Тема 9. Суб’єктивна сторона злочину: поняття, ознаки та значення.

Заняття 1.

1. Поняття, ознаки, зміст та значення суб’єктивної сторони злочину.

2. Суб’єктивна сторона складу злочину: поняття, ознаки та значення..

3. Співвідношення суб’єктивної сторони злочину і суб’єктивної сторони складу злочину.

4. Поняття і значення вини. Форми вини.

3. Умисел, його ознаки та види.

4. Мотив і мета (ціль) злочину.

Завдання для самостійної роботи студентів.

1. Звернутися до навчальної дисципліни “Теорія держави і права” та відновити зміст понять “суб’єктивна сторона правопорушення”, “суб’єктивна сторона складу правопорушення”.

2. Законспектувати ст.ст. 23 – 24 КК України.

Задача 1. 23 травня 2007 року Борисов прийшов на квартиру своєї знайомої Кушнір, де через ревнощі почав сварку, декілька разів вдарив її в обличчя, погрожував вбивством, нецензурно лаявся. Кушнір вдалося виштовхнути Борисова із квартири і закрити двері. Борисов пішов додому, взяв пістолет ТТ, який зберігав незаконно і повернувся до квартири Кушнір. Побачивши у вікно Борисова, Кушнір разом з п’ятирічною донькою забігла у квартиру своєї сусідки Сичової. Борисов, погрожуючи розправою, став вимагати, щоб Кушнір вийшла о нього “для розмови”, але вона відмовилася. Тоді Борисов тричі вистрелив із пістолета через двері квартири, де знаходилася Кушнір, її донька та сусідка. Кулі, пролетівши через коридор, попали у стіну на висоті 1,5 від полу, але ніхто не постраждав.

Проаналізуйте суб’єктивну сторону суспільно небезпечних дій Борисова та назвіть її ознаки.

Задача 2. Дерев’янко плавав на ставку на автомобільній камері у ставку. До нього підплив Корженко. Дерев’янко сказав йому, що не вміє плавати і прохав не чіпати камеру, але Корженко різко схопився за камеру, яка перевернулася. Корженко випирнув і поплив до берега, а Дерев’янко утонув.

Проаналізуйте суб’єктивну сторону дій Корженка.

Задача 3. 23 серпня 2009 року близько 22 год., підлітки Кривенко, Петренко і Грабовий залізли у сад Дейнеки і почали рвати яблука. Господарка почула шум, взяла мисливську рушницю і вийшла у сад, де побачила підлітків. Дейнека крикнула, щоб вони негайно забиралися із саду, і, бажаючи налякати хлопців, вистрелила з рушниці, ствол якої був направлений вниз, у їх бік. Дріб попав у нижню частину лівої ноги Кривенка, спричинивши йому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я.

Проаналізуйте суб’єктивну сторону дій Дейнеки.

Задача 4. Під час обідньої перерви кілька робітників, серед яких був Сірко, грали у доміно. До них підійшов Кравець і почав втручатися в гру, надаючи поради граючим. Сірко зробив йому зауваження. Тоді Кравець став нецензурно лаятися і запропонував Сірку вийти із приміщення і “розібратися”. Сірко погодився. Коли вони вийшли на двір, Кравець складаним ножем, який відкрив заздалегідь, вдарив Сірка у ліву сторону грудної клітини, чим спричинив проникаюче поранення серця, від якого потерпілий помер.

Проаналізуйте суб’єктивну сторону дій Кравця. Яке значення мають мотив і мета (ціль) злочину?

Реферати, доповіді:

1. Вина як суб’єктивна підстава кримінальної відповідальності.

2. Мотив і ціль злочину та їх значення у кримінальному праві.

Заняття 2.

1. Необережність та її види.

2. Змішана форма вини та її види.

3. Випадок (казус).

4. Помилка, її види та значення для кримінальної відповідальності.

Завдання для самостійної роботи студентів.

1. Законспектувати ст. 25 КК України.

