-економічного стану. Тобто йдеться про здійс­нення підприємством антикризової діяльності, що спрямована на своєчасне виявлення ознак кризи і процесів, які її породжують, на локалізацію таких про­цесів і, врешті-решт, на їх усунення. Успішність антикризової діяльності під­приємства істотно, а інколи й вирішально, залежить від своєчасного виявлення та ідентифікації кризових процесів.

Для такого виявлення необхідно всебічно проаналізувати в динаміці показ­ники оцінювання економічної безпеки підприємства (див. параграф 24.4), а та­кож простежити за динамікою таких індикаторів, які характеризують ділову ак­тивність підприємства. Зокрема, про зародження кризових процесів на підприємстві можуть свідчити тенденції до зниження попиту на продукцію під­приємства і зменшення обсягів її продажу, а отже, і зниження частки його в ри­нку, зростання кредиторської заборгованості та зниження рентабельності акти­вів і продажу, порушення ритмічності виробництва і виникнення потреби в скороченні робочих місць тощо.

Водночас у світовій, а тепер нерідко й у вітчизняній практиці для своєчас­ного виявлення кризових явищ і прогнозування неплатоспроможності під­приємства використовують моделі, розроблені на основі методу дискримі- нантного аналізу. Одержані за допомогою таких моделей Z — коефіцієнти (score technique) характеризують стан плато- або неплатоспроможності під­приємства.

Для прогнозування такого стану Е. Альтманом вперше було розроблено Z-показник, який набув назви його імені — «індекс Альтмана», визначення яко­го, базується на використанні кола економічних показників, що є важливими індикаторами фінансового стану підприємства, ступеня його незалежності від зовнішніх джерел фінансування.

Практичне застосування індексу Альтмана дає змогу кількісно визначити важливість кожного економічного показника у формуванні цього інтегрального індексу. Останній вказує на граничну нижню межу фінансово-економічного стану підприємства, за якою настає реальна загроза неплатоспроможності, а от­же, й банкрутства.

Модель Е. Альтмана (за версією 1983 р.) для підприємств, що не представ­лені на фондовій біржі, має такий вигляд:

Z = 0,717*! + 0,847л;₂ + 3,107*з + 0,42*₄ + 0,995*₅,

де *, — власний оборотний капітал / сума активів; *₂ — нерозподілений (реінве- стований) прибуток / сума активів; *₃ — операційний прибуток / сума активів; *₄

• власний капітал / позичковий капітал; *₅ — обсяг продажу / сума активів.

Граничне мінімальне значення цього показника щ становить 1,23, перехід за дану нижню межу свідчить про загрозу банкрутства підприємства в найближчі роки.

Для великих підприємств, акції яких вільно котируються на фондовому рин­ку, Е. Альтманом запропоновано таку модель:

Z = 1,2*_} +1,4*₂ + 3,3*з⁺ 0,6*4 + 1>0*з,

де *! — відношення робочого капіталу до суми активів; *₂ — відношення не­розподіленого прибутку до сукупних активів; *₃ — відношення прибутку від операційної діяльності до сукупних активів; *₄ — відношення ринкової вартос­ті акцій до суми заборгованості; *₅ — відношення грошової виручки до суми активів.

Критичне значення індексу Z, розраховане Альтманом за даними статистич­ної вибірки, становить 2,675, з яким зіставляється його фактичне значення.

Якщо Zфaкт. < 2,675, то в недалекому майбутньому можливе банкрутство під­приємства за умови, що не будуть вжиті необхідні заходи по зміцненню його фінансово-економічного стану.

Коли Zфaкт. > Z_Kp_ИT., тоді фінансово-економічний стан підприємства задовіль­ний або ж міцний залежно від ступеня перевищення фактичного значення кое­фіцієнта Z над його критичним значенням.

Розробки Е. Альтмана дали поштовх для здійснення наукових досліджень іншими економістами у цьому напрямі. Ними на прикладі певної сукупності підприємств із характерними для них умовами функціонування побудовані мо­делі прогнозування неплатоспроможності підприємств, в яких нерідко викорис­товуються показники, що присутні в моделях Е. Альтмана.

Наприклад, модель Тафлера (за версією 1997 р.) має такий вигляд:

Z = 0,53*! + 0,13*₂ + 0,18*3 + 0,16*₄,

де *! — відношення операційного прибутку до короткострокових зобов’язань; *₂ — частка від ділення оборотних активів на сумарні зобов’язання підпри­ємства; х₃ — короткострокові зобов’язання поділені на активи; х₄ — виручка від реалізації поділена на активи.

Якщо Z < 0,2 — існує ймовірність банкрутства підприємства; Z = 0,2 - 0,3 - зона невизначеності; Z > 0,3 — підприємство має довгострокові перспективи розвитку.

Модель Спрінгейта:

Z = 1,03А + 3,07В + 0,66С + 0,4D,

де А — відношення робочого (власного) оборотного капіталу до загальної вар­тості активів; В — відношення оподатковуваного прибутку і відсотків до акти­вів; С — відношення оподатковуваного прибутку до короткотермінової забор­гованості; D — відношення обсягу кредиту до загальної вартості активів. У разі коли Z < 0,862, то підприємство розглядається як потенційний банкрут, а за умови, що Z > 0,862 — стан підприємства стійкий.

Модель Депалена побудована за такими показниками, як коефіцієнт обороту запасів, коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт фінансового левериджу, ре­нтабельність активів.

Відомі також моделі P. Ліса, М. Фулмера та інших. Скажімо, модель Фулмера побудована за дев’ятьма показниками, серед яких є і такі специфічні, як натураль­ний логарифм від суми матеріальних активів, відношення грошової виручки до по­вної заборгованості, відношення оборотних активів до повної заборгованості.

Вітчизняними вченими за останні роки за допомогою згадуваного дискримі- нантного аналізу також побудовані моделі оцінювання ймовірності неплатоспро­можності і банкрутства підприємств, що більш адекватно відображають специфі­ку економічного середовища, в якому вони функціонують. Адже очевидно, що формальне застосування Z-критерію Альтмана чи моделей інших згадуваних учених для прогнозу й оцінки стану платоспроможності вітчизняних підпри­ємств, особливо аграрних, було б некоректним, оскільки коефіцієнти при фінан­сово-економічних показниках розраховувалися в іншому ринковому середовищі і для інших типів підприємств. Тому моделі Альтмана та інших дослідників мають лише пізнавально-методичне значення з точки зору вибору математичного апара­ту (дискримінантний аналіз) і вибору фінансово-економічних показників.

