2. Галузі й галузева структура аграрних підприємств і методика її визначення

При розгляді попереднього питання ми часто вживали термін «га­лузь». Незважаючи на загальну зрозумілість цього терміна, все ж є потреба в більш глибокому розкритті його змісту.

Галузь — це частина сільськогосподарського виробництва, яка відрізняється від його інших частин кінцевою продукцією, набором засобів виробництва

(предметів і знарядь праці), технологією виробництва і його організацією, а та­кож нерідко професійним складом працівників.

Як бачимо, поняття галузі є досить складним, тим більше, коли йдеться про сільське господарство. Адже на рівні держави воно розглядається як галузь на­ціональної економіки.

Водночас сільське господарство являє собою таку сферу матеріального ви­робництва, яка складається з комплексу галузей, причому цей комплекс необ­хідно розглядати на різних рівнях, виділяючи на кожному з них групу галузей, що мають між собою досить істотні спільні ознаки. На рис. 20.1 зображено гра­дацію галузей сільського господарства.

На кожному із виділених рівнів поняття галузі розглядається як збірне, тобто таке, що об’єднує певну групу галузей нижчого порядку з притаманними їм спільними рисами.

Рис. 20.1. Градація галузей сільського господарства¹

Кожне аграрне підприємство, крім вузькоспеціалізованих, розвиває кілька галузей, які перебувають у певному співвідношенні (поєднанні). Залежно від економічної ролі, яку відіграють галузі в економіці підприємства, їх поділяють на головні, додаткові й підсобні.

До головних галузей відносять такі, які формують виробничий напрям під­приємства, його спеціалізацію. Вся діяльність підприємства спрямовується на-

3а окремими галузями III рівня можна виділити галузі IV рівня. Наприклад, у зерновиробництві такими галузями є виробництво озимої пшениці, озимого жита, ячменю, вівса, зернобобових.

сам перед на створення необхідних умов для успішного розвитку саме них про­відних галузей, оскільки від рівня ефективності їх функціонування залежить за­гальний економічний стан господарства.

Водночас кожне підприємство розвиває додаткові галузі, які також мають товарне значення. Основна їх функція полягає в тому, щоб підвищити дохід­ність підприємства, створити необхідні умови для успішного розвитку голо­вної галузі (галузей спеціалізації), забезпечити найповніше використання ма­теріальних ресурсів і робочої сили, пом’якшити сезонність виробництва. Наприклад, в умовах Лісостепу в підприємствах зерно-буряково-молочного напряму додатковими галузями можуть бути садівництво або овочівництво, птахівництво.

З метою самозабезпечення певними видами сільськогосподарської продукції аграрні підприємства можуть розвивати підсобні сільськогосподарські галузі, що мають невелике товарне значення або зовсім його не мають. Наприклад, свинарство — для забезпечення працівників господарства приплодом і громад­ське харчування свининою, птахівництво — для задоволення потреб громадсь­кого харчування тощо.

Підсобні галузі можуть бути представлені несільськогосподарськими вироб­ництвами, наприклад, місцевими промислами, виробництвом будівельних мате­ріалів тощо. Вони інколи мають товарне значення і розвиваються з метою раці­ональнішого використання трудових та інших ресурсів, одержання додаткового доходу і нерідко — для самозабезпечення.

Немало підприємств розвивають промислові виробництва з переробки сіль­ськогосподарської продукції. Ці галузі нерідко стають провідними у таких гос­подарствах, завдяки чому їх називають не аграрними, а агропромисловими під­приємствами, або агрофірмами.

В аграрних підприємствах не вся продукція набуває товарну форму. Частина її споживається в процесі виробництва іншими галузями, насамперед головни­ми, тому для оцінки галузевої структури кожного підприємства необхідно ви­користовувати такий показник, який характеризував би склад і співвідношення всіх галузей незалежно від каналу використання їх продукції.

Таким головним показником є структура валової продукції, яка визнача­ється діленням вартості продукції в зіставних цінах, одержаної від певної галу­зі, на загальний обсяг валової продукції підприємства.

Додатковими показниками галузевої структури підприємства є структура тру­дових і матеріально-грошових витрат. Перший із них обчислюється діленням прямих витрат праці в людино-годинах, що понесені в певній галузі, на загальний обсяг прямих трудових витрат підприємства з наступним множенням одержаного результату на 100. Другий додатковий показник визначається аналогічно, лише замість трудових тут оперують матеріально-грошовими витратами.

Структура валової продукції дозволяє судити про роль окремих галузей у виконанні виробничої програми господарства і формуванні її товарного фонду. З підвищенням питомої ваги тієї або іншої галузі в структурі валової продукції зростає її значення для економіки підприємства. В результаті порівняння цього показника із структурою товарної продукції одержують інформацію про місце

галузей, які не мають товарного значення і продукція яких використовується для виробничого споживання товарними галузями.

Наприклад, у спеціалізованих скотовідгодівельних підприємствах велике значення для функціонування головної галузі, отже, і для економіки господарс­тва в цілому, має галузь кормовиробництва. В структурі товарної продукції во­на зовсім не знаходить свого відображення, тоді як у структурі валової продук­ції її частка нерідко сягає 20 % і більше.

Визначати галузеву структуру підприємства бажано не лише за певний рік, а й за середніми даними останніх років (3 — 5 років), що дає змогу уникнути ви­падкових відхилень в одержаних результатах, спричинених впливом погодних умов.

При порівняльній оцінці галузевої структури підприємств різного виробни­чого напряму передусім слід звернути увагу на перелік і розмір товарних галу­зей. Господарства, що перебувають в ідентичних природно-економічних умо­вах, але мають різну спеціалізацію, відрізнятимуться за набором названих галузей, оскільки, як відомо, окремі тваринницькі і рослинницькі виробництва є конкуруючими за необхідними для їх функціонування ресурсами.

Тому, наприклад, у свиновідгодівельних спецгоспах птахівництво може роз­виватися лише як підсобна галузь для задоволення внутрішньогосподарських потреб, і навпаки, у птахоспеціалізованих господарствах свинарство взагалі від­сутнє або ж розвивається як підсобна галузь.

У скотовідгодівельних підприємствах не розвивають товарного молочного скотарства, а в господарствах, що спеціалізуються на виробництві вовни і м’яса овець, ця галузь є додатковою. Господарства не розвивають однаковою мірою і ті рослинницькі галузі, які вимагають нині великих витрат ручної праці і в яких технологічні цикли виробництва їх продукції збігаються.