Задача 1. Захаров, майстер виробничого навчання, після закінчення роботи прийшов додому і згадав, що забув знеструмити обладнання майстерні. Він зателефонував черговому по виробничому корпусу і попросив його зайти у приміщення майстерні та виключити рубильник. Черговий пообіцяв зробити це, але забув. В результаті пожежі, яка виникла внаслідок займання електричної проводки, обладнання майстерні було пошкоджено, що спричинило технічному коледжу майнову шкоду в особливо великому розмірі (ч. 1 ст. 270 КК України).

Проаналізуйте суб’єктивну сторону дій Захарова.

Задача 2. 24 грудня 2005 року тракторист Ковтун на тракторі під’їхав до трактора ТДТ-55 і став маневрувати з тим, що штовхаючи його своїм трактором, запустити двигун. У той же час електрик Семенюк виконував дрібний ремонт на тракторі ТДТ-55, стоячи на лівій гусениці. Ковтун став штовхати трактор ТДТ-55, від чого його гусениці почали крутитися і затягнули Семенка у проміжок між кабіною і гусеницею. Від отриманих тілесних ушкоджень потерпілий помер на місці події.

Проаналізуйте суб’єктивну сторону дій Ковтуна.

Задача 3. 31 травня 2010 року на 10 км. перегону Одеса – Роздільна Демченко, який перебував у стані алкогольного сп’яніння, почав стріляти з одноствольної мисливської рушниці 16 калібру, зарядженою кулею, у дверці радіорелейної шафи. В результаті пострілів були пошкоджені засоби сигналізації, що потягло матеріальну шкоду у розмірі 8200 гривень і перебіг руху потягів більш ніж на три години.

Проаналізуйте суб’єктивну сторону дій Демченка.

Задача 4. 10 червня 2007 року Січкарь пішов на берег річки за травою для домашніх тварин. Разом з ним пішли його двоє малолітніх онуків та без дозволу батьків хлопчик Харитонов, віком 5 років. Січкарь заборонив дітям наближатися до річки і став збирати траву. Діти гралися на березі приблизно у 10 метрах від води. Коли Січкарь нарвав трави, від сказав дітям, що треба йти додому, але раптово Харитонов побіг за жабою до крутого берегу, впав з обриву і втонув.

Проаналізуйте суб’єктивну сторону дій Січкаря.

Задача 5. Під час вживання спиртних напоїв у кафе між Бойком А. і Крамаренком виникла сварка, в потім і бійка, яку припинили відвідувачі. Бойко А. прийшов додому і запропонував своєму братові Бойку В. піти помститися Крамаренку. Вони взяли мисливську рушницю і пішли до оселі Крамаренка. Бойко А. залишився на дворі, а Бойко В. зайшов всередину і став шукати Крамаренка. Побачивши у вікні силует людини, Бойко А. вистрелив скрізь вікно і смертельно поранив Бойка В.

Проаналізуйте суб’єктивну сторону дій Бойка А.

Реферати, доповіді:

1. Мотивація поведінки особи при вчиненні необережного злочину.

2. Види необережної форми вини, що непередбачені кримінальним законодавством.

Методичні рекомендації.

Вивчення цієї теми потребує засвоєння понять, які містяться у розділі V КК України. Суб’єктивна сторона злочину – це психічна (внутрішня) діяльність особи, що характеризує ставлення її свідомості і волі до вчинюваного суспільно небезпечного діяння та його наслідків. Іншими словами, суб’єктивна – це внутрішня (прихована, імпліцитна) сутність злочину, яка характеризує волю і детермінує поведінку особи. На відміну від об’єктивної сторони, суб’єктивна сторона визначає процеси, що відбуваються в психіці особи винного. Ознаками суб’єктивної сторони є вина, мотив, мета та емоційний стан, які хоча і тісно пов’язані між собою, однак мають самостійне юридичне значення.

Вина – найважливіша обов’язкова ознака злочину, вона повинна бути встановлена і доведена у кожній кримінальній справі. На відміну від вини, мотив, мета та емоції становлять факультативні ознаки складу злочину, які у передбачених законом випадках можуть виступати ознаками основного або кваліфікованого складів, а також впливати на кримінальну відповідальність як обставини, що обтяжують або пом’якшують покарання.

Відповідно до ст. 23 КК України виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. При цьому вина юридично характеризується своїми сутністю, змістом, формами, видами та ступенем.

