2.3 Художньо-виражальні властивості прикметника

Художній стиль любить і використовує в дуже великій мірі означення, роблячи їх засобом експресивного забарвлення мови. В художній мові означення часто набувають особливих функцій, переростаючи в яскраві епітети.

Образність мовлення є невід’ємною ознакою стилістики, особливо художнього стилю. Образність виявляється в передачі загального поняття через словесний образ, що є емоційним сприйняттям дійсності.

Словесний образ – це таке поєднання й вживання слів і словосполучень, при якому вони виражають більше, ніж безпосередньо означають, підсилюючись, увиразнюючись додатковими смисловими й емоційно-експресивними відтінками. Словесний образ створюється на основі вживання слів і словосполучень, що мають назву троп. Тропи вживаються майже в усіх стилях мовлення, та найчастіше – в художньому стилі. До тропів належать порівняння, епітети тощо.

Порівняння – це троп, побудований на зіставленні двох явищ, предметів, фактів для пояснення одного з них за допомогою іншого. Стилістична роль порівнянь полягає у виділенні якоїсь особливості предмета чи явища, яка виступає дуже яскраво в того предмета, з яким порівнюється дане явище. Порівнюватися може все – живе й неживе, фізичне й психічне, конкретне й абстрактне. Важливу роль в цьому відіграють і прикметники, які можна зустріти в кожному із тропів:

Низько в небі стримить, як золотий серп, пізній місяць… Через його спотикаються хмаринки, прудкі й ворухливі, як рибки. Біжать вони кудись отарами й табунами, розгойдуючи по землі хвостатими тінями.(С.Васильченко)

Непорушно й струнко стоять стіною смереки. Біла поверхня землі ледь помітно дихає, ніби груди заснулої людини. (У.Самчук)

В усній народній творчості поширені заперечні порівняння:

Ой, у святую неділеньку Рано-пораненьку Не сизії тумани уставали, Не буйнії вітри повівали, Не чорнії хмари наступали, Не дрібнії дощі накрапали, Коли три брати із города Азова, З турецької бусурменської Великої неволі утікали… (Народна пісня)

Епітет – слово, що образно означає предмет або дію, підкреслює характерну властивість певного явища чи поняття. Стилістична функція епітетів полягає в тому, що вони дають змогу показати предмет зображення з несподіваного боку, індивідуалізують якусь ознаку, викликають певне ставлення до зображуваного:

Я дивлюся на наше велелюдне зібрання, і на душі світло та радісно, як то не часто буває, коли здійснюється, нарешті, давня й велика мрія всього життя. Та водночас не полишає й присмак ще й якоїсь сумоти: і чому ж бо саме нам, українцям, національне єднання віддаровується долею так нечасто, навіть не кожному з наших поколінь? Кому завдячуємо цим – безликій, невблаганній силі під назвою Історія чи таки ж і самим собі? (І.Драч)

Тоді ж камінною міццю наллється на Святоюрській бароковій скелі Кінь і Верхівець. У язик зла впевнено вцілить твердий спис – рука нашої землі, вознесена над падоллям сліз. Звідси, з тріумфальної висоти, манливі обрії розбігатимуться, як кола на плесі, Повернемося до себе, сліпі і погублені, діткнувши пальцями всіх ран, увіруємо в себе – у незнищимий Дух. (І.Калинець). Літо збігло, як день, і з невлежаного туману вийшов синьоокий золоточубий вересень. (М.Стельмах) [10, с. 98].

Описові стилі відзначаються особливим багатством яскраво виявлених означень. Ампліфікування їх уже в значній мірі і створює риси описовості: І справді, на небі не було ні плямочки, ні смужечки: чисте, високе, глибоке! (П.Мирний); Високого зросту, станкий, бравий, широкоплечий, як з заліза збитий, а до того ще й меткий, як заєць, співун, говорун… Хороший з лиця, повновидий, рум’янець на всю щоку, з чорними, веселими очима, з гарним усом, він був перший красень на селі… (П.Мирний)

