22.Зміна поглядів на духовну основу світу в ході розвитку філософії.

Античність - Давньогрецький мислитель Фалес із Мілета висловив ідею, що все походить з води й у воду ж обертається. Цей природний початок виявляє єдиною основу всіх речей, носієм всіх змін і перетворень. Спадкоємець Фалеса Анаксимандр вбачав першооснову у першоречовині — апейроні. Інший давньогрецький філософ Анаксимен думав, що першоосновою всього є повітря. У боротьбі з матеріалістичним світоглядом формувався філософський ідеалізм. Родоначальником послідовної філософської системи об'єктивного ідеалізму був Платон. Відповідно до вчення Платона, лише світ ідей являє собою справжнє буття, а конкретні речі — це щось середнє між буттям і небуттям, вони тільки тіні ідей.

Середньовіччя - Основна проблема цієї філософії концентрувалася навколо поняття Бога (теоцентризм), а філософствування проявлялося передусім у формі богословської думки. Тому раціоналістичний елемент знання підпорядковувався вірі, а науковий інтерес — релігії. Проблема походження світу вирішувалося в дусі біблейського креаціонізму (від лат. — творити): світ створено з нічого Богом.

Відродження - Християнський релігійний світогляд, який сповідувала панівна в період Середньовіччя християнська церква, культивувала зневажливе ставлення до гідності людини. За вчення Біблії, людина – це перш за все, грішник, гній земний, черв’як. Діячі Відродження рішуче виступили на захист людини, а звідсіль – проти церкви, проти релігії. Лозунгами гуманізму(Провідного філософського напрямку доби Відродження)стали слова: «Все – для людини»! Все – в ім’я людини!»

Новий час – доба видатних досягнень у науці, культурі та філософії. Першу половину цієї доби (ХVІІ ст.) визначають як століття геніїв, вільнодумців, а другу (ХVІІІ ст.) – як століття Просвітництва. Основними напрямами у філософії цієї доби були емпіризм і раціоналізм.

Емпіризм – напрям у філософії, який проголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду. Розум не дає ніякого знання, а лише систематизує дані чуттєвого досвіду.

Німецька класична філософія - Головне філософське досягнення німецької класичної філософії – діалектика. Хоча і на ідеалістичній основі, вона була розроблена настільки ґрунтовно, що відкрила перед людською думкою невідомі обрії. Історизм як принцип мислення міцно ввійшов у філософський побут: світ – суперечливе ціле, що розвивається. Нової була ідея побудови системи взаємозалежних категорій. Тим самим уперше була знайдена специфічна мова філософії як науки. Філософія оперує гранично широкими поняттями, що відбивають не тільки різні сторони дійсності, але їхні взаємні зв'язки, переходи. Такі поняття гнучкі, текучі, переходять друг у друга. Визначити їхній можна тільки через їхнє місце в системі.

Марксистська філософія - Молодий Маркс сприймав революційний терор як універсальну зброю вирішення всіх соціальних проблем. Поєднання філософської основи фейєрбахівського гуманізму з критичним аналізом комуністичних доктрин — такий шлях, вибраний Марксом в для досягнення союзу філософії і пролетаріату.

Сучасний етап розвитку філософії - Сучасна епоха характеризується небаченим досі зростанням впливу науково-технічного прогресу на природу, на всі сторони життя суспільства, людину, на саме її існування – результаті інформатизації, комп'ютеризації, електронно-атомних технологій, новітніх засобів масової інформації, які тепер не мають меж. Під впливом цього формується нова картина світу, відбувається радикальна зміна ціннісних орієнтацій і пріоритетів людини. Загальнолюдські цінності набувають все більшого визнання.