Вина має певні юридичні характеристики. У кримінальному праві для аналізу вини, її змісту, застосовуються дві ознаки психіки людини – інтелектуальна та вольова. Інтелектуальна ознака вини – усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру власної поведінки, що охоплює усвідомлення ознак об’єкта злочину та об’єктивної сторони (включаючи час, місце, обстановку, спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину, у випадку, коли ці ознаки включені як конструктивні у склад злочину). При вчиненні кваліфікованого або привілейованого злочину обставини, які його характеризують, також повинні охоплюватись свідомістю особи. При вчиненні злочинів з матеріальним складом свідомістю особи повинні охоплюватись наслідки злочину. Вольова ознака вини – ставлення особи до тих самих обставин, які входять до інтелектуального змісту вини. Кримінальне право визначає вольову сферу особи як бажання чи свідоме припущення або легковажний розрахунок на недопущення чи ненастання суспільно небезпечних наслідків діяльності. При цьому різні види вольового ставлення до наслідків визначають різні види вини.

Співвідношення інтелектуального та вольового змісту вини є критерієм, підставою диференціації на форми, а їх у свою чергу – на види вини.

Психологічний і соціальний зміст вини можна розкрити, опираючись на тексти ст. ст. 24 і 25 КК України. Як показує практика, студенти зазнають певних труднощів у з’ясуванні конкретного (предметного) змісту видів вини. Так, розкриваючи зміст прямого умислу стосовно до конкретного складу злочину, потрібно охарактеризувати першу ознаку інтелектуального моменту умислу в такий спосіб: особа усвідомлює суспільно небезпечний характер вчинюваного діяння (назвати форму діяння, передбачене статтею КК, аналіз якої дається); друга ознака інтелектуального моменту умислу – особа передбачає настання суспільно небезпечних наслідків (назвати суспільно небезпечні наслідки, зазначені в диспозиції аналізованої статті КК; вольовий момент – особа бажає настання суспільно небезпечного наслідку (назвати наслідок, передбачений у диспозиції статті КК).

Слід звернути увагу на особливості змісту умислу в злочинах з формальними складами. Оскільки об’єктивна сторона таких складів злочинів не включає суспільно небезпечні наслідки, психічне ставлення до них не може входити в зміст вини. Стосовно формальних складів злочинів воля особи може бути спрямована тільки на вчинення або невчинення суспільно небезпечного діяння. Тому при скоєні злочину з формальним складом зміст умислу включає тільки усвідомлення суспільно небезпечного характеру вчиненої дії або бездіяльності і бажання її вчинити або не вчинити (вольовий момент), оскільки наслідки не є конструктивною ознакою злочинів з формальним складом.

Розкриваючи умисну форму вини (ст. 24 КК України), необхідно мати на увазі, що крім розподілу умислу на прямій і непрямий є і інші класифікації видів прямого умислу: за моментом формування (виникнення) – заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово; за ступенем спрямованості і конкретизації бажаних наслідків – визначений (конкретизований), невизначений (неконкретизований) і альтернативний.

Одним зі складних питань теорії і практики застосування кримінального закону є поняття непрямого умислу, його нерідко ототожнюють з прямим невизначеним умислом. Діючи з прямим умислом, особа направляє свої зусилля (діяння) на досягнення бажаного суспільно небезпечного наслідку (при прямому невизначеному умислі – кожного з декількох можливих). При непрямому ж умислі особа не направляє свої зусилля (діяння) на досягнення суспільно небезпечних наслідків, оскільки не бажає настання цих наслідків. Посягання відбувається в цьому випадку не прямо, а побічно. Направляючи свою дію на один об’єкт і докладаючи зусилля для досягнення певного злочинного результату, особа вимушено (при обранні саме даного способу посягання) ставить під погрозу інший об’єкт і може викликати своїми діями інший суспільно небезпечний наслідок, настання якого не входить у його плани. Особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачає реальну можливість настання як першого (до якого прагне), так і другого (не бажаного ним) суспільно небезпечного наслідку, бажає настання першого наслідку, не бажає, але свідомо допускає настання другого наслідку. Іншими словами, особа діє з прямим умислом відносно першого наслідку і з непрямим – щодо другого наслідку.

