21.2.Регіональні агропромислові формування

У вітчизняному агропромисловому комплексі регіональні агропроми­слові формування стали виникати ще в умовах планово-централізованої еконо­міки. Найбільшого поширення тоді набули агропромислові комбінати, життє­здатність яких значною мірою залежала від ступеня адаптації їх до ринкових умов і раціональності побудови організаційної структури.

Проте ці агропромислові формування, що були створені на базі 34 адмініст­ративних районів, не змогли адаптуватися до нових умов господарювання і припинили своє існування. Основна причина цього — неефективність організа- ційно-економічних зв’язків між підприємствами — учасниками агрокомбінату,

які будувалися не на добровільних засадах, а централізовано (за вказівкою «звер­ху») без достатнього економічного обґрунтування і за невиправданої о адміністру­вання, що призводило до порушення основного принципу будь-якої інтеграції забезпечення взаємного економічного інтересу.

Все ж слід зазначити, що окремі агрокомбінати, наприклад, агрокомбінат «Рось» Білоцерківського району, досягли свого часу досить високих господар­ських та економічних результатів діяльності завдяки насамперед умілому мене­джменту і дещо ліпшим економічним зв’язкам між учасниками. Проте їх спіт­кала така ж доля, як й інші агрокомбінати, до чого спонукала й глибока економічна криза перехідного періоду 90-х років.

Із припиненням існування агрокомбінатів набула поширення така регіональ­на організаційна форма агропромислової інтеграції, як агропромислові асоціації з виробництва, переробки і реалізації м’яса та молока. Так, у 2001 р. функціону­вало 62 асоціації в молочній промисловості і 30 — у м’ясній. До складу цих асоціацій входили, крім головного підприємства — молокозаводу чи м’ясоком­бінату — сільськогосподарські товаровиробники і торговельні організації.

Агропромислові асоціації були добровільним об’єднанням підприємств на базі головного підприємства — м’ясокомбінату або молокозаводу (маслозаводу), за якими зберігалася господарська самостійність і право юридичної особи. Мета створення асоціації — поєднання інтересів аграрних і переробних підприємств й досягнення на цій основі збільшення виробництва м’яса і м’ясопродуктів, молока і молокопродуктів та одержання більшого прибутку. Її досягненню мала сприяти координація асоціацією діяльності учасників у виробництві, переробці і реалізації кінцевої продукції, організація фірмових підприємств торгівлі, створення еконо­мічних умов для взаємовигідного об’єднання зусиль при виробництві, переробці й зберіганні та реалізації готової продукції на внутрішньому і зовнішньому рин­ках, кооперація фінансових і виробничих ресурсів з метою задоволення потреб господ арств-учасників.

Спектр функцій, які делегувалися підприємствами агропромисловій асоціа­ції, могли бути різними. Наприклад, господарства-виробники сировини, що входили до асоціації, створеної на базі м’ясокомбінату, делегували її такі функ­ції, як визначення порядку приймання, вивезення, забезпечення, зберігання і переробки худоби, встановлення порядку проведення розрахунків за прийняту худобу, а також створення фондів для підтримки господарств, що мають тимча­сові фінансові труднощі. Ці функції делегували асоціації і м’ясокомбінат. Крім того, це підприємство делегували асоціації і таку функцію, як погодження рівня рентабельності при виробництві й реалізації м’яса.

Економічно-організаційними відносинами між засновниками — учасниками асоціації передбачалося встановлення договірних цін на худобу виходячи з еко­номічних умов, і систематичний перегляд їх зі зміною останніх.

Головним фактором в економічних взаємовідносинах членів агропромисло­вої асоціації, що повинен об’єднувати їх матеріальні інтереси, мав бути меха­нізм розподілу частини прибутку м’ясокомбінатів (птахокомбінатів) між сільсь­кими товаровиробниками, одержаної понад рівень рентабельності, що узгод­жений радою асоціації. При цьому 50 % такого прибутку мало направлятис

м’ясокомбінату (птахокомбінату) і 50 % — господарствам постачальникам си­ровини.

Проте, незважаючи на задекларовані мету і систему організаційно-економіч­них відносин, які начебто відповідали інтересам учасників асоціації, все ж таки ці регіональні агропромислові формування не витримали перевірки часом і та­кож, як і агрокомбінати, припинили своє існування. Це пояснюється не лише наслідком кризи в економіці України, у тому числі й в аграрному секторі, а й недосконалим економічним механізмом функціонування цієї організаційної структури.

Головний недолік цього механізму полягав в тому, цю він ставив у привіле­йоване становище м’ясо- і птахокомбінати. Очевидно, що ці переробні підпри­ємства погоджували з асоціацією такий рівень рентабельності, за якого одержа­ти прибуток понад цей рівень було б важко або взагалі неможливо. Тобто переробному підприємству за цих умов було вигідно завищувати нормативно- плановий рівень рентабельності, оскільки не досягнувши його, весь прибуток залишався у розпорядженні цього підприємства.

У 2012 р. в Україні практично не існувало регіональних агропромислових формувань. Ведеться науковий пошук їх створення з урахуванням світового до­свіду. Йдеться про забезпечення розвитку конкурентоспроможного агропроми­слового виробництва на основі його кластерної організації. В цьому переконує, зокрема, досвід багатьох розвинутих країн Європи, Азії, Північної Америки, в яких організація виробництва і розвиток економіки територій все більше здійс­нюється на кластерних засадах.

