Атомні електростанції України

Назва АЕС	Кількість і тип ядерних реакторів	Сумарна потужність всіх енергоблоків ГВт	Рік пуску першого блоку АЕС
Запорізька	6 ВВЕР*	6,0	1983
Південно-Українська	2 ВВЕР	2,0	1983
Рівненська	4 ВВЕР	3,0	1980
Хмельницька	2 ВВЕР	2,0	1984
Чорнобильська***	3 РВПК**	3,0	1977

Примітка:

*ВВЕР ― водоводяні енергетичні реактори

**РВПК ― реактори великої потужності канальні.

***У 2000 році виведена з експлуатації.

В Україні діють 4 АЕС з 13 енергетичними ядерними реакторами, 2 дослідних ядерних реактори та більше 8000 підприємств і організацій, які використовують у виробництві, науково-дослідній роботі та у медичній практиці радіоактивні речовини.

Актуальність теми, яка розглядається, обумовлена найбільшою небезпекою ядерних аварій серед інших техногенних НС за тяжкістю ушкоджень, масштабами та тривалістю дії вражаючих факторів.

I. Класифікація аварій на радіаційно небезпечних об’єктах (рно)

В залежності від масштабів розповсюдження радіонуклідів в навколишнє середовище та радіаційних наслідків виділяють такі види аварій на реакторах:

• локальні аварії, при яких вихід РР обмежений межами аварійного енергоблоку або виробничими приміщеннями радіаційно небезпечних об’єктів;

• місцеві аварії, при яких вихід РР обмежений спорудами АЕС та розміщеною поблизу територією;

• загальні аварії, при яких РР розповсюджуються за межі АЕС.

Класифікація аварій ядерних реакторів:

А) За ймовірністю виникнення і наслідками аварії ядерних реакторів поділяються на

- проектні (проектні аварії ― це передбачені ситуації, що відносно легко усуваються і не супроводжуються значним переопроміненням персоналу і окремих груп населення);

- позапроектні (позапроектні аварії, наприклад, ті, що спричиняють повне розплавлення ядерного палива, можуть призводити до переопромінення персоналу та населення і значного забруднення навколишнього середовища).

Б) За масштабами розповсюдження радіонуклідів прийнято розрізняти два типи аварій:

- промислова (при промисловій аварії радіаційні наслідки обмежені робочим приміщенням та територією об’єкта відповідно, і радіаційному впливу піддається тільки персонал ядерного об’єкта);

- комунальна: (комунальна аварія характеризується розповсюдженням радіонуклідів за межі території об’єкта, що потребує проведення заходів із захисту не тільки персоналу, але і населення).

Міжнародним агентством з використання атомної енергії (МАГАТЕ) прийнята шкала з оцінки небезпеки аварій на АЕС (таблиця 1):

Рівень аварії	Клас небезпеки	Критерії оцінки
0	Нижче рівня шкали	Не виникає небезпеки
1	Незначна подія	Відхилення від допустимих меж функціонування реактора
2	Подія середньої тяжкості	Подія з потенційними наслідками для безпеки
3	Серйозна подія	Невеликий викид, опромінення населення нижче межі допустимої дози, забруднення, переопромінення персоналу
4	Аварія у межах АЕС	Невеликий викид, опромінення населення межах допустимої дози, часткове пошкодження активної зони реактора, гострі наслідки для здоров’я персоналу
5	Аварія з ризиком для довкілля	Обмежений викид, реалізація планів щодо захисту персоналу і населення
6	Тяжка аварія	Значний викид, реалізація планів щодо захисту персоналу і населення у повному обсязі, значне пошкодження активної зони реактора
7	Глобальна аварія	Великий викид, значна шкода для здоров’я людей і довкілля на великих територіях

Чорнобильська катастрофа (1986 р.) була оцінена по 7 рівню шкали МАГАТЕ. Внаслідок вибуху і руйнування 4-го енергоблоку загинуло 31 чол. персоналу і пожежників (в тому числі 28 чол. від гострої променевої хвороби). ГПХ виникла у 145 чол. – ліквідаторів аварії. Серед евакуйованого населення після аварії ГПХ не встановлено, але дозу опромінення вище допустимої отримали більше 150 тис. чоловік, в тому числі 69 тис. дітей. В результаті аварії радіонуклідами була забруднена територія України (3420 км²), на якій проживало понад 11 млн. чол., а також територія Білорусії (16,5 тис. км²) та Росії (8,1 тис. км²).

Норми радіаційної безпеки України від 1997 р. пропонують градацію подій у післяаварійний період.

Перша фаза аварії (рання або гостра) ― це фаза комунальної аварії тривалістю від декількох годин до одного - двох місяців після початку аварії, яка включає такі події:

а) газоаерозольні викиди і рідинні скиди радіоактивного матеріалу із аварійного джерела;

б) процеси повітряного переносу та інтенсивної міграції радіонуклідів;

в) радіоактивні опади і формування радіоактивного сліду.

В період ранньої фази аварії при наявності значних викидів радіоізотопів йоду виділяють йодний період аварії, протягом якого існує серйозна загроза надходження в організм людини цих радіонуклідів інгаляційно та з продуктами харчування і, як наслідок, опромінення щитоподібної залози, особливо у дітей.

Усі види втручань в період ранньої фази носять терміновий характер.

Друга фаза аварії ― середня або стабілізаційна фаза комунальної аварії, яка починається через один-два місяці і завершується через 1-2 роки після початку радіаційної аварії, під час якої відсутні (через радіоактивний розпад) недовговічні осколочні радіоізотопи телуру, йоду, барію і лантану, але у формуванні гамма-поля зростає роль цирконію (⁹⁵Zr), ніобію (⁹⁵Nb), ізотопів рутенію (¹⁰³Ru, ¹⁰⁶Ru), цезію (¹³⁴Cs, ¹³⁶Cs, ¹³⁷Cs). Основними джерелами внутрішнього опромінення у середній фазі аварії є радіоізотопи цезію (¹³⁴Cs, ¹³⁶Cs, ¹³⁷Cs) і стронцію (⁸⁹Sr, ⁹⁰Sr), які надходять з продуктами харчування, вирощеними на радіоактивно забруднених територіях.

До особливостей середньої фази належать:

― порівняно швидке зниження рівня гамма-випромінювання на місцевості (майже в 10 разів через 1 рік після початку цієї фази);

― переважання кореневого типу забруднення сільськогосподарської продукції над поверхневим.

Третя фаза аварії ― це фаза комунальної аварії, яка починається через 1-2 роки після початку аварії, коли основним джерелом зовнішнього опромінення стає ¹³⁷Cs що випадає на ґрунт, а внутрішнього ― ¹³⁷Cs і ⁹⁰Sr в продуктах харчування, які виробляються на забруднених цими радіонуклідами територіях. Втручання на пізній фазі аварії носять виключно довгостроковий характер.