При аналізі ст. 25 КК України студент повинен засвоїти поняття необережної форми вини та її види. Слід мати на увазі, що відповідальність за необережні злочини в більшості випадків настає тільки при наявності суспільно небезпечних наслідків. Відповідальність за діяння, що за певних умов могло спричинити настання суспільно небезпечних наслідків (делікти створення небезпеки), можлива тільки за деякими статтям КК. Тому в законі при визначенні необережної вини ставиться акцент на відношенні особи до суспільно небезпечних наслідків.

Студент повинен вміти відрізняти самовпевненість від непрямого умислу. При непрямому умислі особа передбачає реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, а при самовпевненості можливість настання таких наслідків суб’єкт передбачає абстрактно, тобто стосовно не до даної, а до інших подібних ситуацій). Саме це і дає суб’єкту підстави розраховувати на запобігання наслідків, їх ненастання. Інтелектуальний момент самовпевненості характеризується також усвідомленням наявності певних реальних факторів, чинників, обставин, здатних, на думку винного, перешкодити настанню суспільно небезпечних наслідків. Тільки при таких обставинах у суб’єкта може виникнути впевненість, хоча й безпідставна (у законі – легковажний розрахунок), на запобігання суспільно небезпечних наслідків, що характеризує вольовий момент самовпевненості.

Розкриваючи зміст необережної вини у вигляді злочинної недбалості, студент повинен звернути увагу на те, що відповідальність за злочин, вчинений за злочинною недбалістю, настає тому, що винний, хоча і не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків своєї поведінки, але повинен був і міг їх передбачати. Злочинній недбалості притаманні дві критерії: об’єктивний і суб’єктивний. Об’єктивний критерій (“повинна була”) виходить із професійних або інших спеціальних обов’язків осіб, а також з передбачливості, заснованої на життєвому досвіді будь-якого члена суспільства. Суб’єктивний критерій (“могла”) враховує індивідуальні якості, можливості конкретної особи і обстановку скоєння злочину (раптова хвороба, сильна перевтома, відсутність належного досвіду при виконанні певної роботи, особливі погодні умови тощо).

При відсутності таких підстав (об’єктивного і суб’єктивного критеріїв) кримінальна відповідальність за спричинення шкоди не настає, якою б тяжкою була ця шкода. За цими ж ознаками відрізняється від злочинної недбалості так званий “казус”, тобто випадкове заподіяння суспільно небезпечних наслідків, коли особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків, не повинна була і не могла їх передбачати.

Певні труднощі у студентів виникають при з’ясуванні питання про змішану (подвійну, складну) форму вині. У кримінально-правовій літературі концепція “змішаної форми вини” одержала досить широке поширення. Хоча “змішана форма вини” не визнається самостійною, третьою формою вини, вона ніби то посідає проміжне положення між умислом і необережністю. Залежно від свого відношення до концепція “змішаної форми вини”, криміналісти розділилися на три групи. Першу групу утворюють прихильники “широкого” трактування змішаної вини, другу – прихильники її “вузького” розуміння, третя взагалі заперечують саму ідею “змішаної форми вини”.

Широке розуміння “змішаної форми вини” полягає в тому, що вона припускає можливість її застосування не тільки у кваліфікованих, але й простих складах злочинів Але таке припущення щодо змішаної форми вини в рамках єдиного простого складу засновані на неприпустимому розриві винного ставлення до дії і до результату та в остаточному підсумку утруднює рішення питання про віднесення конкретного злочину до умисних або необережних.

Будь-яка форма вини є певне, закріплене в законі, сполучення інтелектуальних і вольових моментів у їхній органічній єдності. Ототожнення свідомого вчинення суспільно небезпечного діяння з умисним приводить до встановлення вольового моменту до одного з інтелектуальних ознак умислу. Вольове ж ставлення (бажання, допущення) до ознак складу злочину, зокрема, до дії, у простих матеріальних складах визначатись не повинно, воно є цілісною характеристикою злочину. Усвідомлення суспільно небезпечного характеру діяння є тільки одним з інтелектуальних моментів умислу і тому як частина не може бути цілим, представляти вину в повному обсязі.

