IV. Засоби колективного, індивідуального та медичного захисту

Аварія на ЧАЕС створила надзвичайно небезпечну для здоров’я людей та навколишнього середовища радіаційну обстановку на значній території України Білорусії, Росії. Верховна Рада України 28.02.1991р. прийняла закони:

- “Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”;

- “Про правовий режим на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Ці законодавчі акти направлені на захист громадян, що постраждали від аварії на ЧАЕС, та вирішення проблем медичного та соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.

Принципи обмеження радіаційного впливу

Запобігання та обмеження впливу радіації на людей можливе на основі таких основних принципів:

1. Захист шляхом використання матеріалів.

Матеріали і захисні споруди мають “коефіцієнт послаблення іонізуючого випромінювання”. Так, житлові та цегельні будинки мають К_пос від 10 до 20, їх підвали - від 40 до 400, протирадіаційні укриття – від 500 до 1000.

2. Захист шляхом скорочення часу опромінювання.

3. Захист шляхом збільшення відстані від джерел іонізуючого випромінювання (евакуація).

4. Захист шляхом використання медикаментозних засобів (радіопротекторів).

Для послаблення дії радіації на організм людини використовують медикаментозні засоби, які прийнято називати радіопротекторами (цистамін, йодистий калій, амінокислоти). Велика увага приділяється біологічним препаратам або адаптогенам, які підвищують стійкість організму людини не тільки до радіації, але й до хімічно шкідливих факторів, стресу, кисневого голодування тканин (женьшень, китайський лимонник елеутерокок та ін.). Протипроменевий ефект проявляється у багатьох вітамінах, насамперед групи В, вітаміну А, аскорбінової кислоти.

5. Обмеження радіаційного впливу шляхом використання радіозахисного харчування.

Використання овочів та фруктів, ягід та соків сприяє виведенню із тканин організму радіоактивних сполук.

В рішенні щодо безпеки перебування персоналу АЕС, ліквідаторів аварії (рятувальних і медичних формувань), населення на радіоактивно забруднених територіях передбачаються наступні захисні заходи:

1. оповіщення персоналу і населення;

2. використання колективних засобів захисту (сховища, приміщення герметичного типу, укриття);

3. збільшення відстані від джерела іонізуючого випромінювання, за необхідністю - евакуація населення із зон забруднення;

4. скорочення часу опромінення і дотримання правил поведінки персоналом, населенням, дітьми, сільськогосподарськими робітниками і іншими контингентами в зоні можливого радіоактивного забруднення;

5. проведення часткової чи повної дезактивації одягу, взуття, майна, місцевості тощо (якщо радіоактивну забрудненість не вдається знизити за допомогою дезактивації до допустимих рівнів, предмети підлягають захороненню);

6. підвищення морально-психологічної стійкості рятівників, персоналу і населення;

7. організація санітарно-просвітницької роботи, проведення занять, випуск пам’яток;

8. встановлення тимчасових і постійних гранично допустимих доз (рівнів концентрації) забруднення харчових продуктів і води; виключення або обмеження вживання з їжею продуктів харчування і води, що забруднені РР;

9. евакуація і переселення населення;

10. найпростіша обробка продуктів харчування, які поверхневе забруднені РР (обмив, вилучення поверхневого шару тощо), використання незабруднених продуктів;

11. використання засобів індивідуального захисту (костюми, протигази чи респіратори), навчання з питань їх використання;

12. використання засобів медикаментозного захисту (створення запасів йодних препаратів, фармакологічний протипроменевий захист: цистамін та інш.) навчання з питань їх використання;

13. санітарна обробка людей;

14. постійна радіаційна розвідка і контроль за радіаційною обстановкою;

15. управління радіаційним захистом населення, персоналу АЕС, ліквідаторів аварії з боку органами влади.

Основні зони забруднення земної поверхні після аварії на ЧАЕС (1986 р.) розташовувались на захід, північний захід та північний схід від ЧАЕС, а з часом меншою мірою – на південь від неї. Рівні радіації поблизу ЧАЕС перевищували 100 мР / год. Через 15 діб після аварії на відстані 50-60 км на захід від ЧАЕС вони становили 5 мР / год. Такі ж рівні фіксувались і на відстані 35-40 км на північ від ЧАЕС. Рівні радіації в Києві на початку травня 1986 р. досягли 0,5-0,8 мР / год. Починаючи з 26 квітня 1986 р., почала надходити інформація (результати аналізу проб води) про радіоактивне забруднення річок та водоймищ в Київській акваторії.

Згідно Закону “Про правовий режим на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” забруднені території поділяється на зони в залежності від густини забруднення ґрунту радіонуклідами (ізотопами цезію 137):

1 зона – відчудження (площа 675 км²); забрудненість більш ніж 40 Кu/км².

2 зона – безумовного (обов’язкового) відселення – це територія, що зазнала інтенсивного забруднення радіонуклідами з густиною забруднення ґрунту ізотопами цезію від 15 Кu/км² до 40 Кu/км².

3 зона – гарантованого добровільного відселення – це територія з густиною забруднення ґрунту ізотопами цезію від 5 до 15 Кu/км².

4 зона – посиленого радіологічного контролю – це територія з густиною забруднення ґрунту ізотопами цезію від 1 до 5 Кu/км².