2.Процес трудової підготовки та його складові частини.

При побудові процесу трудового навчання використовують досвід інших навчальних предметів, а також дані дидактичних досліджень. Разом з тим методиці трудового навчання доводи­ться розв’язувати багато питань самостійно. Так, при оцінці ре­зультатів праці учнів треба враховувати такі фактори, які для інших навчальних предметів не є істотними: виконання правил техніки безпеки, організація робочого місця, правильність вико­нання трудових прийомів та ін. Цілком зрозуміло, що в цьому випадку треба виробити критерії, які дали б змогу об’єктивно оцінити працю учнів. Цим повинна займатися методика.

У практиці позитивно зарекомендували себе чотири основні форми організації роботи учнів: фронтальна, бригадна, індиві­дуальна та за розподілом праці. Проте треба знати, залежно від яких умов доцільно застосовувати ту або іншу форму організа­ції роботи: залежить це насамперед від складності виробу або від підготовленості учнів? Визначається вибір тільки завдання ми навчання або завданнями виховання? На ці питання повинна дати відповідь методика.

3.Методи наукових досліджень. Методика трудового навчання, розв’язуючи поставлені перед нею завдання, спирається на такі методи наукових досліджень: Спостереження як метод наукового пізнання характерне тим, що в процесі його дослідник не втручається в хід навчального процесу, а лише фіксує все, що відбувається. Дослідник наперед підмічає мету, завдання і методику спостереження, а потім пере­ходить до безпосередніх спостережень. Внаслідок спостережень нагромаджуються факти, які дають змогу характеризувати ви­учуваний об’єкт (прийом), оцінювати його. Експеримент на відміну від спостереження проводиться в ціл­ком певних умовах, які створюються дослідником. Експеримен­тальні ситуації можна повторити потрібну кількість разів і таким чином усунути елемент випадковості. Внаслідок цього можна визначити вплив окремих педагогічних факторів і з’ясувати їхню порівняльну ефективність досить об’єктивно й достовірно. Сильні сторони експерименту, а саме: вивчення явищ в умо­вах, які можна точно врахувати, можливість абстрагуватися від певних сторін процесу — на сучасному етапі розвитку педагогіч­ної науки можуть бути особливо ефективно використані в дидак­тичному експерименті. Найтиповішими формами дидактичного експерименту є урок у звичайних умовах класу (навчальної майстерні) і експериментальні заняття з невеликою групою уч­нів. Кожна з них має свої переваги та недоліки. Дослідні уроки особливо ефективні там, де перевіряються будь-які рекомендації щодо роботи з цілим класом (групою). Вивчення і узагальнення передового педагогічного досвіду. Важливим джерелом розвитку методики як галузі педагогічної науки є передовий педагогічний досвід. Вивчення досвіду роботи кращих учителів, науковий аналіз його дають змогу створити рекомендації з ефективної побудови навчального процесу. Передовий досвід можна вивчати за допомогою спостережень, бесід з учителями, кінозйомок та ін. Важливу роль у вивченні і поширенні передового досвіду відіграють педагогічні читання. Теоретичні дослідження. Методиці доводиться вирішувати такі питання, які не піддаються дослідженню методом спосте­реження або експерименту. При застосуванні розглянутих методів дослідження вда­ються додатково до таких допоміжних методів, як бесіда з уч­нями і вчителями, анкетування, вивчення продуктів праці учнів та ін. Крім методу, дуже важливо правильно вибрати методику до­слідження, тобто спосіб здобування даних, що характеризують процес навчання.