Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

Факультет філології та журналістики

Кафедра української мови та української літератури

Стилістичні потенції прикметника Курсова робота

Курсова робота (проект) захищена «____» _____201__р. з оцінкою ________________ _________________________ (підпис наукового керівника)

Виконала: студентка ІІІ курсу, групи У-31 Тимченко Наталія Олександрівна Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови та української літератури Педченко Світлана Олександрівна Полтава 2012

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. прикметник як частина мови…………………………6

РОЗДІЛ 2. СТИЛІСТИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ПРИКМЕТНИКА

1. ПОНЯТТЯ СТИЛІСТИКИ………………………………………. 11

2. стилістичні ОСОБЛИВОСТІ МОРФОЛОГІЧНИХ ОЗНАК ПРИКМЕТНИКА………………………………………………… 13

3. ХУДОЖНЬО-ВИРАЖАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ ПРИКМЕТНИКА………………………………………………… 18

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………26

ДОДАТКИ………………………………………………………………………27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………36

Вступ

Особистісна сутність людини, її фізіологічна й духовна індивідуальність, винятковість, неповторність і окремішність усього живого й неживого в природі, усіх пізнаних людиною істот і предметів створюється певною сукупністю тих якостей, ознак, які властиві будь-кому й будь-чому. Серед них розрізняють постійні ознаки (у прикметниках).

Зміст усіх трьох семантичних груп прикметників - відносних (їх у мові найбільше), якісних і присвійних - незмірно широкий. Від більшості іменників можна утворити прикметник: книга - книжний, озеро - озерний, радість - радісний, синь - синій.

Стилістична наснага й важливість прикметників особливо очевидні й тоді, коли вони: створюють у реченні групу однорідних членів: Безлюдна, безводна, безлісна земля розлягається навкруги (О. Гончар); вживаються тропеїчно, передусім метафорично, через що стають засобом художньо-образного вислову; це зазвичай епітети, які бувають відносними і якісними, невідокремленими і відокремленими: На галяві озерце - кришталеве люстерце (Т. Коломієць); Звичайна хмара, сіра і осіння, пропише раптом барви золоті (Л. Костенко); Любили один одного, щасливі, просвітлілі й сумні (М. Стельмах); Пахло медом, і здавалось, що це шумить весняний молодий дощик, запашний і веселий (С. Васильченко).

Досить поширеним в усіх стилях мови, особливо в розмовно-побутовому, є процес термінологізації прикметників, переважно якісних. Прикметник у таких назвах вказує на власне якісну ознаку предмета, яка могла б сприйматися з різним ступенем вияву (вищого й найвищого), але сприймається як ознака постійна, стандартна, відносна. Це також досягається тим, що такий прикметник у сполученні з іменником усталився на другому місці в сполученні слів: полин гіркий (назва), порічки червоні, синюха блакитна.

Від складних прикметників (яскраво-червоний, південно-східний, західноукраїнський, українсько-німецько-французький) форми вищого й найвищого ступенів утворюються тоді, коли основи складного прикметника належать до якісних прикметників (яскраво-червоніший, яскраво-найчервоніший); ступені порівняння не утворюються від відносних чи присвійних прикметників: народногосподарський, загальнонародний, шестиповерховий, самодержавний. Форми самодіяльніший, найсамодіяльніший; зелено-біліший, білішо-зелений є напівнормативними і вживаються переважно в розмовно-побутовому мовленні.

Зовсім неможливі ступені порівняння від тих складних прикметників, які утворилися від двох відносних: громадсько-політичний діяч, ранньовесняна городина. Основна стилістична вимога до таких прикметників полягає в тому, щоб використовувати їх вдумливо і з урахуванням мовленнєвих умов стилю. Складні прикметники найактивніше побутують у книжних стилях мови.

Помітною є стилістична своєрідність обох форм вищого й найвищого ступенів порівняння прикметників: сильніший і більш сильний (форми вищого ступеня), найсильніший і найбільш сильний (форми найвищого ступеня). Прості однослівні (синтетичні) форми вищого й найвищого ступенів порівняння економніші, історично традиційні, давні, вони використовуються в усіх стилях мови, особливо в розмовно-побутовому і художньому: Стає для мене ширшим синій обрій (Т. Коломієць); Ольга була вища, ніж я пам’ятав. Вона стала наче старша (Ю. Смолич); Обніміте ж, брати мої, найменшого брата (Т. Шевченко). Натомість складені (двослівні, аналітичні) форми вищого й найвищого ступенів порівняння прикметників хоча й побутують в усіх стилях мови, все ж природніші для книжних стилів, особливо наукового й офіційно-ділового. Кожне висловлювання в них має бути точним, тому синтетичні форми ступенів порівняння прикметників менш нейтральні, більш емоційні, ніж паралельні їм аналітичні форми, позначені відтінком книжності. Важливим є також інтонування прикметника в реченні, виділення його логічним наголосом. Цим актуалізується лексичне значення прикметника, а на цій основі також і його стилістична вагомість.

Актуальність нашої роботи визначається тим, що вона - досліджувана не в повному обсязі.

Над даною темою працювали О.О. Потебня, В.О. Горпинич, О.Д. Пономарів. Також не менш важливою є стаття П.С. Дудика «Стилістична спроможність прикметників», що розміщена у підручнику «Стилістика української мови».

Але в тих загальних дослідженнях, що вже існують, мало висвітлена ця тема, вивчена не в усіх аспектах.

Мета нашого дослідження - з’ясувати особливість та роль прикметника у стилістиці. Для реалізації цієї мети необхідно розв'язати такі завдання:

1. дослідити значення та сутність прикметника в українській мові;

2. окреслити основні поняття стилістики;

3. визначити стилістичну роль прикметників;

Об'єктом роботи є прикметники сучасної української літературної мови.

Предмет дослідження – визначити специфіка функціювання прикметників в різних стилістичних умовах.

Наукова новизна роботи визначається необхідністю узагальнити здобуті знання про стилістику та морфологію, а саме, прикметник.

Практичне значення роботи полягає у тому, що її матеріали і висновки можна буде використати на уроках української мови в школах різних типів.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаної літератури, що налічує 21 джерело.