Фольклорний стиль насичений своїми, своєрідними означеннями - постійними епітетами, традиційними, широко вживаними в усній народній мові: Де ж ті люди, де ж ті добрі, що серце збиралось з ними жити, їх любити. (Т.Шевченко); Ось знову весна – красна (П.Мирний); Славне військо, як той мак червоний (М.Вовчок); І хороший був: повновидий, чорнобривий, чорновусий (М.Вовчок); Зацвіли вишні – прокувала сива зозуля (М.Вовчок); Послався зелений барвінок (М.Вовчок)

У фольклорі: Ой ти, козаче, зелений барвінку (А.Метлинський); Гнеться явор зелененький (А.Метлинський); Вилинула б з-під калини, як сива зозуля (П.Чубинський)

Якщо звертатися до мови поезії, до художнього стилю, то тут також можна в широкому аспекті прослідкувати прикметникові особливості та варіації. Мова поезії - багатоаспектний об’єкт дослідження. В українській лінгвостилістиці виокремлюються різні напрямки вивчення мови поезії як системи. Особливістю сучасної лінгвостилістичної теорії є встановлення й опис конструктивних ознак поетичної мови, виявлення зв’язку між одиницями поетичної мови і національною мовною картиною світу. Словник, фразеологія, синтаксис поетичної мови, так само як і традиційні тропеїчні засоби, вивчаються на матеріалі різних індивідуальних стилів. До аналізу останніх застосовуються текстовий, лексико-семантичний, функціонально-стилістичний підходи. Водночас вони не заперечують можливості дослідження окремих структурно-семантичних явищ, вивчення лексико-словотвірних, лексико-стилістичних одиниць на великому масиві текстів, які охоплюють значний часовий відтинок. Зокрема, дослідники поетичної мови (С.Я. Єрмоленко, Л.О. Пустовіт, В.С. Калашник, Л.Г. Савченко, Л.О.Ставицька, Н.М. Сологуб, Г.М. Сюта, Т.М. Берест, Т.П. Беценко, Н.О. Данилюк, Л.П.Рожило та ін.) зосереджують увагу на структурі слова та лексико-синтаксичній сполучуваності, виявляють індивідуально-авторські особливості у слововживанні, аналізують традиційний словник і поетичні неологізми. При цьому закономірно враховується естетична функція мови: «Саме художня сфера функціонування мови є творчою лабораторією не тільки використання та естетичної трансформації наявних у мовній системі засобів, але й творення нових виражальних засобів».

Одним із виражальних стилістичних засобів є складні прикметники у ролі епітетів. Вони становлять необхідний компонент поетичної мови, а через неї - загального словника літературної мови.

Складні прикметники є об’єктом вивчення щодо їх морфемного складу, словотвірної структури, семантики. У працях М.Т. Доленко («Складні прикметники в сучасній українській літературній мові», 1953) та інших знаходимо детальну характеристику складних слів, зокрема й складних прикметників, класифікацію їх стилістичних функцій.

Аналізуючи семантику, структуру та функції складних прикметників в українській поезії, слід оперувати поняттями «складні прикметники», «прикметникові композити», «прикметники-композити». Поняття «композит» в українському мовознавстві сприймається у вузькому і широкому розумінні. У вузькому розумінні композит (від лат. сompositus - складений, складний) -«похідне складне слово, утворене способом осново складання». При цьому виділяються і юкстапозити, під якими розуміють кількаосновні складні слова, утворені шляхом складання слів. У широкому розумінні композити - це складні слова, «утворені з двох або кількох слів, основ чи коренів, об’єднаних в одну лексичну одиницю, яка набула формально-граматичних і семантичних ознак окремого слова». Оскільки серед складних слів переважають композити (як зазначає Н.Ф. Клименко, за даними сучасних словників української мови композитів близько 10 тисяч, тоді як юкстапозитів близько тисячі), а також зважаючи на широке розуміння цього поняття і на відносну кількісну перевагу композитів у поетичних текстах, ми використовуємо в дослідженні термін «композит» як синонім до «складне слово».