На основі узагальнення напрацювань вітчизняних учених з даного питання Міністерством фінансів України запропонована така модель:

Z = 1,04jCj + 0,75jc₂ + 0,1 5jc₃ + 0,42jc₄ + 1,8я:₅ - 0,06jc₆ - 2,16 ,

де Xy — коефіцієнт покриття (ліквідність третього ступеня); х₂ — коефіцієнт фінансової автономії; В — коефіцієнт оборотності вкладеного капіталу (акти­вів); х₄ — коефіцієнт рентабельності операційного продажу за Cash Flow 1; х₅

• коефіцієнт рентабельності активів за Cash Flow 2; х₆ — коефіцієнт оборот­ності позичкового капіталу.

За Z < - 0,55 — фінансовий стан підприємства незадовільний, воно пере­буває у фінансовій кризі або криза йому загрожує; за - 0,55 < 0,55 — ситуа­ція невизначеності, однозначного висновку щодо фінансового стану зробити неможливо, потрібні додаткові його дослідження; за 2 > 0,55 — фінансовий стан підприємства є задовільним.

Очевидно, більш адекватні моделі оцінки ймовірності неплатоспроможності підприємства можна одержати, якщо вони будуть будуватися в розрізі сукупно­сті підприємств певної галузі: аграрних, молокопереробних, м’ясопереробних, цукрових заводів тощо.

Коли аналіз і оцінка показників економічної безпеки, а також динаміка інди­каторів і розрахунковий 2-показник свідчать про неплатоспроможність підпри­ємства, то необхідне термінове вжиття заходів антикризової діяльності, спрямо­ваних на усунення кризових процесів і недопущення його банкрутства.

Найбільш радикальними заходами такої діяльності є санація підприємства- боржника ще до порушення справи про банкрутство, проведення якої передба­чене Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або ви­знання його банкрутом» (нова редакція 2012 р.).

Така санація трактується зазначеним Законом як система заходів щодо від­новлення платоспроможності боржника, які може здійснювати засновник під­приємства (учасник, акціонер), власник його майна, кредитор боржника, інші особи з метою запобігання банкрутству такого підприємства шляхом вжиття організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, фінансово-еконо­мічних та правових заходів.

Зазначеними особами (засновниками, учасниками, акціонерами, кредитора­ми та ін.) для запобігання банкрутству підприємства може бути надана фінансо­ва допомога в розмірі, достатньому для погашення грошових зобов’язань борж­ника перед кредиторами, у тому числі зобов’язань щодо сплати податків і зборів, єдиного соціального внеску та відновлення платоспроможності.

Ініціювати процедуру такої санації може саме підприємство або кредитор. Санація здійснюється за розробленим планом, який має бути узгоджений з усі­ма забезпеченими кредиторами, якими наданий кредит під заставу, і затвердже­ний загальними зборами кредиторів.

У плані санації можуть бути передбачені такі кардинальні заходи антикризо­вої діяльності, як реструктуризація підприємства, перепрофілювання виробниц­тва, закриття нерентабельних виробництв, продаж частини майна боржника, лі­квідація дебіторської заборгованості та ін.

Термін досудової санації не може перевищувати 12 міс. з дня затвердження господарським судом плану санації. Якщо за зазначений термін план санації що­до відновлення платоспроможності боржника не виконано, тоді господарським судом щодо такого підприємства може бути застосована процедура банкрутства.

6. Банкрутство підприємств

Ринковій економіці притаманне таке явище, як втрата платоспромож­ності і банкрутство суб’єктів підприємницької діяльності. Умови та порядок відновлення платоспроможності таких суб’єктів (боржників) або визнання їх банкрутами і застосування ліквідаційної процедури з метою повного або част-

В. / Андршнун

/ии

кового задоволення вимог кредиторів регулюється уже згаданим Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його ба­нкрутом» (нова редакція 2012 р.).

Під банкрутством розуміють визнану господарським судом неспромож­ність боржника — суб’єкта господарської діяльності — відновити свою плато­спроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити під­тверджені судовим рішенням вимоги кредиторів не інакше ніж через застосування ліквідаційної процедури. При цьому боржником вважається та­кий суб’єкт підприємницької діяльності, який не спроможний виконати протя­гом трьох місяців свої грошові зобов’язання після настання встановленого строку їх виконання.

Справа про банкрутство порушується господарським судом за заявою самого боржника або кредиторів, якщо безспірні вимоги кредиторів (кредитора) до бор­жника сукупно становлять не менше 300 мінімальних розмірів заробітних плат, які не були задоволені протягом вказаного терміну — 3 міс. До складу безспірних вимог не включають неустойки (штрафи, пеня) та інші фінансові санкції.

У світовій практиці банкрутом вважають таке підприємство, платоспромож­ність якого має не тимчасовий, а тривалий характер. Наприклад, у Швеції про­цедура визнання банкрутства оголошується тоді, коли підприємство не може протягом шести місяців оплатити пред’явлені йому вимоги.

Банкрутство в умовах ринкової економіки є наслідком незадовільного управління підприємством, нехтуванням впливом різноманітних факторів мак- ро- і мікросередовища, а тому правомірно розглядається як плата за економічну свободу у виборі напряму господарської діяльності, партнерів, наймі робочої сили, ринків збуту тощо.

Це внутрішні причини банкрутства, на які припадає левова частка банкрутств суб’єктів підприємницької діяльності (приблизно 2/3) і лише 1/3 банкрутств, як свідчить світова практика, спричиняються зовнішніми факторами, які важко або неможливо передбачити і врахувати.

Слід брати до уваги і ту обставину, що розглянуті причини породжують реа­льне банкрутство, яке є результатом неефективного здійснення (прорахунків) господарської діяльності.

Разом з тим існує і фіктивне банкрутство, яке набуло певного поширення у вітчизняній практиці, коли підприємство стає неплатоспроможним через умисні дії його керівника або власників (приховування активів, виведення активів з-під контролю підприємства, штучні борги тощо).

