79.Структура культури. Повнота культури.

Поняття культури є складним і неоднозначним. Культура в різних її проявах є об'єктом і предметом вивчення безлічі конкретних наук. Це археологія, етнографія, історія та соціологія. Кожна з цих наук створює своє певне уявлення про культуру. Археологія по залишках, що дійшли до нашого часу, вивчає культуру історичних предків, що нині живуть або зниклих народів. Етнографія займається культурою представників різних національностей у всьому її різноманітті та цілісності. Своя точка зору на культуру як на об'єкт дослідження є у істориків і соціологів. Звідси і величезна кількість визначень даного поняття. Адже кожна з цих наук дає їй своє визначення. Не випадково тому фахівці налічують від 150 до 250 визначень культури в різних наукових областях, а всього у світовій літературі їх близько 500. Для філософії на відміну від цих наук властиво, по-перше, розгляд культури в її загальних рисах, тобто з світоглядних позицій, по-друге, під кутом зору з'ясування її місця в суспільстві та історичному процесі в цілому.

Сам термін культура має походження від латинського слова "culture" - що в перекладі означає "обробіток землі, догляд". Цей термін як не можна більш точно виражає сутність поняття культури, під яким розуміють філософи всі види перетворювальної діяльності суспільства і людини разом з її результатами. В даний час слово "культура" часто вживається як міра рівня освіченості та освіченості і вихованості людини. Хоча суперечка з приводу точності і повноти цього визначення триває і навряд чи коли-небудь буде закінчений, так як різноманіття діяльності людини породжує і різноманіття проявів культури, одним з найбільш вичерпних і лаконічних визначень культури є визначення відомого культуролога Е. С. Маркаряна. Він звучить так: "Культура є спосіб внебіологіческой адаптації людиною навколишньої дійсності". У цьому понятті найбільш виразно зафіксовано загальне відміну людської життєдіяльності від біологічних форм життя, якісне своєрідність історично-конкретних форм цієї життєдіяльності на різних етапах суспільного розвитку.

Протягом всієї історії розвитку філософської думки культура в тому чи іншому аспекті була предметом вивчення різними мислителями, літераторами, істориками. Первісне поняття культури, що існувала в стародавніх цивілізаціях Китаю (поняття "жень") і Індії (поняття "дхарма") означало насамперед цілеспрямований вплив людини на навколишнє його природу. Включало воно також і виховання та навчання самої людини. Філософи стародавньої Греції бачили в "пайдейе", тобто "вихованості", яку вони вважали синонімом культури, головне свою відмінність від "некультурних" варварів. Епоха Риму, особливо в пізній період її, органічно увібравши філософські погляди давньогрецьких мислителів, породила своє уявлення про культуру, яке більш близько до поняття цивілізації. Культура стала асоціюватися з ознаками особистого досконалості. В епоху середньовіччя засилля теології і схоластики в Європі не дозволяло ставити проблему вивчення культури, як найважливішого якісного та органічного ознаки людського буття. Сам процес створення культурних цінностей і всієї діяльності людини цілком віддавався на спадок бога. Процес творчого підйому іноді ототожнювався то з проявом божої милості, то з підступами диявола. Справжнє відродження інтересу до вивчення і пізнання культури поновилося лише в епоху Просвітництва. Саме в цей період під досконалістю культури почали розуміти відповідність гуманістичному ідеалу людини, а в подальшому - ідеалу просвітителів.

Для зароджувалася буржуазної філософії характерно розуміння під культурою різних форм духовного і політичного саморозвитку суспільства і людини, що проявляються в русі науки, мистецтва, моралі, релігії та державному правлінні. Французькі просвітителі XVIII століття (Вольтер, Тюрго, Кондорсе) розуміли зміст культурно-історичного процесу як розвиток людського розуму. Мета цього процесу, на їхню думку, зробити всіх людей щасливими, що живуть у злагоді з запитами і потребами своєї "природною" природи. Проте вже в той час зародилося філософський напрямок "критики культури". Послідовники цього напряму (Руссо) засуджували не тільки культурну еволюцію, а й саму людську цивілізацію. У своїх роботах вони протиставляли чистоту і простоту вдач народів, що знаходилися на патріархальної ступені розвитку, зіпсованості і розбещеності "культурних" націй. Сприйнявши цю критику культури, як проблему загальнотеоретичного осмислення протиріч буржуазної цивілізації, представники німецької класичної філософії стали шукати вихід в усвідомленні культури як сфери "духу". Кант розглядав культуру перш за все з позицій моральної свідомості (його знаменитий категоричний імператив). Шиллер як сукупність естетичних форм свідомості, а Гегель вбачав у розвитку культури еволюцію філософського свідомості людини. З цієї точки зору, культура постає як галузь духовної свободи людини. Таким чином представники німецької класичної філософії розглядали сутність культури як єдиний ланцюг безлічі її типів і форм, розташованих у певній історичній послідовності і утворюють єдину лінію духовної еволюції людства.