Деякі вчені, відступаючи від традиційного трактування “змішаної форми вини”, вбачать її основу в складному характері деяких деліктів, що складаються з незлочинного правопорушення (адміністративного або дисциплінарного) і необережного наслідків, що криміналізують його (необережний злочин). У цьому зв’язку слід відзначити, що вина адміністративно-правова і вина кримінально-правова за своєю соціальною характеристикою якісно неоднорідні, тому незлочинні правопорушення і форми вини стосовно них не можуть бути елементами складів злочинів.

Разом з тим, не можна погодитися і з повним запереченням “змішаної форми вини”, оскільки основа для її існування закладена в законодавчій своєрідній конструкції деяких складів злочинів. Ця своєрідність полягає в тому, що законодавець як би поєднує в один склад два юридично самостійних злочини – умисний і необережний, кожен з яких може існувати самостійно, але у сполученні вони утворюють вже якісно інший злочин із специфічним суб’єктивним змістом.

Злочинів із “змішаною формою вини” у кримінальному законодавстві небагато, але всі вони сконструйовані по одному з наступних типів. По-перше, це кваліфіковані види злочинів з матеріальним складом, у яких кваліфікуючою ознакою є більше тяжкі наслідки, ніж наслідки, що входять в об’єктивну сторону простого (основного) складу цього злочину. По-друге, це кваліфіковані види злочинів з формальним складом, у яких посилення покарання обумовлене настанням певних наслідків.

Розкриваючи поняття факультативних ознак суб’єктивної сторони – мотиву і цілі (мети) злочину, студент повинен усвідомити їхнє поняття і трояке юридичне значення.

Нормативні матеріали, спеціальна література та судова практика:

Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25 – 26. – Ст. 131.

Волков Б.С. Мотив и квалификация преступлений. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1968. – 166 с.

Волков Б.С. Мотивы преступлений (Уголовно-правовое и социально-психологическое исследование). – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1982. – 252 с.

Воробей П.А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення в вину / М-во внутр. справ України; Нац. акад. внутр. справ України. – К., 1997. – 183 с.

Ворошилин Б.В., Кригер Г.А. Субъективная сторона преступления. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. – 76 с.

Гриймало В. Подвійна форма вини за новим Кримінальним кодексом // Юридичний вісник України. – 2001. – № 34 (322), 25 – 31 серпня. – С. 7.

Дагель П.С. Неосторожность. Уголовно-правовые и криминологические проблемы. – М.: Юрид. лит., 1977. – 144 с.

Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и ее установление. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1974. – 243 с.

Дагель П.С., Михеев Р.И. Теоретические основы установление вины. – Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1975. – 167 с.

Демидов Ю.А. Социальная ценность и оценка в уголовном праве. – М.: Юрид. лит., 1975. – 184 с.

Зелинский А.Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении. – Х.: Вища школа, 1986. – 168 с.

Злобин Г.А., Никифоров Б.С. Умысел и его формы. – М.: Юрид. лит., 1972. – 264 с.

Злочинна необережність: карно-правове та кримінологічне дослідження / Відп. ред. І.П. Лановенко. – К.: Наукова думка, 1992. – 217 с.

Квашис В.Е. Преступная неосторожность: социально-правовые и криминологические проблемы. – Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1986. – 191 с.

Кириченко В.Ф. Значение ошибки по советскому уголовному праву. – М.: Изд-во АН СССР, 1952. – 96 с.

Рарог А.И. Общая теория вины в уголовном праве. – М.: ВЮЗИ, 1980. – 91 с.

Рарог А.И. Вина и квалификация преступлений. – М.: ВЮЗИ, 1982. – 63 с.

Савченко А.В. Класифікація мотивів злочину // Вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2000. – Вип. 4. – С. 126 – 132.

Сидоров Б.В. Аффект, его уголовно-правовое и криминологическое значение. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1979. – 132 с.

Тарарухин С.А. Установление мотива и квалификация преступления. – К.: Вища школа, 1977. – 151 с.

Якушин В.А. Ошибка и ее уголовно-правовое значение. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1988. – 128 с.

Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах. – К.: Скіф, 2006. – С. 9 – 15.