Складні прикметники поетичної мови не були об’єктом самостійного дослідження в лінгвостилістиці, хоч принагідно про їхні виражальні можливості йдеться у працях В. С. Ващенка, О. Є. Воронової, Т. С. Глєбової, О. М. Дзівак, В. П. Дятчук, С. Я. Єрмоленко, Л. О. Пустовіт, Н. М. Сологуб, Р. Зорівчак, А. П. Критенка, П. І. Палько, З. М. Петрової, Л. П. Рожило, Л. Г. Савченко, О. М. Сидоренко, Н. Г. Сидяченко, Л. О. Ставицької та інших [ 11 ].

Образність мовлення є невід’ємною ознакою стилістики, а саме художнього стилю. Образність виявляється в передачі загального поняття через словесний образ, що є емоційним сприйняттям дійсності.

Словесний образ – це таке поєднання й вживання слів і словосполучень, при якому вони виражають більше, ніж безпосередньо означають, підсилюючись, увиразнюючись додатковими смисловими й емоційно-експресивними відтінками. Словесний образ створюється на основі вживання слів і словосполучень, що мають назву троп. Тропи вживаються майже в усіх стилях мовлення, та найчастіше – в художньому стилі. До тропів належать порівняння, епітети, метафори, метонімії, синекдохи тощо.

Синоніми (гр.. sunonymos «однойменний») – слова, близькі за значенням і різні за звучанням; тобто вони відрізняються семантичними відтінками, стилістичним забарвленням або обома цими ознаками. Погляд стилістики на синонімію істотно відрізняється від погляду інших мовознавчих дисциплін. Коли б у мові не було синонімів, то не було б ні стилістичних значень, ні стилю взагалі як такого. Стилістиці властива багато видів синонімії, серед них і лексична (любий, милий) [ 5, с. 56]. Декілька синонімів, що мають одне спільне значення, називаються синонімічним рядом. Ряд має одне стрижневе, опорне слово, що виражає найзагальніше значення й не має стилістичних відтінків. Воно ще називається семантичною домінантою і об'єднує навколо себе інші стилістично забарвлені синоніми, наприклад: стійкий - міцний, непохитний (дуже стійкий); безжалісний - безсердечний (нечутливий до чужого болю), жорстокий (дуже безжалісний); пахучий -запашний, духмяний, ароматний. Українська мова має розгалужену синоніміку, що свідчить про повнокровний розвиток мови й багатство її виражальних засобів. Джерелами формування синоніміки є різні стилістичні шари лексики. У синонімічних рядах сходяться слова книжні й розмовні, давні й сучасні, власні й запозичені, термінологічні та образні, фольклорні й літературні: сільськогосподарський - аграрний; гарний - ловкий - файний, віщий - пророчий.

Лексичні синоніми є найвиразнішими й найпоширенішими образними засобами мови. З їхньою допомогою у мовленні можна не тільки уникнути неприємного повтору одних і тих самих слів, а й точніше передати інформацію, бо є можливість передати відтінки думки, уточнити деталі, ознаки, властивості. На прикладах лише самого прикметника це вже досконало видно [7 ].

Також поширеними в стилістичних особливостях прикметника є антоніми. Антоніми – слова, що називають протилежні за змістом поняття. При визначенні антонімічності слів обов’язковою умовою є логіко-семантична співвіднесеність позначуваних ними понять. Сюди належать слова, що позначають якості (привабливий неприємний, гарний - поганий), час (минулий - майбутній), різноманітні дії й стани (радісний - журливий). В антонімічних стосунках слова можуть перебувати й тоді, коли одне з них є нейтральною назвою, а друге - емоційно забарвленою: новий (міністр) -новоспечений (міністр).

Слова з конкретним значенням, як правило, антонімів не мають: гітарний, заводський, засівальник. Антонімія пов’язана з полісемією: багатозначне слово може мати кілька антонімічних відповідників - на кожне значення або на частину їх. Скажімо, прикметник зелений на своє пряме значення «один з основних кольорів спектра, середній між жовтим та блакитним» антонімічного відповідника не має; у розумінні « недостиглий» антонімами до зелений є стиглий, спілий, достиглий (зелене яблуко – стигле яблуко); у значенні «той, якому не вистачає життєвого досвіду» має антонімом досвідчений (зелений початківець – досвідчений фахівець [ 5, с. 64].