63.Прикмети наукової раціональності.

Джон Мілл вважав : наука – позитивне і потрібне знання; поза наукою філософії нема; філософія не позитивна і не потрібна; абсолютизація науки.

Позитивізм — філософський напрям, який єдиним джерелом істинного знання проголошує емпіричний досвід, заперечуючи пізнавальну цінність філософських знань, теоретичного мислення. Для того , щоб повністю розмежувати філософію і науку існує течія позитивізму. Три форми позитивізму розвивались протягом 120 років. Філософія завжди наявна в науці, схована в ній, тому якщо не можна розмежувати їх , о треба шукати шляхів порозуміння між ними. Третій позитивізм розвивається в 60-80 роках ХХ ст.. і його представниками є Расселл , Кут, Лакатош, Йолом та ін.

7 принципів наукової раціональності

1)принцип міровизначеності – наукове знання чітко бачить межі свого застосування і є завжди обмеженим предметом. Оскільки предметом філософії є світ як універсум то філософія не є науковим знанням.

2) принцип порядкований послідовності — досліджуване явище повинно бути поставлене в ряд : йому щось передує, за ним щось слідує. Це принцип причиновості і має нагромаджуючий характер.

3) принцип достатньої підстави – наукове знання завжди звертається до своїх основ, вихідних принципів.

4)принцип чіткості критеріїв бінарних опозицій (добро-зло; правда-кривда; рай-пекло). В науці завжди чітко розмежовується об’єктивне і суб’єктивне, істина чи фальш.

5)принцип аналітичності – розклад цілого на складові елементи і на основі вивчення кожного елемента відбувається синтез знань про предмет. (людина є дуже складною істотою. Дізнатись все про людину – є дуже складним процесом, який вимагає багатьох зусиль).

6) принцип Сократичної іронії чи принцип сумніву Декарта — в науці немає таких догм чи теорій, яких не можна було б переглянути.

7)принцип відтворюваності — дослід повинен повторюватися у 100 процентах.

64. Рівні наукового пізнання і критерій їх розрізнення.

Наукове пізнання містить у собі два основних взаємопов’язаних, але якісно різних рівня — емпіричний і теоретичний.

На емпіричному рівні переважає чуттєве пізнання; раціональне пізнання і його форми тут присутні, але мають підпорядковане значення. Тому на емпіричному рівні досліджуємий об’єкт відображається переважно з боку своїх зовнішніх зв’язків і проявів. Характерними ознаками емпіричного пізнання є: збирання фактів, їх первинне узагальнення, опис спостерігаємих та експериментальних даних, їх систематизація, класифікація.

Теоретичний рівень характеризується перевагою раціонального пізнання. Теоретичне пізнання відображає явище і процеси з боку їх універсальних внутрішніх зв’язків і закономірностей. Що досягаються за допомогою раціональної обробки емпіричних даних, яка дозволяє сформулювати наукові проблеми, гіпотези, теорії. Найважливіше завдання теоретичного пізнання — досягнення істини.

Емпіричний та теоретичній рівні наукового пізнання взаємопов’язані, тобто емпіричне може переходити в теоретичне і навпаки. Неприпустимо абсолютизувати значення якогось одного з них.