І розділ прикметник як частина мови

Перш ніж говорити про ознаки прикметника, слід визначити, що ж собою являє сам термін «прикметник».

Існує безліч визначень даної частини мови: так, В.О. Горпинич у своєму підручнику «Морфологія української мови» визначає прикметник: частина мови з атрибутивною та предикативною функціями, яка має категорійне значення непроцесуальної ознаки предмета, вираженої синтаксичними категоріями роду, числа, відмінка, категорією членності/нечленності й суфіксами [1, с. 89]. За підручником Шкуратяни Н.Г., Шевчук С.В. «Сучасна українська літературна мова» прикметник має більш спрощене визначення - повнозначна змінна частина мови, що виражає ознаку предмета, оформляючи її змінними формами роду, числа, відмінка [2, с. 405]. Варіантів визначення - безліч, але всі вони мають спільне наповнення, те, що об’єднує їхню сутність. Під цією сутністю розуміють певну характеристику, особливість предмета, властиву чи приписувану йому, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка, відповідає на питання який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї?

Наприклад: сміливий, щаслива, зелене, Любине, батькова, братове.

Отже, прикметники - це різновид повнозначних слів, які виражають, називають ознаки, якості людей, тварин, речей, явищ. Найчастіше прикметники використовуються у «звичайному» (базовому) ступені порівняння, виражаючи найстабільніші, усталені, водночас і розрізнювальні, індивідуальні властивості предметів. Такою семантичною ознакою один суб’єкт, об’єкт чи обставина відрізняється від усіх інших: чорний, білий, зелений тощо. Своєрідною є також морфологічна сутність прикметників, їх закінчення в кожному відмінку, роді, в обох числах (однині і множині): веселий, весела, веселого, веселі.

Зміст усіх трьох семантичних груп [додаток Б] прикметників - відносних (їх у мові найбільше), якісних і присвійних - незмірно широкий. Від більшості іменників можна утворити прикметник: книга - книжний, озеро — озерний, радість - радісний, синь — синій, робота – робочий, щастя – щасливий [5, с. 107].

Прикметники за значенням поділяються на такі розряди: якісні, що виражають ознаки предметів безпосередньо власним лексичним значенням: сумна пісня, яскрава особистість; відносні, що позначають ознаку предмета не безпосередньо, а через відношення його до іншого предмета, явища, дій: вступний тест, прикордонний пост; присвійні, що виражають належність предмета певній істоті: материн рушник, Мартин зошит [2, с. 407].

Вживаючись у переносному значенні, відносні та присвійні прикметники можуть переходити в розряд якісних. Наприклад: золотий ланцюжок (відносний) - золота душа (якісний); срібний перстень (відносний) - срібний голос (якісний); лебединий пух (відносний) - лебедина пісня (якісний); зміїна отрута (присвійний) - зміїний характер (якісний).

Оскільки якісні прикметники виражають ознаки, що можуть виявлятися більшою чи меншою мірою, вони мають ступені порівняння: вищий і найвищий. Кожен зі ступенів має дві форми: просту і складену. Вищий ступінь порівняння вказує, що в одному предметі ознака виявляється більшою мірою, ніж в іншому. Проста форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою суфіксів -іш, -ш: добрий - добріший, милий - миліший, довгий -довший, міцний - міцніший.

У деяких прикметниках при цьому можуть випадати суфікси -к-, -ок-, -ек-: тонкий - тонший, глибокий - глибший, далекий - дальший.

При додаванні суфікса -ш- можуть виникати звукові сполуки, які на письмі позначаються буквами жч і щ. Буква щ пишеться у прикметниках: вищий, товщий (товстіший), кращий. Буквосполучення жч пишеться у прикметниках: ближчий, важчий, вужчий, дорожчий, дужчий, нижчий, тяжчий.

Складена форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника слів більш, менш:

яскравий - більш яскравий, швидкий - менш швидкий.

Найвищий ступінь порівняння вказує, що ознака виявляється найбільшою мірою. Проста форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника вищого ступеня префікса най-: дорожчий - найдорожчий, міцніший - найміцніший. Значення найвищого ступеня порівняння можна посилити префіксами як-, що-: якнайдорожчий, щонайменший. Складена форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника слів найбільш, найменш, а також додаванням до прикметника вищого ступеня слів від усіх (за всіх), над усе: тривожний - найбільш тривожний, тривожніший над усе[ 6 ].

