Тема 16: Призначення покарання.

Заняття 1.

1. Принципи призначення покарання та їх значення.

2. Поняття загальних засад призначення покарання та їх співвідношення з принципами призначення покарання.

3. Призначення покарання:

а) у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

б) відповідно до положень Загальної частини КК;

в) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Завдання для самостійної роботи студентів.

1. Законспектуйте загальні засади призначення покарання, передбачені ст. 65 КК України.

2. Визначте критерії та на їх підставі класифікуйте обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Задача 1. Вироком районного суду Левченко визнаний винним і засуджений за ч. 3 ст. 276 КК України за порушення правил безпеки руху залізничного транспорту, що спричинило загибель людей, до семи років позбавлення волі. Злочин ним було вчинено за таких обставин. 18 квітня 2006 року о 7 год. Левченко, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, заступив черговим по переїзду на пост ”14 км.” Одеської залізниці. Продовжуючи вживати спиртні на напої, Левченко припинив спостереження за рухом транспортних засобів і потягів, своєчасно не подавав сигналів, залишив шлагбаум відкритим, а переїзд без охорони, і у приміщенні посту заснув. Близько 11 год. стався наїзд вантажного потягу на автомобіль “ВАЗ-2106”, в якому перебувало подружжя Шимко, в результаті чого потерпілим були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, що потягли смерть.

В судовому засіданні Левченко визнав себе винним частково – в тому, що він перебував на роботі у нетверезому стані. При призначенні покарання суд послався на те, що Левченко раніше не судимий, має трьох неповнолітніх дітей, по роботі характеризується позитивно.

Чи відповідає покарання, обране судом Левченку, загальним засадам призначення покарання?

Задача 2. Районним судом Ващенко засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України до позбавлення волі строком на шість років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки. Він визнаний винним у тому, що 22 січня 2008 року, приблизьмо о 22 год., повертаючись додому на власному автомобілі “Опель-Кадет” і перебуваючи у стані легкого алкогольного сп’яніння, в умовах ожеледиці, не впорався з керуванням і перевернув автомашину. В результаті аварії його дружина від отриманої травми голови померла на місці події, а її родичка Кузьменко отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження. Сам засуджений отримав легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я.

Розглядаючи справу, суд встановив, що Ващенко раніше не судимий, працює водієм автотранспортного підприємства (колони) понад 20 років, до адміністративної відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху не притягався, трудову дисципліну не порушував, неодноразово заохочувався адміністрацією автоколони. На його утриманні двоє неповнолітніх дітей, які після загибелі матері знаходяться під наглядом бабусі, яка за віком не може доглядати за ними. Трудові колективи автопідприємства та школи, де навчаються діти засудженого, клопочуть про пом’якшення йому покарання. Сам Ващенко визнав свою вину і щиро розкаявся, надавав Кузьменко кошти на лікування.

Чи відповідає змісту загальних засад покарання, призначене Ващенку?

Задача 3. Районним судом Герасименко засуджена за ст. 116 КК України до трьох років позбавлення волі. Злочин нею був вчинений за таких обставин. Вечері 6 лютого 2009 року Герасименко прийшла додому з роботи і узнала, що її чоловіка, сильно п’яного, підібрала на вулиці старша дочка Ірина і на ковдрі разом з сусідами принесла додому спати. Герасименко, побачивши, що чоловік справив свої потреби у ліжко, стала таскати його за волосся, бити руками по обличчю, трясти і душити за горло, але останній на це не реагував. Вранці Герасименко побачила, що чоловік помер. За висновком судово-медичної експертизи його смерть настала в результаті здавлення шиї руками з переломом хряща гортані і під’язичної кістки.

Як було встановлено судом, Герасименко на протязі багатьох років зловживав спиртними напоями та їх сурогатами, систематично наносив побої жінці і дітям, пропивав свою зарплату і пенсію 80-річної матері. Герасименко неодноразово зверталася до адміністрації лікарні, де сторожем працював її чоловік, з проханням застосувати до нього заходи впливу, але той продовжував пиячити і знущатися над родиною.

