47) Загальні критерії оцінювання навчальних досягнень

Основними функціями оцінювання навчальних досягнень учнів є такі: контролююча, яка передбачає встановлення рівня досягнень окремого учня (класу, групи), дає змогу вчителю своєчасно планувати й коригувати роботу й методику вивчення наступного матеріалу; навчальна, яка передбачає таку організацію оцінювання навчальних досягнень учнів, коли його проведення сприяє удосконаленню підготовки учня, групи чи класу; діагностична, яка є основою діагностичного підходу в діяльності вчителя і допомагає йому встановлювати причини труднощів, з якими стикається учень у процесі навчання, виявляти прогалини у його знаннях та вміннях; виховну що виявляється не тільки у меті і змісті завдань, а й у методиці їх реалізації вчителем, у наступному коментуванні й оцінюванні робіт.

Важливу функцію при здійсненні оцінювання відіграють його критерії. Залежно від ступеня оволодіння навчальним матеріалом розрізняють чотири рівні його засвоєння та вміння оперувати ним: початковий; середній; достатній; високий.

Рівні компетенції та критерії їх оцінювання: Початковий: 1бал - Учень володіє навчальним матеріалом на рівні елементарного розпізнавання і відтворення окремих фактів, елементів, об'єктів, що позначаються учнем окремими словами чи реченнями. 2 бали - Учень володіє матеріалом на елементарному рівні засвоєння, викладає його уривчастими реченнями. Виявляє здатність викласти думку на елементарному рівні Середній: 3 бали - Учень володіє матеріалом на рівні окремих фрагментів, що становить незначну частину навчального матеріалу. 4 бали - Учень володіє матеріалом на початковому рівні, значну частину матеріалу відтворює на репродуктивному рівні. 5 балів- Учень володіє матеріалом на рівні, вищому за початковий, здатний за допомогою вчителя логічно відтворити значну його частину. 6 білів - Учень може відтворити значну частину теоретичного матеріалу, виявляє знання і розуміння основних положень, за допомогою вчителя може аналізувати навчальний матеріал, порівнювати та робити висновки, виправляти допущені помилки. Достатній: 7 балів - Учень здатний застосовувати вивчений матеріал на рівні стандартних ситуацій, частково контролювати власні навчальні дії, наводити окремі власні приклади на підтвердження певних суджень. 8 балів - Учень вміє порівнювати, узагальнювати, систематизувати інформацію під керівництвом учителя, в цілому самостійно застосовувати її на практиці, контролювати власну діяльність, виправляти помилки і добирати аргументи на підтвердження певних думок під керівництвом вчителя. 9 балів - Учень вільно (самостійно) володіє вивченим обсягом матеріалу, в тому числі і застосовує його на практиці; вільно розв'язує задачі в стандартних ситуаціях, самостійно виправляє допущені помилки, добирає переконливі аргументи на підтвердження вивченого матеріалу. Високий: 10 балів - Учень виявляє початкові творчі здібності, самостійно визначає окремі цілі власної навчальної діяльності, оцінює окремі нові факти, явища, ідеї; знаходить джерела інформації та самостійно використовує їх відповідно до цілей, поставлених учителем. 11 балів - Учень вільно висловлює власні думки і відчуття, самостійно оцінює різноманітні життєві явища і факти, виявляючи особисту позицію щодо них; без допомоги вчителя знаходить джерела інформації і використовує отримані допомоги вчителя знаходить джерела інформації і використовує отримані відомості. Використовує набуті знання і вміння в нестандартних ситуаціях.

51)Принцип виховання — це основа, вихідне положення, яке ста­новить фундамент змісту, форм, методів, засобів і прийомів ви­ховання. Принципи зумовлюються метою виховання: 1.Принцип народності передбачає єдність загальнолюдсь­ких і національних цінностей; оволодіння духовними багатствами свого народу: мовою, традиціями, звичаями, національно-етнічною культурою; шанобливе ставлення до національних надбань тих народів, які мешкають в Україні. 2.Принцип демократичності потребує подолання автори­тарного стилю виховання; забезпечення співробітництва вихова­телів і вихованців; врахування думки колективу й кожної особи­стості; 3.Принцип природовідповідності спрямований на врахуван­ня багатогранної природи людини, особливостей її анатомо-фізіологічного і психічного розвитку. 4.Принцип гуманізації передбачає створення оптимальних умов для інтелектуального і соціального розвитку кожного ви­хованця; виявлення глибокої поваги до людини; визнання при­родного права кожної особистості на свободу, на соціальний за­хист, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності, виховання у молоді почуттів гуманізму, милосердя, доб­рочинності. 5.Принцип неперервності випливає з того, що виховання є багатогранним і багатофакторним процесом, який не обмежуєть­ся ні часовими, ні віковими рамками; виховання здійснюється з часу народження і триває впродовж усього життя; соціальне і природне середовище, діяльність особистості так чи інакше впли­вають на формування певних якостей. 6.Принцип індивідуалізації та диференціації: врахування у навчально-виховному процесі індивідуальних особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку особистості; засто­сування засобів впливу на особистість з урахуванням її індивіду­альних фізичних і соціально-психічних властивостей. 7.Принцип єдності виховання і життєдіяльності: процес виховання — не відокремлена сфера діяльності уособлених лю­дей, він є цілісною системою організації життєдіяльності дітей і дорослих у сім´ї, школі, на виробництві, в соціально-природно­му середовищі; кожен компонент такої діяльності певним чином впливає на формування тих чи тих якостей особистості. 8.Принцип етнізації передбачає наповнення виховання на­ціональним змістом, спрямованим на формування національної свідомості і національної гідності; створення умов для дітей усіх національностей, що є громадянами України, навчатися рідною мовою, вивчати традиції, звичаї, обряди свого народу; його культури, ви­ховувати в молоді почуття соціальної відповідальності за збере­ження, примноження і продовження етнічної культури. 9. Принцип послідовності і систематичності вимагає забезпечувати певний вплив на особистість дитини з урахуванням її вікових можливостей і розвитку, поступово розширювати сис­тему вимог до діяльності;

