Боротьба болгарського царства за гегемонію на Балканах

Походом Ісаака 2 1190р. боротьба між Візантією та Болгарією не скінчилась. Імперія зброї не склала – Ісаак готував новий удар по Болгарії у союзі з угорцями. Між тим Асень у 1191-96рр. зайняв Средець, верхів’я долини Струми і землі аж до Серр, міста Відін, Ніш. Браничев, Белград. Однак похід візантійців купно з угорцями не відбувся адже Ісаака було скинуто з престолу. Його осліпив його брат Алексій 3 (1195-1203).

Хоча Асень і нарощував міць та посилював натиск на південь у напрямі до Егейського моря, але був убитий в результаті змови болгар. знаті, яка захопила Тирново. Столиця відкрила ворота старшому братові - Петру (1196-97), якого одначе теж вбили через рік. Причина внутрішньої боротьби у Болгарії невідома. Вважається, що частина впливового боярства була незадоволена політикою централізації та зміцнення цар. влади.

Відтепер трон займає молодший брат Іваніца, відомий під грецьким іменем Калоян (Добрий Іоанн) – один з найбільш видатних правителів Другого Болг.царства. Він перш за все зміцнив свою владу, а з 1199р. розпочав військ. дії супроти імперії купно з половцями. 1201р. Калоян взяв останнє місто, що перебувало під владою Візантії – Варну, а також Констанцію у Фракії.

Що заважало болгарам:

1. У подіях 12-13ст. суттєву роль відігравали великі боляри, які у Зах. Фрації та Македонії створили свої незалежні князівства. Ці магнати не бажали підкорятись болгарським царям, бо вступали у союзи як з ними, так і з візантійцями, сербами з єдиною метою – зберегти власну незалежність.

2. Боротьбі Калояна з імперією заважав і угорський король з його претензіями на Белградську та Бранічевську хори, які в роки 13ст. постійно переходили з рук у руки, поки не були остаточно закріплені за Болгарією 1204р.

3. Продовженню боротьби заважала відсутність офіційного міжнародного визнання прав на престол нової болгарської династії. Це питання залежало й від відносин з угорським королівським двором, який уособлював собою католицький світ на межі з православним і користувався увагою папського престолу.

Вже 1199р. Калоян розпочав перемовини з папою Інокентієм 3, у листах він підкреслював своє романське походження і називав себе «імператором болгар і влахів». А папа в свою чергу підтримував цю гру і говорив про рід Калоян як про «благородний рід з Риму». Однак ані імпер.титулу, ні права на утвердження патріархії не надавав.

До весни 1204р. перемовини завершились унією між болгар. і рим. церквами: архієпископ Тирново отримав сан примаса, а Калоян – титул короля. Восени папський легат вінчав Калояна на царство. Цей дипломатичний хід зміцнив авторитет Калояна та дозволив йому відстояти права на Ніш, Браничев і Белград.

На 1202р. було назначено 4-ий рестовий похід, в липні 1203р. хрестоносці взяли в облогу Константинополь, 13 квітня напівспалене місто було взято. Взяття Константинополя, падіння Візант. Імп. Стало подією всесвітнього значення. Положення різко змінилось. Калоян стояв перед необхідністю створення нової позиції, адже на Балканах виникли латиняни – ворог. Спроба заключити з ним мирний договір була відкинута. Невдовзі було оголошено про незаконність прав Калояна на болгар. землі як колишні візантійські. Все це спонукало до вибуху війни, розв’язання якої прискорило стихійне повстання греків Фракії, обурених безчинствами латинян. Тож, Калоян вступив у союз із візант. знаттю, яка долучилась до повстання. Проти Калояна виступили хрестоносці на чолі з імператором і дажем Венеції Дандоло.

Битва відбулась через день після ріцниці взяття Константиополя – 14квітня 1205р. – під Адріанополем, звідки були вигнані латиняни. Щойно створеній Латинській імперії було нанесено важкого удару. Лицарі втекли з Пловдіва, але владу там захопила грецька знать.

Папа передав Калояна анафемі, закликав до хрестового походу проти Болгарії, звинувачуючи її державця в схильності до єретиків (павлікіани та богоміли). Невдовзі намітився розкол між болгарами та греками: коли імп. Латинян Генріх вигадав нову тактику – засипати греків дарунками та схиляти до союзу. Тоді Калоян 1205-1206рр. схотів покласти кінець цьому – союз із греками остаточно розвалився весною 1206р., коли грецька знать Адріанополя та Дімотікі перейшли на бік Генріха. Восени болгари вже були готові до штурму Фессалонік, однак невідомий вбив Калояна вночі перед початком бою. Він розділив долю своїх братів. Від гибелі Асепідів вигравали візантійці та латиняни.

Болгар. трон зайняв племінник Калояна – Боріл (1207-1218), чиє правління ясно демонструє зміну зовн. і внутр. курсу політики. Вплив центр. влади в півд.-зах. і зах. районах Болгарії різко знизився, бо там зростав вплив сербського короля. Угорці знову захопили Белградську й Браничевську області, а серби – Ніш. 1208р. програвши сутичку з латинянами, Боріл втратив Пловдів, а потім геть усі володіння у Фракії.

Неспокійно було і в самій Болгарії у правління Боріла, 1211р. він прийняв допомогу від угорців, які відняли у Болгарії землі, аби придушити повстання у Відінській області Друге Болгарське царство досягло апогею своєї могутності.