2. Суть та класифікація споживчих благ.

Засоби, які задовольняють ті чи інші потреби називаються споживчими благами. Споживчі блага поділяються на:

• особисті, які отримує окремий індивід і рівень їх споживання залежить від його бажання та платоспроможності (їжа, електроенергія, одяг, подорожі) та суспільні, які надаються державою її громадянам на рівних основах. Ці блага є неподільними і не можуть бути представлені певним особам, без надання іншим (громадський парк, вуличне освітлення, захист від повені, маяки);

• довгострокові, що передбачає їх багаторазове, тривале використання (автомобіль, книжки, побутові прилади, автомобілі), та негайні, які зникає в процесі одноразового споживання (напої, хліб, ковбаса, сірники);

• взаємозамінні (субститути), які легко замінюються іншим благом і до них відносяться не тільки споживчі товари (масло - маргарин, м'ясо — риба) та виробничі ресурси (капітал - праця), але й послуги транспорту (поїзд - автомобіль), засоби дозвілля (кіно - дискотека - театр) та взаємодоповнюючі (комплементи), які не можливо споживати окремо (зубна щітка та зубна паста, фотоапарат та фотоплівка, автомобіль та бензин);

Носіями економічних благ є товари та послуги індивідуального чи виробничого характеру.

Товар - це продукт людської діяльності, який призначено не для власного споживання, а для обміну чи продажу. Виділяють такі типи товарів:

1) товари особистого споживання задовольняють потреби кінцевого споживача, їх ще називають товарами широкого вжитку, або предметами споживання - їжа, одяг, телевізор тощо.

2) виробничі (інвестиційні, капітальні) товари - це засоби виробництва, те, що використовується в процесі подальшого виробництва товарів та послуг. Вони включають товари виробничого призначення (сировина, матеріали, комплектуючі), товари для забезпечення виробництва (будівлі, споруди, обладнання, витратні матеріали, інструменти).

Послуга - це результат людської діяльності, який не має уречевленої форми. У процесі надання послуги не створюється новий продукт, а змінюється якість наявного, вже створеного продукту. Таким чином, різниця між товарами та послугами полягає в тому, що товар спочатку виробляється, а потім споживається, а послуга споживається безпосередньо в момент її виробництва.

Можна запропонувати наступну структуру послуг за видом діяльності: побутові, зв'язку, культури, транспорту, по утриманню дітей у дошкільних закладах, туристично-екскурсійні, охорони здоров'я та освіти, правового характеру, банківські.

3. Корисність товарів та послуг. Закон спадної граничної корисності.

Здатність споживчих благ задовольняти потреби людей називають корисністю. Термін „корисність” використовується для позначення того задоволення, яке отримують люди від споживання товарів або послуг. Походження цього терміну пов’язано з науковими працями ексцентричного англійського філософа і соціолога Джеремі Бентама (1748-1832рр.). Він вважав такі звичайні і прості слова як ”задоволення” або “щастя” занадто маловиразними для того, щоб надати цьому терміну максимального блаженства.

Корисність - поняття суб’єктивне, тому практично не піддається точному кількісному виміру. За одиницю корисності приймають умовні одиниці - ютіли (від англ. utility - корисність). Корисність можна визначити як суб’єктивну (індивідуальну) цінність, яку споживач приписує певному продукту. Це пов’язано з тим, що кожна людина має свою структуру споживання, притаманну тільки їй.

Представники маржиналізму Джевонс, Менгер і Вальрас вважали, що корисність має кількісний вимір і є функцією від загальної кількості спожитих благ, розрізняли граничну і загальну корисність.

U – f ( x , y )

U – корисність; x. y - споживчі блага.

Загальна корисність (TU) – це сукупна корисність, яку отримує споживач від усіх спожитих благ. Її можна підрахувати як суму граничної корисності, отриманої споживачем від усіх спожитих благ. Якщо споживання додаткового блага приносить споживачеві шкоду, то загальна корисність, зрозуміло, зменшується.

Гранична корисність (MU) – це зміна загальної корисності набору споживчих при зміні певного блага на одиницю.

MU=ΔTU/ Δx

ΔTU – зміна загальної корисності; Δx – зміни в кількості спожитої продукції.

У 1854 р. німецький вчений Херман Госсен довів дію закону спадної граничної корисності: споживання кожної наступної одиниці продукції приносить менше корисності. Цей закон (його називають першим законом Госсена) показує, як змінюється ступінь задоволення одним і тим же товаром у процесі споживання кожної наступної одиниці товару. Бажання споживача поступово насичуються і необхідність у споживання зменшується. Споживання наступної одиниці приносить все менше задоволення.

Зважаючи на те, що у поведінці споживача існують альтернативи (вибір з двох або більшої кількості благ) і обмеження (бюджет), Госсен сформулював правило максимізації корисності, яке відоме як другий закон Госсена. Закон визначає, як у домогосподарстві відбувається найбільш сприятливий розподіл усієї суми витрат за видами споживання. Наприклад, якщо при витраченні додаткової грошової одиниці на купівлю хліба корисність буде більшою, ніж при купівлі м’яса за цю ж грошову одиницю, то вигідніше купувати хліб. Але тільки якщо корисність останньої гривні, витраченої на хліб, така ж, як і корисність останньої гривні, витраченої на м’ясо, тоді сукупна корисність максимальна. Отже, сукупна корисність для домогосподарства максимізується в тому випадку, якщо корисність останньої витраченої грошової одиниці однакові за величиною для всіх видів призначення. Математично це виглядає таким чином:

MU (А)/ Р(А) = MU (В)/ Р(В) = MU (С)/ Р (С),

де: MU = гранична корисність; Р – ціна; А, В, С – товари А. В, С.

Аналіз поведінки споживача при виборі споживчих благ має важливе значення для розуміння процесів формування та використання доходів, прогнозування попиту, руху цін та ін.