Герасименко працює продавцем магазину, за місцем роботи характеризується позитивно, на її утриманні знаходиться троє неповнолітніх дітей, один з них глухонімій і потребує спеціального догляду, а також свекруха. У 1996 році була засуджена за ст. 167 КК України 1960 року до штрафу за службову недбалість. Судимість погашена.

Чи відповідає покарання, обране судом Герасименко, загальним засадам призначення покарання?

Задача 4. Районним судом Шавкун засуджений за ч. 2 ст. 364 КК України до 7 років позбавлення волі, з позбавленням права займати посади в сфері житлово-комунального господарства на 3 роки. Він був визнаний винним в тому, що працюючи начальником житлово-експлутаційного підприємства двічі отримав хабарі від мешканців будинку за затвердження акту про залив квартир водою.

При призначенні покарання суд у вироку визнав обставинами, що обтяжують покарання вчинення Шавкуном злочинів з використанням свого службового становища, повторно, а також те, що він своєї вини не визнав, не розкаявся у вчиненому, на шлях виправлення не став, не бажав давати свідчення органам досудового слідства і суду.

У якості обставин, що пом’якшують покарання, суд вказав на те, що Шавкун раніше злочинів не вчиняв, має на утриманні хвору матір та двох неповнолітніх дітей, його дружина не працює.

Чи правильно суд у цій справі застосував загальні засади призначення покарання?

Задача 5. Вироком районного суду Лобенко засуджено за ч. 3 ст. 191 КК України до обмеження волі на 3 роки, з позбавленням права займати посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю, на 3 роки. Його визнано винним в тому, що працюючи водієм і, використовуючи закріплений за ним вантажний автомобіль, у складі групи осіб вчинив декілька викрадень привітного майна.

Чи правильно суд призначив Лобенку покарання?

Задача 6. Вироком районного суду Кравченка засуджено за ч. 2 ст. 248 КК України до обмеження волі на 3 роки, з конфіскацією майна, а також конфіскацією знарядь і засобів полювання та всього добутого. Його визнано винним в тому, що працюючи старшим єгерем, разом із своїми підлеглими неодноразово організовував полювання в заповіднику. Суд визнав, що Кравченко вчинив ці злочини з використанням свого службового становища, повторно. Конфісковуючи автомобіль, що належав засудженому, суд вказав, що Кравченко особисто привозив у заповідник сторонніх осіб, а після полювання вивозив їх до районного центру.

Чи правильно суд призначив Кравченку покарання?

Реферати, доповіді:

1. Співвідношення принципів та загальних начал призначення покарання.

2. Особа винного та її значення при призначенні покарання.

Заняття 2.

1. Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті.

2. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом.

3. Призначення покарання за сукупністю злочинів.

4. Призначення покарання за сукупністю вироків.

5. Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення.

Завдання для самостійної роботи студентів.

1. Законспектувати умови призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК України).

Задача 1. Вироком районного суду Федченка П. визнано винним у тому, що він 12 квітня 2003 року, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, із проникненням у житло та погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я, відкрито викрав майно Федченко О. на суму 72 гривні і засуджено за ч. 3 ст. 186 КК України до п’яти років позбавлення волі.

Апеляційний суд ухвалою від 16 січня 2004 року задовольнив апеляцію прокурора, у зв’язку з чим змінив вирок, зокрема призначивши засудженому за ч. 3 ст. 186 КК України Федченку П. покарання у виді одного року позбавлення волі із застосуванням ст. 69 КК України. При застосуванні ст. 69 КК України суд прийняв до уваги щире каяття засудженого, характер стосунків між ним і потерпілою (вони були подружжям), незначний розмір викраденого, відшкодування якого Федченко О. не бажала, те, що Федченка П. до кримінальної відповідальності притягнуто вперше, він позитивно характеризується за місцем роботи.

Чи відповідає вимогам ст. 69 КК України призначення Федченку П. більш м’якого покарання, ніж передбачено законом?

Задача 2. Районним судом Кричуна засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до одного року та шести місяців виправних робіт з відрахуванням у доход держави 10 %, за ч. 1 ст. 290 КК України – до шести місяців виправних робіт з відрахуванням 10 % із суми заробітку. На підставі ст. 70 КК України суд визначив Кричуну остаточне покарання у вигляді двох років виправних робіт з відрахуванням у доход держави 20 % суми його заробітку.

