Елементи історико- побутового танцю

Вивчення танцю починається з елементів самих найпростіших танцювальних форм. На відміну від класичного і характерного танцю учнем тут не приходиться освоювати технічно складні рухи і комбінації. Але вивчення, здавалося б, найпростіших поз, кроків, поклонів і положень корпуса представляє відомі труднощів.

У Радянському Союзі існують єдина програма і метод викладання історико-побутового танцю. У цій програмі розділ «Елементи історико-побутового танцю» розроблений Н, Н. Іванівським і Н. А. Иосафовим , які систематизували й уточнили досягнення і навички своїх попередників і ввели ряд нових досягненні (на приклад, double — ehasse): крім того, вони в дуже образній і дохідливій літературній формі виклали складні комбінації і кроки.

В перші роки навчання в хореографічній школі історико-побутовий танець не тільки знайомить із програмою даного предмета, але і починає формувати майбутнього актора раніш, ніж до цієї задачі приступлять на уроках класичного танцю. І це, мабуть, сама складна і відповідальна частина курсу, тому що педагогу приходиться мати справу з десяти-дванадцятилітніми дітьми. Крім осмисленого запам'ятовування кроків і поклонів діти повинні навчитися музично і пластично рухатися, разом відтворювати танцювальні рухи. Прилучаючи до основ танцювальної павуки, майбутні артисти повинні звикати до танцю в парі і спілкуванню з партнером, чітко виконують рухи в різних ритмах. Якщо діти на першому етапі навчання істоико-побутового танцю тільки механічно засвоять різні види chasse, па польки, вальсу, мазурки, вони надалі при вивченні стилістично складних композицій XVI — XVIII століть будуть усі виконувати формально, зосереджуючи свою увагу тільки на відтворенні танцювальної схеми.

Ряд рухів, описаних Н. Н. Іванівським і Л. А. Иосафовим, автор використовує у своії книзі, точно так ; як і схему для позначення напрямку рухів, запропоновану професором Л. Я. Вагановою. Але наявність програми аж ніяк не віднімає в педагога прав на її творчу розробку і твердження власних прийомів і навичок. Так, у Державному інституті театрального мистецтва ім. А. В. Луначарського й у Московському хореографічному училищі, особливо в розділах , де проходяться

танцювальні форми віддалених епох, педагоги вносять багато нового, поповнюючи і уточнюючи курс новими педагогічними і науково-дослідними матеріалами.

На першому занятті з історико-побутового танцю виявляють ступінь музикальності учнів і знайомлять їх з особливостями даного предмета. Курс починається з вивчення кроків. Учнів вибудовують у коло.

Побутовий крок —звичайний крок, яким ми ходимо, ставлячи ногу з каблука на носок.

Легкий крок — на відміну від побутового кроку тут нога ставиться з носка на каблук. При музичному розмірі при ²_/4 - рух на кожну чверть, при 4/4 рух займає дві чверті, при ^3/₄ кожен крок займає три чверті.

Положення корпуса голови, пліч, рук, ніг.

Корпус тримається прямо, спина не повинна горбитися, плечі рівні. Руки учениць тримають плаття, злегка висунуті вперед. Живіт утягнутий. Руки учнів не повинні доторкатися до стегон, кисті рук злегка відведені. Іноді учню не вдається тримати добре корпус, і я в своїй практиці на початку першого року навчання застосовувала наступне положення рук: руки хлопчиком лежать па талії позаду. Ліва рука долонею догори, права рука кладеться на ліву долоню, долонею догори. Це робиться для того, щоб перший час додати корпусу і рукам хлопчиків спокійне положення.