2.4. Підприємництво як сучасна форма господарювання, принципи його здійснення та організаційні форми

У світовій та вітчизняній економічні науці підприємництво розгді- дається як стратегічний фактор розвитку економіки та забезпечення матеріа­льного добробуту населення. В економічній літературі немає єдиного внзщ- чення поняття «підприємництво», проте зауважимо, що розбіжності в погля­дах не істотні, а головне — переважаючою є думкою, що поряд із землею, працею і капіталом підприємництво стає четвертим самостійним фактором виробництва, який дозволяє підприємцеві одержувати надприбуток завдяки реалізації його особливих здібностей в організації виробництва на інновацій- ній основі.

Основні положення, що стосуються сутнісннх і правових аспектів підприєм­ництва, викладені в Господарському кодексі України. Зокрема, в ньому зазнача­ється, що підприємництво — це самостійна, ініціативна на власний ризик гос­подарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підпри­ємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержан­ня прибутку. Зауважимо, що підприємництво — це особливий вид діяльності, якому притаманний певний стиль і тип господарської поведінки, що дозволяє розглядати його як внутрішнє джерело стійкого розвитку суб'єктів господарю­вання.

Для підприємництва характерні такі відмітні ознаки, як самостійність та іні­ціативність у прийнятті рішень, ризикованість діяльності, її інноваційний хара­ктер, прагнення досягти комерційного успіху, гнучкість, пошук нетрадиційних рішень, наполегливість у досягненні поставлених цілей. Завдяки цим ознакам підприємництво є локомотивом суспільного виробництва, бар'єром на шляху до його стагнації. Важливо, що воно передбачає персональну відповідальність за результати господарювання (діяльності).

Характеризуючи підприємництво як особливий вид діяльності, варто пам'я­тати слова И. Шумпетера про те, що функція підприємництва «... створювати нові речі або робити речі, які вже створюються новим (інноваційним) способом».

Крім того, треба пам'ятати і про три складові підприємництва: економічну самостійність, економічну і правову рівноправність та економічну відповідаль­ність.

Підприємництво може бути ефективним за умови, коли воно буде здійсню­ватися за дотримання основних принципів підприємництва, що передбачені Го­сподарським кодексом України: вільний вибір підприємцем видів підприємни­цької діяльності; самостійне формування підприємцем програми діяльності; вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється; залучення мате­ріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів; установлення цін на продукцію та послуги; вільне наймання підприємцем працівників; комерційний розрахунок і власний комерційний ризик; вільне розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, пе-

редбачених законом; самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономіч­ної діяльності.

На думку відомого японського бізнесмена Кадзумі Татеісі, успішна підпри­ємницька діяльність можлива за таких умов: коли компанія має чітке кредо; уз­годжене співвідношення цілей компанії з поведінкою людей (людський фак­тор); здійснюється раціональний розподіл доходів; сформовано корпоративний дух (спільна власність); проводиться політика загальної зацікавленості (відчут­тя спільної причетності); наявні перспективний ринок збуту (нові товари) та оригінальна технологія; забезпечується ефективне керівництво. Кожна з цих наведених передумов успіху підприємництва є важливою, тому їх комплексно­му створенню має бути приділена належна увага.

Необхідними передумовами розвитку ефективного підприємництва є також забезпечення стабільної державної економічної політики, насамперед податко­вого законодавства, невиваженість якого не тільки пригнічує і гальмує розвиток бізнесу, особливо малого, а й викликає соціальне напруження в суспільстві (приклад — «Податковий майдан» 2010 року).

Також стабільна державна економічна політика має бути спрямована на створення у суспільстві позитивного іміджу підприємництва як діяльності, без якої не може успішно розвиватись економіка; на спрощення звітності підпри­ємців малого і середнього бізнесу та процедур реєстрації нових суб'єктів госпо­дарювання; слугувати надійним захистом прав власності, у тому числі інтелек­туальної; гарантувати усім підприємцям незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності рівні права і можливості для залучення та використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інфо­рмаційних, природних та інших ресурсів; сприяти розвитку системи бізнес-шкіл для підготовки і перепідготовки підприємців.

При цьому треба брати до уваги, що в основі підприємництва лежить особи­стий інтерес, тому з погляду формальної логіки підприємницьку діяльність є підстави розглядати як суперечність між особистим інтересом підприємця (його збагаченням) та інтересами суспільства — примноженням його багатства. Узго­дження інтересів підприємця і суспільства в умовах поглибленого поділу праці досягається завдяки неминучості задоволення суспільних потреб через задово­лення власних потреб (інтересів).

Згідно з Господарським кодексом України підприємництво в нашій державі може здійснюватися в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця. Зокрема, такими організаційними формами можуть бути од­ноосібне володіння, партнерство (товариство з обмеженою відповідальністю, по­вне товариство, товариство з додатковою відповідальністю, командитне товарист­во) та акціонерні підприємства (корпорації), холдинги, різного роду об'єднання.

В агропромисловому комплексі крім цих організаційних форм підприємниц­тва функціонують фермерські господарства, приватні підприємства, виробничі кооперативи. Специфікою сільського господарства є те, що тут діють мільйони особистих селянських господарства, які не зареєстровані як підприємці, але їх діяльність часто зорієнтована не лише на задоволення власних потреб у продук­тах харчування, а й на виробництво та продаж.

Відповідно до зазначених організаційних форм підприємництва є підстави для висновку, що підприємницька діяльність може здійснюватися в індивідуа­льній і колективній формах.

За індивідуальної форми підприємництва підприємець є одночасно і власни­ком, а також те, що започатковується вона фізичними особами, вільними в установленні своїх прав і обов'язків, але гармонізованими з вимогами чинного законодавства.

Колективна форма підприємництва здійснюється за більш жорстких умов у межах тих завдань і повноважень, що містяться у засновницьких документах і статутах суб'єктів господарювання.

У світовій науці виокремлюють так зване корпоративне підприємництво, специфічними ознаками якого є великі масштаби бізнесу, диверсифікація дія­льності й нерідко — її глобалізація.

Слід зазначити, що згадані узагальнені форми підприємництва (особисте во­лодіння, партнерство, акціонерні компанії) не є альтернативами одна одній. Во­ни доповнюють одна одну, оскільки мають свої, лише їм притаманні переваги. Скажімо, перевагою одноосібного бізнесу є мобільність в управлінні, партнерс­тва — можливість об'єднати дрібні капітали, акціонерних підприємств (корпо­рацій) — широко залучати капітал із зовнішніх джерел за обмеженої відповіда­льності акціонерів — лише своїми акціями.

Розвиток всередині великих корпорацій підприємництва дістав назву інтра- пренерство. Воно розглядається як специфічна форма внутрішньофірмового підприємництва, спрямована на подолання перешкод на шляху динамічного розвитку підприємства (компанії).

Набули поширення такі форми інтрапренерства, як створення різноманітних внутрішньокорпоративних венчурних підрозділів, запровадження в штат посад менеджерів із широкими повноваженнями і наскрізними інноваційними функ­ціями, неформальне виокремлення інтрапренерів із додатковими повноважен­нями за підтримки з боку вищого менеджменту.

Як засвідчує досвід провідних компаній, інтрапренерство може ефективно розвиватись за умови заохочення і підтримки нових ідей, добровільної участі в здійсненні нових проектів, орієнтації на перспективу, підтримки керівництвом і забезпеченості ресурсами.