1. Капіталовкладення підприємств

Серед усіх напрямів інвестиційної діяльності провідне місце займа­ють капітальні інвестиції в основні засоби — капіталовкладення.

Капітальні вкладення аграрних і переробних підприємств — це витрати на будівництво нових переробних підприємств, тваринницьких комплексів, бу­дівель, споруд, переробних виробництв, їх розширення і реконструкцію, при­дбання техніки, обладнання, інвентарю, закладку багаторічних культурних на­саджень і їх вирощування, формування основного стада, на меліорацію землі й охорону довкілля .

Як бачимо, за допомогою капіталовкладень відтворюються на простій і роз­ширеній основі головні засоби виробництва, отже, створюється матеріальна ба­за для підвищення продуктивності живої праці на підґрунті впровадження ком­плексної механізації й автоматизації виробництва. Завдяки капіталовкладенням реалізуються досконаліші форми суспільної організації виробництва: його спе­ціалізація, кооперування і комбінування.

Залежно від функціонально-цільового призначення розрізняють виробничі і невиробничі капіталовкладення.

Виробничі капіталовкладення — це вкладення на відтворення і розширен­ня основних виробничих засобів.

Невиробничі капіталовкладення — це витрати на житлове, комунальне, побутове, культурно-просвітницьке будівництво. В національній економіці ос­новну частку становлять виробничі капіталовкладення.

Розрізняють також валові капіталовкладення і чисті капіталовкладення.

Валові капіталовкладення — це витрати коштів (вкладання капіталу) на просте і розширене відтворення основних засобів.

Чисті капіталовкладення — це витрати коштів (вкладання капіталу) в розширене відтворення даних засобів. Кількісно чисті капіталовкладення ви­значають як різницю між валовими капіталовкладеннями і нарахованою амор­тизацією за певний період. Вони можуть мати додатне значення, дорівнювати нулю або набувати від’ємне значення.

Економічне зростання підприємств відбувається тоді, коли чисті капіталовк­ладення мають додатне значення, оскільки за цих умов здійснюється розширене відтворення основних засобів. Чим більше це значення, тим за однакових інших умов підприємство швидше зміцнює свою матеріально-технічну базу, здійснює технічне переозброєння виробництва.

За нульового значення чистих капіталовкладень підприємство лише спро­можне здійснювати просте відтворення, а за від’ємного — знижується виробни­чий потенціал підприємства (воно «проїдає» свої ресурси), втрачається можли­вість здійснювати навіть просте відтворення.

Для глибшого розуміння сутності капіталовкладень розглянемо їх окремі напрями і структуру. Акцентуємо увагу на трактуванні таких напрямів вкла­день, як нове будівництво, розширення підприємств, їх реконструкція і моде­рнізація.

До нового будівництва виносять будівництво підприємств (переробних, птахофабрик, бройлерних фабрик, ското- і свиновідгодівельних комплексів, те­пличних комбінатів), будівель, споруд, що здійснюється відповідно до затвер­джених проектів на нових майданчиках.

Розширення підприємств відбувається завдяки введенню наступних черг уже діючого підприємства, наприклад, будівництво нових будівель для утри­мання продуктивних тварин і молодняку з метою розширення потужності тваринницького комплексу, будівництво нових теплиць в уже функціоную­чому тепличному комбінаті, розширення діючих цехів основного виробницт­ва переробного підприємства для переробки сільськогосподарської продукції тощо.

Реконструкція і модернізація підприємств здійснюються без будівництва нових і розширення діючих об’єктів. Головна мета цього напряму капіталовк­ладень — заміна фізично і морально застарілих техніки й обладнання, впрова­дження комплексної механізації й автоматизації виробництва, що забезпечують підвищення продуктивності праці, вищу конкурентоспроможність продукції і прибутковість виробництва.

Розширення, реконструкція і модернізація підприємств мають певні перева­ги, оскільки вимагають менших капіталовкладень на одиницю додаткової по­тужності завдяки зниженню частки (або повної відсутності) будівельно- монтажних робіт, скороченню витрат на підготовчі роботи (дорожнє будівницт­во, освоєння території тощо).

Важливо також і те, що значно швидше вводяться в дію додаткові потужнос­ті. Це скорочує строки окупності капіталовкладень, тобто забезпечується раціо­нальніше їх використання.

Розрізняють три види структури капіталовкладень: відтворювальну, техно­логічну і галузеву,

Відтворювальна структура капіталовкладень характеризується відсотко­вим співвідношенням окремих напрямів виробничих капіталовкладень (на при- дання обладнання, устаткування, тракторів та іншої техніки, будівництво й об­ладнання тваринницьких приміщень, електрифікацію виробництва, на закла­дання садів, виноградників, меліорацію тощо) в загальній їх сумі. Вона повинна відповідати потребам виробництва і забезпечувати пропорційний розвиток га­лузей на кожному підприємстві, раціональне співвідношення між структурними елементами основних виробничих засобів.

У капітальному будівництві важливе значення має технологічна структура вкладень як відсоткове співвідношення вартості будівельно-монтажних робіт, устаткування, інвентарю і проектно-пошукових робіт у загальній сумі цих ви­трат. За інших однакових умов ефективнішими є ті проекти, в яких більша час­тка активних капіталовкладень — устаткування, інструментів та інвентарю. Вдосконалення технологічної структури в цьому напрямі істотно впливає на скорочення строку окупності капіталовкладень і продуктивність основного ви­робничого капіталу.

Важливо витримати раціональну технологічну структуру капіталовкладень у меліорацію, яка представлена відсотковим співвідношенням вкладень у водого­сподарське будівництво, придбання меліоративної техніки і на реконструкцію діючих меліоративних систем. Протягом багатьох років (до 90-х років XX ст.) левова частка капіталовкладень у меліорацію (у межах 75 — 80 %) спрямовува­лась на розширення площі меліорованих земель за рахунок будівництва нових меліоративних систем і зовсім невелика частка вкладень використовувалась на їх якісне поліпшення і реконструкцію.

Це стало однією з головних причин низької ефективності використання зро­шуваних і осушуваних земель у більшості аграрних підприємств і вибуття знач­них їх площ з сільськогосподарського обороту.

Розрізняють також галузеву структуру капіталовкладень, що визначається як частка від ділення капіталовкладень, що спрямовуються в певну галузь, на весь їх обсяг. Цей показник може визначатися в цілому за галузями національ­ної економіки, сферами і галузями АПК. Даний показник має велике значення для оцінки пропорцій розвитку суспільного виробництва в цілому і агропроми­слового виробництва зокрема.

На рівні окремих підприємств показник галузевої структури капіталовкла­день також є досить важливим, але цінність його в аналізі внутрішньогосподар­ських пропорцій дещо знижується через досить високу частку універсальних основних виробничих засобів, що формуються завдяки капіталовкладенням. Особливо це характерно для аграрних підприємств.

У ринкових умовах потрібна адекватна її вимогам інвестиційна політика, по­кликана забезпечувати високу віддачу капіталовкладень. Для цього необхідно збільшувати частку і розмір вкладень на технічне переозброєння і реконструк­цію виробництва за одночасного зменшення їх частки на нове капітальне будів­ництво, не допускати розпорошення капіталовкладень і затягування строків

введення в дію нових об’єктів, орієнтуватися не на кількісні, а на якісні показ­ники капітальних проектів, що забезпечують запровадження енерго- і ресурсо­зберігаючих технологій, більший вихід продукції і прибутку на кожну ОДИНИЦЮ вкладень.