При порушенні справи про банкрутство до боржника можуть бути застосо­вані такі судові процедури банкрутства: розпорядження майном боржника; ми­рова угода; санація (відновлення платоспроможності) боржника; ліквідація бан­крута. До боржників може бути застосований спрощений порядок провадження у справі про банкрутство, коли здійснюється ліквідація банкрута без застосування процедур розпорядження майном та санації.

В ухвалі господарського суду про порушення провадження справи про банкрут­ство вказується про введення процедури розпорядження майном боржника стро-

Економіка підприємств агропромислового комплексу

ком на 115 календарних днів, який може бути подовжений за клопотанням призна­ченого господарським судом розпорядника майна, комітету кредиторів або самого боржника не більше ніж на два місяці.

Це перший радикальний захід процедури банкрутства, що стосується конт­ролю за діяльністю боржника. Мета цієї процедури — розробка і вжиття систе­ми заходів щодо нагляду і контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майно­вих активів боржника, проведення аналізу його фінансового становища, а також визначення за необхідності наступної процедури (санації, мирової угоди чи лік­відації) для задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів.

Важливою функцією розпорядника майна є вжиття заходів для захисту май­на боржника, виявлення (за наявності) ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства, забезпечення проведення інвентаризації майна боржника та визначення його вартості. Розпорядник майна повинен надавати господарсь­кому суду та комітету кредиторів відомості про фінансове становище боржника, пропозиції щодо можливості відновлення платоспроможності боржника.

Розпорядник майном боржника не має права втручатися в оперативно- господарську діяльність боржника, а його призначення не є підставою для при­пинення повноважень органу управління підприємства-банкрута. Проте остан­ній не має права після призначення розпорядника майна приймати рішення що­до реорганізації (злиття, приєднання, поділ тощо) і ліквідації боржника, створювати нові юридичні особи, філії і представництва, виплачувати дивіден­ди, здійснювати емісію цінних паперів.

Важливо, що розпорядник майном боржника сприяє укладанню мирової угоди між боржником і кредиторами , яка означає досягнення домовленості між ними про відстрочку платежів або їх розстрочку, або припинення зобов’язань, коли має місце прощення боргів. Така угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг задоволення вимог кре­диторів.

Якщо мирової угоди не було досягнуто і за час проведення процедури роз­порядження майном боржнику не вдалося задовольнити вимоги кредиторів, то господарський суд за клопотанням комітету кредиторів має право винести ух­валу щодо проведення санації боржника строком на шість місяців“ або ж про відкриття процедури ліквідації боржника. Якщо прийнято рішення про прове­дення санації, господарським судом призначається керуючий санацією.

Санація — це система заходів, здійснюваних під час провадження справи про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом і його лік­відації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища борж­ника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом реструктуризації підприємства, боргів і активів і/або зміни організаційно-правової та виробничої структури боржника.

В. Г. Андрійчук

762

У результаті санації має бути досягнуто фінансове оздоровлення боржника і задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів.

З дня винесення ухвали про санацію припиняється повноваження керівника боржника і його органів управління, а керівництво підприємством переходить до керуючого санацією. Він має право самостійно розпоряджатися майном боржни­ка, укладати від його імені мирову угоду, цивільно-правові, правові та інші угоди, подавати заявки про визнання договорів, укладених боржником, недійсними.

Протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією повинен подати до суду розроблений і схвалений коміте­том кредиторів план санації боржника, в якому передбачаються заходи з від­новлення його платоспроможності, строк такого відновлення, умови участі ін­весторів (за їх наявності) в повному або частковому задоволенні вимог кредиторів.

Серед заходів з відновлення платоспроможності боржника, що відобража­ються в плані санації, можуть бути реструктуризація (реорганізація) підприємс­тва, перепрофілювання виробництва і відмова від збиткових виробництв, від­строчка і/або розстрочка платежів, списання (прощення) боргів, продаж частини майна, ліквідація дебіторської заборгованості, зобов’язання інвестора про по­гашення боргу боржника або його частини, продажу майна боржника як ціліс­ного майнового комплексу, відчуження майна та погашення зобов’язань борж­ника шляхом заміщення активів¹, звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі виконання плану санації, одержання кредиту для виплати вихідної допомоги звільненим працівникам.

Інвестори можуть набувати прав власності на майно боржника за умови ви­конання ними зобов’язань згідно з планом санації. Якщо комітет кредиторів схвалив план санації, то останній подається на затвердження господарського суду. В іншому разі комітет кредиторів звертається до цього органу з клопотан­ням про призначення іншого керуючого санацією або ж про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Після затвердження господарським судом плану санації, керуючий санацією здійснює передбачені планом заходи. За умови їх практичної реалізації він складає звіт і подає його на затвердження в господарський суд. Таке затвер­дження є підставою для винесення вказаним судом ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство.

Важливо наголосити, що з метою відновлення платоспроможності боржника може бути передбачене збільшення його статутного капіталу в розмірі, встано­вленому планом санації. Емісія акцій і облігацій акціонерного товариства- боржника здійснюється виключно для переведення зобов’язань товариства у цінні папери.

На основі викладеного можна зробити висновок, що вітчизняне законодавці - во про банкрутство, як і законодавство розвинутих країн, надає пріоритетність санації над ліквідацією підприємства. І це не випадково. Для кредиторів часті­ше всього невигідно закінчувати справу про банкрутство ліквідацією боржника. З міжнародної практики відомо, що кошти, отримані в результаті ліквідації під- приємства-боржника, коливаються в більшості випадків у межах ЗО % від вимог кредиторів. Отже, є велика ймовірність того, що такі вимоги можуть бути не повністю або ж цілком не задоволеними. І це підтверджується вітчизняною дій­сністю, коли за останні роки кошти від ліквідації підприємств-банкрутів нерід­ко покривали лише незначний відсоток їх боргових зобов’язань.

За умови відмови господарського суду в затвердженні звіту керуючого сана­цією або ж неподання такого звіту в установлений строк господарський суд за клопотанням комітету кредиторів приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру, термін якої не може перевищу­вати 12 місяців.

Ліквідація боржника означає припинення діяльності суб’єкта підприємни­цької діяльності (банкрута) після закінчення технологічного циклу з виготов­лення продукції з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняється його будь-яка дія­льність і нарахування штрафів, пені, відсотків та інших економічних санкцій, скасовується арешт на майно боржника. Господарський суд призначає ліквіда­тора (ним може бути розпорядник майна або керуючий санацією) і членів лікві­даційної комісії.

