1.4.3. Вплив домішок на органолептичні показники спирту.

Розглянуті домішки етилового ректифікованого спирту мають неоднаковий вплив на органолептичну оцінку.

Метанол за запахом нагадує етиловий спирт і наявність його в ректифікованому етиловому спирті не відображається на результатах дегустації. Проте він сильно токсичний і має здатність нагромаджуватися в людському організмі, спричиняє важке отруєння ( втрата зору, можливе летальне завершення).

Запах фурфуролу в малих концентраціях нагадує запах свіжого житнього хліба. Він токсичний і канцерогенний, тому вміст обох компонентів у ректифікованому етиловому спирті неприпустиме.

Спирти сивушного масла мають гострий запах, що нагадує запах сірчистого ефіру (пропіловий та ізобутиловий спирти) або сивушний запах (бутиловий та ізоаміловий спирти), смак- пекучий. Вони отруйні.

Представлені в ректифікованому спирті органічні кислоти також мають сильний та неприємний запах. Ефіри, що містяться у спирті, характеризуються тонким фруктовим ароматом.

Серед домішок на які не введений показник в жодному стандарті, проте які погіршують запах спирту навіть у розведенні 1:1000 000, іноді зустрічаються леткі азотисті сполуки (аміни, аміноспирти ).

Триметиламін (СН₃)₃N утворюються при розкладі бетаїну, що міститься в цукровій мелясі. Його запах надзвичайно неприємний і нагадує запах риб’ячого жиру.

На дегустаційні показники мелясного спирту істотно впливає також діетиловий ефір, що виключає специфічний солодкуватий присмак з залишковим відчуттям „гіркоти” та має запах гнилі. У спирті з низькою дегустаційною оцінкою вміст діетилового ефіру може сягати 1,2 мг/л.

1.4.4. Приймання спирту.

Приймання спирту на заводах проводять відповідно до „Інструкції по прийманні, зберіганні, відпуску, транспортуванні та обліку етилового спирту.

Етиловий ректифікований спирт надходить на лікеро-горілчані заводи в залізничних або автомобільних цистернах.

Для приймання, що надходить, керівником підприємства призначається приймальна комісія. До завдань комісії входить зовнішній огляд прибулих цистерн з метою встановлення їх цілісності, а також перевірка збереження пломб, зняття пломб, перевірка відбитків на пломбах, зняття замків, відбір проби спирту для лабораторного аналізу, злиття та приймання спирту, встановлення кількості прийнятого спирту у перерахунку на безводний.

Про приймання спирту комісія складає комерційний акт в якому вказуються висота недоливу, концентрація і температура спирту в цистерні. Спирт із прирейкових баз і недалеко розташованих спиртозаводів подають в автоцистернах стаціонарних, місткістю 440 або 600 дал, а також в спеціальних цистернах для харчових рідин місткістю 330 дал, які ставлять на кузов автомашин. Спирт, що надходить автотранспортом приймається завідуючим спиртосховищем з обов’язковою участю інженера-хіміка лабораторії. Якщо спирт надійшов у справній тарі, завідуючий спиртосховищем приймає спирт через мірники з вимірюванням його об’єму, концентрації, температури та обчисленням кількості безводного спирту.

Вимірювання об’єму спирту проводять мірниками 1 кл, що пройшли державну перевірку і відповідають вимогам ДЕСТ 13844-68. За одиницю виміру етилового спирту прийнято 1 дал безводного спирту при температурі 20⁰С.

В залізничних цистернах для визначення недоливу користуються Т-подібною металічною клеймованою лінійкою з ціною поділки 1 мм. Лінійку занурюють таким чином, щоб попередня планка лежала на краях люка перпендикулярно повздовжній осі. За незмоченою відміткою встановлюють висоту недоливу.

Для запобігання втрат спирту в дорозі цистерни герметично закривають, використовуючи з цією метою еластичну гумову прокладку(недеформовану0 і притискають її виступом на люку. Після закриття люка на нього накладають пломбу. В нижній частині цистерни немає пристроїв для злиття. Його здійснюють через спеціальний ковпак цистерни.

Якщо при вимірюванні температура спирту в мірнику відрізняється від нормальної (20 ⁰С), вводиться поправка на об’ємне розширення мірника (існують значення поправочних коефіцієнтів на зміну місткості резервуару залежно від температури корпуса). Наприклад: при температурі корпуса +22⁰С поправочний коефіцієнт =1,000072;

Температурі = -5⁰С; коефіцієнт =0,999100;

Вміст безводного спирту у водно-спиртовому розчині віднесений до його нормальної температури (+20⁰С), визначають добутком фактичного об’єму водно-спиртового розчину на множник, що знаходять у „Спиртометричних таблицях”.

V₂₀ = V_t*n,

де V₂₀ –об’єм безводного спирту при +20⁰С;

V_t - об’єм водно-спиртового розчину при фактичній температурі;

n – множник;

Для перевірки технічних металевих мірників використовують зразкові мірники місткістю 10,20,50,100,200,500 і 1000 дм³. Зразкові мірники перевіряють один раз на рік, технічні мірники першого класу – не менше одного разу в два роки ( наливом води при температурі 10-25⁰С).

Спирт з автоцистерни зливають через нижній патрубок по гумовому шлангу. Із залізних цистерн – за допомогою насоса (примусово), або сифона (самоплином). Для примусового злиття використовують відцентрові насоси. При розміщенні приймальних мірників нижче рівня залізничних цистерн спирт зливають за допомогою сифонної установки, яка складається з гумової гофрованої труби діаметром 75-100 мм, насосу і лійки.

Існують горизонтальні (конічні) та вертикальні (циліндричні) мірники. Під час заповнення мірників вимірюють температуру спирту та відбирають пробу для аналізу, після чого спирт насосом перекачують у цистерну спиртосховища. Залишки спирту (менше об’єму горизонтального мірника) заміряють вертикальним циліндричним мірником місткістю 75 дал. Для неперервної роботи спиртоприймальний цех обладнують блоками мірників, як правило, з двох горизонтальних і одного вертикального мірників.

З залізничної цистерни спирт не вдається злити повністю. Невелика частина його залишається. Вибирання цього спирту проводиться вручну робітниками, попередньо проінструктованих щодо техніки безпеки. Спирт зливають у бачок відстоюють, виміряють кількість, міцність і використовують разом з іншим спиртовмісними відходами.