Чи правильно суд визначив покарання Кричуну?

Задача 3. Вироком районного суду від 20 жовтня 2004 року Кальченка, останній раз засудженого 25 травня 2004 року за ч. 2 ст. 296, ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 304 КК України на дев’ять років позбавлення волі, – засуджений за ч. 1 ст. 296 КК України на два роки позбавлення волі і відповідно до ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком від 25 травня 2004 року й остаточно визначено дев’ять років шість місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.

За вироком суду від 20 жовтня 2004 року Кальченка визнано винним у тому, що 6 березня 2003 року приблизно о 18 годині, у стані алкогольного сп’яніння, із хуліганських спонукань він завдав Д. удар кулаком в обличчя, заподіявши легкі тілесні ушкодження, а також порвав її шубу.

Чи правильно суд визначив покарання Кальченку?

Задача 4. Вироком районного суду від 16 жовтня 2002 року Хоменка засуджено за ч. 1 ст. 190 КК України – на три роки обмеження волі, за ч. 2 ст. 190 КК – на три роки позбавлення волі. Відповідно до ч. 5 ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднане невідбуте покарання за вироком від 21 червня 2002 року, яким Хоменко був засуджений за ч. 1 ст. 186 КК України на два роки позбавлення волі і на підставі ст. 75 КК України звільнений від покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік, і остаточно визначено три роки і один місяць позбавлення волі.

Чи правильно суд визначив покарання Хоменку?

Задача 5. Вироком районного суду від 10 лютого 2003 року Савченка, засудженого 27 вересня 1999 року за ч. 1 ст. 101 КК України 1960 року на п’ять років позбавлення волі та звільненого умовно-достроково 29 квітня 2002 року на один рік, чотири місяці, 19 днів, засуджено за ч. 1 ст. 164 КК УКраїни на один рік обмеження волі. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком і остаточно визначено один рік та шість місяців обмеження волі.

Чи правильно суд визначив покарання Савченку?

Задача 6. Вироком районного суду від 8 травня 2008 року Косенка визнано винуватим і засуджено за ч. 2 ст. 309 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до штрафу у розмірі 700 гривень за те, що він у квітні 2006 року незаконно повторно виготовив без мети збуту психотропну речовину (первитин), частину якої вжив одразу, а решту незаконно зберігав для власного вживання до моменту виявлення та вилучення у нього цієї речовини працівниками міліції 15 травня 2006 року.

Визнавши за можливе призначити Косенку більш м’яке покарання, ніж встановлено санкцією ч. 2 ст. 309 КК України суд виходив з того, що засуджений повністю визнав своє вину, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочину, а також те, що він має незадовільний стан здоров’я та в нього на утриманні перебуває дитина. Разом з тим, в матеріалах справи є дані, які свідчать, що Косенко неодноразово засуджувався за вчинення злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, перебуває на обліку в лікаря-нарколога у зв’язку із синдромом хронічної алкогольної залежності, у 2006 році до нього застосовувалось примусові заходи лікування від алкоголізму.

Із матеріалів кримінальної справи вбачається, що Косенка засуджено вироком районного суду від 24 жовтня 2005 року за ч. 2 ст. 309 КК України на п’ять років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України його звільнено від покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки.

Яке рішення має прийняти суд щодо Косенка?

Реферати, доповіді:

1. Системи призначення покарання при сукупності злочинів.

2. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (порівняльний аналіз ст. 44 КК України 1960 року та ст. 69 КК України 2001 року).

Методичні рекомендації.

Призначення покарання – це обрання судом при винесенні обвинувального вироку конкретної міри державного примусу щодо особі, яка визнана винною у вчиненні злочину.

Призначення покарання ґрунтується на певних принципах. Під принципами призначення покарання слід розуміти ті вихідні, найважливіші ідеї, закріплені в нормах кримі­нального законодавства, які визначають зміст і спрямованість діяльності суду щодо призначення покарання особам, визнаних винними у вчиненні злочину.