Ліквідатор виконує повноваження керівника банкрута, виконує всі процеду­ри, пов’язані зі збереженням і розпорядженням майном, здійсненням його вар­тісної оцінки тощо. Він організовує повернення дебіторської заборгованості і формує ліквідаційну масу. До її складу включають всі види майна і майнових прав банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарсько­го відання на дату відкриття ліквідаційної процедури, а також виявлені в ході її здійснення.

На аукціоні здійснюється продаж основних засобів, відокремлених підрозді­лів, необоротних активів, дебіторської заборгованості. Ліквідатор може здійс­нювати продаж майна, що включене до ліквідаційної маси, і безпосередньо юридичній або фізичній особі.

Кошти від продажу майна використовуються для задоволення вимог креди­торів у такій черговості:

у першу чергу задовольняються вимоги щодо виплати заборгованості із заро­бітної плати працюючим і звільненим працівникам, інші соціальні виплати; ви­моги, забезпечені заставою; виплати вихідної допомоги звільненим працівни­кам; витрати, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство в господарсь­кому суді та роботою ліквідаційної комісії;

у другу чергу — вимоги, що виникли із зобов’язань підприємства-банкрута перед його працівниками, внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю гро­мадян, зобов’язань і сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування;

у третю чергу — вимоги щодо сплати податків і зборів (обов’язкових пла­тежів), вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом;

у четверту чергу — вимоги кредиторів, не забезпечені заставою;

у п яту чергу — вимоги щодо повернення внесків членів трудового колекти­ву до статутного капіталу підприємства, вимоги щодо виплати додаткової гро­шової винагороди керуючому санацією в розмірі 5 % обсягу стягнутих на ко­ристь боржника активів (повернення грошових коштів, майна тощо), які перебували у третіх осіб; вимоги щодо виплати додаткової грошової винагоро­ди керуючому санацією або ліквідатору в розмірі 3 % обсягу погашення вимог конкурсних кредиторів, які підлягають позачерговому задоволенню (конкурсні кредитори — це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушен­ня провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечене за­ставою майна боржника);

у шосту чергу задовольняються всі інші вимоги.

При задоволенні претензій кредиторів витримуються такі правила: 1) вимоги кожної наступної черги задовольняються лише тоді, коли забезпечується повне задоволення претензій попередньої; 2) у разі недостатності коштів від продажу майна банкрута для повного задоволення вимог кредиторів наступної черги, вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог кожного кредитора даної чер­ги; 3) вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Після затвердження господарським судом звіту ліквідатора, цей орган вино­сить ухвалу про ліквідацію юридичної особи-банкрута.

Особливості банкрутства аграрних підприємств і фермерських господарств

Такі особливості стосуються тих сільськогосподарських підприємств, у яких виручка від реалізації вирощеної (виробленої) та переробленої ними сільського­сподарської продукції становить не менше 50 % від загальної суми виручки.

У разі банкрутства аграрного підприємства і продажу у зв’язку з цим об’єктів нерухомості сільськогосподарського призначення, які є його власністю, переважне право на придбання цих об’єктів, за однакових інших умов, нале­жить аграрним підприємствам і фермерським господарствам, розташованим у даній місцевості.

Комітет кредиторів приймає рішення про звернення з клопотанням до госпо­дарського суду про санацію аграрного підприємства з обов’язковою участю представника органу місцевого самоврядування.

Санація аграрного підприємства здійснюється на строк до завершення відповід­ного періоду сільськогосподарських робіт. При цьому враховується час, що необ­хідний для реалізації виробленої та переробленої сільськогосподарської продукції. Але цей термін не може перевищувати 15 міс. Майно боржника продається особі, що має переважне право на його придбання за ціною, визначеною на торгах.

Законом передбачаються особливості банкрутства фермерського гос поІ дарства. Зокрема, передбачено, що підставою до визнання фермерського гос­подарства банкрутом є його неспроможність задовольнити протягом шести місяців після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт вимоги кредиторів за грошовими зобов’язаннями та виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів, єдиного соціального внеску, повернення неви­користаних коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати пра­цездатності.

У двомісячний строк з дня прийняття господарським судом рішення про по­рушення справи про банкрутство голова ФГ може подати до вказаного суду план відновлення платоспроможності господарства. Якщо реалізація плану дасть змогу боржнику погасити вимоги за грошовими зобов’язаннями і вимоги по обов’язкових платежах, то господарським судом вводиться процедура роз­порядження майном ФГ на строк закінчення відповідного періоду сільськогос­подарських робіт з урахуванням часу, необхідного для реалізації виробленої і переробленої сільськогосподарської продукції. Але цей строк не може переви­щувати 15 місяців.

Процедура розпорядження майном ФГ може бути достроково припинена за заявою розпорядника майна або будь-якого з кредиторів в разі невиконання за­ходів, передбачених планом відновлення платоспроможності цього господарст­ва. У такому випадку господарський суд приймає рішення про відкриття лікві­даційної процедури до даного ФГ.

До складу ліквідаційної маси цього господарства включають нерухоме май­но, яке перебуває у спільній власності членів ФГ (у тому числі багаторічні на­садження, господарські та інші будівлі, меліоративні та інші споруди), сільсько­господарська та інша техніка, обладнання, робоча і продуктивна худоба, птиця, транспортні засоби, інвентар, інше майно, набуті для фермерського господарст­ва на загальні кошти його членів, а також право оренди земельної ділянки та інші майнові права, які належать цьому господарству і мають грошову оцінку.

Причому нерухоме майно, а також майнові права щодо такого майна можуть бути продані тільки на аукціоні з умовою збереження цільового призначення сільськогосподарських об’єктів, що продаються.

Важливо також, що до складу ліквідаційної маси не включають майно, що належить голові та членам фермерського господарства на праві приватної влас­ності, стосовно якого доведено, що воно набуто на доходи, які не є у спільній власності членів такого господарства.