Концепція кластерного підходу до розвитку економіки розроблялася А. Мар- шаллом, М. Портером, Р. Нельсоном та ін. Зокрема, за теорією М. Портера, кластер — це група географічно сусідніх взаємозалежних компаній (постача­льники, виробники тощо) і пов’язаних із ними організацій (органи державного управління, заклади освіти, організації інфраструктури), що діють у визначеній сфері (ринковій ніші) і взаємодоповнюють одне одного .

В економічній літературі кластер в організації агропромислового виробни­цтва трактується як міжгосподарське територіальне об’єднання підприємств великого, середнього і дрібного бізнесу, пов’язаних між собою технологічно, взаємна співпраця яких з органами державного управління та з науковими уста­новами спрямована на формування в межах певної території замкнених продук­тових ланцюгів «виробництво — зберігання — переробка — реалізація конку­рентоспроможної сільськогосподарської продукції і продуктів її переробки» на внутрішньому і зовнішньому ринках і забезпечення завдяки цьому прибуткової діяльності всіх учасників кластера — самостійних суб’єктів господарювання з правом юридичної особи.

Як підтверджує зарубіжний досвід, кластери нерідко стають точками зрос­тання регіональних економік. Це зумовлено використанням кластерами конку­рентних переваг територій, що формуються шляхом концентрації в них відпові­дних виробництв, для яких є сприятливі природно-економічні умови та

необхідне ресурсне забезпечення, а також завдяки встановленню прямих зв’язків між учасниками. їх тісна співпраця, спеціалізація на окремих лайках технологічного ланцюга, обмін інформацією про науково-технічні досяі нения у своїй сфері виробництва породжують спонукальні мотиви до впровадження ін­новацій, підвищення взаємних вимог до якості проміжних і кінцевих результа­тів діяльності.

Ефективна кластерна організація виробництва можлива, по-перше, за наяв­ності потужного лідера-інтегратора, спроможного формувати довгострокову стратегію розвитку території на інноваційній основі (передове переробне під­приємство, наукова установа, велике торговельне підприємство, постачальники сировини, спільний орган управління кластером, створений його учасниками). По-друге, за умов раціональних внутрішньокластерних економічних взаємовід­носин, в основі яких має лежати взаємовигідність тісної співпраці між учасни­ками кластера.

По-третє, завдяки побудові ефективного управління діяльністю кластера на засадах рівноправного партнерства. Мається на увазі, що всі учасники кластера, незалежно від їх розміру як суб’єктів господарювання (великі, середні та малі підприємства), мають однакові права у прийнятті спільних рішень: один учас­ник — один голос.

Важливою є й та обставина, що учасники кластера — це різнопрофільні ор­ганізації: промислові, насамперед переробні, підприємства, сільськогосподар­ські товаровиробники різних організаційних форм господарювання, торгове­льні фірми, нерідко підприємства зі зберігання сільськогосподарської про­дукції. Тому взаємодія всіх цих суб’єктів господарювання, узгодженість у ви­користанні ресурсів аграрної, промислової і торговельно-збутової сфер, висо­ка адаптивність до змін зовнішнього середовища породжують синергічний ефект, отже, забезпечується зростання ефективності виробництва в усіх учас­никах кластера.

Сприяє цьому і той факт, що, як свідчить досвід розвинутих країн, у середині кластера народжуються якісно нові взаємозв’язки, що породжують і нові мож­ливості розвитку учасників кластера, підвищують їх конкурентоспроможність.

Створення у вітчизняному агропромисловому виробництві класичних клас­терів стримується нині недостатньою науковою розробкою проблеми співпраці між учасниками кластера, їх повноважень і функцій та економічних взаємовід­носин. При розв’язанні цієї проблеми необхідно ґрунтовно вивчити зарубіжний досвід, врахувати вітчизняні напрацювання щодо організації регіональних аг­ропромислових формувань — агрокомбінатів та агропромислових асоціацій, які можна адаптувати до сучасного ринкового середовища, а також виробити нові підходи до кластерної організації агропромислового виробництва, що врахову­ють специфіку вітчизняного агропромислового комплексу стосовно його струк­турної будови та ступеня сучасного розвитку інтеграційних процесів.

У 2012 р. спостерігались лише перші кроки до створення структур, що набу­вають деяких рис кластерів. Так, за ініціативою компанії «Укрмілкіленд» в кін­ці 2009 р. створено таку структуру — «Натуральне молоко», як праобраз клас­теру. До його складу увійшли також низка сільськогосподарських підприємств

Рівненської, Тернопільської, Львівської областей, в яких одним з основних ви­дів діяльності є виробництво молока.

Головне підприємство цієї структури (зазначена компанія) бере на себе фун­кції налагодження взаємодії виробників молока незбираного та організаційної інфраструктури ринку молочної продукції, спрямування спільних зусиль на встановлення справедливих цін на молочну сировину, ліквідацію хронічної за­боргованості багатьох молочних підприємств перед її постачальниками, призу­пинення падіння поголів’я великої рогатої худоби і створення умов для його подальшого зростання, організацію інформаційного забезпечення учасників та їх консультування.