Присвійні прикметники утворюються від назв людей і тварин. Від іменників 1-ої відміни - назв людей - присвійні прикметники творяться за допомогою суфікса -ин, причому кінцеві приголосні твірної основи [г], [к], [х] чергуються з [ж], [ч], [ш]: сестра - сестрин, баба - бабин, Ольга - Ольжин, тітка - тітчин, Солоха - Солошин. Якщо твірна основа закінчується на [j], маємо суфікс -ін (на письмі -їн): Лідія — Лідіїн, Євдокія — Євдокіїн. Від іменників 2-ої відміни присвійні прикметники творяться за допомогою суфікса -ів (-їв), який чергується з -ов, -ев (-єв): якщо прикметник утворено від іменника твердої групи, то відбувається чергування -ів/-ов: дядько - дядьків, дядькового; якщо прикметник утворено від іменника м’якої чи мішаної групи, то відбувається чергування -ів (-їв)/ —ев (-єв): Андрій - Андріїв, Андрієвого; лікар - лікарів, лікаревого [5, с. 124].

Більшість прикметників української мови функціонує у повній (змінній) формі, і лише незначна кількість прикметників чоловічого роду поряд із загальновживаною повною має коротку (незмінну) форму: ясен, дрібен, зелен, повен, славен, красен, винен, потрібен, певен, годен, ладен, рад та ін. Прикметники у короткій формі мають нульове закінчення. Повні форми прикметників існують у двох різновидах: стягненій і нестягненій формах. Нестягнені форми прикметників (лише жіночого і середнього роду) можливі у називному та знахідному відмінках однини і множини: гарная, гарнеє, гарнії; синяя, синєє, синії. Вони здебільшого трапляються в народній творчості та поезії. Стягнені форми є загальновживаними : гарна, гарне, гарні. Стягнені і нестягнені форми прикметників жіночого і середнього роду відрізняються закінченнями: у нестягненій формі -ая, (-яя), -еє (-єє), -її (-її); у стягненій - -а(я), -е(-є), -і(-ї) [6 ].

Під час написання прикметників трапляються значні труднощі, пов’язані зі специфікою вимови, словотвору і формотворення. До них належать: написання прикметникових префіксів пре- (предобрий, пречудовий) зі значенням «дуже», без- (безпорадний, безкрилий), що означає відсутність чогось і завжди пишеться однаково, незалежно від характеру наступних звуків. Написання суфіксів -ськ- (-цьк-, -зьк-), -епьк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк- із м’яким знаком. Збереження буквосполучень ст, нт перед суфіксом -ськ- (незважаючи на те, що у вимові похідного слова відбувається спрощення (студент - студентський [студен'с'кий], фашист - фашистський [фашис'кий]). Злиття двох звуків в один внаслідок утворення прикметників від основ, що закінчуються на г, ж, з; к, ч, ц; х, ш, с, за допомогою суфікса -ськ- із записом, що відповідає вимові: варяг, Збараж, Кавказ + -ськ- = варязький, збаразький, кавказький; козак, ткач, Вінниця + -ськ- = козацький, ткацький, вінницький; Чорнухи, Золотоноша, Одеса + -ськ- = чорнуський, золоніський, одеський. Kінцеві букви основ д і т, внаслідок утворення прикметників за допомогою суфікса -ськ-, незважаючи на злиття у вимові, зберігаються в написанні: завод + -ськ- - заводський, хоч [заводз'кий]; пірат + -ськ- - піратський, хоч [пірац'кий]. Написання -ичн- після букв «дев’ятки» - д, п, з, ц, с, ж, ч, г, р (методичний, сферичний, класичний) та -ічн- після інших букв (економічний, органічний, монархічний). Написання -ов- у прикметниках, твірна основа яких закінчується на твердий приголосний, крім [ж], [ч], [ш]: степ - степовий, тип - типовий, та в інших прикметниках із наголосом на закінченні: крайовий, больовий, січовий та -ев- у прикметниках із наголосом на основі: січневий, рожевий. Написання -єв- у прикметниках із наголосом на основі, твірна основа яких закінчується на [її] (радієвий) або подовжений м'який приголосний (миттєвий). Якщо слово має подвійний наголос, то можливе й подвійне написання: життєвий - життьовий. Написання -нн- у прикметниках, утворених від твірної основи з кінцевим –н (-н’) за допомогою суфікса -н- (туман - туманний, день - денний), та у прикметниках із наголошеними суфіксами -енн-, -анн- (-янн-), що вказують на збільшену ознаку (страшенний) або на неможливість дії (нескінченний, нездоланний, незрівнянний). В інших прикметниках із суфіксами -н-, -ан- (-ян-), -ин- (-їн-) пишеться одне н: хатній, весняний, совиний. Написання складних прикметників, утворених від словосполучення (залежних одне від одного слів), разом (п'ять років – п'ятирічний, все осягнути – всеосяжний), а утворених від незалежних одне від одного слів (аграрний і промисловий – аграрно-промисловий), в тому числі таких, що вказують на відтінки кольору (темно-синій) і смаку (кисло-солодкий), - через дефіс. Винятки: жовтогарячий, червоногарячий [7 ].

Такі важливі ознаки та особливості творення надають прикметнику багато функціональних можливостей.