На завершення даного питання зазначимо, що забезпечення дієвості механі­зму банкрутства підприємств є важливим чинником оздоровлення економіки держави в цілому. Головний акцент в цьому механізмі робиться на фінансове оздоровлення суб’єктів підприємницької діяльності, відновлення їх платоспро­можності через здійснення реструктуризації в різних її формах, а отже, на орга­нізацію ефективного виробництва конкурентоспроможної продукції, що корис­тується попитом і знаходить споживача. Важливо, що здійснення процедури санації підприємств, крім розв’язання зазначених завдань, дає змогу прискорити

И. / АнО[лйчук

766

структурну перебудову економіки і досягати завдяки цьому загального позити­вного ефекту.

Разом з тим банкрутство супроводжується і негативними наслідками. ГІо- перше, підприємства-банкрути фізично закриваються. Це призводить до звіль­нення їх працівників, які поповнюють лави безробітних, що зумовлює збіль­шення державних видатків, пов’язаних із виплатою тимчасово непрацюючим середньої заробітної плати, здійсненням витрат на їх перекваліфікацію, фінан­суванням навчальних пунктів, створенням нових робочих місць.

По-друге, за наслідками ліквідації підприємства-банкрута, як правило, не повністю задовольняються грошові вимоги кредиторів, отже, вони несуть втра­ти, інколи досить істотні.

По-третє, у зв’язку з припиненням функціонування підприємства-банкрута споживачі недоотримають необхідних товарів на ринку, постачальники — втрачають замовників на свої ресурси, а держава — платників податків і обов’язкових соціальних платежів. Все це до певної міри порушує макроеконо- мічну рівновагу і посилює соціальну напруженість у регіоні, а за масштабніших банкрутств — і в державі в цілому.

Питання для самоконтролю

1. Сутність економічної безпеки підприємств і необхідність її забезпечення.

2. Підсистеми економічної безпеки та їх характеристика.

3. Поняття «загроза». Класифікація загроз.

4. Рейдерство і способи боротьби з ним.

5. Служба економічної безпеки підприємства: необхідність створення та принципи організації.

6. Завдання служби економічної безпеки та показники оцінки їх роботи.

7. Загальні підходи до оцінювання стану економічної безпеки підприємства.

8. Методика визначення акцентованих показників економічної безпеки підпри­ємства: коефіцієнта економічної безпеки, виробничого важеля, граничної беззбит­ковості виробництва продукції за умов невизначеності, рентабельності фінансових інвестицій.

9. Антикризова діяльність підприємства: сутність та основні індикатори ідентифі­кації кризових процесів.

10. Методика оцінювання перебанкрутного стану підприємства за моделями розра­хунку 2-коефіцієнтів на основі дискримінантного аналізу.

11. Банкрутство підприємств: поняття, причини і основні судові процедури банк­рутства, що застосовуються до боржника.

12. Санація боржника, її мета й основний зміст плану санації.

13. Ліквідаційна процедура боржника і порядок використання коштів для задо­волення вимог кредиторів.

14. Особливості банкрутства аграрних підприємств і фермерських господарств.

1. Господарський кодекс України : прийнятий 16 січня 2003 р. — К.: Істина, 2003.

2. Про акціонерні товариства : Закон України // Урядовий кур’єр. — 2008.

№ 202.

3. Про фермерське господарство : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 45.

4. Про внесення змін до Закону України «Про фермерське господарство» : Закон України // Урядовий кур’єр. — 2005. — Й 190.

5. Про сільськогосподарську кооперацію : Закон України // Урядовий кур’єр. —

1997. —№ 148-149. 7Г

6. Про господарські товариства : Закон України від 19 вересня 1991 р., зі змін, і доп. // Посібник з реформування сільського господарства та переробних підприємств. — [2-ге вид., доп.]. — К.: ІАЕ УААН, 2000. — С. 204-249.

7. Про відновленням платоспроможності боржника або визнання його банкрутом : Закон України // Урядовий кур’єр. — 2012. — 12 лютого. — № 20.

8. Про внесення змін до деяких Законів України щодо вдосконалення механізмів державного регулювання ринку сільськогосподарської продукції : Закон України // Урядовий кур’єр. — 2009. — 24 липня. — № 132.

9. Про ринок земель : проект закону України // Урядовий кур’єр. — 2011. — 24 че­рвня. — № 114.

10. Про Державний земельний кадастр : Закон України // Урядовий кур’єр. — 2011.

• 30 червня. — № 157.

11. Про оцінку земель : Закон України, зі змін, і доп. в 2004 — 2009 рр. // Інформ.- аналіт. центр «Ліга». — 2011.

12. Про розвиток та державну підтримку малого та середнього підприємництва в Україні: Закон України // Урядовий кур’єр. — 2012. — 16 травня. — № 85.

13. Податковий кодекс України. — К. : Верес, 2011. — 336 с.

14. Про збір та облік єдиного внеску і загальнообов’язкове державне соціальне стра­хування : Закон України // Урядовий кур’єр. — 2010. — 26 червня. — № 156.

15. Про молоко і молочні продукти : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 47. — С. 513-523.

16. Про внесення змін до Закону України «Про молоко і молочні продукти» щодо безпечності та якості молочних продуктів : Закон України // Урядовий кур’єр. — 2010.

• 12 травня. — № 84.

17. Про холдингові компанії в Україні : Закон України // Урядовий кур’єр. — 2006.

• 18 квітня. — № 73-74.

18. Про внесення змін до Закону України «Про якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини» : Закон України // Урядовий кур’єр. — 2005. — 26 жовтня.

• №203.

19. Про державну підтримку сільського господарства України : Закон України // Урядовий кур’єр. — 2004. — 29 вересня. — № 184.

20. Про особисте селянське господарство України : Закон України // Урядовий кур’єр. — 2003. — 14 червня. — № 106.

21. Земельний кодекс України // Урядовий кур’єр. — 2006. — 15 листопада. —

№211—212. _ . .

22. Про інноваційну діяльність : Закон України від 25.03.2005 № 2505ЛУ [Елект­ронний ресурс]. — Режим доступу : www.rada.gov.ua.

23. Про захист економічної конкуренції : Закон України // Урядовий кур’єр.

2011. — 21 березня. — № 50.

24. Про оренду землі : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2003.

• №10, —С. 102—110.

25. Про оплату праці : Закон України // Закони України. — К. : Ін-т законодавства, 1997. _т. 8. —С. 210-218.

26. Про інвестиції : Закон України // Голос України. — 1992. — 21 листопада. — № 226.

27. Про стандартизацію : Закон України від травня 2011 р. // Закони України. — Т. 10. —С. 150-161.

