56. Проблема джерел пізнання: сенсуалізм і раціоналізм.

Сенсуалізм (почуття) – напрямок в теорії пізнання, згідно якому чуттєвість є головною формою вірогідного пізнання. У протилежність раціоналізму сенсуалізм прагне вивести весь зміст пізнання з діяльності органів почуттів. Сенсуалізм близький до емпіризму(досвід), що визнає чуттєвий досвід єдиним джерелом вірогідного знання. Виділяють два види сенсуалізму: 1) Матеріалістичний сенсуалізм вбачає у чуттєвій діяльності людини зв’язок її свідомості з зовнішнім світом, а в показниках її органів почуттів – відображення цього світу. Класичне формулювання сенсуалізму, розроблене ще у античності: “Нема нічого в розумі, чого спершу не було у почуттях ”. Помітними представниками сенсуалізму у XVII ст. були Ф.Бекон, Т.Гоббс, Дж.Локк, у XVIII ст. Ламетрі, Гельвецій,Дідро, Гольбах. 2) Ідеалістичний сенсуалізм (Д.Берклі, Д.Юм) обмежує досвід сукупністю відчуттів або уявлень, заперечуючи, що в основі досвіду полягає об’єктивний світ. Обмеженість сенсуалізму виражається у перебільшені ролі чуттєвого пізнання, у недооцінці значення понять, абстракцій, у запереченні діяльнісної ролі мислення.

Раціоналізм (розумний) – напрямок, що визнає розум основою пізнання та поведінки людей. Раціоналізм (Декарт, Спіноза, Лейбніц), обгрунтовував безумовну достовірність наукових принципів математики та природознавства, намагався вирішити питання: як знання, отримане у процесі пізнавальної діяльності людини, набуває об’єктивного,всезагального та необхідного характеру. У протилежність сенсуалізму, раціоналізм стверджує, що знання досягається за допомогою розуму, що є джерелом та критерієм істинності. Лейбніц до тези сенсуалістів “ нема нічого в розумі, чого спершу не було у почуттях ”, додав: “ крім самого розуму ” тобто спроможність осягати не тільки приватне,але й всезагальне. Однобічність раціоналізму виражається у запереченні чуттєвого характеру знань, в існуванні вроджених ідей (Декарт).В дійсності наукове пізнання містить єдність чуттєвого та раціонального, інтуїтивного та логічного, а також практичну діяльність.

57.Форми чуттєвого і раціонального пізнання.