Систему принципів, які відбивають основні, загальнообов’язкові положення інституту призначення покарання на сучасному етапі розвитку кримінального законодавства та науки кримінального права, складають: а) загальні і міжгалузеві галузеві принципи, які мають специфічний прояв у принципах призначення покарання: законність, справедливість, гуманізм тощо; б) спеціальні принципи інституту призначення покарання: індивідуалізація покарання й економія заходів кримінально-правового примусу.

Студенти мають засвоїти, що під загальними засадами призначення покарання розуміється передбачена в кримінальному законі система загальних правил, які ґрунтуються на принципах призначення покарання та є обов’язковими для суду в кожному конкретному випадку призначення покарання винному у вчиненні злочину для досягнення мети покарання.

Загальні засади призначення покарання регламентовані ст. 65 КК України. Ця норма визначає, що суд призначає покарання у межах, установлених санкцією статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за цей злочин, відповідно до положень Загальної частини, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Під загальними засадами призначення покарання треба розуміти передбачені в кримінальному законі правила призначення покарання, обов’язкові для індивідуалізації покарання винному з урахуванням специфіки вчиненого злочину чи особливостей суб’єкта злочину.

Крім загальних засад можна виділити спеціальні засади призначення покарання. В основі цих спеці­альних засад призначення покарання лежить специфіка змісту певних інститутів кримінального права: незакінченого злочину та співучасті (ст. 68 КК України), сукупності злочинів і вироків (ст.ст. 70, 71 КК України), призначення покарання неповнолітнім (ст. 103 КК України) тощо. Зміст цих інститутів відображає певні спеціальні обставини, характерні лише для певних інститутів кримінального права, наявність яких у вчиненому злочині свідчить про меншу чи більшу суспільну небезпечність цих інститутів у порівнянні із загальними засадами призначення покарання. Саме тому спеціальні засади призначення покарання є обов’язковими тільки при призначенні покарання згідно з особливостями певних кримінально-правових інститутів.

Таким чином, покарання, що застосовується до засуд­женої особи, має відповідати загальним засадам та іншим правилам, установленим кримінальним законом, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості і індивідуалізації покарання. Слід зазначити, що призначення покарання є виключною прероґативою суду. Тому суд, призначаючи покарання, ураховує особливості конкретного злочину і обставини його вчинення, а саме: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо.  

Дуже важливими є питання про призначення покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків, а також правила складання покарань різних видів, зарахування строку попереднього ув’язнення.

Треба враховувати положення, що стосуються призначення покарання за незакінчений злочин і призначення покарання співучасникам злочину, а також призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом.

Нормативні матеріали, спеціальна література та судова практика:

Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25 – 26. – Ст. 131.

Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. – К.: Вища школа, 1980. – 216 с.

Волков Б.С. Нравственные начала в назначении наказания // Правоведение. – 2000. – № 1. – С. 121 – 127.

Карпец И.И. Индивидуализация наказания. – М.: Госюриздат, 1961. – 216 с.

Кригер Г. Общие начала назначения наказания // Сов. юстиция. – 1980. – № 1. – С. 22 – 27.

Кругликов Л.Л. Смягчающие и отягчающие обстоятельства в советском уголовном праве. – Ярославль: Изд-во Ярослав. ун-та, 1977. – 83 с.

Кругликов Л.Л. Смягчающие и отягчающие обстоятельства в советском уголовном праве. – Ярославль: Изд-во Ярослав. ун-та, 1979. – 90 с.

Питецкий В. Назначение наказания за неосторожные преступления // Уголовное право. – 2001. – № 4. – С. 60 – 61.

Сахнюк С.В. Виняткові обставини справи та особа винного як підстави призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом // Держава і право. – 2000. – Вип. 8. – С. 403 – 410.

Хоменко М.Г., Гаврилова Л.В., Солоткий С.А. Практика призначення судами кримінального покарання // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 5. – С. 53 – 60.

Чечель Г.И. Смягчающие ответственность обстоятельства и их значение для индивидуализации наказания. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1978. – 166 с.

Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (2-е вид., змін. і доп.). – К.: Скіф, 2006. – С. 9 – 15.

Про практику призначення судами кримінального покарання: постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (2-е вид., змін. і доп.). – К.: Скіф, 2006. – С. 31 – 43.