28. Аграрна реформа в Україні / Гайдуцький П. І., Саблук П. Т., Лупенко Ю. О. [та ін.] ; за ред. П. І. Гайдуцького. — К. : ННЦІАЕ, 2005. — 424 с.

29. Аграрний сектор економіки України (стан і перспективи розвитку) / Присяж- нюк М. В., Зубець М. В., Саблук П. Т. [та ін.] ; [за ред. М. В. Присяжнюка, М. В. Зубця, П. Т. Саблука, В. І. Месселя-Веселяка, М. М. Федорова]. — К. : НЬЩ ІАЕ, 2011. —1008 с.

30. Андрійчук В. Г. Аналіз методології визначення вартості підприємства в межах дохідного підходу / В. Г. Андрійчук, Р. В. Андрійчук // Економіка АПК. — 2012. — № 9.

• С. 40-47.

31. Андрійчук В. Г. Капіталізація сільського господарства: стан та економічне регу­лювання розвитку : монографія / В. Г. Андрійчук. — Ніжин : Аспект-Поліграф, 2007. — 212 с.

32. Андрійчук В. Г. Ефективність діяльності аграрних підприємств : теорія, методи­ка, аналіз : монографія / В. Г. Андрійчук. — К. : КНЕУ, 2005. — 292 с.

33. Андрійчук В. Г. Економіка підприємств агропродовольчого комплексу : навч.- метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / В. Г. Андрійчук. — К. : КНЕУ, 2010. — 414 с.

34. Андрійчук Р. В. Корпоративне управління в контексті розвитку теорії фірми і методологічних підходів до його становлення / Р. В. Андрійчук // Економіка АПК. — 2007. —№ 11. —С. 42-49.

35. Андрійчук В. іР. Обґрунтування методики оцінки процесу відтворення основних фондів / В. Г. Андрійчук, О. Г. Боброва // Агроінком. — 1999. — №7. — С. 16 — 21.

36. Глобальна продовольча безпека : монографія / О. Г. Білорус, М. И. Зубець, П. Т. Сабук, В. І. Власов. — К : ННЦ ІАЕ, 2009. — 486 с.

37. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент : учеб. пособие / И. А. Бланк. — К. : Эльга ; Ника-Центр, 2002. — 448 с.

38. Бланк И. А. Управление капиталом. : учебный курс / И. А. Бланк. — К. : Эльга ; Ника-Центр, 2004. — 576 с.

39. Бланк И. А. Управление прибылью / И. А. Бланк. — К. : Эльга ; Ника-Центр,

2003. —498 с.

40. Боброва О. Г. Організація і стимулювання праці : навч.-метод. посіб. : [у 2-х ч.] / О. Г. Боброва. — К. : КНЕУ, 2004. — Ч. 2. — 145 с.

41. Бойко В. І. Зерно і ринок : монографія / В. І. Бойко. — К. : ННЦ ІАЕ, 2007. — 312 с.

42. Бойчик І. М. Економіка підприємства : навч. посіб. / І. М. Бойчик. — К. : Атіка,

2003. -480 с.

43. Бут О. IFS в контексте. Безопасность потребителя. Международные стандарты продуктов питания / О. Бут // Мир продуктов. — 2007. — №4. — С. 46-49.

44. Бухвалов А. В. Эволюция теории фирмы и ее значение для исследования ме­неджмента / А. В. Бухвалов, В. С. Катькало // Российский журнал менеджмента. —

2003. — № 1. — Т. 3. — С. 75-84.

45. Виклики і шляхи агропродовольчого розвитку / Б. И. Пасхавер, О. В. Шубрав- ська, Д. В. Молдован [та ін.] ; [за ред. акад. УААН Б. Й. Пасхавера]. — К. : Ін-т еконо­міки та прогнозування НАН України, 2009. — 432 с.

46. Витрати та ефективність виробництва продукції в сільськогосподарських під­приємствах (моніторинг). Вип. 5 / Воскобійник Ю. П., Шпикуляк О. Г., Камінський І. В. [та ін.]; [за ред. Ю. П. Воскобійника]. — К.: ННЦІАЕ, 2012. — 438 с.

47. Власов В. І. Глобалізація і глобалістика: історія, практика, перспективи [у 3 т. ] / В. І. Власов. — К.: ННЦ ІАЕ, 2011. — 530 с.

48. Ворст И. Экономика фирмы / И. Ворст, П. Ревентлоу. — М. : Высшая школа, 1994. — 270 с.

49. Гапоненко В. Ф. Экономическая безопасность предприятий. Подходы и причи­ны / В. Ф. Гапоненко. — М.: Ось-89,2007. — 208 с.

50. Демодаран А. Инвестиционная оценка : инструменты и методы оценки любых активов / А. Демодаран ; [пер. с англ.]. — [4-е изд.]. — М.: Альпина Бизнес-Букс, 2007.

• 1340 с.

51. Демьяненко С. /. Менеджмент аграрних підприємств : навч. посіб. / С. I. Дем’я- ненко. — К.: КНЕУ, 2005. — 347 с.

52. Державна політика фінансової підтримки розвитку аграрного сектора АПК : мо­нографія / М. Я. Дем’яненко, П. Т. Саблук, В. М. Скупий [та ін.] ; [за ред. М. Я. Де- м’яненка]. — К.: ННЦ ІАЕ, 2011. — 373 с.

53. ДСТУ ISO 9004-2001. Система управління якістю. Настанови щодо поліпшення діяльності. — К.: Держкомстат України, 2001. — 35 с.

54. Економіка підприємств : підручник / М. Г. Грицак, А. М. Колот, О. Г. Медрул [та ін.] ; [за заг. і наук. ред. Г. О. Швиданенко]. — [вид. 4-те, перероб. і доп.]. — К. : КНЕУ, 2009. —816 с.

55. Ніхтбакт Е. Фінанси / Е. Ніхтбакт, А. Грапелі; [пер. з англ.].— К. : Вік ; Гло­бус, 1991. —382 с.

56. Заяць В. М. Розвиток ринку сільськогосподарських земель : монографія / В. М. Заяць. — К.: ННЦ ІАЕ, 2011. — 390 с.

57. Зоря С. Взаємозалежність між сільським господарством та макроекономікою в Україні / С. Зоря. — К. : КНЕУ, 2005. — 190 с.