Теорія пізнання визнає єдність чуттєвої та раціональної сторін складного й суперечливого процесу духовного освоєння дійсності, проникнення людського розуму в сутність речей. Розрізняють два ступені єдиного нерозривного процесу пізнання - чуттєвий (нижчий) і раціональний (вищий). Причому вони перебувають у тісному діалектичному взаємозв'язку: будь-який акт чуттєвого пізнання включає в себе й раціональне начало, а будь-яка думка має своєю основою чуттєві образи. До того ж, чуттєві образи опосередковані суспільним досвідом, тому в них у знятому вигляді містяться результати мисленого пізнання. Чуттєве пізнання є безпосереднім відображенням у свідомості людини зовнішніх властивостей предметів об'єктивного світу, завдяки роботі зорового, слухового, смакового та інших аналізаторів нервової системи. Основними формами чуттєвого пізнання є відчуття, сприйняття й уявлення. Відчуття — відображення зовнішніх властивостей предметів об'єктивного світу, яке виникає внаслідок їх впливу на органи чуття і збудження нервових центрів кори головного мозку. Відчуття — вихідний пункт пізнання, найпростіший його елемент. Воно є об'єктивним за змістом і суб'єктивним за формою, оскільки на його характер певним чином впливають специфічний склад і стан людської психіки, а опосередковано і суспільні умови, в яких перебуває людина. Більшу частину інформації людина одержує через органи зору, тому деякі спеціальності пов'язані з особливими вимогами стосовно зору людини. Так, у космічних частинах з метою адаптації органів зору, слуху, зниження порогів їх відчуття часто проводяться спеціальні тренування, зокрема, операторів РЛС. Сприйняття — відображення зовнішності предметів об'єктивного світу. На відміну від чуттів, у яких відображаються окремі властивості предметів, сприйняття дає інформацію про об'єкт у його цілісності при безпосередньому впливі цього об'єкта на органи чуття. Об'єктивною основою сприйняття як цілісного образу є єдність різних властивостей об'єкта, існуючого незалежно від свідомості людини. Цілісний образ предметів, процесів, ситуацій формується у свідомості людини внаслідок складної синтезуючої діяльності кори головного мозку. Тому люди, які покликані діяти в екстремальних умовах (військові, особливо офіцери космічних частин; пожежники; альпіністи тощо), змушені спеціально тренуватися, щоб досягти відповідної майстерності. Так, нетренованому молодому фахівцю космічних частин для сприйняття показників численних приладів потрібно у 8—10 разів більше часу, ніж досвідченому. Уявлення — це відтворений у пам'яті образ зовнішності предметів, які раніше сприймалися. Оскільки уявлення містять у собі моменти узагальнення, то їх розглядають як перехідну ланку від чуттєвого до раціонального пізнання. Відчуття, сприйняття й уявлення піддаються мисленій обробці завдяки таким методам, як порівняння, аналіз і синтез, абстрагування і узагальнення тощо, що дає можливість продукувати теоретичне знання, завдяки якому вдається проникати в сутність речей, розкривати закони об'єктивного світу. Так відбувається якісний перехід від нижчого (чуттєвого) до вищого (раціонального) ступеня пізнання, тобто пізнання загальних, суттєвих, внутрішніх, необхідних властивостей речей, властивостей, недоступних для органів чуття. Основними формами раціонального (логічного) пізнання є поняття, судження та умовиводи. Поняття — форма мислення, в якій відображається клас предметів з їх істотними і загальними ознаками. Поняття є найпростішою за формою і чи не найскладнішою за змістом формою мислення. Поняття — це своєрідні комори знань. Змістом поняття є сукупність ознак, які мисляться в понятті, а обсягом — той клас предметів, які відображаються вданому понятті. Поняття, як і уявлення, відображають предмети з їх ознаками. Проте в уявленні відображається один предмет, а в понятті — множина, в понятті — загальні, істотні, внутрішні та необхідні ознаки, а в уявленні, як правило, — одиничні, неістотні, зовнішні, випадкові. Поняття мають лише люди, а уявлення — і тварини. Судження — форма мислення, в якій щось стверджується і яка є або істинною, або хибною. Судження завжди виражаються розповідними двоскладними реченнями. Умовивід — форма мислення, з допомогою якої з одних думок (засновків) одержують нові думки — висновки. Завдяки умовиводам одержують нове, так зване вивідне знання. При цьому процес пізнання може рухатися як від знання більш загальних положень до менш загальних, часткових чи й одиничних (такі умовиводи називають індуктивними). Упродовж віків точиться боротьба між емпіриками, які адекватним відображенням дійсності вважають чуттєві пізнання, і раціоналістами, котрі переоцінюють роль розуму і недооцінюють чуття. Емпірики, признаючи чуттєвий досвід єдиним джерелом пізнання, вважають, що зміст знання може бути представленим або як опис цього досвіду або може бути до нього зведеним. Араціональна пізнавальна діяльність зводиться ними до різного роду комбінацій того матеріалу, який дається вдосвіді, і пояснюється яктакий, що нічого не добавляє до чуттєвого змісту знань. Переборення однобокості емпіризму і раціоналізму було досягнуто на основі аналізу процесу пізнання в органічному зв'язку з практичною діяльністю по перетворенню дійсності. Процес пізнання має свої специфічні особливості в різних сферах дійсності. Так, осягнення соціальних процесів якісно відрізняється від пізнання природних явищ.