Організовуючи виховний процес у вищих навчальних закла­дах, педагоги мають вдумливо, творчо і конструктивно підходи­ти до реалізації принципів виховання. Це стосується як змісту, так і форм, засобів, методів виховної діяльності.

48) ) Особливості контролю і оцінювання знань та вмінь учнів у процесі проектно-технологічної діяльності. Перевірка знань, умінь і навичок завершується оцінкою. На заняттях у майстернях застосовується п’ятибальна система оцін­ки, як і на уроках з інших навчальних предметів. Оцінку слід виставляти не за роботу, виконану протягом уроку, а за окремі етапи трудового процесу, закінчені з точки зору тех­нології. Таким етапом може бути операція (розмічання, сверд­ління та ін.), а в деяких випадках і перехід (обпилювання однієї поверхні драчовим напилком). Отже, на одних уроках робота уч­нів може зовсім не оцінюватися, а на інших уроках може бути виставлено кілька оцінок. Виконання окремих операцій оцінювати особливо доцільно в період засвоєння їх. Тоді загальна оцінка за виріб складати­меться з оцінок за окремі операції. Коли виконуються комплек­сні роботи, що включають операції, з якими учні вже обізнані, оцінку можна виставляти відразу за готовий виріб. Оцінка повинна бути мотивованою. Цієї вимоги дуже важливо додержуватися протягом усього періоду навчання і особливо в V—VI класах, коли учні не вміють ще самостійно оцінювати свою практичну роботу і тому про свої успіхи судять тільки з вис­новків учителя. Мотивування оцінки вчителя, яке полягає в ана­лізі роботи учнів, дає їм можливість зрозуміти свої помилки, усвідомити вимоги до діяльності їх у майстернях. Внаслідок цього учні поступово привчаються самі оцінювати свою роботу. Досвід показує, що в VII класі учні вже можуть самостійно оці­нювати свою роботу на підставі технічних вимог до трудового завдання, сформульованих учителем. Значення цієї обставини важко переоцінити, якщо врахувати, що вміння оцінювати свою діяльність є важливою якістю, яка потрібна кожному, хто бере участь у сучасному суспільному виробництві. Оцінка повинна бути об’єктивною. У зв’язку з цією вимогою слід підкреслити, що на оцінку не повинна впливати дисципліна учнів. Проте порушення дисципліни дуже часто призводить до зниження якості роботи. У такому разі, знижуючи оцінку, треба пояснити причину помилки. Очевидно, така оцінка роботи сприя­тиме зміцненню свідомої дисципліни. Об’єктивність оцінки грун­тується на тому, що вона включає кількісні і якісні показники (точність, кількість виробів), які дають можливість порівнювати результати праці окремих учнів.

49) Суть процесу технологічного виховання, його завдання.

Важливе місце в системі заходів, спрямованих на підвищен­ня ролі робітничих професій, повинно займати трудове вихован­ня. Воно відбувається безперервно: в сім’ї, у процесі навчання, під час перегляду кінофільму та ін., бо все життя насичене пра­цею і на кожному кроці дітям доводиться спостерігати ставлен­ня людини до праці.

Навчання повинно бути виховуючим. Для трудового виховання найкращі умови ство­рюються в процесі трудового навчання. Трудове виховання про­водиться тут у процесі безпосереднього залучення учнів до суспільно корисної, а на заключному етапі — до продуктивної праці. У процесі трудового навчання діти спілкуються з робіт­никами, допомагають їм виконувати державні завдання.

Центральним завданням трудового виховання є виховання позитивного ставлення до праці, яке забезпечується певними рисами характеру, що піддаються формуванню в процесі навчан­ня, зокрема в процесі трудового навчання. До таких рис харак­теру належать почуття колективізму, відповідальності за дору­чену справу, критичної самооцінки, свідомої дисципліни та ін. Ці та деякі інші риси характеру потрібні учням так само, як фахові знання і вміння.

Виробничий та технологічний процеси зв’язують між собою сотні і тисячі учасників виробництва. І хоч якою малою не була б участь кожного з них у загальному обсязі роботи, проте від неї залежить успіх усього колективу. У таких умовах почут­тя колективізму повинно стати невід’ємною якістю кожного, хто бере участь у суспільному виробництві.