58. Зубець М. Розвиток інноваційних процесів в агропромисловому виробництві / М. Зубець. — К.: Аграрна наука, 2004. — 192 с.

59. Калъченко Л. Г. Логістика. Збірник ситуаційних і практичних завдань : навч. по­сіб. /Л. Г. Кальченко, В. В. Кревещенко. — К.: КНЕУ, 2011. — 221 с.

60. Касл Э. Эффективное фермерское хозяйство / Э. Касл, М. Беккер, А. Нельсон ; [пер. с англ.]. — М.: ВО Агропромиздат, 1991. — 495 с.

61. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег / Дж. М. Кейнс ; [пер. с англ.]. — М.: Гелиос АРВ, 1999. — 453 с.

62. Козаченко Г. В. Економічна безпека підприємства : монографія / Г. В. Козачен­ко, В. П. Пономарьов, О. М. Ляшенко. — К.: Лібра, 2003. — 280 с.

63. Колот В. М. Підприємництво : організація, ефективність, бізнес-культура : навч. посіб. / В. М. Колот, І. М. Рєпіна, О. В. Щербина. — К.: КНЕУ, 2009. — 444 с.

64. Колот А. М. Соціально-трудові відносини: теорія і практика регулювання : мо­нографія / А. М. Колот. — К.: КНЕУ, 2003. — 230 с.

65. Кропивко М. Ф. Організація управління аграрною економікою : монографія / М. Ф. Кропивко, В. П. Немчук [та ін.]. — К.: ННЦ ІАЕ, 2008. — 390 с.

66. Котлер Ф. Основы маркетинга ; [пер. с англ.] ; [общ. ред. и вступ, ст. Е. М. Пань- ковой]. — М.: Прогресс, 1990. — 672 с.

67. Коупленд Т. Стоимость компании: оценка и управление / Т. Коупленд, Т. Колер, Дж. Мурин ; [пер. с англ.]. — [3-є изд., перераб. и доп.]. — М. : ЗАО «Олимп-Бизнес», 2007. — 576 с.

68. Легеза Д. Г. Конкурентоспроможність продукції сільськогосподарських підпри­ємств : монографія / Д. Г. Легеза. — К.: ННЦ ІАЕ, 2011. — 396 с.

69. Ломаченко Т. И. Рынок инноваций в АПК: методология и организация моно­графия / Т. И. Ломаченко. — К.: ННЦ ІАЕ, 2010. — 376 с.

70. Лупенко Ю. О. Стратегічні напрями розвитку сільського господарства України на період до 2020 р. / Ю. О. Лупенко, В. Я. Мессель-Васеляк ; [за ред. Ю. О. Лупенка, В. Я. Мессель-Веселяка]. — К.: ННЦ ІАЕ, 2012 р. — 182 с.

71. Лысенко В. В. Фиктивные фирмы: криминологический анализ : монография / В. В. Лысенко. — К.: Парламент, изд-во, 2002. — 112 с.

72. Малік М. Й. Кадровий потенціал аграрних підприємств: управлінський аспект / М. Й. Малік, О. Г. Шпикуляк. — К.: ННЦ ІАЕ, 2005. — 370 с.

73. Малік М. Й Конкурентоспроможність аграрних підприємств: методологія і ме­ханізми : монографія / М. И. Малік, О. А. Нужна. — К.: ННЦ ІАЕ, 2007. — 270 с.

74. Макаренко П. М. Моделі аграрної економіки / П. М. Макаренко. — К. : ННЦ ІАЕ, 2005. — 540 с.

75. Мамедов М Д. Экономика отраслей пищевых производств і учеб. пособ. / П. М. Ма­медов, А. В. Заздравных. — М.: Дашков и К°, 2007. — 280 с.

76. Малярецъ Л. М Формалізація задач у контролінгу діяльності підприємства : мо­нографія / А. М. Малярець, Г. Л. Матвієнко-Біляєва. — X. : ХНЕУ, 2010. — 228 с.

77. Мак-Мак В. П. Служба безопасности предприятия / В. П. Мак-Мак. — М. : Баерд, 2001. — 179 с.

78. Методика визначення основних індикаторів продовольчої безпеки : постанова Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2007 р. № 1379 // Урядовий кур’єр. — 2007. — 12 грудня. — № 233.

79. Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств. — К. : М-во аграрної по­літики, 2001. — 101 с.

80. Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) в цукровій промисловості. — К. : УкрНДІ цукрової промисло­вості, 2002. — 130 с.

81. Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) на підприємствах молочної промисловості України. — К. : М-во аграрної політики ; Нац. асоціація молочників України ; «Укрмолпром», 2007. — 79 с.

82. 35 положень (стандартів) бухгалтерського обліку : Закон України «Про бухгал­терський облік та фінансову звітність в Україні». — К. : КНТ, 2012. — 344 с.

83. Методичні рекомендації по нормуванню оборотних засобів підприємствами аг­рарного сектора АПК / [уклад.: М. Я. Дем’яненко, Г. М. Герасимчук, В. С. Роздобудь- ко]. — К. : УААН, 1998. — 37 с.

84. Миротин Л. Б. Логистика для предпринимателя : основные понятия, определе­ния, положения и процедуры / Л. Б. Миротин, Ы. Э. Ташбаев. — М. : Инфра, 2002. — 252 с.

85. Наукові основи агропромислового виробництва в зоні Лісостепу України / [ред- кол. М. В. Зубець (голова) та ін.]. — К.: Логос, 2004. — 774 с.

86. Новосельцев О. В. Оценка рыночной стоимости результатов интеллектуальной собственности, расчет ставок роялти и цены лицензии / О. В. Новосельцев // Иннова­ции. — 2001. — № 4 — 6. — С. 95-103.

87. Оголева Л. М. Реинжениринг производства : учеб. пособ. / Л. М. Оголева. — М.,

2005. — 304 с.

88. Організація виробництва на підприємствах харчової промисловості: підручник / [кер. кол. авт. і наук. ред. проф. Т. Л. Мостенська]. — К.: Кондор, 2012. — 492 с.

89. Павлик В. Л. Собівартість і реалізація продукції у формуванні аграрного ринку / В. Л. Павлик // Економіка АПК. — 2007. — № 5. — С. 147-152.

