70. Онтологія і аксіологія. Поняття вартості

Аксіологія — філософське вчення про природу цінностей, їхнє місце в реальності та структурі ціннісного світу, тобто про зв’язок рі-зноманітних цінностей між собою, із соціальними і культурними факторами і структурою особистості. Проблема цінностей у широкому значенні виникала в періоди знецінення тієї чи іншої культурної традиції та дискредитації ідеологічних засад суспільства. В античній і середньовічній філософії ціннісні (етико-естетичні й релігійні) характеристики включалися в саме поняття «реальність, істинного буття». Уся традиція ідеалістичного раціоналізму від Платона до Гегеля і Кроче відрізнялася нерозчленованістю онтології й аксіології, буття і цінності. Аксіологія як самостійна галузь філософського дослідження виникає тоді, коли поняття «буття» роздвоюється на два елементи: реальність і цінність як об’єкт різноманітних людських побажань і устремлінь. Головне завдання аксіології — показати як можливу цін-ність у загальній структурі буття і яке її відношення до «фактів» ре-альності.

Як ідеальні предмети, цінності не залежать від людських потреб і бажань. Персоналістськи-онтологічна теорія цінностей, найбільш відомим представником якої був М. Шелер, розглядає реальність ціннісного світу як таку, що гарантована «позачасовою аксіологічною сері-єю в Богові», недосконалим відображенням якої є структура людської особистості. Тип особистості визначається властивою щодо неї ієрархією цінностей, що й є її онтологічною основою. Прагнення вивільнити аксіологію від релігійних передумов (Н. Гартман) породжує проблему незалежного існування сфери цінностей. Для культурно-історичного релятивізму, біля витоків якого стояв В. Дільтей, характерною є ідея аксіологічного плюралізму, тобто багатоманіття рів-ноправних цінних систем, які розпізнаються за допомогою історичного методу. По суті це означало критику самої програми загальної теорії цінностей, яка абстрагується від культурно-історичного контексту і увіковічнює яку-небудь одну «справжню» систему цінностей.

Таким чином, виходячи з вище наведеного визначення суті аксіології, можемо стверджувати, що система цінностей є тим фактором, який дає можливість характеризувати рівень розвитку (історичний, цивілізаційний, культурний, соціальний, політичний тощо) суспільства загалом, потенційні можливості його прогресування, стан сформованості суспільно-політичних ідеалів. Адже вся історія людства — це також пошуки людиною причин, причин як самих себе, так і світу цього і всіх його явищ. Глибина та ефективність цих пошуків залежали від рівня свідомості як окремої людини, певної спільноти, окремих народів, так і всього людства загалом. Чим глибше людина проникала в сенс свого буття й навколишнього світу, тим більше вона починала розуміти факт існування першопричин.

В аксіології, яка досліджує природу цінностей, існує декілька трактувань феномену цінностей. Зокрема, перший доводить, що цінностями виступають різні предмети, будь-які речі (як матеріальні, так і соціальні за своїм субстратом), тобто цінності насамперед як щось іманентне. Другий підхід (Н. Лапін, Н. Смелзер, Т. Парсонс і т.д.) акцентує свою увагу на цінностях як явищі трансцендентного характеру, що притаманне насамперед внутрішньому світові людини — прояв її психіки: погляди, уявлення, переконання, емоції і т.д. Третій підхід, який певним чином синтезує попередні два: «Відмінне від перших двох трактування цінностей — трактування їх як явищ особливої реальності, яка не зводиться винятково до фізичного чи то матеріального буття, чи то царства абстрактних інтелігібе-льних величин». На думку його прихильників, серед маси оточуючих предметів і явищ цінностям притаманний своєрідний онтологічний статус. Наприклад, А. Богомолов трактував їх як елемент суспільних відносин, опредмечений у формі соціальних інститутів.