58.Роль інтуїції в пізнанні.

  Загадкова швидкість, з якою діє інтуїція. Досліди показали, що три компоненти мови — ідеаційна (понятійна), вербалізаційна і моторна — локалізуються відносно самостійно. Тому після припинення свідомого аналізу наукової проблеми процес її рішення триває в підсвідомій сфері, що відповідні електрофізіологічні процеси також не припиняються, а перетворюються, продовжують протікати, але лише зі зміненими характеристиками. Причому спостерігається дивне явище: можливість переробки на несвідомому рівні 109 байт інформації за секунду, а на свідомому тільки 102. Все це є важливою передумовою для розгортання швидких розумових процесів, для оперування величезною за обсягом «чистою» інформацією в підсвідомій (несвідомій) сфері. Підсвідомість здатна вести за короткий період величезну роботу, що не під силу свідомості за той же короткий термін. У процесі інтуїтивного рішення бере участь також естетичний фактор. За будь-яких різновидностей інтуїції — ейдетичної чи концептуальної — відбувається немовби дорисовка картини (ситуації) до цілісності. Взаємозв'язок цілого і частини, системи і елемента також впроваджується у свідомість і несвідому сферу людської психіки у формі певної схеми або структури (у самому загальному вигляді), втілюючись у психологічну установку на досягнення гармонійності і досконалості. Прагнення до гармонії та краси, здійснюване на підсвідомому рівні, може стати фактором, що справляє вирішальний вплив на вибір з безлічі варіантів більш досконалого.   До спільних умов формування і прояву інтуїції належать, по-перше, ґрунтовна професійна підготовка людини, глибоке знання проблеми; по-друге, пошукова ситуація, стан проблемності; по-третє, дія у суб'єктів пошукової домінанти на основі безперервних спроб вирішити проблему, напружені зусилля за рішенням проблеми або завдання; по-четверте, наявність «підказки». Значне число відкриттів і винаходів, як показує історія науки і техніки, зв'язано з дією «підказки», що служить «пусковим механізмом» для інтуїції. Такою реалізаторською причиною для Ісака Ньютона, як відомо, стало яблуко, що впало на нього і викликало ідею всесвітнього тяжіння; для інженера — мостовика Стіва Броуна — висяча між гілками павутина наштовхнула його на ідею висячого мосту. Хоча й наявність «підказки» в деяких випадках явно не виявляється. Сприятливі обставини складаються тоді, коли дослідник безплідно вишукує рішення задачі, вичерпує невірні прийоми, але ще не досягає тієї стадії, на якій гасне пошукова домінанта, тобто тоді, коли дослідник втрачає інтерес до задачі, коли вже невдалі спроби, що вживалися і повторюються, коли ситуація задачі перестає змінюватися, і дослідник визнає задачу не вирішуваною. Звідси висновок, що успіх інтуїтивного рішення залежить від того, наскільки досліднику вдалося звільнитися від шаблону, переконатися в непридатності раніше відомих шляхів і разом з тим зберегти захопленість проблемою, не визнати її не вирішуваною. Підказка виявляється вирішальною у звільненні від стандартних, шаблонних напрямків думки. Конкретна форма підказки, ті конкретні предмети і явища, що використовуються, є несуттєвою обставиною. Важливий її загальний сенс.   Сучасна психологія творчості і нейрофізіологія дозволяють з певністю стверджувати, що інтуїція включає в себе ряд певних етапів: по-перше, нагромадження і несвідомий розподіл образів і абстракцій в системі пам'яті; по-друге, несвідоме комбінування і переробка нагромаджених абстракцій, образів і правил з метою розв'язування певної задачі; по-третє, чітке усвідомлення задачі; по-четверте, раптове для даної людини знаходження рішення (доказ теореми, створення художнього образу, знаходження конструкторського або військового рішення і т. п), що задовольняє формулювання задачі. Нерідко таке рішення приходить несподівано, коли свідома діяльність мозку орієнтована на вирішення інших завдань, або навіть уві сні. Відомо, що знаменитий французький математик Жюль Анрі Пуанкаре знайшов важливий математичний доказ на прогулянці берегом озера, а Олександр Пушкін придумав потрібний поетичний рядок уві сні.   Імовірність інтуїції означає для людини можливість одержання істинного знання і небезпеки мати помилкове, неістинне знання. Англійський фізик Майкл Фарадей, відомий працями в галузі електрики, магнетизму і електрохімії, писав, що ніхто не підозрює, скільки загадок і теорій, що виникають в голові дослідника, знищується власною критикою і навряд чи одна десята частина всіх припущень і надій здійснюється. Виникла в голові ученого або конструктора здогадка повинна перевірятися. Перевірка ж гіпотези здійснюється практично науковим дослідженням. Інтуїції буває досить для розсуду істини, але її недостатньо, щоб переконати в істині інших і самого себе. Необхідно мати доказ. Доказ (в широкому розумінні) охоплює звернення до чуттєвих сприйнять деяких фізичних предметів і явищ, а також логічне міркування, аргументи. В дедуктивних науках (логіці, математиці, в деяких розділах теоретичної фізики) докази є ланцюжки умовиводів, провідних від істинних посилок до доведених тез. Без логічних міркувань, що спираються на закон достатньої підстави, неможливо прийти до встановлення істинності положення. В такому випадку звучить як афоризм висловлювання, що належить французькому математику і методологу науки Жюлю Анрі Пуанкаре: «Логіка, що одна може дати вірогідність, є знаряддя доказу; інтуїція є знаряддя винаходу».   Запитується, який же має вигляд процес знання: уривчастий чи невпинний? Якщо брати розвиток науки, то, очевидно, в загальному потоці уривчастості, що позначається на індивідуальному рівні інтуїтивними перегонами, не дають про себе знати; тут свої перегони, що називаються революціями в науці. Але для окремих вчених процес розвитку пізнання в їх галузі наукового дослідження постає по-іншому: знання розвивається стрибкоподібно, з перервами, з «логічними вакуумами», але, з іншого боку, розвивається без стрибків, оскільки наступна за кожним «осяянням» логічна думка методично і спрямовано заповнює «логічний вакуум». З точки зору індивіда, розвиток знання є єдність уривчастості й безперервності, єдність поступовості і стрибка. В такому аспекті творчість виступає як єдність раціонального і ірраціонального. Творчість не протилежна раціональності, а є її природним і необхідним доповненням. Одне без іншого просто не могло б існувати. Творчість підсвідомо або несвідомо, не підкоряючись певним правилам і стандартам, на рівні результатів може консолідуватися з раціональною діяльністю.