90. Пацов А. Г. Развитие сельскохозяйственной кооперации в Европейском Союзе / А. Г. Пацов // Экономика сельского хозяйства России. — 2007. — № 3. — С. 19-20.

91. Петухова О. М. Кластеризація як можливість реалізації інноваційних стратегій : монографія / О. М. Петухова. — К.: НУХТ, 2012. — 263 с.

92. Портер М. Конкуренция : учеб. пособ.; [пер. с англ.] / М. Портер. — М. : Виль­ямс, 2001. — 465 с.

93. Про затвердження порядку формування цін на продовольчі товари, щодо яких запроваджено державне регулювання» : постанова Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2008 р. // Урядовий кур’єр. — 2008. — 30 жовтня. — № 80-81.

94. Реструктуризація та фінансове оздоровлення сільськогосподарських підпри­ємств / [за ред. Т. О. Осташко, Ю. А. Кухарчук, Н. Т. Спичак, М. І. Пугачова]. — К.: Ін-т економіки і прогнозування НАН України, 2005. — 478 с.

95. Ример М. И. Экономическая оценка инвестиций / М. И. Ример, А. Д. Касатонов,

Н. Н. Матиенко. — СПб.: Питер, 2006. — 480 с.

96. Саблук П. Т. Шляхи модернізації. Вибрані статті з питань аграрної економіки / П. Т. Саблук. — К.: ННЦ ІАЕ, 2011. — Кн. 3. — 516 с.

97. Самуэльсон 77. Экономика : [в 2-х т.] / П. Самуэльсон ; [пер. с англ.]. — М. : НПО Алгон, 1992. — Т. 1. — 510 с.

98. Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи: формування і функціонуван­ня. Методичні рекомендації / Ю. О. Лупенко, М. И. Малік, М. П. Гриценко, Р. Я. Корі­нець. — К. : ННЦ ІАЕ, 2012. — 68 с.

99. Гохан 77. Слияния, поглощения и реструкризация компаний / П. Гохан ; [пер. с англ. А. Шматова]. — М.: Альпина Бизнес-Букс, 2004. — 741 с.

100. Смит А. Исследования о природе и причинах богатства народов / А. Смит ; [пер. с англ.]. — М.-Л.: Госсоцэкон. изд-во, 1935. — Т. 1. — 371 с.

101. СтецюкП. А. Теорія і практика управління фінансовими ресурсами сільського­сподарських підприємств : монографія / П. А. Стецюк. — К. : ННЦ ІАЕ, 2008. — 386 с.

102. Супрун О. М. Економічне регулювання аграрного виробництва : монографія / О. М. Супрун. — К.: ННЦ ІАЕ, 2011. — 350 с.

103. Тарасова В. В. Ресурсоємність та землеємність в аграрному секторі України: глобальні регіональні і локальні аспекти : монографія / В. В. Тарасова. — К.: ННЦ ІАЕ, 2009. — 298 с.

104. Теория фирмы / [под ред. В. Гольперина]. — СПб. : Экон. школа, 1995. — 534 с.

105. Томпсон А. А. Стратегічний менеджмент / А. А. Томпсон, А. Дж. Стрикленд. — М.: Банки и биржи, 1988. — 576 с.

106. Ткач А. А. Інституціональна економіка. Нова інституціональна економічна тео­рія : навч. посіб. / А. А. Ткач. — К. : ЦНЛ, 2007. — 416 с.

107. Федоров М. М. Земельна реформа і розвиток ринкових земельних відносин / М. М. Федоров // Економіка АПК. — 2011. — № 7. — С. 55-60.

108. Фінансовий менеджмент : підручник / [кер. кол. авт. і наук. ред. проф. А. М.

Поддєрьогін]. — К.: КНЕУ, 2005. — 536 с.

109. ХвесикЮ. М. Інвестиційне забезпечення аграрної сфери сільських депресивних територій: інституціональні передумови та напрями удосконалення : монографія / Ю. М. Хвесик. — К.: Кондор, 2011. — 460 с.

110. Хеннінг К. Нова економіка, форми вияву, причини і наслідки / К. Хеннінг [та ін.]. — К.: Таксон, 2006. — 306 с.

111. Хорунжий М. Й Аграрна політика / М. Й. Хорунжий. — К. : КНЕУ, 2010. — 321 с.

112. Шпикуляк О. Г. Інституції у розвитку та регулюванні аграрного ринку : моно­

графія / О. Г. Шпикуляк. — К.: ННЦ LAE, 2010. — 396 с.

113. Шпичак О. М. Організаційно-економічні проблеми якості сільськогосподарсь­кої продукції / О. М. Шпичак // Економіка АПК. — 2010. — №11. — С. 51-59.

114. Шпичак О. М Теорія і практика формування ціни землі сільськогосподарсько­го призначення / О. М. Шпичак, В. Г. Андрійчук // Агроінком. — 2003. — № 3 — 4. — С. 33-41.

115. Шульган І. М. Економічна ефективність застосування бурякозбиральних ком­байнів /1. М. Шульган І І Економіка АПК. — 2009. — № 6. — С. 47-52.

116. Юрчишин В. В. Аграрна політика в Україні на зламах політичних епох / В. В. Юрчишин. — К.: Наук, думка, 2009. — 365 с.

117. Юрчишин В. В. Інноваційні аспекти еволюції економічної науки / В. В. Юрчи­шин // Економіка АПК. — 2012. — № 1. — С. 90-99.

118. Юрчишин В. В. Село і селяни України в системі історично і суспільно — зумо­влених вітчизняних національних цінностей / В. В. Юрчишин // Економіка АПК. — 2011. —№3. —С. 112-122.

119. Якуба К. І. Життєвий і трудовий потенціал сільського населення України. Тео­рія, методологія, практика / К. І. Якуба. — К.: ННЦ ІАЕ, 2007. — 362 с.

ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВ 1

КОМПЛЕКСУ 1

Андрійчук В.Г. 2

1.2. Особливості сільського господарства і агропромислового виробництва та їх вплив на економіку підприємств агропромислового комплексу 10

доступністю території аїрарних підприємств та їх господарських об'єктів стороннім особам і необхідністю докладання додаткових зусиль для організації збереження власного та орендованого майна, вирощеного врожаю; 13

1.3. Предмет науки «Економіка підприємств» 15

1.4. Методологія науки «Економіка підприємств» 19