2. Повстання під проводом Івайла.

Літ-ра: Літаврин Г.Г. Краткая история Болгарии (Глава 8)

Зовнішньополітична ситуація в 1241-1277рр.

• Громад. війни та міжусобиці у Болгарії поєднувались із гострими зовнішньо політ. сутичками. Болгарія ще намагалась відігравати роль гегемона на Балканах, однак все частіше їй доводилось відступати. Її сили поступались сусідам: спершу Королівству Угорщини, потім Нікейській імп., зрештою Сербській державі.

• Прихід до влади Михаїла 2 Асеня (1246-1256) призвів до порушення миру з угорцями та нікейцями.

• У результаті невдалих воєн Болгарія втратила значні terra у Півд і Сер. Македонії з містами Серри, Мелнік, Стобі, Велбудж, Скопьє, Охрід, Велес – відійшли до Нікейської імп.

• Угорський король Бела 4 зайняв Нішську та Белградську області та присвоїв собі титул «короля Болгарії».

• Скориставшись обставинами, правитель Епірського царства захопив Острово, Прилен, Охрід.

• Болгари були вимушені обєднатись з нікейцями у боротьбі протии латинян, але виграли лише в тому, що здобули відпочинок від війн з 1248 по 1252р.

• Суттєвою зміною в напрямі зовн. політики Болгарії порівняно з епохю Івана Асеня 2 був перехід від традиц. союзу з Сербією до боротьби з нею у союзі з Дубровником і половцями.

• Смутою у Болгарії скористались її сусіди. Ростислав 1257р. Зайняв частину півн-зах. болгар володінь. Латин. Імп. у союзі з венеціанцями захопила Несебр(Месімврію). У 1259-61рр. у Болгарію вторгались угорські війська.

«Християнський цар» Івайло на троні Болгарії

Причини повстання:

Зростання феод.гніту в умовах безперервних та безуспішних воєн, постійних ворожих вторгнень та в особливості спустошливих монголо-татар. набігів; безсилля правительства; смути при царському дворі – все це переповнило чашу терпіння народу.

Влітку 1277р. у півн-сх. Районах (Добруджа) спалахнуло антифеод. християн. повстання. На чолі повсталих став свинопас Івайло з прізвиськом Лахана (Капуста) або Бирдоква (лук-Латук), який виявився відважною людиною, хорошим організатором та талановитим полководцем.

Повсталі виступали проти феодалів і царя. У короткий час повстання охопило мало не всю країну, формувались християнські загони. Однак спершу необхідно було дати відсіч монголо-татарам , адже татари грабували та спалювали поселення, не зустрічаючи регулярного війська. В декількох сутичках Івайло розгромив монголо-татар та вимусив їх піти аж за Дунай. Саме ці перемоги прославили його по всій Болгарії.

Народна армія Івайла збільшилась у декілька разів, на його бік переходили опозиційно налаштовані проти царя боЛяри (!). Невдовзі панівні кола усвідомили небезпеку і армію супроти Івайла очолив хворий Константин Тих. У кінці 1277р. Івайло атакував цар. війська та завдав їм поразки, було вбито Константина Тиха. Його військо приєдналось до армії Івайла, який заволодів мало не усією країною.

Події у Болгарії викликали у Константинополі тривогу та надії на зміцнення при тирновському дворі свого впливу. Михаїл висунув у якості свого ставленика на болгар престол представника династії Асеней Івана  одружив його на своїй доньці Ірині  проголосив царем Болгарії під ім’ям Івана Асеня 3 та направив з візант. військом здобувати престол. Окрім того переслідуючи задачу придушення повстання Івайла. Захоплюючи села на своєму шляху вони насильно змушували болгар вступати в військо Івана Міца.

Між тим Івайло 1278р. взяв у облогу Тирнов та оточив столицю з усіх сторін. Цариця Марія намагалась досягнути згоди з імператором, але Михайло вимагав зречення Марії та визнання Івана Міца царем. Окрім того імператор знову спонукав монголо-татар до вторгнення у Болгарію для боротьби з Івайлом. Не бачачи іншого виходу з положення, Марія вирішила відкрити ворота Івайлові та запропонувати шлюб. Влітку 1278р. Івайло коронувався як цар Болгарії та одружився на Марії.

Звісно, крок Івайла назустріч цариці був компромісом з панівною верхівкою країни, хоча він і був продиктований обставинами: з півн. Погрожували монголо-татари, з півдня – візантійці. Військо Івайло зменшилось через сезон християнських робіт. У війську зростала роль представників кіл, соціально ворожих повстанцям (воїни регулярних загонів країни, найманців, заможних міщан, болярства).

Тим не менш воцаріння Івайла було радісно сприйнято повсталими. Здійснилась вічна мрія пригніченого селянства – вожак християн став царем у результаті народного повстання. Однак наступні події продемонстрували марність надій на корінні зміни. Панівний клас зберіг свої позиції. Адже по суті колишній свинопас був поставлений на чолі болярства і зберіг у своєму оточенні столичних вельмож, які потай ненавиділи його, а отже він був утягнений у боротьбу угрупувань соціальних верхів та втратив незалежність у прийнятті рішень. Відповідно продовження політики соц.наступу на позиції феодалів ставали об’єктивно неможливими.

Новому царю необхідно вести боротьбу на 2 фронти: проти монголо-татар та проти візантійців. Окреслились протиріччя між Івайлом та частиною його соратників… виник перший конфлікт з царицею. Влітку 1278р. Івайлові вдалось знову скинути монголо-татар за Дунай та затримати візант. війська у гірських проходів через Балкан.хребет. Восени атаки візантійців поновились з новою силою, 3 місяці Івайло утримував їх облогу. Візант. армія захопила Преслав і вийшла до Тирново.

Для болгар боярства настав час відкрито виразити своє відношення до царя-християнина. Пустили чутку, що Івайло помер, цариця Марія з сином відсторонена, і в лютому 1279р. ворота столиці були відкриті перед Іваном Міцом. Івайло тоді прорвав блокаду монголо-татар, розбив їх та збільшивши ряди своїх воїнів за рахунок селян, вирушив до Тирново.

Між тим загострилась боротьба і серед боляр столиці. З допомогою імператора Іван Міцо (Асень 3) досягнув згоди з лідером столичного боярства Георгієм Тертером, видавши за нього свою сестру, пожалувавши титул деспота та зробивши його протостратором (головнокомандуючим), відібравши цю посаду у Касима-бека. Тоді Бек став союзником Івайла і за рахунок цього обєднання весною 1279р. було розгромлено війська Івана 3. Іван Асень залишався маріонеткою на троні, яка не користувалась ані повагою, ні впливом. Дізнавшись про змову він втік з Іриною у Месімврію, а потім морем у Константинополь. Михаїлу 8 довелось примиритись із невдалою спробою установити свій контроль над Болгарією.